Ліля пишалася тим, що вибралася зі свого села. Точніше, це і не село, а маленьке містечко на п’ятнадцять тисяч мешканців. Але в порівнянні з великим містом воно і справді здавався селом.
Навчалася Ліля у школі не дуже добре, тому одразу знала, що до ВНЗ вона не вступить. Але й сидіти у себе в містечку не хотіла. Що там робити? Два кафе, один клуб та п’ять перукарень, які навіть на горду назву «салон краси» не тягнули.
Тому вже в десятому класі Ліля думала, як вибратися з цієї глухомані. Виховувала її одна лише мама, яка й так працювала на двох роботах, щоб забезпечити їжу та одяг собі та доньці. І від неї допомоги точно чекати не варто.
Ліля так заздрила однокласникам, які мали забезпечені батьки. Он, Михайлу Бондаренку сплатили навчання у ВНЗ, Тані Мельник зняли квартиру в місті. А Лілі ніхто не поможе.
І все-таки вона зуміла. Вступила у коледж, в якому був гуртожиток, влаштувалася офіціанткою, а гроші майже всі відкладала. Хотіла пройти курси манікюру, щоби потім можна було відразу працювати.
Мама, звісно, намагалася допомогти. Ліля щоразу відчувала велике збентеження, коли приїжджала від матері з величезними сумками. Овочі, закрутки, м’ясо, куплене у сусідки. Її подружкам переважно батьки гроші давали, а мама максиму тисячу дасть, що за неї купити можна?
Але їсти хотілося, тож Ліля все брала. Та й можна було відкладати ті гроші, що вона заробила, будучи офіціантом.
Після закінчення коледжу Ліля і справді пройшла курси, купила найпростіше обладнання та матеріали, і почала чекати того моменту, коли клієнти потечуть до неї річкою. Не врахувала вона тільки того, що конкуренція у майстрів нині велика, аж ніяк і не набиралася клієнтська база.
Було складно, жити доводилось у кімнаті у комуналці. Ліля все також працювала офіціанткою, розуміючи, що там вона хоча реальні гроші може заробляти.
І душу їй гріла тільки думка, що вона тепер міська. Живе там, де багато можливостей, де є різні розваги, де можна зустріти гідного чоловіка.
А ще можна хвалитися перед дівчатами, коли приїжджаєш додому.
Так, Ліля трохи лукавила. Розповідала подружкам про круте міське життя. Себе називала найкращим майстром у місті, мовляв, у неї навіть вихідних немає, так багато клієнтів.
Про роботу офіціанткою мовчала, якось це непрестижно. Та й життя в комуналці теж далеке від свята. Казала, що винаймає квартиру в центрі міста. Спочатку хотіла обманути, що купила, але вирішила, що це надто нереально. Адже не повірять. А Лілі хотілося самостверджуватись, хотілося здаватися, що вона краща за інших.
А тут якраз і сезон настиг, початок осені. Овочі, фрукти. Ліля рідко їздила до матері, не подобалося їй те місце, де вона раніше жила. Але коли настав час збирання врожаю, вона завжди приїжджала. Ще б пак, безкоштовна їжа. Мама все виросте, і донечці дасть.
Ось і цього разу Ліля приїхала. Вийшла з автобуса і одразу скривилася. Нічого не змінюється! Ями на дорозі, якийсь старий кіоск на вокзалі. Весь образ цього містечка говорив про те, що тут живуть невдахи. Не те що Ліля.
Вона гордо йшла в бік будинку. Вважала, що всі люди, які проходять повз неї, дивляться на неї. Ще б пак, відразу видно, що немісцева дівка йде, а міська модниця. Вони ж тут всі на ринку одягаються.
Те, що й сама Ліля одягається на маркетплейсі, вона подумки опускала у своїй голові. Головне ж, що обирати. А вона має смак, як і всі міські.
До дому було йти хвилин із десять. Власне, тут у будь-який кінець міста не більше півгодини ходьби, навіть і погуляти до ладу ніде. Не те, що у великому місті, де за годину на машині до центру часом не доїхати. І ні, це не через пробки, про які в її містечку і не чули. Тут і машини рідкість.
Ліля подумки хмикнула, так їй подобалося думати, що вона вся не така!
Мама вже чекала. Ліля б сьогодні прямо додому і поїхала, але підступні автобуси ходили всього раз два рази на день, і обидва вже поїхали.
Мама приготувала смачну вечерю. Взагалі, Ліля скучила за такою домашньою їжею, але виду не подавала.
– Так, мамо, олії ти не шкодуєш. Хоча тут, мабуть, і не чули про правильне харчування.
– Яке правильне харчування? Ти, от, яка худенька, їж!
– Тому що я стежу за фігурою. І в добрий спортзал ходжу.
І знову Ліля обманула. Худенька вона, бо грошей на продукти шкодує. А замість спортзалу вдома спортивний обруч, куплений з рук. І який припадає пилом у кутку, тому що Ліля один раз його покрутила і тут же зрозуміла, що не її це.
Але мама й не думала про те, що правда, а що обман з того, що розповідає її дочка. Вона просто рада була її бачити.
Ліля таких сильних емоцій не відчувала, тому, поївши, втекла з дому. Вирішила зустрітися зі своїми подругами, які залишились у цьому містечку. На відміну від неї.
Одна подружка вже встигла вискочити заміж за їхнього однокласника, друга була вільна. Зустрілися вони, як раніше, на лавці. Ліля сама запропонувала.
