Роман влетів у квартиру так стрімко, наче вітер.
– Ти навіщо до неї ходила? – вигукнув він просто в обличчя Катерини.
– Але Роман…
– Я ж тобі казав! Я тебе попереджав!
Роман плюхнувся у крісло і затулив обличчя руками.
Катя здивовано подивилася на нього:
– Я не розумію, чому ти так сваришся? Адже все добре закінчилося. Тамара мене зрозуміла. Вона не проти тебе відпустити. Тож тепер ми спокійно зможемо одружитися. Я ось вже і весільну сукню вибираю. Подивися, яка краса!
– Одружитися?! Сукня?! – Роман нервово засміявся.
– Так. І взагалі, мені не зовсім зрозуміла твоя реакція. Я думала, що ти мені подякуєш.
– За що? За що я повинен тобі дякувати?
– За те, що я все так чудово влаштувала, – сказала Катя. – Ти казав, що Тамара дуже вразлива та слабка жінка, що її багато разів зраджували, і якщо ти зараз кинеш її, то вона не витримає, зламається. Але вона справила на мене зовсім інше враження.
Роман підвівся з крісла, виразно подивився на Катю і сказав:
– Яка ж ти… – почав він, але не договорив і, підхопивши сумку, вийшов із квартири.
Так, він не міг покинути Тамару ні зараз, ні будь-коли ще, бо це вона підібрала його, коли у нього на карті залишалося всього п’ятсот гривень, і дала йому все: і дім, і роботу, і машину, і все інше, чого в нього ніколи раніше не було, і невідомо, чи буде ще колись.
Три роки тому він був менеджером в одній дуже невеликій компанії і зарплату отримував також невелику – її вистачало на життя, але жити у двадцять сім років хотілося зовсім не так.
Щоб мати можливість відвідувати кафе та клуби, Роман заощаджував на житлі: він винаймав на двох із приятелем кімнату в комуналці.
Дівчата, звичайно, на Романа поглядали – хлопець видний, симпатичний, але це були в основному колеги, про яких він знав усе: ось ця живе з батьками у маленькій квартирці, ця – теж винаймає кімнату, а та взагалі з передмістя щодня електричкою приїжджає .
Він хотів іншого.
І ось якось йому на очі потрапила реклама – відкрився новий фітнес-клуб: сучасні тренажери, басейн, фітнес-бар. Внизу була приписка: “Перше відвідування безкоштовно”.
У фітнес-клубі Романові дуже сподобалось. І не лише басейн та тренажери. Найбільше йому сподобалися відвідувачі, вірніше відвідувачки.
Весь вечір після цього він думав про те, що чудово було б познайомитися з однією з дівчат, які, виходячи з клубу, роз’їжджалися по домівках на своїх машинах.
Протягом наступних трьох днів він обдзвонив усі спорткомплекси та фітнес-клуби міста, щоб дізнатися, у яких із них є безкоштовне пробне відвідування.
Роман приходив, займався, переходив від тренажера до тренажера, запитував тренерів, потягуючи трав’яний чай, заводив бесіди з дівчатами. З деякими навіть знайомився, але це було не те.
І ось одного разу йому пощастило – симпатична струнка жінка подивилася на нього зацікавлено. Роман бачив, що вона трохи старша. “Років тридцять два-тридцять три”, – подумав він. Тамарі було тридцять сім.
У день знайомства нічого не сталося, але те, як Тамара дивилася на нього і як розмовляла, дозволяло Романові сподіватися на продовження. Крім того, у розмові майнуло, що Тамара має свій бізнес.
До зарплати залишався тиждень, але Роман наступного ж дня купив абонемент на вісім відвідувань фітнес-клубу. Зрозуміло, що він вдав, ніби їх із Тамарою зустрічі випадкові.
Жінка теж була зацікавлена у Романі – за кілька днів вона дізналася про нього майже все та запропонувала:
– Можу допомогти із роботою. Не знаю, скільки ти отримуєш у своїй конторі, але в мене отримуватимеш більше.
Коли вона назвала суму, Роман навіть спітнів від несподіванки – вона була вищою за його зарплату більше, ніж удвічі.
За два тижні Роман уже входив у ліфт, який підняв його на одинадцятий поверх офісного центру.
Тамара викликала начальника відділу продажів – Олену, жінку років сорока – та представила їй Романа. Щоправда, він не знав, що ще напередодні Тамара проінструктувала Олену:
– Посадиш у свій відділ. Нехай щось друкує. Нічого складного не давай, але й без роботи не залишай. Від неробства нісенітниці в голову лізуть.
Тамара та Роман тепер часто проводили разом вільний час – ходили не лише у фітнес-клуб, а й у ресторани, на чиїсь дні народження та ювілеї. Через три місяці Роман уже мешкав у чотирикімнатній квартирі Тамари.
