– Мамо, ми з Марією хочемо з’їхатися.
Ірина Михайлівна застигла. Благо, вона в цей момент мила посуд, і її син Руслан не міг побачити її схвильований вираз обличчя.
– З’їхатися? Чого це ви раптом вирішили?
– Та чому, раптом? – засміявся Руслан. – Ми вже вісім місяців зустрічаємося, настав час переходити до нового етапу наших відносин.
Ірина Михайлівна вимкнула воду, витерла руки і обернулася до сина, навісивши на обличчя посмішку.
– Навіщо поспішати? Ось вирішите одружитися, тоді і з’їжджайтеся.
– Та я думаю, і це не за горами. Напевно, скоро зроблю Марії пропозицію.
Ірина Михайлівна зробила глибокий вдих. Як би втриматися на ногах від цієї новини?
Марія, дівчина Руслана, їй не подобалася. Якась вона не господарська, про себе все думає. Вічно вона то на манікюр, то до салону на стрижку йде. І як вона піклуватиметься про сина Ірини Михайлівни? Вона ж, мабуть, навіть готувати не вміє! А Руслан звик до гарної, смачної їжі.
– І де ви збиралися жити? – запитала жінка.
– Ну, знімати, напевно, будемо.
– А навіщо знімати? Живіть зі мною!
– А ти не будеш проти?
– Ну, що ти! Я лише за!
Ірина Михайлівна й справді хотіла, щоб молоді жили з нею. Так вона хоч зможе простежити за сином, може чогось і цю Марію навчить.
Руслану було двадцять чотири роки. Але для своєї мами він досі був маленьким хлопчиком. Вона все для нього робила: прала його речі, прасувала все, аж до шкарпеток. Вранці схоплювалася раніше, щоб приготувати синочку сніданок. Ніколи не просила його щось робити вдома, адже це не чоловіча справа.
А ще Ірина Михайлівна знала усі звички свого сина. Наприклад, що він не їсть цибулю, тому вона нікуди її не додавала. Знала, що він любить свіже ліжко, тож через день міняла йому постіль. А ще те, що він не любить лимонного аромат, тому Ірина Михайлівна ретельно стежила, щоб гель для душу або засіб для миття посуду в жодному разі не пахли лимоном.
Також вона знала, що перед телевізором Руслан любить їсти чипси чи попкорн. Тому завжди закуповувала снеки, щоби синочок не засмутився.
І як такого хлопчика передати в руки безладної дівчини? Треба, як мінімум, її підготувати, всьому навчити.
Марія не дуже зраділа, коли Руслан запропонував жити із його мамою.
– Може, ми просто квартиру винаймемо?
– Уяви, скільки ми грошей віддаватимемо? Краще підзбираємо, у відпустку зʼїздимо. Та й тобі буде простіше: мама любить готувати, не треба буде біля плити постійно стояти.
Марія, і не збиралася постійно біля плити стояти. Вона вважала, що коли вона працює, то й усі обов’язки по дому лягають на двох. Тому і їжу готувати вони будуть по черзі.
Але зараз вона не стала сперечатися. Вона думала над пропозицією коханого чоловіка. Коли Руслан запропонував з’їхатися, Марія зраділа. Втомилася вона жити з батьками, та й хотілося вже засинати та прокидатися з коханим чоловіком.
Але наразі плани змінилися. Марія та Руслан не будуть вдвох, там ще буде мама Руслана, яку Марія недолюблювала.
Жінка нічого поганого їй не зробила, але нічого хорошого. Коли Марія вперше прийшла в гості, Ірина Михайлівна обняла синочка, забрала у нього куртку, цікавлячись, як минув його день. А Марія весь цей час стояла, почуваючись зайвою. І лише згодом Ірина Михайлівна привіталася з дівчиною сина, але якось мигцем, ніби вона не заслуговувала на увагу.
І так завжди було. Жінка могла налити чай тільки Руслану, підсуваючи йому вазу з цукерками. Звичайно, Марія і сама може зробити собі чай, та ось тільки не дуже хотілося господарювати у чужому домі. Та й якось ніяково все це виглядало.
І Марію дратувало, що Ірина Михайлівна трясеться над таким дорослим сином. Що готова для нього все робити. А потім Марії з ним жити! Їй пояснювати, що чоловік може вимити за собою тарілку, і нічого поганого в цьому немає.
Тому дівчина не надто мала бажання жити з майбутньою свекрухою. Але Руслан наполягав, і у результаті вона погодилася. Щоправда, з однією умовою.
– Якщо мені з твоєю мамою буде важко жити, ми з’їдемо на орендовану квартиру, домовилися?
– Звісно! – запевнив її Руслан.
За тиждень Марія переступила поріг квартири свекрухи, як і свого будинку.
Ірина Михайлівна зустріла її не надто привітно.
– Скільки у тебе речей. Мабуть, в одній із валіз вся твоя косметика, – хихикнула вона.
– Так, речей чимало. Я ж жінка.
– Ох, Марія, не цим має хвалитися жінка. А пирогами та чистою квартирою.