– Так, дівчата, – зітхнула вона. – Ось дивлюся я на все це і розумію, що нічого не змінюється. Життя тече, а наше містечко так і застряг десь у дев’яностих.
– Та чому ж? – заперечила Поліна, та, яка одружена. – У нас кілька пунктів видачі відкрилося, на день міста співак відомий приїжджав. Так, дитячу поліклініку відремонтували! Тепер і народжувати не страшно!
Ліля пирхнула. Знайшли чим пишатися.
– Боже, як ви нудно живете!
– А ти що, веселіше? – Запитала Оля, відкушуючи від яблука. Вона його зірвала прямо тут, на яблуні, що росте у дворі. У великому місті ніхто так не робить.
– Звичайно, – пирхнула Ліля. – У мене там кожен день розпланований. Вранці та вдень клієнти, ввечері йду до ресторану чи розважатися. Нещодавно з друзями до боулінгу ходили.
До речі, то була правда. Тільки після цього походу Лілі два дні недоїдати довелося.
– Ох, я так хочу в боулінг сходити, – замріяно промовила Поліна. – Жодного разу не була.
– Так приїдь у гості, – ляпнула Ліля, не подумавши. А коли до неї дійшов розмір проблеми, було вже пізно брати свої слова назад.
– Слухай, – штовхнула Поліна Олю плечем, – може, й справді наступних вихідних з’їздимо? Ліля, ти казала, що у тебе квартира велика, можна ж у тебе зупинитись буде?
Ліля лише кивнула. А як би вона відмовила? Це звучало б підозріло.
Щоправда, сподівалася Ліля, що це все балаканина. І ніхто не приїде до неї. У дівчат так часто буває, що спочатку будують плани, а потім думають, навіщо їм все це. Тому Ліля до цього питання більше не поверталася, швиденько змінила тему.
Та й забула вона про ту розмову. І коли наступної суботи їй зателефонувала Поліна, вона й не думала, що це початок кінця.
– Ліля, що робиш?
– Та нічого, – потягнувшись, промовила вона. – Думаю, на сніданок у кав’ярню сходити.
Звичайно, нічого такого вона і не думала, але треба було якось показати, що Ліля круто живе.
– Так? Ну, ти нас дочекайся.
– У якому сенсі?
– Скидай адресу, ми приїхали!
У Лілі почалася справжнісінька паніка. Вона навіть хотіла кинути слухавку, але вчасно зрозуміла, що їй якось вдома з’являтися треба буде.
У результаті домовилися зустрітись у кафе. Дівчатам все подобалося, а Ліля все думала, як би їх додому відправити. Може, сказати, що у нех господиня квартири ремонт затіяла?
Ліля так і не змогла нічого вигадати. А ще й подруги розійшлися, захотіли багато куди сходити. І в кіно, і в торговий центр, і ресторан. Ну а ввечері в той самий боулінг.
Ліля прикинула фінанси та зрозуміла, що не потягне все це. Їм добре! У Поліни чоловік непогано заробляє, Оля працює якимсь крутим бухгалтером, і гроші також водяться. Та й життя в маленькому містечку дешевше!
Коли справа дійшла до боулінгу, грошей у Лілі взагалі не лишилося. Хоч вона й намагалася витрачати щонайменше.
– Слухайте, давайте ви самі сходіть, а я поки що додому поїду, приберуся…
– Та ти що? Ми ж приїхали, щоб із тобою відпочити! Здалося тобі це прибирання! – Не відставали подруги.
Довелося зізнатися.
– Просто у мене з фінансами зараз не дуже, все у свій бізнес вклала.
Ліля любила називати те, що вона робить, гордим словом «бізнес». Так цікавіше виходило.
– Що ж ти одразу не сказала? – розгублено запитала Оля. – Ми б тебе скрізь не тягали. Ну, нічого, ми сплатимо. І на вечерю все купимо.
Ліля зітхнула. Вона відчувала, як її планка успіху знижується на очах. Добре хизуватися тим, як ти живеш круто, коли в тебе повний гаманець. А зараз прям незручно було.
Але найголовніша незручність чекала попереду. Дівчата ж чекають на розкішну квартиру, а не кімнату в комуналці. Ліля навіть намагалася їх збагрити, мовляв, може, краще вам квартиру винайняти, а то тісно. Але вони знову не зрозуміли натяків.
Натомість, коли опинилися в Лілі в кімнаті, одразу все усвідомили. Ні про яке гарне життя тут і не йдеться. Швидше тут розмова про виживання.
І Ліля весь цей час їх обманювала. Розповідала, як вона круто проводить час, а самій грошей не вистачає на один день відпочинку.
Звісно, подруги не подали вигляду. Не стали нічого розпитувати, за що Ліля була їм вдячна. А вранці досить рано поїхали, залишивши Лілю думати над тим, що буде далі.
Зрозуміло, що вони її обговорили. Але як тепер прикидатися тим, ким не є? Рідне містечко не тільки маленьке, але ще й любить обростати чутками. І якщо дівчата хоч комусь скажуть, незабаром усі знатимуть, як Ліля живе насправді.
Ліля не знала, говорили вони комусь чи ні. Але коли вона приїжджала до мами, завжди знаходила тисячу причин, чому не зможе побачитися з дівчатами. А часом просто не говорила про те, що приїхала.
Але Оля з Поліною не були не розумними, і досить швидко зрозуміли, що подруга їх уникає. І вирішили, що це її вибір, просити спілкуватись вони її точно не будуть. До того ж тепер, коли вони знали, як часто їхня подруга їх обманювала.