Люба принципово не хотіла жодної допомоги від Віктора, який покинув її понад рік тому. Він зійшовся з її подругою, найближчою, якій Люба з дитинства довіряла всі свої таємниці.
Залишившись удвох із дев’ятирічною донькою, жінка вирішила, що не підпустить тепер ні до дочки, ні до свого життя цього зрадника, яким виявився колишній чоловік. Так була на нього ображена.
А потім зрозуміла – дочка сумує за батьком. Аліна почала гірше вчитися, у школі сварилася з вчителями, з матір’ю розмовляла рідко і завжди з якоюсь прихованою образою.
Люба тоді вирішила поговорити з дочкою, пояснити, що це Віктор їх покинув, промінявши на чужу жінку. А вона, її мама, не винна у їхньому розриві. Але у відповідь не почула нерозуміння.
– Мамо, я сумую за татом. У мене незабаром день народження. Він що знову мене не зможе привітати? Ти йому знову не дозволиш зустрітися зі мною?
– Ну, що ти? – трохи розгубилася Люба. – Привітає. Він же ж твій батько і завжди залишиться ним.
Поступово Любі таки довелося дозволити Віктору бачитися з донькою хоча б раз на місяць. Чоловік забирав Аліну на вихідні години на три, ходив із нею в кіно чи парк. І дівчинка одразу повеселішала.
– Люба мені потрібна твоя допомога, – якось подзвонив Віктор.
– По моєму, я просила тебе – турбувати мене тільки з питань, пов’язаних з дочкою, – різко відреагувала Любов. – Що тобі незрозуміло?
– Мені більше нема до кого звернутися, – вів далі Віктор.
– Оце здивував! А Галя твоя що? Чи ти її своїми проблемами не турбуєш? Тільки радієш? – уїдливо запитала колишня дружина.
– Любо, облиш. Ти ж інша. Не намагайся здаватися гіршою, ніж ти є. А мені й справді без тебе не впоратися.
Розумієш, мама занедужала. Її потрібно покласти у лікарню, обстежити, зробити процедури. А всі лікарі, до яких ми зверталися, кажуть, що це вікове. І нічого страшного нема. Не хочуть нічого робити, розумієш? Але ж я бачу, як вона марніє прямо на очах. Допоможи! – голос Віктора був сумним.
Люба працювала у районній лікарні. І, звісно, могла б влаштувати колишню свекруху на обстеження. Хоча чудово розуміла, що з нею все нормально. Просто жінка чудово вміла керувати сином, лякаючи його своїм слабким здоров’ям.
– Нехай прийде до мене. Я щось придумаю, – погодилася Люба, розуміючи, що бабусю доньки все-таки не варто списувати з рахунків – вона дівчинку любила, часто з нею спілкувалася і іноді навіть допомагала їм матеріально.
Поклавши слухавку, Люба відчула, що їй приємно усвідомлювати – колишній не може без них. І це була своєрідна відплата. Він без них не може, а вони можуть.
Пробачати Віктора вона не збиралася. Ні, таке не вибачають. Але думати про те, що йому зараз недобре, некомфортно, було приємно.
Самотніми ночами без сну Любов часто згадувала останній рік життя з чоловіком і дивувалася, як не помічала очевидного. Якою вона була сліпою!
– Вікторе, підвезеш мене завтра на вокзал? Любочко, ти ж не проти? – запитала Галина, сидячи за столом, що був накритий з приводу дня народження Люби. – У відрядження знову відправляють. А так не хочеться!
– Та без проблем, Галю! Підвезу. Тобі о котрій? – охоче погодився Віктор, не відводячи захопленого погляду від подруги дружини.
– Гарний у тебе чоловік, Любочко, чуйний, – відкрито фліртувала Галина з Віктором. – Мені б такого. Жаль, що він уже зайнятий. Ох, шкода!
– Так, я не скаржуся, – з усмішкою реагувала іменинниця. – Гарний у мене чоловік. І ти собі знайдеш, якщо постараєшся.
– Слухай, а чому твоя Галя досі незаміжня? – спитав якось Віктор дружину. – Вона ж вродлива, цікава жінка. Все при ній, і квартира своя. А все одна.
