Марія сиділа в улюбленому кріслі і дивилася у вікно, намагаючись забути події дня, що минає. Ще кілька годин тому вона метушливо готувала вечерю і чекала Василя з риболовлі. Він повернувся, але не з уловом, а з новинами, які давно хотів розповісти, та все не наважувався.
– Я хочу розлучитись і прошу поставитися до цього з розумінням, – несподівано сказав Василь, відводячи погляд. – Діти вже дорослі і все зрозуміють, онукам до цього діла немає, а ми можемо просто і без сварок поставити крапку.
– Ми сорок років живемо під одним дахом, і в шістдесят три роки ти раптом зібрався змінити життя? – не розуміла Марія. – Я маю право знати, що буде далі.
– Ти залишишся в нашій міській квартирі, я переберуся на дачу, – явно все заздалегідь вирішив Василь. – Ділити нам з тобою нема чого, а потім все одно майно залишиться донькам.
– Як її звуть? – приречено поцікавилася Марія.
Василь почервонів, почав метушливо збиратися і вдав, що не розчув питання. Від такої реакції Марія не мала сумнівів щодо наявності суперниці. У молодості таких проблем не знала і не думала, що на старості років одна залишиться, а чоловік піде до іншої жінки.
– Може, ще все налагодиться і буде добре, – заспокоювали потім Марію донки. – Не варто зважати на поведінку батька.
– Нічого вже не буде, – зітхала Марія. – Тільки міняти нічого сенсу немає, буду вік доживати, та вашому щастю радіти.
Віка з Ірою поїхали на дачу для важливої розмови з батьком. Після якого повернулися додому зовсім засмучені, але матері правду розповідати не поспішали. Тільки риторику змінили і почали її переконувати в тому, що однією може і краще жити, не доведеться ні про кого додатково дбати. Марія все зрозуміла, але не стала розпитувати дочок і намагалася просто жити далі. Це не було просто, бо всі родичі та знайомі норовили ставити запитання та виявляти цікавість щодо ситуації.
– Треба ж, стільки років разом прожили, а на схилі років чоловік до іншої втік, – висловлювалися не дуже тактовні сусідки. – Вона молодша за тебе чи багатша?
Марія не знала, що відповідати, але сама все частіше думала про особистість суперниці і хотіла її побачити. Заради цього навіть на дачу до Василя вирушила під приводом взяти зроблену влітку консервацію. Попереджати не стала, щоби точно зустріти розлучницю і якраз на неї і нарвалася.
– Василю, ти не казав, що твоя колишня буде до нас приїжджати, – невдоволено висловлювалася екстравагантна дама з надмірно яскравим макіяжем. – Мені здавалося, що ви всі питання вирішили, і їй тут робити нічого.
– Ти серйозно проміняв мене на це? – поцікавилася Марія, розглядаючи нахабну особу.
– Ти так і стоятимеш, дозволяючи цій мене ображати? – репетувала дама. – Між іншим, я всього на кілька років за вас молодша, а виглядаю набагато краще.
– Якщо вона в такому віці правда думає, що яскрава зовнішність – це основна цінність, – сказала Марія, намагаючись зловити збентежений погляд колишнього чоловіка.
Всю дорогу до автобусної зупинки вона чула вигуки цієї розфарбованої старіючої Барбі і намагалася не плакати. Тільки вдома дала волю почуттям та зателефонувала сестрі, попросивши прийти у гості.
– Годі тобі, – готувала м’ятний чай Ніна. – Сама ж кажеш, нова дружина Василя не красива і, зважаючи на все, не дуже кмітлива.
– А може вона і права, а я схожа на стареньку у свої роки, – сумнівалася Марія.
– Ти гарно виглядаєш на свій вік, – чесно говорила Ніна. – Просто я вважаю великою помилкою на сьомому десятку років одягатися в леопардові лосини або носити міні. Жінка прекрасна у будь-якому віці, якщо вміє себе подати і виглядає відповідно до своїх років.
Марія розглядала себе в дзеркало і приходила до думки, що сестра має рацію. Вона була досить у добрій фізичній формі і на здоров’я особливо не скаржилася. Одягалася Марія також добре і косметику доньки постійно дарували. Вона ніколи не була хабалкою, і не хотіла нагадувати папугу, тому й не уявляла, що може поводитися, як нещодавно побачена суперниця.
