– Хоробра ти людина, Іване Петровичу, – усміхнувся Денис. – Відпустив дружину на курорт! А хоч не загуляє?
– Денисе, треба мати хоч якесь розуміння про довіру! – з докором сказав Іван.
– Іване, я маю всі уявлення, а ти, як мені здається, надто піддався її впливу!
– Що ти маєш на увазі? – насупився Іван.
Він не розумів до чого той веде.
– Те, що ти потрапив під каблук дівчинки, яка вдвічі молодша за тебе!
– Дружини! – поправив приятеля Іван.
– Іване, не чіпляйся до слів, а розумій сенс! – Денис сказав це із натиском. – І де той великий бізнесмен, який без страху і докору підкоряв вершини?
– Бізнесмен нікуди не подівся! – заявив Іван. – А безглуздих ревнощів я і в першому шлюбі наївся!
Ти ж пам’ятаєш, як мені Наталка голову морочила? Я не хочу ображати Христину тим самим!
– Ну, у Наталі були приводи для ревнощів, визнай! – Денис усміхнувся. – А Христина твоя як мінімум у мене довіри не викликає!
Особливо останні пару років!
– Зі своєю дружиною розберись, потім до моєї лізь! – вигукнув Іван.
– У мене з дружиною все добре! – сказав Денис. – Сидить удома, господарством займається, дітей виховує!
А ось у тебе Христиночка в зірки планує! А це зовсім інше!
Іван тяжко зітхнув.
– До речі, а чого ти з неї зірку ліпиш? – запитав Денис. – Нормальна була дівчина! Скромна, привітна!
Я тоді подумав, що в тебе буде гарна дружина. Особливо після Наталки!
А потім ці її зміни! Дичина якась!
Ще одне важке зітхання.
– Денисе, а от скажи, на що ти готовий був піти заради кохання? – спитав Іван.
– Ну як би, на все! – знизавши плечима, відповів Денис.
– А заради коханої жінки? Чи в моєму випадку, коханої дружини?
– Я не зрозумів, Христина сама захотіла такою стати? – здивувався Денис.
– Десь сама, десь за порадою подруг. Вона хотіла стати акторкою кіно. З дитинства хотіла.
А в мене ж гроші є, що я їй роль не куплю?
А там режисер, молодий і завзятий. Порад надавав про стандарти краси!
Я б влаштував… Але не можна! Він Христину вже у двох короткометражках зняв і обіцяв у великий метр взяти!
– Слухай, про успіхи дружини треба радісно розповідати, а ти з досадою й прикрощами! – Денис стурбовано глянув на приятеля. – Іване, то ти хотів, щоб вона актрисою стала чи не хотів?
– Хотів, – якось неохоче сказав Іван, – але якось не так! Ну щоб вона не такою актрисою була!
– Якою, не такою? – розгубився Денис.
– Не такою, якою вона стала! – Іван задумався. – Розумієш, я, коли її зустрів, іншою вона була…
Коли Іван зустрів Христину, йому було сорок два, а їй двадцять. Він був багатий, а вона проста дівчина із невеликого села.
І максимум, чого вони чекали від цих стосунків, легкий роман, який у результаті виправить матеріально становище дівчини.
Циніком бути не потрібно, щоб зробити такий висновок. Логіка і нічого більше.
Та й не міг багатий чоловік приїхати в невелике село, для чогось серйознішого, аніж просто для розваги.
А приїхав він з метою відпочити. За спиною було розлучення, яке непогано прорідило його активи і потріпало нерви.
Хотілося тихого куточка й відпочинку подалі від галасу великих міст.
– Я за нормальним життям скучив! – казав він приятелю. – За простим і звичайним!
Хочу туди, де прийнято звертатися по батькові.
– На волю! – посміхнувся Денис.
– Саме так! – підтвердив Іван. – Ця нескінченна метушня мене з розуму зводить!
А як дізналися, що я розлучився, мене всі молоді дівчата призначили своєю метою! Так і в’ються!
А я їх навіть не розрізняю!
– Чим погано, коли довкола тебе повно гарних дівчат? – з усмішкою спитав Денис.
Був він давно і щасливо одружений, тож заздрив тихо.
– Денисе, якби їм потрібен був саме я, питань немає, вибрав ту, що серцю ближче. Але ж їм тільки гроші давай!
А дехто навіть не приховує! Просто кажуть, скільки я маю дати грошей, щоб та стала моєю супутницею на той термін, що я готовий оплачувати!
– Ні, ну цей варіант відпадає точно!
– Денисе, вони всі відпадають! Не хочу я цього! Я такого наївся, поки з Наталкою був одружений!
А коли вона, вирішивши розлучитись, вибила собі половину майна, корисливі дівчата для мене перестали існувати!
– От уже прибіднятися не треба! Наталка в нього половину відібрала! – усміхнувся Денис.
