Марійка збиралася на зустріч із майбутньою свекрухою та свекром. Було дуже хвилююче та трохи лячно.
З Андрієм вона зустрічалася близько року. Познайомились у соціальній мережі, спочатку просто переписувалися, потім зустрілися, і якось усе закрутилося.
Марійка з простої сім’ї, мама бухгалтер, батько водій. Нещодавно Марійка закінчила навчання у педагогічному університеті та влаштувалася вчителькою початкових класів.
Батько Андрія, начальник будівельної фірми, мама працює в лікарні рентгенологом.
Зі своїми батьками вона познайомила Андрія вже давно, а ось він чомусь не поспішав представляти свою наречену. Марійка не могла зрозуміти, в чому справа навіть ображалася, сумнівалася в його почуттях.
Він постійно вигадував відмовки – то батько слабий, то мама, то вони поїхали, то йому ніколи. Але коли вже зробив пропозицію – тут уже тягнути було ні до чого.
Весілля вирішили зробити скромне, батьки, близькі родичі та друзі, приблизно на п’ятдесят осіб. Жити збиралися у квартирі Андрія, яку йому купили батьки. Марійка свого житла не мала, жила в квартирі тітки, яка поїхала в інше місто, платила тільки за комунальні послуги.
Цікаво, як її приймуть батьки Андрія? Кажуть, що свекруха часто ревнує сина до невістки. А Андрій — єдиний син у них.
Його мама, напевно, фіфа якась… Чоловік начальник, добре заробляє, вся одягнена в бренди, мабуть, в золоті вся.
І Марійка. Скромна, одягається просто, не любить хизуватися. Скажуть – не пара вона тобі, Андрійку, надто проста й бідна.
Марійка зітхнула. Будь що буде. Заміж вона за Андрія виходить, це його вибір, і доведеться їм упокоритися…
– Марійко, ну я під’їхав, виходь!
– Іду, коханий!
Вона глянула наостанок у дзеркало. Волосся накрутила у легкі локони, непомітний макіяж, світлий брючний костюм. Начебто солідно виглядає. Та й узагалі, чого вона боїться?!
Дівчина взяла торт у коробці, букет квітів для мами і вийшла з квартири.
– Мамо, тату, знайомтеся, це моя майбутня дружина Марія!
– Дуже приємно, Маріє. Мене звуть Віктор Петрович, а дружину Ганна Тимофіївна.
Батько Андрія був високим пузатим дядечком, з густим темним волоссям з сивиною. Андрій був дуже схожий на нього.
Ганна Тимофіївна – невисока, худенька, з рідким світлим волоссям, зібраним у пучок. Трикотажне плаття по фігурі, тонкий золотий ланцюжок на шиї. Нічого зайвого, дуже приємна на вигляд.
І очі… Сумні, в дрібних зморшках.
– Марійко, рада познайомитися! Я давно Андрійка просила привезти вас, а йому все ніколи… Дякую за квіти, мені так давно їх ніхто не дарував… Ходімо до столу!
Марійка видихнула! Поки що нормально! Начебто хороші люди, і зустріли дружелюбно.
Велика квартира, гарні меблі, картини в позолочених рамах, вази з грецькими сюжетами. Як то кажуть, дорого-багато…
У вітальні було накрито стіл. Чого там тільки не було… Все гарно виглядає й апетитно.
– Ну, давайте піднімемо келихи за молодих! Марійка, ласкаво просимо до нашої родини! – проголосив тост глава сімейства.
Усі підняли келихи. Марійка й мама Андрія пили ігристе, батько й син дещо дорожче й міцніше.
– Ганно, йди-но на кухню принеси ще лимон, чого ти так мало нарізала? Вічно щось виробиш! – раптом голосно сказав Віктор Петрович.
Марійка мало не поперхнулася від несподіванки.
– Зараз, Вітю, не галасуй! Гостю налякаєш!
– Нехай звикає! У нашій сім’ї прийнято, щоб жінка прислужувала чоловікові! Так! Бо ми гроші приносимо, а ви наші помічниці!
Віктор Петрович посміхнувся і хильнув ще чарку.
– Ну, де ти там блукаєш, взагалі вже? І пляшку ще захопи!
Ганна Тимофіївна принесла все.
– Ну, що за жінка! Вічно все не слава Богу! Марійко, ти, сподіваюся, більш спритна?
Марійка знизала плечима, не знаючи, як реагувати, і як поводитися в цій ситуації.
– Ну що, діти, після весілля, сподіваюся, ви не почнете дітей народжувати? Живіть собі, а діти – це тільки витрати і клопоти!
Ми он Андрійка пізно народили, зате який орел виріс! Квартиру купили, вивчили, і посаду хорошу отримає незабаром!