– Гарна? Та звичайна вона. Як усі. Знайде ще собі когось. Ти за неї не хвилюйся, своє не проґавить.
– Ну не скажи – звичайна. Шикарна! А останнім часом взагалі щось із нею відбувається, прямо сяє вся! Ти не помічала? – захоплено продовжував Віктор.
– Ні, не помічала. А незаміжня, бо характер важкий має. Я її довше твого знаю. Самозакохана вона, ось і вся її проблема.
– Та годі тобі, все ти вигадала. Класна жінка! А ти їй просто заздриш, – сказав тоді чоловік дивну фразу, чим дуже здивував дружину.
Чому Люба не бачила очевидного? Віктор був так зачарований Галиною, що просто тремтів, коли та приходила до них у гості. Розум втрачав при ній і поводився як хлопчик.
А потім Галя перестала з’являтися. Пояснювала це своєю зайнятістю. А Любі було невтямки, що подруга була зайнята тепер виключно її чоловіком.
– Я хочу зробити дочці сюрприз на день народження, – сказала Віктору Люба по телефону.
Вона подзвонила цього разу сама. Придумала, що день народження доньки, її десятиліття їм потрібно відзначити втрьох.
– Хочу Аліну незвичайно привітати. Щоб ми були втрьох, як раніше. Ти не проти?
– Звісно, я тільки за! – жваво і, як здалося Любі, радісно відреагував колишній чоловік.
І ось зараз вони стояли біля будівлі школи в очікуванні доньки. Віктор тримав у руці повітряні кульки, а Люба – свій подарунок у кольоровому пакеті.
Зараз вони дочекаються Аліну, привітають її та й поїдуть у кафе, де відзначать день народження дочки. Весело й безтурботно.
На вулиці було холодно, мрячив дощ, і Люба вже змерзла. А тут ще й Віктор… Говорив такі речі, від яких мороз був по шкірі.
– Я завжди думав, що знаю себе. Те, що мені потрібно. Як жити. З ким бути поряд. А коли захопився Галиною, вважав, що роблю правильно. Я ж мужик, маю право бути з тією жінкою, яка мені личить. З тією, від якої голова йде обертом. І навіть не підозрював про те, наскільки мені доведеться поплатитися за таке. Виявляється, за все у житті доводиться платити.
– Прошу тебе, можна без цих одкровень. Я не психолог і не священник, щоби вислуховувати все це. І гріхи я не відпускаю. Ти зробив свій вибір. Живи й радуй. Що ти як примхливий підліток? – невдоволено сказала Люба, піднімаючи комір пальто.
Вона з надією дивилася на двері шкільної будівлі. Скоріше прийшла б дочка. Сил не було все це слухати.
Але Віктор продовжував, не зважаючи на недружній тон колишньої дружини. Йому хотілося виговоритися, виплеснути сум останніх місяців. Щоб полегшало. Так він думав.
– Люба, а якби нам спробувати…
– Ні! – зупинила вона Віктора. – Ти зрозумій, я з тобою зараз поряд тільки через Аліну. Ти для мене не існуєш. Як і моя колишня подруга. Ви обидва для мене зникли. Тому все, що ти тут кажеш, мені все одно.
– Мені важко без вас! Без тебе й Аліни. Важко! Я переживаю. Тільки зараз, через рік, я зрозумів, ЩО втратив! – Віктор ніби не чув Любу. – Нема мені життя без тебе, розумієш?! Як шкода, що сам я зрозумів це надто пізно.
– А що, Галя така погана? Що не так, Вітю? Ти ж так захоплювався моєю подругою! Прямо розум втрачав від кохання. Не посоромився, звʼязався з нею за моєю спиною. Пішов туди і тебе ніхто не тримав. Все – мрія збулася. Що тепер не так? Нема про кого більше мріяти? На нас із донькою переключився? – Люба вже обурювалася.
Як не намагалася вона тримати себе в руках заради дочки, але все-таки образа знову сколихнулася. Згадалося, що вона пережила рік тому. Як довго намагалася відновитись після зради.
