Погода прекрасна, а у Віктора настрій на нулі. Відчуває, що з дружиною розмова назріла, з її погляду відчуває.
І Віктор не помилився, Маргарита буквально наступного дня підійшла до нього ввечері, зітхнула важко і сказала,
– Вікторе, я думаю нам треба розлучитися!
Несподіванкою це не було, Віктор Григорович давно підозрював, що вони прийдуть до цього. Тому навіть не здивувався, а відразу відповів:
– Ти маєш рацію, я теж люблю іншу. І ти заслужила бути щасливою, Рито!
Він навіть не здивувався, до цього все йшло. Її заступник, якийсь Петро майже кожен день підвозив Маргариту після роботи.
Він наче молодший її років на п’ять, але Рита і молодшим подобалася, вона дуже красива струнка жінка.
Маргарита його погляд, коли він бачив, як вона з чужої машини виходить, розуміла. І казала, що колезі просто по дорозі, ось він її й підвозить.
Але Вікторові тепер уже стало зрозуміло, що це зовсім не просто так…
А Маргариту Львівну чоловік давно почав дратувати.
Спочатку потихеньку-потроху, у них із Віктором тоді двоє дітей підростали, Ганнуся та Вадим.
Дітям треба було і одяг купити новий, та ще й модний. І телефони тоді дітям хотілося, і за спортивну секцію треба платити. І на їжу, і собі на одяг, ось Рита й намагалася посаду зайняти вищу, навіть роботу змінила, аби для сім’ї заробити.
А Віктор так і сидів на одному місці.
Роботу він свою любив, його колись давно підвищили, і його тепер все влаштовувало. Хоча міг би перейти у інше місце, тоді ще його кликали. Але тут у нього наче був колектив хороший, надійний.
Із дітьми правда Віктор завжди займався. Уроки з ними робив, на санчатах кататись на гірку возив, Рита тоді вже стала невеликим начальником, і вечорами затримувалася. А Віктор прийде з роботи, купить продукти, вечерю приготує. Уроки у дітей перевірить, і гуляти з дітьми йде – маму зустрічати.
Спочатку Маргариті це навіть подобалося, що він такий у неї хазяйновитий.
Подруга Світлана захоплювалася Віктором, і казала, що такі мужики, як її Віктор, рідкість. І що Маргарита за ним, як за кам’яною стіною, він їй тили прикриває. А вона, як пані, на всьому готовенькому, на чисту роботу причепурена їздить.
Але потім Маргариту знову підвищили, і вона зрозуміла, що є й інші чоловіки.
Сильні, розумні, беручкі та амбітні. Вони крутять серйозними справами, ризикують, вміють добре заробляти і не сидять на шиї у своїх дружин!
Ось тоді Маргарита зрозуміла, що Віктор її дратує дедалі більше.
Він безініціативний і дуже передбачуваний.
Він живе якимись дрібними бажаннями, нудно та примітивно. А вона – птах високого польоту, в юності це не було так помітно, а тепер стає все ясніше, що вони різні!
Чоловіків тепер серед Маргарити ставало дедалі більше, вона ж у компанії начальства. Її обсипали заслуженими компліментами, дарували квіти та подарунки, додому підвозили гарними дорогими машинами.
А вдома на Маргариту чекав Віктор, аж надто тепер для неї простий.
Він навіть не вмів квіти та подарунки нормальні дарувати.
Одним словом, невдаха її Віктор, з ним навіть піти кудись соромно…
Після їхньої останньої розмови Віктор Григорович зібрав речі і сказав, що йде, не буде Риті більше заважати.
Діти виросли, роз’їхалися, а їх уже ніщо не тримає.
– І куди ж ти поїдеш? – Рита посміхнулася, глянувши на чоловіка.
На роботі поруч із нею чоловіки всі в костюмах, а Віктор як носив раніше джинси, так і зараз одягається, мужлан прямо!
– Ох так, я ж забула, ти ж іншу любиш, ну так, до неї напевно і поїхав? Ну давай, їдь, – єхидно сказала Маргарита і зачинила за ним двері.
