– Ти бачила годину? – бурчала свекруха, сидячи на кухні. – Чому мій син має займатися домашніми справами?
– Бо я працюю, Людмило Миколаївно.
Катя тільки прийшла, дуже втомилася і їй ще доводилося вислуховувати свекруху.
Вадим, чоловік Каті, стояв біля плити.
– Жінка має займатися домом, а не ходити ночами! – не вгавала свекруха.
– У мене немає вибору.
– Вибір є завжди. Просто зізнайся, що тобі не подобається сидіти вдома, хочеться спілкуватися з іншими чоловіками.
– А що мені робити? – психанула Катя.
– Дати можливість Вадиму працювати, у нього таки диплом з відзнакою.
– Домовилися, я звільняюся, а їсти ми з вами будемо диплом Вадима, – уїдливо сказала Катя свекрусі.
– А ти мені чогось хамиш? Ти взагалі в моєму домі.
– Мамо, припини, – нарешті втрутився Вадим.
– Ні, нехай каже. Договорюйте, Людмило Миколаївно, дуже цікаво послухати.
– Ти не просто слухай, а запам’ятовуй, – свекруха набула поважного вигляду. – Жінка має сидіти вдома і стояти біля плити, чекаючи з роботи чоловіка.
Це чоловік може дозволити собі зайвого. На те він і чоловік.
А ми жінки…
Ось я все життя вдома чоловіка чекала.
Катя втомилася слухати, зрозуміла, що свекруха не скаже нічого слушного.
– І дочекалися на пенсію, Людмило Миколаївно. Нічого ви доброго від чоловіка не отримали, тільки цю халупу, – байдуже махнула рукою Катя.
– Ти живеш у цій халупі! Нахабна! Йди геть з мого дому і щоб ноги твоєї тут не було!
Вадим був старший за Катю на п’ятнадцять років. Вона тільки закінчила школу, планувала вступати до інституту. Але провалила іспити, засмутилася.
Дівчину, яка плаче, на лавці в парку помітив Вадим, підійшов. Вони розговорилися. Катя розповіла свою історію.
Вона не могла повернутись додому. Її затію, вступити на навчання, мати не підтримала. Можна сказати, дівчина бігла з батьківського дому.
Чоловік пошкодував її. Привів до себе додому, мами на той момент не було, вона виїжджала до санаторію на місяць.
За місяць у молодих почалися стосунки. Людмилу Миколаївну, яка повернулася, чекав сюрприз – вона остовпіла від побаченого.
– Вадиме, твоїй дівчині хоч вісімнадцять є?
– Мам, не хвилюйся, звичайно є, паспорт перевіряв, – засміявся він.
– Раз перевіряв паспорт, йдіть у РАГС, ти розумієш, що не порядно так жити. Що тепер сусіди скажуть?
Весілля зіграли скромне. Молоді, як жили, так і продовжили, нічого не змінилося.
Катя щиро любила Вадима, дбала, як могла. Тільки грошей у сім’ї зовсім не було.
Чоловік спочатку працював викладачем, потім звільнився, бо платили копійки. А бувало й зовсім не платили, затримували зарплату кілька місяців.
Катя вкотре, проходячи повз ринок, зупинилася і довго спостерігала, як тітка продає одяг. Підійшла.
– Чого дивишся? Придбати щось хочеш? – Повна жінка посміхнулася.
Вона була продавцем з досвідом і одразу бачила, хто потенційний покупець, а хто роззява.
– Ні… – розгубилася Катя.
– Стривай, тобі потрібна робота? – нарешті зрозуміла тітка. – Мені помічниця потрібна.
Катя спочатку працювала на тітку, а за кілька місяців взяла собі в оренду намет, закупила трохи одягу, почала працювати на себе. І справа пішла.
Приблизно через рік вийшла на добрий прибуток. Тепер вона мала кілька наметів і продавців, але вільного часу більше не стало.
Закупівлями займалася вона сама, їздила до постачальників, дивилася, щоб не обдурили.
Вадим так і сидів удома. Зрідка ходив на співбесіди, обираючи вакансії не нижче за заступника керівника, сподіваючись, що рано чи пізно його оцінять і запросять на роботу.
Але дзвонити йому не поспішали. Тільки обіцяли – як тільки, то одразу наберуть йому, якщо роботодавця влаштує його резюме.
– Знову твоя мати незадоволена, – скаржилася наодинці Катя чоловікові. – Скільки можна? Ти б поговорив із нею.
– Розмовляв – безглуздо. Вона твердить своє. Не зважай на неї. Мене все влаштовує.
– Звичайно, тебе все влаштовує. Ні захистити мене не можеш, ні заробити.
– Не беруть мене, що я можу зробити?
– Та хоч щось! Іди до мене на базар, у мене рук не вистачає.
– Це не моє, Катрусю, не можу я на ринку. Там люди всі грубі…
– А якщо я народжу? Хто нас годуватиме? – не заспокоювалася молода жінка. – Я теж втомлююся!
– Я обов’язково щось придумаю, – вкотре обіцяв Вадим.
Чоловік завжди тільки обіцяв: придумаю, зроблю, піду…
Але за фактом готував обіди й вечері, прав, прибирав…
Чергова сварка між свекрухою та невісткою стався, коли Катя притягла до будинку сумки з речами.
– Ти чого весь коридор завалила? – бурчала жінка, штовхаючи величезні сумки.