– У вас застарілі погляди. Пироги можна і купити, у квартирі може прибрати клінінгова компанія, а от доглядати за собою потрібно кожній жінці.
Ірина Михайлівна лише пирхнула, ще раз переконуючись, що не дарма вона не відпустила синочка з цією вертихвісткою.
Марія ж щиро намагалася догодити майбутній свекрусі. На вечерю вона приготувала рагу, це була її коронна страва. Усі його завжди хвалили.
Але як тільки Ірина Михайлівна з’їла одну ложку, відразу заголосила:
– Марія, ти чого? Там же цибуля!
– Так, і що?
Руслан відразу відсунув від себе тарілку, хоча щойно їв, не обурюючись.
– Руслан не їсть цибулю, ти маєш це знати!
– Ну, поки ви не сказали, він чудово їв.
– Але тепер не можу. Марія, не клади цибулю в їжу, – скривився чоловік.
– Що ж, приготуй те, що ти любиш, – усміхнулася Марія. – Я дві різні страви готувати не збираюся.
Ірина Михайлівна ахнула.
– Марія! Ти майбутня дружина, ти маєш дбати про чоловіка.
– Дбати і стрибати навколо нього, наче він маленький хлопчик – різні речі, – заявила Марія.
Та Ірина Михайлівна вже не слухала. Вона нашвидкуруч готувала синочку їжу, бо він з такою нареченою голодним залишиться.
За кілька днів сталася нова сварка. Марія знімала речі з сушарки, плануючи частину випрасувати, а частину прибрати.
– Ти що робиш? – запитала Ірина Михайлівна, спостерігаючи за Марією.
– Планую нижню білизну та шкарпетки в шухляду прибрати, – відповіла вона, не розуміючи, в чому знову проблема.
– Марія, їх прасувати спочатку треба!
– Нижню білизну та шкарпетки?
– Звісно! Дай сюди, я все зроблю, якщо в тебе на це немає часу!
– Та ні в кого на це часу немає, та й бажання, – буркнула Марія собі під ніс.
Але апогей цієї історії був попереду, коли Ірина Михайлівна пізно ввечері вдерлася до кімнати до сина. Руслан із Марією якраз збиралися подивитися фільм, лежачи в ліжку.
Марія натягла ковдру до підборіддя, бо її піжама була не для сторонніх очей, а лише для неї й Руслана.
– Мамо, ти чого? – спокійно спитав Руслан.
– Я тобі тут чипсів твоїх улюблених принесла. А то як ти без них фільм дивитимешся? Що, до речі, дивитеся?
І тут Марія не витримала.
– Ірино Михайлівно, а ви не могли б не вламуватися в кімнату? Все ж таки ми удвох, у ліжку. Мало що ми робимо!
– Це що ж, мені тепер у моєму будинку стукати треба? – пирхнула вона. – Та й пристойна жінка на таке навіть натякати не стала б.
– З мене вистачить, – похитала Марія головою.
– Ти про що? – Запитав Руслан.
Дівчина закрила очі на свій зовнішній вигляд і підвелася з ліжка.
– Господи, треба тобі пристойну піжаму подарувати.
– Руслане, ти вважаєш, це нормально? – Запитала Марія, дістаючи валізу.
– Та ти про що?
– Твоя мама вдирається до нас у кімнату, критикує мою їжу, просить, щоб я твої шкарпетки прасувала! Я так жити не можу та й не хочу. Я зараз їду до своїх батьків, а ти подумай, чи хочеш ти бути зі мною і стати справжнім чоловіком, чи залишитися зі своєю мамою, продовжуючи бути немічним синочком?
– Та як ти смієш? – обурилася Ірина Михайлівна.
– Та легко. А вам має бути соромно, що замість чоловіка виховуєте не зрозумій кого.
Ірина Михайлівна голосила, Руслан просив, щоб Марія одумалася, але дівчина продовжувала збирати свої речі.
Через годину вона вже покинула цей будинок, який довго ще їй у кошмарах сниться.
Руслан зателефонував до Марії вранці.
– Ти маму дуже образила. У неї навіть тиск піднявся.
– Може, тому що не варто було вдиратися в нашу кімнату? – анітрохи не зніяковіла Марія.
– Слухай, ну ти не маєш рації.
– Я вважаю інакше. Ти мені краще скажи, ми винаймаємо квартиру чи ні?
– Я вже не впевнений … Не думаю, що ти будеш гарною дружиною для мене.
Марія хмикнула. Поки вона лише зустрічалася з Русланом, вона думала, що він не настільки безнадійний. Але поживши з ним та його мамою півмісяця, зрозуміла, що випадок надто запущений. І вона вже сама була не впевнена, що їм по дорозі.
– Мабуть. Правда, думаю, що ніхто не буде тобі надто хороший. Окрім мами, звичайно, яка вибере тобі цибулю з їжі.
Руслан щось буркнув, а потім кинув слухавку. А Марія тяжко зітхнула.
Як добре, що вони влаштували цей тест-драйв. Бо Марія ще довго тішила б себе ілюзіями, що Руслан ще може змінитися.