– Сашко, може, не варто? Давай ти сам поїдеш до своїх батьків, – Марина відчайдушно не хотіла їхати у село і знайомитись там з усіма родичами свого нареченого.
– Та ти чого?! – засміявся Олександр. – Все буде добре, познайомитись з батьками треба. Ми й так уже кілька разів відкладали цю подорож. Маринко, ми одружитися зібралися, взагалі-то.
Марина, наслухавшись поганих історій про село, і справді переживала за це все.
Вона була міською, тому сільське життя, звички й правила були їй чужі.
– Ох, дочко! Ось воно тобі треба?! – голосила мама. – Ну, якщо хочеш туалет на вулиці, курей і поля з картоплею, то вперед!
Батько тільки посміхався. Його дружина сама була родом із села, про що заборонено було не лише говорити, а й думати про це!
Батьки її переїхали в місто, коли Зіні настав час вступати на навчання.
До кінця навчання жінка вважала себе міською і з деякою поблажливістю почала ставитися до сільських студенток.
Але, незважаючи на це, була вона чудовою дружиною та матір’ю.
– Доню, не морочся. Ти їдеш туди, щоб познайомитись з майбутніми родичами, а не жити. У тебе відпустка! От і насолоджуйся. Сашко розповідав, що там річка є, купальник візьми, – посміхався батько, дивлячись на нервових дочку і дружину. – До того ж, ти з Сашком їдеш, а не одна.
І Марина вирішила не морочитися. І справді, чого це вона? Знайомитись все одно потрібно, а відкладати незручно.
Весь тиждень дівчина готувалася до цієї зустрічі.
Майбутню свекруху уявляла собі по-різному, але чомусь вона завжди виходила у неї похмурою і сварливою.
Найімовірніше, тому що у всіх її знайомих вони були саме такі!
– Марино, не нервуйся. Все буде гаразд! Вони хороші, – намагався підтримати дівчину Сашко, по дорозі до батьків.
Тільки допомагало це мало.
Незабаром Марина трохи відволіклася на колоритне село, яке вони проїжджали, а потім була ферма по дорозі і багато всього цікавого! Навіть та сама річка.
І замість години їзди вони добиралися до батьків дві години.
Олександр розумів, що Марині це важливо, тому всюди зупинявся, щоб дівчина могла сфотографувати все, що привертало її увагу.
І ось попереду зʼявилося не село, ні! Марина аж оторопіла від побаченого.
А величезне селище зі своїми господарствами, спорудами, приватними будинками, магазинами і всім, що потрібно для комфортного життя.
Сашко припаркувався поруч із добротним будинком, де їх уже зустрічали батьки й молодша сестра, молодша за Марину на пару років.
– Ну нарешті! – з усмішкою підійшла до них струнка, невисока жінка.
Вона по черзі обійняла сина й дівчину. – Ласкаво просимо, Марино!
– Здрастуйте! – батько, Григорій Анатолійович, подав руку синові й гості, хитро дивлячись на обох.
Був він, на відміну від дружини, високим, кремезним, з добрими, хитрими очима і шикарними вусами!
– Ну що ж, йдемо за стіл? Там мати стільки всього наготували з Ганно., а спробувати мені не дають!
При цьому чоловік зробив таке нещасне обличчя, що Марина мимоволі засміялася й розслабилася.
Дівчина, невисока, красива й струнка, схожа на маму, від душі обійняла брата, який розсміявся!
– Привіт! – посміхнулася вона, а потім звернулася до гості. – Приємно познайомитись! Я така рада, що у нас є ти! Тепер Сашко від мене відчепиться і як заживу!
– Не сподівайся, малеча! – хитро, як батько, посміхнувся Олександр. – На правах старшого брата, я зобов’язаний тебе виховувати, незважаючи ні на що!
– От же ж зануда! – показала Ганна Сашкові язика і запросила всіх у будинок.
Після смачного обіду батько пішов відпочивати, а решта розговорилися за столом.
І розмова була легкою й ненав’язливою.
Виявилося, що мама Олександра працює вчителькою, тато – інженер на місцевому підприємстві, а Ганна – майбутня юристка.
– А твої батьки чим займаються?
– У тата своя мережа автосервісів у місті, а мама – домогосподарка, – трохи зніяковіла Марина.
