Зазирнути в майбутнє не можна, і ніхто не знає, що попереду. Але Катя з Ігором були щасливі і доки не замислювалися про майбутнє, у них весілля. Одружилися за коханням, і пообіцяли кохати, берегти і жити один для одного. Весілля співало і танцювало, родичі та друзі бажали всього хорошого.
Після весілля настали будні. Молоді жили дружно. Обидва працювали. Час минав, Катя з нетерпінням чекала, коли ж вона носитиме дитину, але вагітність не наступала. Ігор теж вже був готовий стати батьком.
– Ігоре, нам потрібно пройти обстеження, – запропонувала Катя своєму чоловікові.
– Так треба, я не проти, – погодився він.
Обидва пройшли обстеження, але найцікавіше, що саме їм нічого і не сказали.
– Потрібно чекати, – сказав спеціаліст. – Так буває, іноді чоловік із дружиною живуть і десять років, а потім раптом народжується у них дитина.
Час минав, але жодних змін у їхній родині не відбувалося. Обидва одночасно заговорили про те, що треба взяти дитину з дитбудинку.
– Катю, я пропоную усиновити якогось малюка, – пропонував Ігор.
– Або удочерити, – озвалася дружина. – Я якраз про це теж думаю.
Відсутність дітей у сім’ї – це велике випробування, здається, що сім’я неповноцінна, не чутно дитячого сміху та радості. Правда не всі можуть прийняти чужу дитину і їх теж не можна засуджувати, всі різні, і ситуація у всіх розвивається за своїм сценарієм.
Ігор із Катею зважилися і приїхали до дитбудинку. Були там двічі, придивлялися, втретє побачили дівчинку, їй півтора року, гарненька. Вони якраз і хотіли взяти маленьку дитину:
– Нехай буде маленький і думає, що ми його рідні батьки, він і не згадає про дитячий будинок – міркували вони.
Багато чого їм довелося пройти, оформлення документів, знайомство із донькою, звикання. Її мати відмовилася від дівчинки у пологовому, її позбавили материнства. Але все залишилося позаду. Донька була бажана і обоє полюбили Ганнусю з блакитними очима. Усі родичі говорили однаково:
– Ваша Ганнуся дуже схожа на Катю, така ж світленька з блакитними очима, – Ігореві це дуже подобалося, він і сам бачив, що дочка чимось схожа на Катю, а може, хотів це бачити.
Ганнусю прийомні батьки полюбили всією душею, і вже почали забувати, що вона є прийомною. Щоправда, Ігор із Катею знали, що може настати і такий момент, коли дочка дізнається, що вона прийомна.
– Катю, давай пообіцяємо один одному, ми відкриємо доньці таємницю народження, коли вона виросте. Тому що, як не бережи таємницю, все одно вона спливе з часом, – запропонував чоловік.
– Так, згодна, – відповіла дружина, – якщо ми зберігатимемо цю таємницю, то можуть знайтися люди або недоброзичливці і скажуть їй.
На цьому й вирішили, що виконають свою обіцянку, коли донька стане дорослою. Ганна пішла у перший клас. Ігор з Катею гордо вели свою доньку до школи, Ганна йшла з гарним букетом квітів з величезними білими бантами у світлому волоссі.
– Мамо, тату, а що я робитиму в школі, адже я вже вмію писати і читати, – дивувалася Ганнуся. – Ви з татом мене навчили. Навіть малювати можу, правда, не дуже красиво у мене виходить.
Батьки розчулювалися і сміялися.
– Ех, доню, багато чого ти ще не знаєш, для цього і є школа. Багато чого розповість тобі вчителька, тільки слухати треба уважно, щоб бути розумницею і вчитися на відмінно, – казав Ігор, тримаючи її за руку.
– Так, слухатиму уважно, – пообіцяла Ганнуся, – а ще в мене буде багато подружок, ну як у садочку.
– Навіть більше, ніж у садочку, – сміялася мама.
Минав час, вже й забули всі, що Ганна прийомна, всі рідні її любили та балували. Навчалася вона добре, проблем батькам не доставляла, слухняна дівчинка і допитлива.
Коли їй виповнилося одинадцять років, подружка Юля, з якою вони ходили до школи і назад, якось сказала їй:
– Ти весь час хвалишся, що в тебе мама з татом хороші, все тобі купують, а ти ж не їхня дочка, тебе з дитбудинку вони взяли. Я чула, коли моя мати розмовляла з нашою сусідкою.
Ганна зупинилася, як укопана.
– Не обманюй, це мої рідні мама та тато. Тобі просто завидно, що мене гарно одягають, купують, що хочу. А в тебе тато весь час свариться та ходить брудний. І звідки ти знаєш, що мене взяли з дитбудинку, – образилася Ганна на подружку і побігла додому.
Звичайно, вона зазнала пережиття, прийшла додому зі сльозами, але коли батьки прийшли з роботи, вона вже заспокоїлася.
– Доню, у тебе щось сталося, – запитала мама, відразу ж побачивши пригнічений стан дочки, Ігор теж це помітив.
– Скажіть мені, це правда, що я не ваша дочка? Що ви мене взяли з дитбудинку? – дуже по-дорослому спитала дівчинка.
Батьки переглянулися, вона застала їх зненацька цими питаннями, але швидко прийшли в себе.
– Хто це тобі сказав, доню, – обіймаючи її, спитала мати.
– Юля сказала, вона чула, як про це розмовляла її мати із сусідкою, – серйозно відповіла дочка.
Ігор з Катею хвилювалися через це, тому що знали з розмов, деякі діти дуже важко переносять таку звістку, отримують величезне розчарування, у них не складаються подальші стосунки, навіть не розмовляють і не вірять батьками.