А ти, Марійко, маєш звільнитися і сидіти вдома, я так вважаю! Андрію потрібна дружина, щоб забезпечувала затишок у будинку, готувала і таке інше! Моя он вперлася в цю роботу, ходить туди, працює за копійки! Це не правильно!
– Я не для того навчалася кілька років, щоб удома сидіти! Мені подобається професія, хочу вчити дітей! – відповіла Марійка.
– О, та ти норовлива, як я подивлюся… Та вже ж… Що вам бабам треба, не розумію! Ганно, йди хліба принеси ще, чого розсілася!
Марійка здивовано подивилася на Андрія. Він мовчки їв, ніяк не реагуючи на таке поводження з мамою.
– Мені вже пора. Завтра на роботу треба підготуватися. Дякуємо за вечерю, Ганно Тимофіївно, все було дуже смачно!
– Правда, Марійко? Спасибі, я старалася! – очі Ганни Тимофіївни засяяли ненадовго радісним блиском.
– Я старалася, – повторив її чоловік. – Та ти тільки й здатна на те, щоб борщі варити й підносити! Ось сиди і мовчи!
Марійка з Андрієм попрощалися з батьками й пішли.
– Андрію, що це було? Чому твій батько так розмовляє з мамою?
– В сенсі? А що не так? Та як погульбанить, так несе його. Не звертай уваги…
– Та він і не гульбанячи, я впевнена, так поводиться неповажно! Твоя мама дуже приємна жінка, і не заслуговує на таке звернення. Ти не згоден?
– Ну не знаю, я вже звик. Він завжди такий був, скільки я пам’ятаю.
– І ти вважаєш це нормальним? Хіба твоя мама служниця?
– Слухай, але ж батько має рацію. Жінка має допомагати чоловікові, бути хорошою дружиною. Що не так?
– Такою хорошою дружиною можна бути і працюючи, відбутися в професії, і так само готувати, прибирати, прати. І батько негарно поводився при сторонній людині. Він образив її.
– Та облиш, то він так жартує. А щодо роботи я й сам хотів поговорити. Мені не подобається, що ти ходиш туди. Зарплата – курям на сміх. На гарний костюм не вистачить. Мені соромно, що ти працюєш вчителькою. Після весілля все зміниться…
Марійка з жахом слухала нареченого і не впізнавала його. Раніше він ніколи не говорив на цю тему, хоч вона й бачила, що йому не цікаво все, що вона розповідає про школу.
– А якщо я відмовлюсь звільнитися?
– Не відмовишся. Я твій чоловік, і ти мусиш мене слухатися!
Ось так… Голос навіть став нахабним і владним. Копія тато…
– Знаєш, Андрію, мені не подобається, як ти розмовляєш зі мною!
– Коротше, досить тут вчительку з себе показувати! Потім поговоримо, бо ігристе трохи своє дає, хамиш мені тут! Все, приїхали, виходь!
Марійка весь вечір не могла заспокоїтись. У Андрія наче було дві особистості. Раніше він ніколи себе так не поводив.
А по суті, що вона знає про нього та його сім’ю? Але ж виховання багато вартує. Батько звик командувати, і Андрій вбирав таку поведінку з дитинства.
Чи не чекає її у майбутньому повторення життя батьків? У її сім’ї тато шанобливо ставився до мами, вони ніколи не сварилися, при ній принаймні. І Марійка сподівалася на таке сімейне життя…
…Наступного дня Андрій приїхав і поводився, як ні в чому не бувало. Запросив її на вечерю у ресторан.
Зробивши замовлення, Марійка дивилася на всі боки. Так багато людей у залі, ну це й зрозуміло, п’ятниця ж…
Раптом за столиком. неподалік них вона побачила наче знайоме обличчя. Якийсь чоловік сидів із гарною молодою дівчиною в короткій сукні.
Вона манірно підсміховувалася з його жартів і гладила чоловіка по руці.
Марійка придивилася, хто то такий і очі витріщила від несподіванки.
Вона впізнала Віктора Петровича!
– Андрію, це ж твій батько там за столиком з якоюсь дівчиною?
– Побачила? Ага, він…
– А хто це? Якісь грайливі у них стосунки, ти не думаєш?
– І що? Запросив у ресторан дівчину батько, що тут такого?
– У сенсі що такого?! Він же ж одружений!
– І що? Одне іншому не заважає! – посміхнувся Андрій, наливаючи у келих ігристе.
– Ти знав, що в нього інша жінка?
– Так, батько міняє їх як рукавички. Мати сама винна. Не стежить за собою, нічого з обличчям не робить, а тато справжній мужик, дівки самі до нього липнуть. У мене сестра маленька, народила якась з його дівок, тепер гроші з батька тягне, дістала вже. І вистачає ж нахабства!