– Ну що ж, добре! Тільки важке зайняття обрала собі мама, – усміхнулася Олена Петрівна.
– Чому? – щиро здивувалася гостя.
– Невдячне. Домашні справи ніколи не закінчуються! А відпусток і вихідних не буває!
– А у вас в селі хіба бувають? – запитала Марина.
– Звісно! Ось ви приїхали – маємо вихідні! Тим більше, що в мене відпустка. Зараз відпочинемо, а потім можемо на річку сходити. Шашлики посмажимо, – нарізаючи пиріг, перераховувала мама. – Увечері поллємо город, нагодуємо качечок і все!
– А багато качечок?
– П’ять штук. Ми всі працюємо, тож господарство у нас невелике.
Марина дуже здивувалася, бо очікувала, як мінімум, величезного господарства, курей, гусей, корів, кіз та інших тварин.
А тут…
Дівчина допомогла прибрати зі столу, а потім вони ходили подивитися на город, годувати каченят, які вже підросли, їли смачну полуницю і купалися!
Увечері, після шашликів, Марина розімліла настільки, що аж засинала за столом.
Їх відправили в заздалегідь підготовану кімнату, де Марина від душі виспалася.
Вранці ж батько з сином вирушили в ліс по гриби, а жінки залишилися на господарстві.
– Хазяйко?! Ти вдома?! Твої, я бачу, поїхали? – до них зазирнула сусідка.
Олена Петрівна спохмурніла.
– Ну, це й добре! Я до тебе ось у якій справі. Мені синові грошей переказати треба, а в мене тільки готівкою. Ти мені перекажеш? Бо в банкомат іти далеко, – продовжила сусідка, по-хазяйськи сідаючи за стіл.
– Немає в мене! У нас Сашко з нареченою з міста приїхали, от і витратилася трохи, – невдоволено відповіла мама.
– Ой, а я дивлюся, дівчина незнайома, – перевела жінка погляд на Марину. – Ой, ти ж міська! Перекажи ти мені. Ясно ж що гроші є!
– Добре… Давайте готівку, – розгубилася Марина.
– Так ти мені перекажи, а я потім занесу.
– Я так не можу. Я вас не знаю і на “потім” не погоджуюся, – здивувалася дівчина нахабству гості.
Олена Петрівна тихенько посміювалася з сусідки, яка розгубилася.
Тому що жінка часто довго не віддавала борги – то із зарплати віддасть, яку завжди затримують, то часу немає занести, то забула…
Потім поверне, а через тиждень знову біжить просити.
Багато сусідів із нею вже не зв’язувалися, а Олена Петрівна добра, все вірить у чесність.
– Ну, як це так? Я ж Олену знаю. Виходить, не зовсім чужа, – сказала гостя.
За спиною сусідки, мама жестами показала Марині, що переказувати не треба.
– А я маму теж тільки вчора побачила! – єхидно примружилася дівчина. – Тому, вибачте, але на слово повірити вам я не можу!
– Ох, Оленко! Це що ж діється? Ти, значить, їм на стіл накриваєш, вітаєш, а вони пару тисяч шкодують! – обурено скочила зі стільця сусідка. – Жени таку невістку! Вона ще тобі влаштує! З хати виставить і оком не кліпне. Усі вони, міські, до грошей жадібні.
З цими словами жінка вискочила з хати і тільки після цього Олена Петрівна щиро розреготалася.
– Ну, Марино, дякую! Давно намагаюся, щоб вона відчепилася, а все шкодую.
Потім вони дружно варили варення з полуниці і готували обід.
Марині сподобалося. Все без метушні, спокійно.
Надвечір приїхали гості, брат Григорія Анатолійовича з дружиною. Вони теж жили в цьому ж селищі і їм теж хотілося познайомитись із нареченою племінника. Та й розваг особливо немає, а тут така нагода з’явилася вибратися з дому.
– Ох, дітки! Скільки ж ви смачного навезли! Ось це я від душі нагостилася, аж їсти не хочеться! – реготала Лідія Степанівна.
Стіл накривали разом і весело, а родичі виявилися дуже приємними людьми.
А на прощання подарували Марині банку меду. Василь Анатолійович мав свою пасіку.
Тиждень пролетів швидко!