– Любо, вибач! Ти краща за мене. Ти справжня, ти зможеш. Вибач мені. І тоді з’явиться надія… Можливо, колись ми зможемо знову бути разом. Заради доньки. Заради того, що в нас було…
Віктор виглядав жалюгідним. Тільки зараз, уважно придивившись до його обличчя, жінка побачила це. Так, він переживав. І вже не потрібна йому була яскрава чужа жінка. Ставши його жінкою, Галя втратила всю свою загадковість.
Показала своє нутро, самозакоханий характер. І тут душа зажадала іншого. Справжнього, рідного, теплого. Повернутись до рідних людей. Туди, де його любили по-справжньому.
– Ти просиш неможливого. Я не зможу тебе пробачити, Вікторе. Зрозумій це для себе і не марнуй час.
– Люба!
– Ні. Тему закрито. Ми спілкуватимемося лише заради доньки. Їй потрібний батько, я пішла на це тільки через неї. Я не зможу пробачити твою зраду. Ніколи. Ані через п’ять років, ані через десять.
– Шкода… Я сподівався…
– Я тобі так скажу – ти вже визначся. Хочеш жити з Галиною – пристосовуйся. Ні – йди. Але тільки врахуй – всі наступні будуть тільки гірші. Тому що все в тобі самому, не в жінках. Ти сам себе зрадив одного разу. І тепер усі, хто будуть поряд з тобою, все одно виявляться не такими, як ти хочеш.
– Я хочу повернутися до вас, – наполегливо твердив Віктор. – Мені ніхто більше не потрібний.
– Ні. Хоч ти і Віктор-переможець, як частенько називала тебе Галина, зачаровуючись та зачаровуючи, цього разу ти програв. Прийми цей факт. І живи далі.
Нарешті з дверей школи випурхнула Аліна і, побачивши батьків удвох, з радісним обличчям побігла до них.
– Мамо, тату! Ого, ви разом! А це мені все? Дякую! – донька обійняла батьків, приймаючи подарунки.
– Вітаємо тебе, наша улюблена дівчинко, – стримуючи сльози, сказав Віктор. – Ми з мамою тебе дуже любимо! Пам’ятай про це.
Вони поїхали в кафе, де набрали різних смаколиків і весело провели цей день.
Віктор раз у раз задумливо поглядав на колишню дружину, намагаючись вловити хоч якусь зміну щодо нього. Але Люба зовсім не дивилася на чоловіка, ігноруючи його наполегливі погляди.
Він уже кілька разів скидав дзвінки від Галі. Зараз було не до неї. Та й взагалі – хотілося, щоб цієї жінки зовсім не було у його житті. Ніколи більше.
Цей приємний день добіг кінця, і Вікторові довелося повернутися у своє життя.
Люба, як і раніше, сама не дзвонила і на дзвінки колишнього не реагувала. Пробачати його вона не збиралася. Жила новим життям, де не було місця зраднику.
Так минув ще рік.
Віктор зустрічався з дочкою, Любу майже не бачив, жінка уникала його. А йому так хотілося подивитися на колишню дружину, поговорити з нею, знову почути рідний голос, подивитись в очі. Він усе ще сподівався. Все ще чекав. Хоча все чудово розумів.
А потім дізнався, що Галя все-таки зважилася ощасливити його, повідомивши що вагітна.
– Все, годі туди бігати! Скоро в тебе тут буде дитина, – радісно сказала вона чоловікові.
– Це все, – скорботно подумав Віктор. – Мені звідси не вирватися. І назад уже не повернутися ніколи…
А на черговій зустрічі з Аліною Віктор дізнався, що Люба незабаром виходить заміж.
– Тату, ти знаєш, дядько Євген такий хороший. Він мені постійно подарунки дарує, все дозволяє і навіть не свариться, як мама. А ще ми на море через тиждень їдемо всі разом, уявляєш! – радісно ділилася донька.
Розсіяно посміхаючись дочці, Віктор відчув, як стискається серце. Тепер він уже не сумнівався, що втратив кохану назавжди.
А попереду було нове життя, новонароджений син, турботи й проблеми. Звичайні рутинні будні.
І довге-довге життя поряд з нелюбою жінкою…