Лідія з дочкою йшли по вулиці.
Біля дороги стояли дві сусідки, які обговорювали якусь важливу для них тему.
Побачивши Лідію, вони зупинили розмову і, повернувшись до неї, застигли в очікуванні, щоб розпитати її про подорож до старшого сина.
Привітавшись, Лідія з донькою зупинилися, поцікавилися їхніми справами, коротко розповіли про дитину, яка народилася, і самопочуття її мами.
Вони вже збиралися йти, як раптом жінка, яка проходила повз, посміхнувшись, голосно сказала:
– Як ся маєш, однокласнице?! Сподіваюся, все гаразд у тебе? Постояла б, поговорила із сусідами. Куди так поспішати?
Лідія глянула в її карі очі, обрамлені чорними віями, і посміхнулася:
– Додому поспішаю. Чоловіка не бачила три дні. Скучила.
Та єхидно окинула її поглядом:
– Ну-ну. Любов прийде і піде. Якщо треба буде співчуття – звертайся.
Лідія у відповідь посміхнулася:
– Ти мені кинула повний співчуттям погляд, Але повірити боюся я в його щирість…
Вони з дочкою продовжила свій шлях.
– Мамо, а чому ця тітка така зла? Вона вічно чимось незадоволена, – поцікавилася у матері Тетяна.
– Характер у неї такий, – відповіла доньці Лідія, хоча вона знала, чому Ірина саме ТАК розмовляла з нею.
– Ну, і тебе вона часто при зустрічі намагається зачепити якимось словом. І ти завжди знаєш, як їй треба відповісти. Чому вона так поводиться? – не вгавала Тетяна.
– Ти хочеш знати чому? А тому що вона любила твого батька, а він одружився зі мною, – посміхнулася Лідія.
Від несподіванки дівчина зупинилася.
– Ти це серйозно?! Він любив вас обох і вибрав тебе?! Чому?
Лідія засміялася:
– Це ти спитай у свого батька…
…Увечері в найдрібніших подробицях батькові було розказано про їхню подорож.
Після вечері Тетяна влаштувалась на дивані поруч із батьком, який дивився телевізор. Пригорнувшись до нього, вона раптом запитала:
– Тату, розкажи, а чому ти вибрав маму, а не тітку Ірину?
Батько здивовано глянув на неї, потім перевів погляд на дружину.
– Ну, розповідай, дочці цікаво, – засміялася та.
– Це було давно, але той день я пам’ятаю добре. Діло було перед Різдвом. У школі був новорічний вечір для старшокласників. Твоя мама була Снігуронькою. Дідом Морозом був мій однокласник, Петро, найвищий у класі.
Твоїй мамі костюм Снігуроньки дуже личив. Блакитна сукня була під колір її очей. Косу приклеювати не було потреби: у неї була своя коса нижче пояса.
Ось тоді й стрепенулося моє серце в грудях, відчувши, що це вона, та сама, яку я хочу бачити поряд із собою все своє подальше життя…
Але я був сором’язливим і не наважився. Чекав слушної нагоди.
Вступити на навчання не вийшло. А твоя мама тоді навчалася в місті та й приїхала на вихідні додому.
Я блукав селом, недалеко від її будинку, сподіваючись побачити її хоча б здалеку.
Раптом бачу – йде з крамниці. Я набрався сміливості, підійшов і прямо сказав, що йду на службу.
Сам стою перед нею, як хлопчисько, і думаю, зараз мене пошле куди подалі.
А вона мовчить, і раптом почала шморгати носом.
Дивлюся, а в неї сльози на очах!
– Значить, я не побачу тебе ще довго? – сказала вона.
Я мало не підстрибнув від радості. Обійняв її й шепочу:
– Два роки пролетять непомітно. Я дзвонитиму. Тільки й ти пиши, дзвони мені. Гаразд?
Вона кивнула у відповідь, поцілувала мене в щоку і побігла додому.
Ось так, завдяки твоїй мамі, непомітно пролетіла служба. Як відслужив, одразу посватався, і ми одружилися.