Хоча єхидність показала вона спеціально, щоб його зачепити. Адже те, що Віктор любить іншу, для Рити стало неприємним відкриттям.
Вона значить заробляє, крутиться, вечорами працює, а він тим часом якусь іншу знайшов? І це за все, що вона зробила для нього?
Точно мужлан, так і не зрозумів, не подорослішав, хоча сивина вже на скронях!
Нещодавно вона прийшла додому раніше, а Віктор дістав звідкись іграшкову залізницю, яку вони ще синові Вадиму давно купували. Розклав рейки, вагони прикріпив до паровозика, і ганяє їх, наче дитина.
Побачив, що Рита прийшла, сам зніяковів, ніби вона його застала за чимось поганим, посміхнувся зніяковіло:
– Рито, мені щось згадалося, видно, в дитинстві у мене не було таких іграшок, не награвся я.
А Маргариту щойно Петро Ігорович підвозив, вони новий проєкт обговорювали, ось це справи справжніх чоловіків – серйозні питання вирішувати!
Петро Ігорович, звичайно, одружений і Маргарита на залицяння таких чоловіків не відповідає. Вона взагалі на залицяння не відповідає, але увага їй у принципі була приємна.
Ось такий контраст не на користь Віктора…
А заміж вона більше не хоче, їй і так непогано, на роботі нею захоплюються, вона ще досить молода, а вдома одній навіть краща!
Хоча, коли Віктор поїхав, Рита відчула, що затишку будинку поменшало і порядку теж.
Але дітей малих немає, а сама вона може себе обслуговувати. Тим більше, що вдома вона спить тільки, та й на вихідних відсипається.
Все її яскраве та цікаве життя на роботі проходить.
У їхній компанії намічаються зміни та нову посаду начальника департаменту Риту обіцяли. Це буде новий етап її життя, новий рівень.
Маргарита знову згадала Віктора. Коли він їхав і дивився на неї, погляд його був такий, як колись давно. Та й джинси на ньому, якщо чесно, сидять так само добре, як і раніше.
Віктор раніше єдиноборствами займався, фігура у нього спортивна. Та й зараз у нього гантелі, він себе завжди у формі тримає. Хоча, у Віктора тепер інша, нехай вона і радіє, а Рита має свої радощі…
Коли начальник викликав до себе Маргариту, вона була впевнена, що він скаже їй про нове підвищення.
Валерій Іванович завжди до неї добре ставився, називав Риточкою, навіть якось залицятися намагався. Але Рита дала йому зрозуміти, що вона серйозна жінка, і він це схоже оцінив.
Адже зрадників ніхто не поважає, вони обоє одружені.
Маргарита, як завжди, була дуже елегантно одягнена і постала перед начальством у всій красі.
Зараз вони обговорять її призначення і він запропонує відзначити це у вузькому колі заступників із дружинами. Все, як завжди, дуже пристойно, правда Маргарита свого чоловіка ніколи не брала з собою, соромилася, що він не такий, як її оточення.
Пояснюючи його відсутність тим, що він на роботі.
– Ну що, Маргарито Львівно, радий вас бачити, – Валерій Іванович зустрів її привітно, як завжди,
– Що ж, голубонько, час іде, а ви все така ж красуня. Так, а час все ж таки йде, біжить час!
Валерій Іванович дивно якось подивився на Маргариту, і раптом сказав те, що вона ніяк не очікувала почути.
– На пенсію мене відправили, голубонько, ось як. Тож новий начальник до вас прийде, молодий, перспективний. І команда в нього своя, так що вже вибачте, з вашим призначенням не вийде нічого, мені дуже шкода, дуже шкода…
Новий начальник був і справді набагато молодший за Маргариту Львівну. І його команда із молодих складалася. Одягнені не за старим дрес–кодом, а хто в джинсах, хто брюках модних широченних.
Хлопці та дівчата всі у собі впевнені, хоч досвіду немає, не знають нічого, але гонору повно.
Маргарита Львівна вже подумки змирилася, що нової посади їй не бачити. Але коли їй оголосили про пониження, вона почервоніла від образи.