А за півроку на день народження вона подарувала йому нову машину. Ну як подарувала? Машина була зареєстрована на її фірму, але їздив на ній лише Роман.
Іноді він сам не вірив, що йому так пощастило. Плата за це “везіння” – зберігати вірність Тамарі і не завжди мати можливість самому розпоряджатися своїм часом – здавалася йому невисокою.
Однак до хорошого люди звикають швидко. Ось і Роман років за два почав вважати, що він дає Тамарі набагато більше, ніж отримує від неї.
Саме в цей час на дні народження свого колишнього сусіда по кімнаті він і познайомився з Катею.
Коли Роман, одягнений у брендові речі, підʼїхав до кафе, де відзначали свято, власним автомобілем, на нього звернули увагу майже всі дівчата, які були за столом. Але Романові найбільше сподобалася Катерина.
Після свята він викликав водія, який відігнав машину до гаража фірми, а сам відвіз Катю додому на таксі. І, звісно, взяв у неї номер телефону.
Вони зустрічалися нечасто, зазвичай, у заміських мотелях. Катя знала про Тамару і незабаром почала цікавитися, коли Роман піде від своєї покровительки, як вона її називала, і належатиме тільки їй, Катерині.
– Я не можу покинути її прямо зараз. Вона надто багато для мене зробила, – якось сказав Роман.
– Знаєш, мені іноді здається, що Тамара утримує тебе, тому ти не хочеш піти від неї. А я, виходить, потрібна тобі лише для розваги, – образилась Катя.
– Ні, я працюю. Нехай у її фірмі, але я виконую величезний обсяг роботи, на мені фактично тримається вся робота відділу продажу. Тож я відпрацьовую кожну гривню своєї зарплати, – заявив Роман. – А піти від Тамари прямо зараз я не можу. У нас у фірмі складний період, ми розширюємося, і залишити її в цей скрутний момент – це зрада. До того ж Тамара дуже вразлива людина, і якщо я піду від неї зараз, вона не витримає. Просто не впорається. Потрібно почекати.
І Катя чекала. Але два дні тому вона дізналася, що вагітна. Зв’язатися з Романом їй не вийшло – він чомусь не брав слухавку, і Катя вирішила сама поговорити з його роботодавицею.
Тамара зовсім не засмутилася, як передбачала Катя. Вона уважно вислухала дівчину, а потім сказала, що в жодному разі не стоятиме у них на шляху:
– Звичайно, Роман має бути з вами та виховувати свою дитину. Я не затримаю його ні на мить. Бажаю вам обом величезного щастя.
Коли Роман з’явився у квартирі Тамари, на нього вже чекали зібрані валізи.
– Ключі від машини поклади, будь ласка, на стіл, – сказала Тамара. – І бажаю тобі величезного щастя з Катею. Зарплату за відпрацьовані три тижні цього місяця тобі переведуть завтра по обіді. До побачення.
Роман намагався пояснити Тамарі, що в нього з Катею нічого не було, що це підступи якихось недоброзичливців, які хочуть розлучити їх, але нічого не допомогло. Романові довелося піти.
Вибігши від Каті, Роман зупинився, не знаючи, куди тепер піти. Він не мав ні дому, ні роботи. “І навіщо я тільки з цією Катею зв’язався”? – запізно каявся він.
До вечора йому вдалося винайняти кімнату в гуртожитку, а роботу Роман зумів знайти лише за два тижні. Його посада називалася досить пафосно – менеджер торгового залу. Насправді він стояв у меблевому магазині та пояснював потенційним покупцям різницю між диванами різних фірм.
Телефон Каті він відправив у чорний список, написавши їй насамкінець, щоб вона сама вирішувала свої проблеми. При цьому Роман зовсім не відчував своєї провини у тому, що сталося. «Усі мої нещастя через цих жінок», – думав Роман
Каті пощастило: за кілька днів з’ясувалося, що тест на вагітність показав хибний результат, тож її «проблема» вирішилася сама собою.
Але дівчина все одно була дуже засмучена.
– Уявляєш, – скаржилася вона подрузі. – Я йому повірила, чекала, поки він розлучиться з цією тіткою, а він мене обманув.
– Катю, Роман твій, звичайно, негідник, але і ти теж гарна – вірила будь-якому його слову. Треба хоч іноді голову вмикати. Тобі що, у дитинстві казок та оповідань не читали?
– Яких?
– Ну хоча б «Пригоди Піноккіо» – ситуація аналогічна. На Ромі, бачите, тримається робота всієї фірми! Як ти могла повірити в цю нісенітницю?
– Повірила. А даремно.