– Ой, тату, яка красива історія кохання у вас з мамою, – мрійливо сказала Тетяна, дослухавши розповідь батька до кінця.
– Це що за розмови? Рано тобі ще думати про заміжжя, – пожартував батько.
Та засміялася й вибігла з кімнати…
…Ірина з Лідою навчалися в одному класі. Ірина була дівчинкою з грубуватими рисами обличчя, повненька.
Ліда хоч і була на вигляд худенька, але сили мала добре.
Ліда мала трьох братів. Батько привчав синів підтягуватися на турнику й віджиматися. Дівчинка ставала разом з братами і згодом робила вправи не гірше за них.
Якось на уроці фізкультури Ліда попросила дозволу підтягнутися на турнику і її результат був не гіршим, аніж у хлопців.
Після цього випадку хлопці стали з повагою ставитися до неї, а дівчаток почало розпирати почуття заздрості, яке вони намагалися приховати єхидством.
Лідія була завжди усміхненою й миролюбною. Ніколи ні з ким не сварилася, а на жарти однокласниць відповідала вміло прислів’ями чи афоризмами.
У старших класах в багатьох дівчат з’явилися хлопці в яких вони були закохані. На перервах дівчата ніяково поглядали у бік хлопців, дехто з яких уже почав голитися і виглядав зовсім дорослим.
І лише Ліда була далека від цього. Після уроків вона одразу бігла додому, бо справ було багато. Потрібно було і прибрати, і попрати, і приготувати їсти. А потім уже сісти за уроки.
Іра була закохана у хлопця з десятого класу. Писала йому в школі записки, і на танцях у клубі перша запрошувала його.
Яке ж було здивування багатьох, коли, відслуживши, хлопець прийшов до Ліди свататися.
З того дня почалися невидимі розбіжності між Іриною та Лідою.
Незабаром Іра вийшла заміж за однокласника, і почала жити неподалік Ліди, у якої на той час вже народився син.
Минали роки. Ліда народила двох синів і дочку, а Ірі поки що не вдалося пізнати щастя материнства. Лікарі говорили, що в неї все гаразд. Але дітей так і не було. І тільки вона сама здогадувалася про причину, але цілком впевнена в цьому не була.
Ще під час навчання у місті вона зустрічалася з хлопцем зі свого ж училища. Дізнавшись, що вона чекає малюка, вирішила не залишати. Ймовірно, це й стало проблемою…
Як їй було неприємно бачити, що Ліда народила одного за одним трьох дітей. Це ще більше налаштувало її проти суперниці, яка була вагітна четвертою дитиною.
І раптом виявилося, що й Іра при надії!
Майже одночасно обидві народили синів, які пізніше навчалися в одному класі й стали приятелями.
Синові було сім років, коли Лідія народила дочку, Тетяну.
І ось тепер, коли разом з донькою вони повернулися з поїздки до старшого сина, їм зустрілася Ірина, яка вирішила вкотре виказати все, що вона думає побачивши свою колишню суперницю.
Ірина й уявити не могла, що худенька дівчинка, що стояла поруч зі своєю матір’ю, надалі зіграє важливу роль у її стосунках з однокласницею, якій вона так і не змогла пробачити давню образу.
Син Ірини, Микола, після бурхливої вечірки з друзями стояв перед будинком, коли в кінці вулиці зʼявилася Тетяна, яка поверталася з магазину.
Побачивши молодих хлопців, які стояли на вулиці, дівчина не розгубилася. Була вона зухвалою і гострою на язик. З гордо піднятою головою дівчина Тетяна повз.
– Агов, красуне, можна було б і привітатися, – вирішив пожартувати Микола і підморгнув друзям.
Та зупинилася й придивилася. Безперечно, сказані слова призначалися їй. Довго не роздумуючи, Тетяна зробила уклін і промовила:
– Як відпочивається на домашній перині, ваша високосте?
Після сказаних слів дівчина продовжила свій шлях із незворушним виглядом.
Не встигла вона зникнути з поля зору, як пролунав сміх.
– Це що таке було? – звернувся до друзів Микола, розводячи від здивування руками.