– Допустимо, не половину, але я цього не говорив. А не був би я хорошим підприємцем, то відібрала б половину!
Слава Богу, я ховати навчився! Навчався я від податкової ховати, а тут і з дружиною знадобилися вміння!
– Ну, і чим ти кращий за тих же ж меркантильних дівчат? – поцікавився Денис.
– А я на чуже не роззявляю дзьобик! Мені своє не хочеться віддавати!
– А, ну так! Це ж зовсім інша річ! – закивав Денис. – То що ти збираєшся на волі робити? У сенсі, коли на тебе чекати?
– Денисе, віриш? Не знаю. Орендую будиночок із хазяйкою, пансіон оплачу. Проживу просто. Але нікому не скажу, що я маю гроші.
Вдам, що приїхав здоров’я підправити далеко від міського диму! Гулятиму, дубочки білі обійматиму, річку слухатиму, вітром насолоджуватимуся!
А як мене відпустить, одразу й повернуся.
Частину будинку Іван орендував у жінки, що жила з донькою.
Донька тільки-но коледж закінчила, про університет думала. А мати в особі мешканця знайшла дохід, щоб цей університет сплатити.
Сорокадворічний чоловік це не двадцятирічний молодик, але кров кипить, гормон грає, а чоловік у розквіті років залишається чоловіком.
Іван спочатку придивився до господинь на предмет легкого роману. Але Світлана Андріївна жодних почуттів не викликала.
Майже ровесниця з усіма нюансами. Так і вдома її майже не було. Працювала вона по дванадцять годин два через два.
А ось її дочка, Христина, дівчиною була миловидною. Але різниця у віці, довжиною в її життя, дещо охолоджувала інтерес.
А раз мама працює, то покоївкою при квартиранті, якраз Христина і бігала. Так ще кожні пів години скромно так питала:
– Іване Петровичу, може, вам щось потрібно?
Не просто з ввічливості, а з бажання допомогти. Причому щиро! Жодних послуг за додаткову плату обговорено не було.
Серце Івана спочатку тьохнуло, потім здригнулося, а потім почало нудитися розлукою з цією скромною дівчиною.
Як не намагався Іван гнати від себе ці думки та почуття, то все більше в них занурювався. Але не з дівчиною він спочатку пішов на розмову, а з її матір’ю.
– Світлано Андріївно, – червоніючи, почав говорити Іван, – донька ваша мені в серце запала! Туга гризе, коли вона гуляє десь.
Я до вас звертаюся як до її матері: чи не будете ви проти, якщо я трохи подоглядаю за Христиною?
Але якщо ви сильно проти, я тоді переїду, орендую інший будинок.
– Я завдаток не віддам, – сказала Світлана Андріївна. – Витратила вже! А Христинка? Та заради Бога! Тільки не ображай її і не ганьби!
Мені, якщо що, відправляти її від чужої злості й пліток, нікуди! А якщо ти з нею пограєшся і кинеш, образиш якщо, я тобі особисто влаштую!
– У мене і в думках не було її ображати! Тільки, чи потрібен я їй?
– А ти спитай, а краще, доглядати почни! – порадила Світлана Андріївна. – Тільки не напирай сильно, молода вона ще!
І врахуй, якщо скористаєшся, то без весілля тут не обійдешся!
Залицяння Христина сприймала з особливою обережністю. Червоніла, бентежилася.
І продовжувала називати Івана на ім’я й по батькові. А потім хоробрості набралася і сказала:
– Може не треба квітів і подарунків? Ви ж поїдете, а мені тут жити. Люди й так кажуть, а якщо підтвердиться, то мені що, самітницею жити?
– А якщо я тебе з собою заберу? – запропонував Іван.
– Квартиру орендуєте, речей дорогих купите, грошей дасте, а потім до мене раз на тиждень приїжджатимете? – прямо запитала Христина. – То мені щось таке не хочеться!
Я по телевізору бачила, так нічим хорошим щось не скінчилося!
– А якщо дружиною і в мій дім хазяйкою, поїдеш? – спитав Іван.
Чи має право людина закохатися? Ну хто ж йому заборонить! Ось і Іван закохався. З юності так не закохувався! Голову згубив!
А запропонував так прямо і відкрито, тільки тому, що Христина була унікумом серед усіх дівчат, які зустрічалися йому за останні двадцять років.
Вона була самобутня, проста, прямолінійна. Первісна краса!
Іван міг годинами просто нею милуватися!
Христина роздумувала близько двох тижнів. А жили далі так, наче й не було цього питання. І відповіді наче Іван не очікував.
Але відповідь його потішила. Христина погодилася. Так і Світлана Андріївна погодилася, але попередила:
– Вона в університет хоче! Так ти не перешкоджай! А краще, допоможи!
– У якому захоче, в тому й навчатиметься! – запевнив Іван.