– Послухай нас, Ганно, – сказав Ігор, він вирішив, що з донькою треба говорити, як із дорослою і сказати всю правду, дружина мовчки підтримувала його. – Ти вже дівчинка велика і дещо розумієш. Так, коли тобі було півтора роки, ми тебе вдочерили, ти стала нашою улюбленою донькою. У тебе наше прізвище, і ми тебе дуже любимо, ми навіть забули про це. Таке буває в житті, ти залишилася сама в дитбудинку, а діти не повинні жити без батьків. Тобі ж добре з нами, ми твої мама та тато. Ми з мамою навіть собі обіцянку дали тоді, що все тобі розповімо, коли ти станеш дорослою, але так сталося, нас випередили, і ти дізналася раніше.
Ігор говорив спокійно і впевнено, Ганна слухала уважно, дивлячись прямо йому в очі, часом переводила погляд на маму. І крім кохання та обожнювання вона більше нічого не бачила в цих рідних очах. Вислухавши батьків, Ганнуся сказала:
– Ну й гаразд, все одно ви в мене найкращі, – всі втрьох міцно обнялися і зрозуміли, що вони сім’я.
Ігор із Катею самі не очікували, що все пройде так гладко, поговорили, все пояснили, Ганна не зациклилася і не образилася, все-таки це залежить від характеру дитини. Ганна звичайно зазнала пережиття, але впоралася з цим.
А коли їй виповнилося п’ятнадцять років, вона дізналася, що мама з татом чекають на народження братика. Ігор із Катею самі були здивовані, коли Катя якось відчула, з нею щось не так. Вона звичайно підозрювала про свою вагітність, але переживала наврочити і поки не сходила до спеціаліста і не переконалася на всі сто відсотків, що чекає на дитину, нікому не зізнавалася, навіть чоловікові.
– Ігоре, я тебе зараз дуже здивую, – видала вона чоловікові, коли той приїхав з роботи.
– Чим ще ти можеш здивувати? Дуже цікаво? Щось купила?
– У нас буде малюк!
– Щоооо? – Зробив круглі очі чоловік, – не може бути, Катю, так не можна жартувати.
– А я і не жартую, сьогодні стала на облік. Спеціаліст підтвердила, ось довідка, сказала, що все нормально, треба спостерігатися, тому що я вже не молоденька дівчинка, все-таки десь попереду сорок років маячить.
– Катю, який я щасливий, – мало не плачучи говорив Ігор, обіймаючи дружину. – Треба Ганнусі все розповісти, де вона до речі?
– Скоро прийде, вона на заняттях з англійської.
Ганна була рада, хоч і батьки переживали, що донька виявить ревнощі, але ні, просто сказала:
– А я хочу братика, не хочу дівчинку, особливо таку, як Юля.
Катя народила сина, звичайно, всі були раді і здивовані. З усіма радощами та переживаннями життя не стоїть на місці. У Каті з Ігорем все було добре, Ганна навчалася в інституті, син пішов у перший клас. І тут їхнє спокійне життя порушила справжня мати Ганни.
Ніхто не знав, звідки вона дізналася, хто вдочерив її покинуту в пологовому бдівчинку, як і якими шляхами, але дізналася. Вела вона спосіб життя непорядний, гульбанила, ніколи ніде не працювала, її вигляд залишав бажати кращого. Але одного разу вона зустріла біля під’їзду Катю.
– Якщо ти зі своїм чоловіком не заплатиш мені грошей за дочку, яка живе у вас, я їй все розповім, – вона одразу назвала пристойну суму. – Так що скажи своєму чоловіку, що я знову скоро з’явлюся.
Ігор із Катею думали, що ж робити, але звичайно не збиралися платити гроші. Просто хвилювалися, що ця жінка колись сама підійде до Ганни, а їм цього не хотілося. Перед ними стояв вибір. Хоч і вчилася донька в іншому місті, але на канікули приїжджала.
– За законом, ми цій жінці нічого не винні, – казав Ігор, – але справа тут в іншому, не хочеться, щоб Ганна побачила свою матір у такому вигляді, це буде для неї шоком. А з іншого боку, якщо ми їй не розповімо, ця жінка її може зустріти та сказати, що зверталася до нас.
– Ігоре, ми забули про свою обіцянку, яку давали самі собі… Але я теж не знаю, як зробити краще. З одного боку, якщо відбудеться така зустріч, вона не повинна нічого змінити, Ганна вже доросла і знає, що вона є прийомною. Я від неї ніколи не чула, що хоче познайомитися з тією жінкою, яка її народила. А з іншого боку, навіщо їй знайомитись з нею? А раптом вона у доньки потім проситиме грошей, маніпулюватиме, плакатиметься, посилаючись на те, що вона її мати, — міркувала Катя.
– А з іншого боку, свою обіцянку треба виконувати, – відповів чоловік і зійшлися вони на цій думці.
Коли Ганна приїхала на канікули, таки відбулася у них ця розмова. Ганна доросла, все розуміє, бачила, що батьки переживають її.
– Мама і тату, дорогі мої, не переживайте мене образити, адже я вже доросла дівчинка, – усміхалася вона. – Ну і що, ну зустріне вона мене, я скажу, що в мене є мама і тато, ви не переживайте, я знайду , що сказати. Запам’ятайте раз і назавжди – у мене найкращі на світі мама та тато, і ще братик молодший, – обіймала вона їх радісно. – Звичайно складно сказати, що там у майбутньому туди не зазирнеш, але я впевнена, що все буде добре.
Батьки дивилися на Ганну і думали про те саме.
– Яка ж у нас добра донька та вихована, – вони навіть і не думали, що саме це їхня заслуга , Таке виховання, просто вони думали, що це Ганна у них така розумниця.