Марина допомагала на городі, більше, звісно, морально. Але ж старалася!
Але й багато нового дізналася також.
І все робилося разом і весело.
А купатися ходили щодня!
Тож у місто вона поверталася засмагла, з новими знаннями, з купою гостинців і щасливою!
І коли з’ясувалося, що пізніше картоплю полоти треба буде, то Марина перша зголосилася допомагати, чим викликала щирий сміх у Сашка!
А що? Поле невелике. І з землею працювати вона навчилася. Майже… Ось і попрактикується!
– Маринко, кажи правду, свекруха тобі, мабуть, роботи купу дала в селі? – запитували її подружки пізніше, при зустрічі.
– Ой, дівчата! Мама у Сашка просто чудова! Та й усі вони добрі. Я прямо відпочила! – сяяла від щастя Марина.
– Ой, та годі тобі! Свекруха не може бути чудовою за визначенням! – пирхнула Надія, чия свекруха жила з ними і вчила життю молоду сім’ю, незважаючи на те, що вона мала свій будинок.
– Може, Надю. Це тобі не пощастило, а моя – хороша жінка!
– Та ну! І не казала, що ти ледача?
– Ні. Вчила, як правильно все робити і тихенько посміювалася з моїх невдалих спроб. Ну, не вийшло і добре!
– Не може бути?! І над душею не стояла, коли ти готувала?
– Ми разом готували, – сказала Марина. – А сніданки – виключно вона, даючи нам виспатися.
– Брешеш! І на город не відправляла?
– Ні. Ми самі йшли. Попрацюємо трохи й на річку. Та й що там працювати, усім разом? У них не гектар землі!
Надія недовірливо дивилася на подругу. Та й інші дівчата були збентежені.
А он воно як буває!
Батьки теж були здивовані реакції доньки на сім’ю нареченого, а гостинці вже й зовсім їх вразили.
Батько, справжній поціновувач меду був дуже задоволеним.
– Доню, у нас друзі приїжджають ненадовго. Ми хочемо вечерю на вихідних організувати, прийдете з Олександром? – через кілька тижнів, за сніданком, запитала Зінаїда Дмитрівна у Марини.
– Ой, ні, мамо! Ми картоплю полоть поїдемо! – заявила задоволена дочка.
– Що-о-о?! – ахнула мати.
– Ой, та там її небагато. А потім на риболовлю поїдемо. Григорій Анатолійович юшку казав зварить, на багатті, – ділилася планами дівчина.
– Ну, тоді може, й ми познайомимось із майбутніми сватами? – хитро глянув на своїх жінок голова сім’ї.
– А вечеря?
– Зустрінемось у ресторані, серед тижня.
– Ну гаразд…
Григорій Анатолійович із Оленою Петрівною приїзду сватів зраділи. Вони хотіли обговорити весілля і зрозуміти, чим вони можуть допомогти. Адже діти вирішили самі все організовувати.
І ось, з гостинцями та побоюваннями батьки Марини поїхали до батьків Олександра. Знайомитись.
І знайомство видалося просто чудовим!
З картоплею впоралися швидко.
Мами на кухні чудово порозумілися, маючи величезний кулінарний досвід, вони охоче ним ділилися одна з одною.
Батьки, на тлі любові до риболовлі, теж подружилися швидко, а про молодь і мови немає!
Була і риболовля, і купання в річці, і з городом допомогли охоче.
А потім готували юшку, запікали овочі на грилі та довго розмовляли, сперечалися й обговорювали весілля.
У результаті вирішили допомогти грошима і не втручатися!
І хто каже, що свекруха обов’язково має бути поганою, тому просто з нею не пощастило!
У Марини ж вона була найкращою!
Правда Сашкові з тещею іноді було важко, але тут Марина швидко бралася за маму і жінка виправлялася, щиро вибачаючись.
Ну, а що? Праця домогосподарки вона така, від рутини іноді дуже хочеться відволіктися, в гості до дітей сходити, наприклад.
І хоч вона сама розуміла, що це неправильно, але іноді їй здавалося, що молодята роблять все не зовсім правильно, особливо дочка.
Ну от хто так борщ готує? Ось як тут не підказати? У неї досвіду ж он скільки, а дочка ще тільки починає своє сімейне життя! Та й з ким їй ділитись, якщо не з дітьми?