Відслуживши, повернувся Олег додому. Проходячи повз школу, побачив Марійку, вона вийшла після уроків. Олег аж остовпів.
– Марійко! Яка ж ти стала! Нічого собі.
– Це ж яка? – з посмішкою запитала вона.
– Ти, як наречена, розквітла. Гарна!
– І що, красивіша за Віру? – хитро дивилася на нього вона, схиливши голову набік.
– Ну-у-у, ні, красивішої за мою Віру немає нікого, – відповів Олег.
– Ну ось і йди до своєї красуні, а на мене не дивись! Не для тебе розквітла, – знизала та плечем і пішла геть.
Олег дивився вслід красивій дівчині і хитаючи головою, думав:
– З характером Марійка, а красуня яка!
А у серпні у Олега з Вірою було весілля. Як же плакала Марійка, сховавшись за густими кущами за селом. Не хотіла бачити веселого Олега і щасливу Віру.
Ніхто не знав у селі, що Марійка змалку любила Олега, свого сусіда. Вона знала, що вони ніколи не будуть разом. Він навіть не знав, що вона любить його давно.
У Олега вона закохалася ще у п’ятому класі, а може й раніше, але ще навчаючись у шостому класі. Він уже закінчував школу, вони разом їздили на змагання.
Бігали естафету, і вона мала бігти після Павла, але він послизнувся, майже останнім передав їй паличку.
Ох, як вона старалася, просто летіла, бо на останньому етапі біг Олег і їхня школа мала посісти перше місце.
Марійка відіграла згаяний час і однією з перших передала Олегу естафету, а вже він зробив усе, і вони посіли перше місце. Після естафети, Олег підійшов до Марійки, підняв її і закружляв:
– Ну, ти молодець, як бігла! Тобі не було рівних. Спасибі! – і поставив її на землю, а в неї закрутилася в голова, чи то від щастя, чи то від того, що він її закружляв. – Ох, була б ти старшою, була б моєю нареченою!
З того часу він і називав при зустрічі її нареченою, якщо побачить, гукає:
– Привіт, наречена! – а вона махала у відповідь.
А справжньою нареченою в нього була Віра, він з нею дружив із дев’ятого класу. Марійка в школі на перервах їх бачила разом, стояли про щось розмовляли і сміялися. Заздрила вона Вірі.
– От би на мене Олег так дивився, як на цю Віру, – думала вона.
А потім Олег пішов служити. І зараз лежить Марійка на траві, дивиться на небо, сльози закінчилися. Тепер уже нічого не вдієш. Олег одружується, весілля у них із Вірою. Дивлячись на хмари, вона тихо казала:
– І куди ви пливете, куди поспішайте, взяли б мене з собою, аби я не бачила щасливого Олега. Може десь далеко чекає і на мене моє щастя, а тут лише одні переживання. Це ж треба було так закохатися?
Тепер він чоловік одружений, сімейний, діти підуть. Ну і добре. Зате я через тиждень їду вчитись в місто, а потім вступатиму в інститут.
Вона заспокоїлася, встала з трави і рушила додому. Дівчина вирішила не думати більше про сусіда, він вже одружений. І ніколи їм не бути разом, і вже просто хотіла йому щастя без злості й образи.
Час минав. Після закінчення училища вона приїхала на канікули і вирушила в ліс по ягоди. Вона поверталася з маленьким кошиком, у якому лежала суниця, ягоди соковиті й великі, йшла по наїждженій дорозі, а вийшовши на дорогу, пішла узбіччям у село, вже було недалеко.
Її наздогнала машина, зупинилася і з неї вискочив радісний Олег.
– Привіт, наречена, а ти стала ще гарнішою. Ти чому ходиш сама по лісу, не боїшся?
– А кого мені боятися? Ведмедя чи що? – засміялася Марійка, – якщо що я його ягодами пригощу.
– Краще мене пригости, – сказав Олег, а та простягла кошик, він узяв жменю стиглих ягід і скуштував.
– Ого, яка смакота, запашні і солодкі.
Марійка грайливо дивилася на Олега, а той раптом став серйозним і обійняв її, хотів поцілувати, але вона відштовхнула його.
– Ти чого? – здивовано спитав він, – я бачу ти так на мене дивишся, мабуть, любиш мене?
– Може і люблю, тільки не хочу своє кохання з брудом змішувати, не хочу і не стану.
– Марійко, пробач, – притулившись до машини, сказав Олег, – ти така… Ох… Пробач і забудь, – і сів у машину.
А Марійка йшла до села і повторювала:
– Я забуду його, я зможу, от поїду вчитися…
Після закінчення училища Марійка вступила в інститут. Під час навчання зустрічалася із хлопцями, з однокурсниками, але до весілля справа не доходила. Не могла закохатися так, щоб назавжди забути Олега. Згадувала вона про нього і навіть порівнювала з ним хлопців. На канікули приїжджала рідко, коли навчалася на другому курсі, не стало батька, приїжджала на поминки. Бачила краєм ока Олега на поминках, але більше вони не зустрілися. Він уже мав доньку Катю.