– Ну і гаразд, – продовжувала Ніна. – Раз ти в нас тепер жінка вільна, можеш жити на втіху. Дочки самостійні, можливостей для розвитку та культурного відпочинку у нашому віці багато, тож я не дозволю тобі руки опустити.
Ніна свою обіцянку виконала і стала сестру до театрів, на прогулянки та концерти тягати. Незабаром у них зібралася компанія за інтересами, що складається з ровесників. У ній навіть знайшовся один чоловік, який намагався надавати Марії знаки уваги, тільки вона відразу це припинила і від окремих зустрічей відмовилася.
– Чув ти тепер театрами бігаєш, друзів нових знайшла, може і заміж знову підеш? – не змовчав Василь після випадкової зустрічі у магазині.
– А що ти так далеко приїхав за продуктами, невже ближче до дачі нічого немає, чи твоя нова дружина не готує? – цікавилася Марія.
– Просто я завжди тут покупки робив і звик, а у нашому віці складно змінювати звички, – бурчав Василь.
Марія не стала цієї теми развити і під приводом зайнятості вирушила додому. Василеві в той момент чомусь дуже хотілося її наздогнати і розповісти, як сильно він шкодує про розлучення. Він і правду все життя був при дружині та дітях, а потім захопився жвавою Тетяною, і закружляла вона його у вихорі пристрастей. Спочатку життя здавалося з нею цікавим, потім з’ясувалося, що Тетяна не любить займатися побутовими справами, і взагалі воліє збирати плітки, навколо чоловіків крутитися, та в галасливих застіллях час проводити.
Василю останнім часом все частіше хотілося повернутися додому, а після зустрічі з Марією це бажання посилилося. Вона не влаштовувала сцени, сварки чи розбирання, а просто гордо і шляхетно намагалася виживати за існуючих обставин. Чоловік навіть не міг собі уявити, що йому не вистачатиме саме цього спокою та відчуття затишку, який був лише поряд із Марією.
– Ти знову купив курагу, а я просила чорнослив, – розлютилася Тетяна, розглядаючи принесені покупки. – І сир не такої жирності, а майонез взагалі забув.
– Просто раніше покупки робила Марія, або ми разом, а ти все на мене одного намагаєшся перекласти, – не витримав Василь.
– Дістав ти мене порівнювати зі своєю колишньою, – репетувала Тетяна. – Ще скажи, що шкодуєш, що кинув її заради мене.
Василь і справді шкодував, тільки розумів, що говорити про це не мало сенсу. Марія нічого не робила для цього і підступу не будувала, просто залишаючись собою, а колишній чоловік відчайдушно жалкував про свій вчинок і мріяв заслужити її прощення. Тільки він чудово розумів, що колишня дружина більше ніколи не довірятиме і не прийме назад. Декілька разів поривався їй зателефонувати, а після чергової сварки вперше навіть зважився прийти до дверей колись своєї квартири.
– Тобі треба забрати якісь речі? — спитала Марія, не пускаючи гостя далі за поріг.
– Я хочу поговорити, ти маєш час? – мямлив Василь, чуючи з квартири лунаючий аромат його улюбленого пирога зі сливами.
– У мене немає часу, можливості та бажання, – спокійно відповіла вона. – Тому забирай, що хотів, а я чекаю на гостей.
Забирати Василеві не було чого, сказати хотілося багато, тільки правильні слова не знаходилися. Він повернувся до заміського будинку і вирушив на кухню готувати собі вечерю, оскільки Тетяна вкотре носилася селом. Повернулася вона добряче веселенька, і Василь остаточно переконався у своєму рішенні, давши їй час на збирання особистих речей. Після розбірок, вчинених Тетяною, поривався зателефонувати Марії і розповісти, потім відмовився від цієї ідеї і заспокоївся. Василь надто добре знав колишню дружину, щоб розуміти марність надій на прощення та забуття образ.
Можливо, колись потім, згодом, він міг би й прийти з покаянням і вони б поговорили. Це треба було зробити, інакше Василю не було спокою. Він навіть розраховував на прощення, просто так, без відновлення сім’ї, не змогла б Марія зраду пробачити, і він чудово це знав, коли починав роман із Тетяною. Тепер у нього було існування на дачі, а в Марії життя у міській квартирі, спілкування з доньками та онуками та походи до театру. Колишньому чоловікові у цій картині життя вже не було місця.