– Олеже, треба на вихідні на дачу поїхати, – сказала Люба чоловікові.
– Любочко, ще холодно, що там робити? – здивувався той.
– Ну як, що робити?! Подивитися, порядок у хаті навести, та й на городі після зими справ багато. Ти ж раніше перший пропонував їхати.
– За тиждень поїдемо, тепліше буде, у ці вихідні мені треба до своїх зʼїздити, батько просив із гаражем допомогти, на дах залізо купив. Напевно і кухню встигнемо перекрити. А з наступного тижня почнемо на нашій дачі все робити.
– А наступного тижня ти вигадаєш щось інше. Точніше твоя мама тобі роботу підкине. Ми з їхнього городу жодної картоплини не беремо, все твоїй сестрі Тані, а ти працюєш.
– За тиждень точно! А з вечора п’ятниці до вечора неділя я в батьків. Ти зі мною чи відпочинеш удома?
Олег знав, що дружина, швидше за все, відмовиться.
Свекруха її не любила, а сама вона намагалася не нав’язуватись…
…Нелюбов свекрухи Люба заслужила майже відразу після весілля. Люба отримала у спадок будинок бабусі через пів року після одруження.
Бабуся видала внучку заміж і невдовзі її не стало. Претендентів на спадщину не було, онука єдина, батько був зовсім не проти, що мати все залишила Любі. Він жив далеко, нічого не потребував, а тут будинок буде під наглядом.
Окрім будинку бабуся залишила й гроші. Більше рідні Люба не мала.
Матері не стало ще раніше.
Свекруха дізналася про спадок. Спочатку її цікавили тільки гроші. Коли молода сім’я вирішила купити квартиру, її пошуками зайнялася саме свекруха.
Люба й Олег дізналися про це перед самою покупкою. Вони ж квартиру вже знайшли, а свекруха навіть домовилася.
Різниця була у виборі. Свекруха знайшла вигідну пропозицію в одному під’їзді з її дочкою Тетяною, сестрою Олега.
Тільки будинок там був старий, квартира без ремонту. Люба категорично була проти, а Олег зайняв нейтральну позицію.
– Звичайно, гроші не мого сина, ось ти ним і крутиш. Тут його сестра, рідна людина поряд, а в тебе нікого немає.
На цю квартиру грошей вистачить, а на ту ще й у борги залазити.
Звичайно можна будинок продати, щоб без кредитів обійтися.
Свекруха розпочала нові пошуки, але Люба й Олег уже оформили і взяли квартиру у новому районі.
Все було зручно і робота поряд, тільки далеко від сестри Олега.
Свекруха нервувала. Синові тепер ще й кредит платити.
Але платити так і не довелося. Батько Люби дав гроші, яких бракувало.
Будинок був збережений і став дачею для молодої сім’ї.
Батьки Олега жили в селі, дача сина й невістки їх не влаштовувала.
Їм треба було, щоб син працював у них, а він у молодої дружини відпочиває.
Свекруха не раз говорила про продаж будинку Люби, але невістка не поступалася.
Це тривало вже багато років, діти Люби й Олега встигли завести свої сім’ї.
– Ні, я поїду в село.
– Добре, тоді я тебе завезу й поїду до них. А що ти робитимеш одна в домі? Там же ж після зими сиро, а я їду ввечері.
– Ви ж не вночі критимете дах, виїдемо рано вранці. Їхати менше години.
– Я якось не подумав, мама сказала приїхати у п’ятницю, от і…
Люба прибрала в будинку після зими, приготувала вечерю.
День був важким, попереду ще один вихідний. Завтра надвечір за нею заїде Олег, а до цього вона встигне прибрати в саду.
Надвечір зовсім потеплішало, а завтра має бути ще краще.
У хаті було тепло, тихо й спокійно, як за бабусі. Її портрет так і висів на стіні: молода, вродлива.
Люба хотіла зателефонувати чоловікові, але подумала, що він зайнятий, і вирішила не відволікати.
Вона знайшла стару пошарпану книжку, яку читала у бабусі щоліта і почала її гортати. Вона знала її майже напам’ять.
Раптом на подвір’ї почувся шум. Люба визирнула у вікно і руками сплеснула.
Машина її чоловіка вже стояла на подвір’ї, а сам він зачиняв ворота!
– А це я! Дахи готові, я вирішив не залишати тебе одну. Мати, звісно, була проти мого від’їзду, але там Тетяна приїхала. Вони на неї чекали. Ми маємо їжу? Я навіть не встиг нормально поїсти. Обід був, а от за вечерею… Мати приперла банку домашнього ігристого, а я ж не збирався – за кермо. А вони припрошують!
– У нас є картопля і тушонка є, а ще сало.
– Буду все. Слухай далі. Сьорбнув я для вигляду трохи, а вони почали розмову про нашу дачу. Ну про цю, про твою.
Наша дача мовляв ні до чого, а працювати треба на їхньому городі.
Бо ж у нас його немає, тільки старий сад. Натяків спочатку не було. Потім розмова зайшла про бізнес Тетяни…
– Вона має бізнес?
– Ні, вона просто хоче мати. Як це… Коли нігті… манікюр, педикюр, все одразу вона хоче. Збирається найняти майстрів, сама не працюватиме.
– Круто вона хоче розвернутися.
– Хоче, але не може. Грошей немає. Почали вирішувати, де взяти капітал. І знову наша дача марна, стара, краще її продати, а гроші вкласти у бізнес. Навіть відсоток обіцяли.
– А тебе відправили вмовляти мене?
– Там таке почалося! Вмовляти тебе я не збираюся. Якщо за стільки років ми вистояли, то тепер уже запізно відступати.
– Дякую. Ти завжди був за мене.
– І за будинок, то дача для відпочинку. Звичайно допомагати батькам треба, але не весь же ж вільний час.
Я Тетяні сказав про город, що самі допомагали б батькам.
Вона ж каже, що гроші зароблятиме…
…Мати зателефонувала Олегу рано-вранці. Вона цікавилася, чому той поїхав.
– Мамо, який Тетяні бізнес, якщо вона тільки школу закінчила?
– Це не обов’язково. Таня так сказала. Двієчники теж бізнесом займаються, і дуже успішно!
– Ну якщо так! Тільки нехай продасть щось, що нікому особливо непотрібне, а у нас все наше і все потрібне…
Люба й Олег швидко впоралися зі справами, відпочили і поїхали додому. «Непотрібна» дача їм все таки дуже потрібна…