А, навчаючись на останньому курсі, у неї не стало мами. Поховали її поряд із батьком на сільському цвинтарі.
Після закінчення інституту Марійка працювала в міській лікарні. Лікувала діток. Часу на особисте життя майже не було. Вона вже мала свою квартиру, але жила вона так і одна.
У село Марійка не приїжджала. Вірніше приїжджала щороку на цвинтар, він був осторонь від села. Приїжджала завжди на таксі, щоб потім одразу поїхати в місто. Ні з ким із односельців не бачилася та й не хотіла зустрічатися.
Посидить на кладовищі біля могилок батьків, побалакає трохи з ними, і знову до міста. Свій будинок теж не відвідувала. Мабуть не могла…
…Того дня Марійка теж збиралася на цвинтар до батьків, допиваючи чай у себе на кухні, викликала таксі. На неї нахлинули спогади і туга за рідними місцями, останнім часом дуже тягнуло її до села. А чому так тягне в рідні краї, і сама не розуміла.
Сівши в таксі, вона поїхала до села. Біля цвинтаря попросила водія:
– Зачекайте на мене тут, я скоро вийду назад.
Ось і могилки її батьків, поклавши на них квіти, вона стояла мовчки.
А потім попрощавшись пішла до доріжки між могилками, вдивляючись у написи і застигла.
На одному із пам’ятників вона побачила фото… Віри і доньки Олега!
Їй аж стало не по собі.
Може здалося? Але, струснувши головою, знову побачила те саме. Глянула на дату – вже майже два роки минуло…
– Ой, що це таке?! – вигукнула Марійка і піднесла долоню до губ. – Що це таке?! Що сталося?! Боже мій, Віра з Катею пішли в один день. А як же ж Олег? Бідолашний Олег… І дружину поховав, і доньку.
Вона швидко попрямувала до таксі, і попросила довезти до села, вказала на свою хату.
– Зупиніть, будь ласка, я вийду, – сказала вона таксисту.
Розплатившись, вона вийшла з таксі. Будинок зустрів її непривітно. Старий і недоглянутий дивився на неї темними вікнами, їй не хотілося заходити.
Було трохи страшнувато. Хоча раніше вона любила свій будинок, згадала дитинство. Тоді було все інакше.
– Марійко! – раптом почула вона знайомий голос Олега. – Як ти тут опинилася?!
Вона повернулася і побачила Олега, який дуже змінився, стояв з тужливим поглядом.
– Привіт, приїжджала до батьків на цвинтар…
– Але ти начебто ніколи не приїжджала сюди?
– Приїжджала, просто я на таксі одразу на цвинтар, а потім назад у місто. А сюди не заїжджала, не хотілося нікого бачити.
– А сьогодні чому приїхала. За домом своїм скучила? Він так і стоїть самотньо…
Вона трохи помовчала, потім підняла на нього очі і спитала:
– Олег, а що трапилося з твоєю дружиною та донькою? Я сьогодні побачила могилку… Там…
Він глянув у бік, де знаходився цвинтар і важко зітхнув.
На роботу мене викликали в суботу, а Віра в літній кухні тоді була з донькою. Щось з пічкою сталося, дим пішов, а тоді і взагалі… Не вийшли вони з донькою на вулицю… Так і залишилися там удвох…
Марійка не знала, що в таких випадках кажуть, тихенько погладила його по руці. І обоє стояли і мовчали.
Нарешті Олег спитав:
– А як ти живеш, Марійка? Одружена, діти є?
Він уважно і з нетерпінням дивився на неї.
– Я живу нормально. Працюю у міській лікарні, діточок лікую. Не заміжня і не була…
Він підійшов ближче і обійняв її, а вона не відсторонилася. Їй стало тепло і затишно в його обіймах.
– Ну от так давно б, – почули вони голос діда Петра, що проходив повз. – А то ти ходиш, як неприкаяний, Олеже.
Олег відсторонився обійми, а Марійка сказала:
– Здрастуйте, діду Петро, – а він підсліпувато дивився на неї не впізнаючи.
– Привіт. А ти звідки мене знаєш, щось тебе не пригадаю.
– Марійка, я.
– Марійка! – ахнув дід. – То це ж твій будинок, міг би я старий пеньок і здогадатися. А красуня яка стала, – дивлячись весело на них, говорив він. – Шкода, батьків твоїх давно не стало, молоді ще, а я от живу, ще ходжу по землі.
– Живіть, діду Петро, живіть! – відповіла Марійка.
– Олеже, а що ж ти думаєш, одразу й одружуйся з Марійкою, бач яка гарна, не повернути вже тобі твоїх. Життя продовжується…
Марійка звільнилася з міської лікарні і почала працювати в селі.
Олег від щастя літав, як на крилах, із роботи біг додому, адже там чекала його дружина Марійка, яка вже через місяць має народити йому синочка…