– Людмило Миколаївно, до ранку доведеться потерпіти. Не встигла на склад здати, він зачинився.
– Що значить до ранку? Я вночі як піду в туалет? Мені не вісімнадцять, щоб стрибати.
– Нічого страшного з вами не станеться, – Катя пішла в кімнату, не бажаючи продовжувати сварку.
Прокинулася дівчина, як завжди о п’ятій ранку.
Уже пора працювати, треба було відвезти нову партію товару по точках і зробити націнку.
Вона поспішала, вискочила в коридор і спочатку навіть не помітила, що сумок нема. Коли дійшло, застигла на місці.
– Вадиме! – гукнула вона так голосно, що той підскочив на ліжку і опинився поруч.
– Катрусю, що сталося?
– Що сталося? Ти ще питаєш? Де товар, де я тебе питаю?
– Я… Катя… Я не знаю…
Людмила Миколаївна вийшла у коридор із задоволеним обличчям і так спокійно, ніби нічого й не сталося, сказала:
– Ти про сумки? Вони мені заважали, я їх виштовхала у під’їзд. Там забирай.
– У під’їзд? Ви зовсім вже? Там стільки грошей у товарі!
Катя відкрила двері у під’їзд, але сумок і слід остиг.
– Це моя квартира, вислови вибирай, а то сама там опинишся і не помітиш, – свекруха пройшла повз.
Катя вся червона вискочила в під’їзд. Більше вона цього не терпітиме. Вадим вискочив услід.
– Катрусю, пробач маму. Я все відшкодую.
– Як цікаво?
– Я придумаю, все відшкодую.
Катя кивнула, назвала суму і вийшла надвір, а там двірничка Люба, хороша знайома.
З нею молода жінка часто ранками розмовляла, ділилася своїми проблемами, поради слухала, як ужитися зі свекрухою.
– О, Катрусю, я тебе зачекалася.
– Привіт, Любо, – сумно сказала Катя. – Чого чекаєш? Ти вибач, у мене проблеми, я поспішаю.
– Та я знаю твої проблеми. Вийшла з ранку до під’їзду, а там сумки. Твої ж, напевно.
– Люба, ти золото, мої звичайно!
– У підвал затягла, забирай, там у кімнатці праворуч.
– Люба! – Катя обійняла жінку, витягла гроші і простягла тій.
– Забери, бо ображуся, – сказала Люба, відвернулась і продовжила роботу.
Катя щаслива забрала сумки, запхала їх у машину й поїхала на роботу.
Чоловікові вона жодного слова не сказала.
Тільки ввечері, коли повернулася додому, поцікавилася, коли той борг віддасть.
– Я придумав, почекай пару днів, все поверну!
За кілька днів Катя отримала гроші.
– Можеш, коли хочеш, – вона поцілувала чоловіка і сховала купюри. Зайвими вони не будуть. Навіть свекруха вибачила.
Минуло кілька тижнів, як до Каті підійшов господар базару.
– Катю! – чоловікові було трохи за п’ятдесят і з працівниками та орендарями він не церемонився. – Коли твій гроші мені віддасть?
– Які гроші? – Здивувалася Катя.
– Позичив він у мене, казав що терміново. Я йому дав і що тепер… Довго ще чекати чи квартиру відібрати в нього?
– Яку квартиру? Йому більше нема де жити.
– А які мої проблеми? Брав під розписку, із відсотками ознайомився. Знаєш, ще місяць і квартири буде мало.
Катя взяла розписку і пробігла очима по тексту. Тепер вона зрозуміла, звідки чоловік узяв таку суму.
– Я віддам, тільки моя тепер розписка.
– Я її порву за тебе.
– Ні, не треба. Мені його квартира потрібна.
– Ну, Катю.. Ну даєш… Домовилися.
Катя віддала всі гроші, отримала розписку собі, а заразом і допомогою власника ринку заручилася.
– Коли квартиру відбиратимемо? – питав той, але Катя не поспішала.
– Рано ще почекаємо трохи.
Молода жінка чекала, коли її свекруха виставить. І не дарма. Сварка сталася пізно вночі, коли Катя приїхала з іншого міста, закуповувала товар у черговий раз.
– Шаландаєш ночами безперервно, – бурчала свекруха.
– Не вам судити, – не поступалася Катя.
– Це моя квартира! – кричала свекруха.
Катя не стала говорити, що знає кому належить нерухомість.
– Йди геть звідси!
– Ви впевнені? – Катя підняла брови.
– Геть! – Кричала свекруха, викидаючи речі Каті з квартири в під’їзд.
Дружина чекала, що чоловік підтримає її, втихомирить матір, але цього не сталося.
Заночувала Катя у Люби, а вранці повернулася до квартири до свекрухи з розпискою та людьми у формі.
– Це тепер моя квартира, Людмило Миколаївно. У вас два дні, щоб зібрати речі.
– Вадим, заспокой дружину! – галасувала жінка.
– Катрусю, справді, ти чого… Нам же ж нема куди йти…
– Вадиме, вчора мені теж не було куди йти. Але ж ти не заступився за мене, твою дружину.
У вас п’ять хвилин, колишні родичі… – додала Катя і посміхнулася.
Вона стільки років терпіла від свекрухи, і її чоловік ніколи не захищав.
Вони жили за її рахунок – настав час платити.