– Я ж учора до мами їздив, – доїдаючи борщ, сказав Микола. – І мій брат теж приїжджав. І знаєш, нам на думку спала чудова ідея – а що, якщо ми продамо нашу квартиру, квартиру брата і мами, і на всіх купимо великий будинок?! Ну, круто ж, га?!
Катя уважно подивилася на чоловіка, щоб зрозуміти, жартує він, чи ні. Але, схоже, ні…
– Ти це серйозно? – про всяк випадок уточнила вона.
– Звісно! Пам’ятаєш, ми мріяли про свій великий будинок! А з такими цінами зараз це здається нереальним, але якщо ми втрьох скинемося.
– Ось саме так, Микольцю, про СВІЙ. А це буде не наш будинок, а спільний. Тобто не тільки ми в ній будемо хазяями.
– І що? – усміхнувся чоловік. – Зате буде весело! Житимемо однією великою, дружною родиною! Будемо разом виховувати діток.
– У нас цих діток поки що немає. Зате є у твого брата. І щодня ми будемо слухати їхній галас. Я дуже люблю твоїх племінників, але я не хочу жити з ними. Втім, як і з рештою…
– Та чому ж?! Ми ж все добре ладнаємо.
– А знаєш, чому ми добре ладнаємо? – запитала Катя. І, не чекаючи відповіді, сама сказала. – Та бо ми живемо окремо! І бачимося не так часто! Ось тому ми й добре ладнаємо!
– Та облиш, – сказав він. – Ти даремно нагнітаєш. Це буде дуже класно! Жити однією великою родиною!
– Ні, – сказала Катя.
– Катю, ну ти хоча б подумай…
– Подумала. Ні.
– Краще подумай, – не відставав чоловік.
У результаті він так дістав Катю, що та й справді пообіцяла подумати над цим.
Увечері вона подзвонила дружині брата Миколи.
– Привіт. Тобі твій чоловік розповів, що вони вигадали?
– Розповів, – зітхнула Оксана.
– І що ти про це думаєш?
– Думаю, хто з нас перший розлучиться!
Катя засміялася.
– І, головне ж, вперлися! Бачте, це крута ідея!
– Та я не знаю, як і відмовити вже! – підтакувала Оксана. – І, головне, Надія Василівна теж молодець, треба ж таке запропонувати!
– А їй що? – посміхнулася Катя. – Їй, мабуть, хочеться бути поряд із синами. А ми вже в комплекті додаємося. Та й домашні клопоти на нас можна буде скинути. Хоча, ні, на тебе!
– Чого це? – насупилася Оксана.
– Та тому, що ти в декреті! А я на роботу ходитиму!
– Он воно як!
Жінки посміялися, але невдовзі знову стали серйозними.
– Ні, з цим треба щось робити! – впевнено заявила Катерина. – Жарти жартами, але вони від нас не відчепляться.
– І що пропонуєш?
– Треба подумати…
Насправді Катя й справді думала над тим, як довести чоловікові та його братові, що їхня ідея дуже погана. І що не зможуть вони всі вжитися під одним дахом. Так, всі окремо – чудові люди, але коли зберуться разом…
Катя зачепилася за останню фразу «зберуться разом». А якщо наочно показати, як це все, власне, буде.
Вона розказала Оксані свій план, і тій він дуже сподобався.
– Давай, Катю, я в тебе вірю, – сказала вона. – На тебе вся надія. Рятуй сім’ю і наші нерви.
Увечері Катя підійшла до чоловіка, таємниче посміхаючись і запропонувала несподіване.
– Знаєш, ми тут з Оксанкою говорили …
– Про будинок? – запитав він. – Ну, і що вона думає?
– Ну, і про це теж… Але взагалі ми говорили трохи про інше… Про те, що хочемо відпочити, вибратися кудись на тиждень.
– Ти ж знаєш, – насупився Микола. – Зараз із грошима не дуже, щоб десь їхати…
– Та ми не про щось дороге. Можна орендувати один великий будинок, і на тиждень сім’єю туди поїхати. Як гадаєш? На дві родини вийде недорого, а з твоєї мами грошей брати ми не будемо.
– А що твої батьки? Якось незручно, що мою маму кличемо, а твоїх ні.
– Ой, вони не можуть, працюють, – відмахнулась Катя.
Її мама там не потрібна була. Вона вічно всіх заспокоює. А треба було, щоб усі, навпаки, якраз жили недружно…
– Ну, давайте! А тобі дадуть відпустку?
– Домовлюся! Головне, ти домовся, та й брат твій теж нехай щось придумає.
Увечері Оксана відписала, що і з її чоловіком трюк спрацював.