– Це було те, що тебе поставили на місце, – реготали друзі, тримаючись за животи.
– Досить сміятися. Ви мені скажіть, що це за дівчина? – запитав друзів Микола, коли ті трохи заспокоїлися.
– Це? Сестра твого приятеля Сашка, донька Лідії Степанівни. Дівчина запальна. Образити себе нікому не дасть.
– Сестра Сашка? Ви щось плутаєте. Та сама маленька ще…
– Вже ні. Вона навчається в місті, перейшла на другий курс.
З того дня хлопець зовсім втратив спокій. Скрізь його шукав погляд зелених, як смарагд, дівочих очей.
Через кілька днів він зустрів Тетяну в магазині і спробував з нею заговорити, але вона з посмішкою глянула на нього і пройшла повз.
Іншим разом він дочекався її, коли вона з серпом у руках вирушила в дальній кут городу по траву для корови і ледве витяг з неї кілька слів, як з’явився її батько і йому довелося піти.
Зовсім знітився хлопець і ні про що більше думати не міг. Залишилася одна надія – побачити дівчину, яка сподобалася йому, на танцях.
Микола прийшов у клуб, коли танці тільки розпочалися. Оглянувши швидким поглядом дівчат, що стояли осторонь, він з похмурим виглядом відвернувся – Тетяни серед них не було.
Усміхаючись, друзі поглядали на нього і підморгували один одному.
– О! Ольга моя прийшла. Здається, з нею та, яку ти чекаєш, – звернувся один з них до Миколи.
Той одразу ж розквіт на очах, побачивши Тетяну, яка підійшла до дівчат. Немов яскрава квітка виділялася вона у своїй бірюзовій сукні серед інших.
Коли заграла мелодія повільного танцю, Микола подався до групи дівчат. Та на нього чекало розчарування – Тетяна відмовила йому в танці.
Запрошувати нікого він більше не став і повернувшись до хлопців, набундючився, і став спостерігати, кому вона віддасть перевагу.
Але ніхто з хлопців не ризикнув запрошувати її.
Ще раз кинувся хлопець запросити дівчину на танець, але знову отримав відмову. Він бачив, як дівчата підштовхували її і щось говорили їй, але вона не здавалася.
Вирішивши добитися свого, Микола пішов запросити гордовиту дівчину втретє, і ось вони вже плавно рухаються під музику серед інших пар.
– Ти вирішила посміятися перед усіма? – похмуро запитав він під час танцю. – Заради тебе я тільки й прийшов сюди. Навіщо так гратися з моїми почуттями?
– Я так вирішила. Якщо ти підійдеш втретє, значить, у тебе до мене все серйозно, – сказала Тетяна, обдарувавши його такою щирою усмішкою, що у хлопця закружляла від щастя голова.
Після танців Микола провів дівчину додому. Гуляти з ним вона не пішла, переживаючи, що скаже батько.
Увечері наступного дня Микола переліз через невисокий паркан і, причаївшись за сараєм, став чекати Тетяну.
Чекати довелося довго. Він уже й не сподівався її побачити, як тут дівчина з’явилася із відром у руці. Підійшовши до паркану, вона вилиа воду і хотіла повернутися назад, як її підхопили сильні руки, і хлопець пригорнув її до себе.
– Ось ти й попалася до мене в сільце моя голубонько…
Недовго змогла залишитись з ним його кохана. Боячись, що батьки покличуть її, Тетяна побігла до хати.
Наче ковток свіжого повітря отримав Микола.
Постоявши ще трохи, хлопець озирнувся і переліз за паркан.
Він прямував, роздумуючи, додому і був налаштований рішуче…
…Був вихідний. Лідія з чоловіком і дочкою сіли обідати, коли в двері постукали, і на порозі зненацька з’явилася Ірина.
У цьому будинку вона була лише на поминках матері. І її раптова поява здивувала чоловіка та дружину. Вони перезирнулися.
– Проходь, Ірино. Зізнаюся, ти здивувала нас своїм приходом. Мабуть, серйозна причина змусила тебе зробити цей крок, – з легким докором промовила Лідія.