– Вона народила за допомогою твого тата, як би, і він має нести відповідальність!
– Ще чого! Сама народила, хай сама й розбирається! Я ось не хочу поки що дітей, і якщо ти “залетиш”, підеш на процедури, зрозуміла? Поки що я не дам згоди на народження дитини. Якщо взагалі дам. Діти – це проблеми, та й фігура у тебе зіпсується, а мені потрібна гарна, струнка жінка, щоби всі заздрили. І не дай Бог ти погладшаєш…
Марійка з жахом слухала цю людину, яку, як виявилося, зовсім не знала… Господи! І вона збирається за нього заміж? Збиралася…
– Андрію, я піду. І не дзвони мені більше, і не приїжджай. У нас все скінчено! Я не хочу і не буду твоєю служницею! І мені щиро шкода твою маму…
Марійка схопила сумку й вискочила з ресторану. Обличчя було червоне, у серці ніби утворилася порожнеча. Як вона могла так помилитись у людині, не розпізнати її сутність?
Хоча, буває, люди живуть роками і якийсь випадок чи навіть слово відкриває очі на людину. А вони знайомі менше року, разом не жили, виходить, він прикидався, не показував свою другу сторону. А перед весіллям вирішив розкритися, розслабився… Як же ж вчасно…
Андрій писав повідомлення і дзвонив, але Марійка не відповідала. Розчарувалася в коханій людині, сенс їй доводити щось?
Минуло кілька днів. Виходячи після робочого дня зі школи, вона побачила біля воріт маму Андрія.
– Марійко, добрий день. Я хотіла б поговорити з вами…
– Здрастуйте, Ганно Тимофіївно. Щось трапилося?
– Давайте сядемо на лавку, або в кафе зайдемо.
Вони зайшли в кафе, що було поруч, замовили чай з тістечками.
– Мені Андрій сказав, що ви посварилися, і тепер не відповідаєте йому. Він переживає. Скажіть чесно, він вас чимось образив? Мені потрібно знати…
Марійка розгубилася. Ось що вона має їй розповісти? Що бачила її чоловіка з іншою? Що зрозуміла, що з Андрієм їм не по дорозі?
– Марійко, скажіть все чесно, як є. Я зрозумію…
Марійка не вміла брехати. І не хотіла.
– Ганно Тимофіївно, ви знаєте, що чоловік вам зраджує? Я бачила його у ресторані з молодою дівчиною. Андрій спокійно відреагував на це, що мене дуже вразило.
Ганна Тимофіївна важко зітхнула.
– Знаю я все, і давно. Він як отримав посаду начальника, так одразу почав на ліво ходити. Дівчата ці дзвонили мені, хотіли щоб я його покинула. А куди я піду?
Батьків у мене немає, грошей немає, майно все на чоловіка оформлене, хитро все зробив якось, що при розлученні мені нічого не дістанеться. Я ніхто, і звуть мене ніяк. От і терплю…
Син все бачить і вважає, що це норма. Розумію, що не можна так. Але я змирилася. Він з жалю, мабуть, мене не виставляє, а я й вдячна.
А у Андрійка були проблеми трохи, лікували його навіть. Він іноді стає нервовим. Але як почав із вами зустрічатися, начебто заспокоївся. А тут заявляє, що ви розлучилися.
Я переживаю, раптом він вам щось вже наробив і мовчить. Ви хороша дівчина, я це бачу і відчуваю, і не хочу, щоб ви мали проблеми від нього.
– Ні, нічого такого не було. Я сама зробила висновок, що ми різні і не підходимо один одному, і вирішила зупинити стосунки. Весілля, звісно ж, не буде…
– Мені дуже шкода, що так вийшло, правда… Я так сподівалася, що Андрій знайшов своє щастя і все буде гаразд…
– Ганно Тимофіївно, подумайте краще про себе. Ви ще молода жінка, і можете бути щасливою. Ви не заслужили такого відношення від чоловіка і сина. Поки ще не пізно, подумайте, як можна змінити ситуацію. Бо життя одне ж…
– Дякую, Марійко, я подумаю над вашими словами. Давно вже треба міняти щось, але я боюся починати життя з чистого аркуша.
– І дарма. Я щиро бажаю вам щастя! Мені пора йти…
Марійка вийшла з кафе, а за столиком залишилася сидіти маленька тендітна жінка, яка не змогла свого часу відстояти свої погляди і дозволила так поводитися з собою.
Більше вони ніколи не бачилися, і Марійка сподівалася, що все-таки щось змінилося у цієї милої жінки, яка так і не стала свекрухою.
Через півтора року Марійка вийшла заміж за колегу, вчителя і була щаслива.
Про Андрія вона зрідка згадувала і раділа, що змогла вчасно вийти з цих стосунків.
Не стала його служницею…