І тут же почала шукати іншу роботу, впевнена була, що відразу знайде, адже вона цінний працівник.
Але їй скрізь відмовили, вік не такий молодий, як тепер потрібний. Пропонували посаду ще нижчу, ніж у неї. Це було просто нечувано!
Увечері Маргарита була вдома рано.
Від нічого робити вона вирішила розібрати шафи, знайшла хороші речі Віктора, не старі. І вирішила подзвонити свекрусі, з ним їй не хотілося спілкуватися.
– Наталя Борисівна, це Рита, Віктор тут деякі речі залишив, ви йому при нагоді передайте, нехай забере, – попросила Маргарита.
Свекруха тільки хмикнула у відповідь.
– Та який ще випадок? Віктор тут, у мене живе, мені не каже, в чому справа, і тобі не казав дзвонити!
– Він у вас із тією, з іншою живе? – здивувалася Маргарита.
– З якою ще іншою, Рито?! Я ще не ошаленіла при живій дружині сина з чужою жінкою до себе пускати. Та й немає жодної іншої в нього, з чого ти взяла? Він тебе завжди любив, Віктор наш однолюб, як і тато його. Гриць мій теж романтик був, чудний, як дитина, аж до старості. Я гнівалася на нього, а тепер згадую і плачу, ось так, Риточко.
– Можна я зараз приїду, Наталю Борисівно? Ви тільки Віктору не кажіть, гаразд? – попросила Маргарита свекруху, і почала збирати в сумку речі Віктора…
Двері відчинили свекруха. Рита увійшла і простягла їй сумку.
Але свекруха сумку не взяла, а усміхнулася і гукнула: – Вікторе, до тебе тут прийшли, вийди з кімнати!
А сама Наталія Борисівна делікатно пішла на кухню.
– Це ти, Рито? – побачивши дружину просто остовпів Віктор.
Він явно не очікував її побачити.
– Я твої речі привезла, ти їх забув, – Рита намагалася говорити спокійно, але видно у неї не вийшло, бо Віктор спитав, – У тебе щось трапилося?
Їй хотілося крикнути:
– Так, трапилося, я уявила про себе невідомо що, і чоловіка втратила! Робота та колеги не замінять близької людини, це ілюзія, раз – і немає їх.
– Заходь, раз прийшла, – і Віктор відчинив двері своєї кімнати.
І вона побачила – на стіні ще з тих давніх–давен так і висів портрет, де вони були молоді і шалено закохані!
Рита здивовано подивилася на Віктора:
– Ти ж сказав, що любиш іншу?
– Нерозумна ти, Рито, – Віктор підійшов ближче і пригорнув дружину до себе. – Я мав на увазі, що іншу тебе люблю, ту, якою ти була. А не ту пихату чужу жінку, якою ти стала.
– Вікторе, вони сказали, що я стара для нової посади, це так прикро, Вікторе!
– Ми тільки для чужих старими стаємо, Рито. А для тих, хто нас любить, ми просто кохані, – обійняв її міцніше Віктор.
– Пробач мені, поїхали додому, Вікторе, будь ласка поїхали, у мене нікого, крім тебе, немає, – попросила Рита.
І вони разом почали збиратися.
Навіть не помітили, що свекруха стоїть у дверях кухні і, дивлячись на них,посміхається…
…Віктор так і працює там же. Рита ним пишається, чоловік її скромно мовчав, а виявляється він у багатьох великих проєктах брав участь. Адже роботу не великі начальники виконують, а звичайні фахівці.
Рита ж влаштувалася поряд із будинком на роботу. Не надто престижну, зате вона вчасно додому приходить.
У них із Віктором багато спільних планів на життя. Вони давно не ходили разом ні в кіно, ні в кафе, на лижах і ковзанах не каталися, як раніше.
Треба надолужувати, поки вони все ще молоді, хоч би один для одного. Адже їх знову, як і в юності, радують найпростіші речі.
А то онуки підуть, все знову закрутиться і… Все знову повториться спочатку!