– Ти права, однокласнице, – сказала гостя. – Не буду тягнути. Я думаю, що ви не менше, аніж ми з моїм чоловіком, хотіли б бачити завжди біля себе своїх дітей, тому що любите їх так само, як і ми свого сина.
– Щось ти надто мудро говориш, Ірино. Пригощайся, моя дружина чудовий наваристий борщик приготувала, – сказав Юрій з подивом поглядаючи на непрохану гостю.
– Мій син вирішив одружитися. Заявив, що якщо я не піду сватати ту, яка йому сподобалася, він десь поїде з дому, і ми можемо забути про його існування.
– Ого, як категорично! У наш час треба зважати на думку дітей. Ну, а ми чим можемо допомогти? – здивовано запитав господар будинку, потягнувшись по хліб.
Вони не розуміли, що відбувається.
– За цим я й прийшла до вас. Йому сподобалася ваша дочка.
Почувши ці слова, Тетяна ахнула, скочила з-за столу і миттю випурхнула з кімнати.
Приготувавшись відкусити шматок хліба, Юрій так і застиг з відкритим ротом.
– Щось я не зрозумів, що ти сказала. Ти прийшла сватати мою дочку?
– Я поки що тільки хочу дізнатися вашу думку. Якщо ви згодні, то вже прийдемо свататися, як годиться, – ледь вимовляючи слова сказала Лідія.
– Про яку згоду ти говориш? – Юрій відсунув від себе тарілку. – Моя дочка ще мала. Їй лише…
– Вісімнадцять їй, Юрко. Будь ласка, не драматизуй, – м’яко вклинилася в розмову Лідія.
– Ти готова так рано видати дочку заміж? Я не очікував від тебе такого, Лідо, – з тремтінням у голосі продовжував впиратися батько.
– Діти для своїх батьків будуть дітьми й у шістдесят років. Юрко, треба поговорити з дочкою і дізнатися про її думку. Тут основне слово за нею, – намагалася заспокоїти чоловіка Лідія. – Зараз чайник поставлю.
Поставивши на плитку чайник, непомітно для чоловіка вона пішла до дочки.
– Я не згоден з тобою. Головне слово за мною. І я кажу, що їй рано заміж.
– Тю! Хто б казав? Ти сам на Ліді коли одружився? Скільки їй було років? – посміхнулася Ірина. – Змусив мене сподіватися, а сам узяв і посватався до Ліди. Якби не син, нізащо не переступила б поріг вашого будинку. Скільки дівчат у селі! А він саме вашу вибрав. Поговоріть із дочкою, що вона скаже. Потім далі думатимемо.
– Вона згодна, – з чайником у руці Лідія підійшла до столу. – Я запитала в неї. Юрко, любий мій, доведеться тобі змиритися…
Не одразу вдалося вмовити Юрія не перешкоджати щастю доньки. На вмовляння пішло більше двох годин. Нарешті він здався.
– Ну, якщо така справа… Я ж не з порожніми руками, – Ірина дістала з-під хустки ігристе, і два пакунки. В одному були цукерки, а в іншому гарна хустка зеленого кольору.
– Під колір очей Тетяни. На наступні вихідні прийдемо свататися…
Хильнувши ігристого з батьками своєї майбутньої невістки і обговоривши деякі деталі сватання, Ірина встала з-за столу.
Дійшовши до дверей, вона обернулася до Лідії і Юрія, які її проводжали.
– Хто минуле згадає… Як там говорять, Лідо? Не турбуйтеся за свою дочку. Син шалено її кохає, а він у мене один. Зроблю все, що в моїх силах, щоб він був щасливий…
…Свого слова Ірина дотрималася. До кінця своїх днів вона допомагала і робила все можливе, щоб Микола й Тетяна жили у мирі й любові.
У народі стосункам злої свекрухи й невістки було приділено чимало місця.
Але не варто забувати й про те, що саме свекруха й дала життя чоловікові, якого покохала жінка і прийшла у чужий дім.
А значить, матір свого чоловіка треба поважати і дякувати їй хоча б за це…