Через кілька тижнів два брати з дружинами, дітьми та мамою вирушили за місто.
– Як тут чудово, – сказала Оксана. – Краса!
– Ось! – сказав її чоловік Антон. – А можемо й ми у такій красі жити.
На цих словах Катя й Оксана перезирнулися і посміхнулися одна одній.
– Ми така дружна сім’я, один одного любимо, – підхопила Надія Василівна. – Погоджуйтесь, дівчатка.
– Давайте після відпочинку про це поговоримо, – посміхнулася Катя.
Спочатку все було гаразд. Власне, так воно й буває. Тож жінки наполягли, що їхати треба на тиждень, а не тільки на вихідні.
А от через кілька днів ця сімейка вже відчує, як це «чудово» всім разом жити…
Але перші дзвіночки зʼявилися вже через два дні…
– Антоне, ти навіщо мої вудки взяв? – обурювався Микола.
– Та син захотів порибалити, тобі шкода, чи що?
– І справді, Микольцю, чого ти бурчиш? – підтакнула Катя. – Ми ж родина.
Потім Надія Василівна зголосилася приготувати на всіх обід, мабуть, щоб показати, що вона і в спільному домі господарюватиме.
Катя й Оксана знову перезирнулися, подякували свекрусі, а самі пішли засмагати на шезлонг.
У результаті повернулися тільки до обіду, нічим не допомогли Надії Василівні.
І було видно, як вона втомилася готувати на таку кількість людей, і що їй не подобається, що невістки не запропонували свою допомогу.
Потім Антон причепився до брата. Що вони не поділили, дружини не знали, але раділи, що так виходить.
– Малеча зовсім погано на новому місці спить, я не висипаюся, – поскаржилася Оксана Каті, коли вони залишилися наодинці.
– Оксано, ти забула? Ми одна велика і дружна сім’я, не забувай цим користуватися. – Мило сказала їй подруга.
Оксана посміхнулася, і наступної ночі вже ніхто не спав.
Тому що вона ходила по коридору, заколисуючи плачучого малюка, а потім зайшла в кімнату до Каті й Миколи.
– Хлопці, підмініть нас, хоч пару годин поспимо. Ви ж наша родина!
Катя бачила, що Микола на межі, тому сказала:
– Звісно, Оксано, ми посидимо з Полінкою. Нема питань, ми завжди раді допомогти.
Оксана віддала репетуючого малюка, а сама побігла у спальню.
– Навіщо ти погодилась? – буркнув Микола.
– Як, навіщо? Ти мені сам казав, коли ми житимемо разом, разом виховуватимемо дітей. Треба ще потім твою маму розбудити, хай із онукою теж посидить.
…Ще якось Катя й Оксана розіграли сварку між собою, щоб їхні чоловіки злегка напружилися. Щоб, так би мовити, поставити крапку.
Усі чекали на закінчення цього відпочинку. Ну, крім Каті з Оксаною, їм подобалося, як усе йде.
– Слухай, я навіть звикаю вже жити з вами, – посміхнулася Оксана. – Може, і справді з’їдемося. Буду вам Полінку залишати.
– Ні, дякую, – хмикнула Катя.
Додому всі поверталися похмурими. І задумливими.
Що було жінкам на руку!
Коли добралися додому, то розібрали речі, і Катя спитала свого чоловіка:
– Ну як тобі відпочинок?
– Та який там відпочинок! Я так стомився! Голова обертом! Я так радий опинитись нарешті в тиші.
– Та все начебто було непогано. Але ти у будь-якому разі, звикай до такого.
– З чого це раптом? – спитав Микола.
– Не хотіла тебе порадувати раніше, але я згодна. Давай, продамо квартиру і житимемо однією великою, дружною родиною. Разом виховувати дітей, разом господарювати, навіть речі всі будуть спільні…
– Ні, я передумав, – сказав чоловік.
– А що таке?
– Ну, ти була права. Тяжко, коли так багато людей…
– Ох, шкода, а я вже про будинок мріяла… – сказала Катя, але потім вирішила, що не варто заграватися. А то раптом передумає. – Ну, ні, то ні…
…Увечері Катя й Оксана зідзвонилися. І Оксана розповіла, що Антон теж зненацька передумав.
Та й, як виявилось, тепер і свекруха не горіла бажанням.
З огляду на те, що її невістки не такі хазяйновиті, як вона думала.
– Молодці ми! – сказала Катя. – Пощастило нашим чоловікам!
– І не кажи! А якщо ще раз заведуть таку розмову, повеземо їх на два тижні!
– Точно! Бо ж так чудово жити однією великою, дружною родиною!