– Це що тут у вас таке? – Світлана Борисівна сіла навпочіпки перед відкритим холодильником і стала уважно оглядати полички.
Її невістка Катерина застигла за її спиною і приготувалася до неприємної розмови.
– Огірки, помідори, перець, – перерахувала свекруха. – Чому всі банки повні?! Тобто, я працюю все літо й осінь на дачі, потім узимку спину не можу розігнути, а ви нічого не їсте?! – запитала вона і стала витягувати з холодильника банки.
Кожну свою дію Світлана Борисівна коментувала охами й ахами.
– Ви самі так багато понадавали. Ми ж не можемо їсти тільки ваші соління, – сказала з-за спини невістка.
– Ви ж їли раніше? – обернулася до неї свекруха.
– Не їли ми стільки, Світлано Борисівно. Давайте будемо чесні, ви просто так псуєте на дачі своє здоров’я. Ніхто особливо не їсть ваші закрутки, – ніяково сказала Катерина.
– Почекай, а де ти брала солоні огірки на своє олів’є? – сердито спитала жінка.
– Я взяла всього дві штучки…
– Ці дві штучки теж звідкись беруться, – насупилась Світлана Борисівна. – Чи ти думаєш, що все з неба падає?
– Я з таким же ж успіхом можу купити невелику баночку в магазині, – відповіла Катя. – Зате нікого не турбуватиме спина.
– Який може бути магазин, коли у мене на дачі завжди такий великий врожай?! – обурилася свекруха. – Чи я, на твою думку, маю його викидати?
– Не садіть стільки, і не треба буде переживати, – жінка спробувала достукатися до Світлани Борисівни.
Проте з погляду свекрухи вона дуже швидко зрозуміла, що її слова йдуть у порожнечу.
– Та це взагалі! П’ять банок! – похитала головою жінка. – Швидше доїдайте, бо мені через місяць тара знадобиться.
– Світлано Борисівно, мені здається, що ви мене взагалі не чуєте! – сплеснула руками Катерина.
– Доїдайте! – сказала свекруха і знову поставила банки в холодильник.
Коли ввечері повернувся з роботи чоловік, Катя поставила перед ним на стіл соління.
– Світлана Борисівна каже, щоб ми все це з’їли якнайшвидше, бо в неї знову скоро почнеться дачний сезон, – на обличчі жінки зʼявилася усмішка.
– З’їсти? Ми стільки не їмо, скільки мама дає. Я взагалі консервацію не дуже люблю…
– Поясни це своїй мамі, – зітхнула Катерина і забрала банки в туалет, маючи намір вилити їх вміст в унітаз.
Через два тижні Світлана Борисівна приїхала по свої банки. Оглянувши чисту тару з усіх боків, вона важко зітхнула.
– Миєш ти погано, звісно. Тобі треба якось приїхати до мене на дачу, я покажу, як правильно мити банки.
– Мені ні до чого це вміння, – не стримавшись, усміхнулася Катерина.
– Те, як ти миєш, показує, яка ти господиня, – повчальним тоном сказала Світлана Борисівна і почала обережно складати банки у свою торбу пошиту з тканини.
До осені жінка більше не мала змоги бачити на власні очі свою свекруху.
Натомість від чоловіка, якого мати викликала практично щотижня, Катерина дізналася, що та миє на дачі свої банки, прополює грядки й займається заготовками.
– Мама просить, щоб ти приїхала до неї на допомогу, – Юрій лукаво подивився на дружину.
– Ні, ні, я нікуди не поїду! Краще я куплю все це в магазині, ніж гнутиму спину на грядках, – запротестувавши, Катя замахала руками в повітрі. – Хай дружина твого брата їде.
– Вона тим більше туди ніколи не поткнеться, – засміявся у відповідь чоловік.
Більше Юрій жодного разу не сказав дружині про те, що Світлана Борисівна кличе її на дачу, незважаючи на те, що мати, як і раніше, не вгавала і виказувала синові з приводу того, яку ліниву дружину він собі знайшов.