Весілля широко грати не стали. Христина попросила:
– Я від страху не витримаю, якщо буде багато незнайомих людей! – казала вона. – А ще скажу щось і зганьблю тебе!
Давай тільки для своїх! І вдома! А ми з мамою все приготуємо!
Іван посміхнувся до такої скромності та відвертості, але погодився.
А коли Христина стала дружиною Івана, то не поспішала знайомитись із міським життям.
Їй простіше і зручніше було бути вдома, чекати на чоловіка з роботи і займатися домашніми справами.
Через рік донька народилася. Тепер сидіння Христини вдома було хоча б виправдане.
Продукти і все необхідне до дверей квартири приносили кур’єри, медсестри й лікарі для дитини, якщо це було треба, теж приходили додому. Іван оплачував візити за тарифами та й зверху давав.
Усі були задоволені.
Все-все, та не все! Іван хотів, щоб його дружиною захоплювалися. Тому, коли доньці Ніні виповнився рік, Іван найняв трьох покоївок–доглядальниць, щоб звільнити Христину від догляду за дитиною та інших домашніх справ.
А сам став долучати Христину до культурно–світського життя.
Кіно, ресторани, виставки, театри, музеї, концерти знаменитостей.
Іван захоплювався своєю унікальною дружиною, яка вигідно відрізнялася від штучних красунь своєю природною красою.
І ось на прем’єрі чогось дуже концептуального до Івана з Христиною підійшов молодий чоловік.
– Ви пробачте мою безцеремонність, але я вражений красою вашої супутниці! – вигукнув чоловік. – Я за своєю діяльністю режисер!
Я буквально бачу вас на екрані! Гріх таку красу ховати!
І ось із цим Іван був повністю згоден! І пропозиція молодого режисера Івану припала до душі.
«Чи це жарт! Мою чудову дружину побачить глядач! Побачить і захоплюватиметься! Її природністю, чистотою та свіжістю! Я ще пишатимусь, яка у мене справжня дружина!»
Вже перед першими зйомками режисер у потоці похвали натякнув, що губи у героїні могли б бути й більшими. Чуттєвішими!
Потім порекомендував наростити вії і зробити татуаж брів, щоби гримери не витрачали на образ пів дня.
А потім, через три роки, Христину перетворили на звичайнісіньку столичну красуню. Пластичний хірург озолотився від ситуації Христини.
Косметологи, як довели її до пуття, йшли в безстроковий відпочинок, щоб пожити зі смаком за ті гроші, що виклав Іван.
Хочеться запитати, якщо йому не подобалося, чому він все це оплачував? Все просто.
Стати акторкою – було мрією Христини. А Іван продовжував її любити, тож не міг відмовити.
Але, окрім зовнішності, Христині змінила мозок. А може, зоряна хвороба підкралася непомітно.
Тільки Христина так розгорнула свої пріоритети, що стала вона один на один, як ті, що вилися навколо Івана після розлучення: порожні й зациклені на собі.
І таку дружину Іван уже собі не хотів.
Можна було, звичайно, розлучитися, але до нового розподілу майна Іван був не готовий. Та й не хотів він нічого ділити.
Тому довелося вигадати план, щоб позбутися дружини і майно поберегти. І ще Іванові дуже хотілося, щоб дочка з ним залишилася.
План довелося трохи ускладнити, але й мета була більшою та важливішою!
– Я люблю мою Христинку, але в тій, якою вона стала, я свою не знаходжу, – сумно сказав Іван. – Нинішня Христина мені не здається красивою. Вона мені неприємна!
Іван підібгав губи і струснув головою:
– Ти називаєш мене хоробрим, що я дружину одну відпустив? А я не хоробрий, я продуманий!
Ось поїхала моя «красуня» на курорт із безлімітною карткою. А там її швидко обкрутить якийсь професійний товариш!
Мізки ж у моєї Христини теж попливли на ґрунті власної популярності, як актриси!
Їй режисер влаштував показове вихваляння за мої гроші. І станеться факт сам розумієш, чого!
А слідом за Христиною я відправив чотирьох людей із агентства. Вони зафіксують факт.
А коли вона повернеться, я поставлю в заклад хорошу суму, щоб вона не претендувала на моє майно й дочку!
– Ти думаєш, вона погодиться? – запитав Денис.
– Вона вже зовсім не та дружина, яку я любив! А та, якою вона стала, погодиться!
Розлучився Іван на своїх умовах. Христина поїхала кудись зніматись зі своїм режисером. А останнє слово залишилося за колишньою тещею:
– Отримала донька на славі, – хитала головою Світлана Андріївна. – З дитинства вона про те мріяла, от і домріялася!
А я тебе не кину! Разом онуку виховаємо.
Тільки це, не вигадуй сильно! Внучку я тобі не пробачу! Про город ти пам’ятаєш?