Так непомітно пролетів місяць за місяцем, і настав кінець грудня. Подружжя планувало відсвяткувати новий рік далеко від дому, але витрати на ремонт машини змусили змінити їхні плани.
– Святкувати будемо у мене! – поставила всю рідню перед фактом Світлана Борисівна.
Катерина навіть трохи зраділа, що не доведеться вдома після свят займатися прибиранням.
Вона зателефонувала до другої невістки, і вони вирішили між собою, що саме готуватимуть до святкового столу.
За два дні до нового року Катя й Марічка привезли у дім до Світлани Борисівни продукти.
Жінка з подивом зустріла родичок та зупинила свій погляд на пакетах.
– Що там у вас? – промовила вона і, не чекаючи відповіді, зазирнула в один з них.
Світлана Борисівна аж побіліла, взявши в руки банку з консервованим зеленим горошком.
– Навіщо ви все це купили? Гроші подіти нема куди? – жінка покрутила горошок в руках. – У мене стільки заготовок у підвалі, а ви з магазину тягнете!
– Це для салату, – Катерина спробувала пояснити свекрусі сенс покупок.
– Для салату? У мене в підвалі стільки банок із різними салатами. Навіщо ви це все накупили? – заохала Світлана Борисівна і похитала головою.
Потім жінка зазирнула в інший пакет і заголосила ще дужче. Обурення у неї викликали пакети із соком.
– Стільки пачок набрали. Оце даєте! У мене в підвалі банок двадцять з компотом стоїть! Ви хоч спитали в мене спочатку, що треба купувати, а що ні! – Світлана Борисівна взялася за голову.
– Чому ми маємо їсти те, що робили ви? – невістка Марія узялася в боки, показуючи свекрусі, що готова дати їй відсіч прямо зараз.
Ці дві жінки взагалі ніяк не могли порозумітися між собою. Тридцятирічна дружина старшого сина легко давала відкоша Світлані Борисівні, яка ображалася на неї на кілька місяців, а потім знову починала спілкуватися.
– На вашу думку, виходить, що я просто так псую своє здоров’я? – стала в позу свекруха.
– Виходить, що так, але ви самі на це підписалися, – сухо заперечила Марія.
Світлана Борисівна швидко закліпала віями і спробувала пустити сльозу.
Побачивши її обличчя, Катерина не змогла стримати посмішки. Нарешті і вона змогла бути при розмові свекрухи й Марії.
– Навіщо тоді взагалі дача? – повела носом Світлана Борисівна.
– Щоб там відпочивати та смажити шашлики, – швидко відповіла Катерина.
– Ні, я так не можу! Це нісенітниця якась, – свекруха, дивлячись на невістку, покрутила пальцем біля скроні. – Земля просто так буде стояти? У результаті вона заросте бурʼяном. Краще вже грядки.
– Хочете, щоб там нічого не росло? –раптом запитала Марія. – Давайте я вам усі грядки сіллю засиплю і не переживатимете з приводу бурʼянів. Ні бурʼянів не ростиме, ні ваших помідорів й огірків.
– Ні, ні! – злякано замахала руками Світлана Борисівна. – Навіть не смій!
– Тоді не змушуйте нас їсти ваші соління! – схрестила руки на грудях жінка. – Ще раз заведете на цю тему розмову, і я не полінуюся з’їздити на вашу дачу! До того ж припиніть говорити моєму чоловікові, що я ледача і не допомагаю вам із грядками! Інакше я за себе більше не ручаюся! – додала вона.
Свекруха ніяково посміхнулася і, взявши себе в руки, як ні в чому не бувало сказала:
– Несіть пакети в кімнату. Не на порозі ж їм стояти. Цікаво, хто все це готуватиме?
– Ми! – разом відповіли невістки.
Напередодні зимових свят Світлана Борисівна кілька разів намагалася дати їм свої баночки, але жінки відмовлялися брати.
Коли гості сіли за стіл, свекруха поставила на стіл блюдце із солоними помідорами та огірками.
Жінка щиро раділа тому, коли хтось із них брав із нього соління.
На загальний подив, наступного року Світлана Борисівна все таки скоротила кількість грядок на своєму городі…