Майже рік після розлучення Юрко бігав за колишньою дружиною з неприкаяним і сумним виглядом.
Це вона наполягла на розлученні, це вона відібрала в Юрка сім’ю, побут і дітей.
Без причин. Просто тому, що…
– Набрид. Ти мені набрид, – говорила вона, вперто піднімаючи брову, і дивлячись на Юрка без ніякого жалю.
Вона вміла рухати бровами поперемінно. Вона вміла робити погляд невблаганно холодним і чужим настільки, що за стіною байдужості Юрко бачив те, що ховалося глибше – її натуру, яка не знає, що таке співчуття і честь…
Скільки разів він був зненацька захоплений цим поглядом!
Всі його старання, все те, що він зробив для неї та дітей – все обнулялось, ставало пшиком перед цим поглядом.
Наче Юрко – нуль. Порожнє місце.
І вона говорила, не переживаючи про нього:
– Мені набридло бути мужиком у нашій родині і вирішувати всі питання!
– Що значить “бути мужиком”? – дивувався Юрко. – Ти не працюєш уже п’ять років! Саме я нас усіх забезпечував!
– А що ти робив після роботи? Лежав! Грався в комп’ютерні ігри! А я відводжу дітей на гуртки, у поліклініки, їжджу без кінця в магазини! Ти в нашій родині, як якесь побічне явище!
– Я не можу раз на тиждень і видихнути? Щосуботи я з ними гуляю, що ти ще хочеш від мене?
– Я хочу свободи і незалежності. Он як в Америці – там жінки не залежать від чоловіків. А я сучасна жінка, мені всі дороги відкриті. І якщо я відчуваю, що… Що ти не та людина, яка мені потрібна, я маю право сказати це вголос поки не пізно. З тобою нудно, ти прісний і взагалі я вже давно не люблю тебе! Ти сам винен!
– Значить, не любиш, так? – образився Юрко. Для нього ця новина пролунала як нонсенс. – Значить, я обмежую тебе? Може скажеш, що я і тобі працювати забороняю? Хто сплатив ці твої курси з нігтів? Чи брів з віями? Що ти там закінчила днями за нісенітницю, я забув…
– Ну, звісно, забув! Тобі ж не цікаві мої захоплення! – зачепилася за цю фразу Аліна. – Зате я тепер цими нігтиками сама для себе зароблю і ти мені не потрібен!
– О, то це була частина плану – закінчити курси, а потім уже виставити мене?
Нормальних причин для розлучення дружина не знайшла, тому “чесно” казала, що просто не любить Юрка.
– А може, у тебе хтось є? Ото ж я бачу – стежити ти за собою стала краще. І схудла.
Аліна відповідати на запитання відмовилася, вважаючи за краще виставити себе ображеною:
– Ах, значить, я була по-твоєму гладкою! Ну, все!
Зібравши дітей, вона переїхала до мами. Ненадовго. Після марних переговорів Юрко звільнив для них квартиру, а сам винайняв студію поруч із роботою.
Аліна подала на розлучення і поділ майна. Юрко благородно відмовився від своєї частини у квартирі на користь дітей. Той автомобіль, що був кращим (а було їх у сім’ї два), дістався йому – на цьому великодушно наполягла сама Аліна.
– Ну що, Юрію Сергійовичу? – іронічно підсумував друг-колега. – Ласкаво просимо до нашого клубу! Клуб “обібраних” колишніми дружинами чоловіків.
Юрко не міг зрозуміти, що з ним відбувається. Він хотів повернутися до неї – до своєї колишньої дружини, до дітей, до того життя, яке було, хоч і не без проблем, але все-таки звичним.
Він сумував по тих днях, коли все було просто і зрозуміло: він приходив з роботи, вони разом вечеряли, діти бігали по квартирі, і все було влаштовано, начебто так і має бути.
Він був упевнений, що зможе зробити все по-іншому, що, можливо, їхні стосунки можна налагодити. Але насправді все виявилося не так просто.
Щоранку, коли він прокидався, у голові звучали думки про те, що треба повернути сім’ю.
Юрко просто не розумів як без них жити. Він брав дітей на вихідні, і це стало для нього чимось важливим та осмисленим, як ніколи раніше.
Він бачив, як діти дивляться на нього з надією, як радіють його присутності, як усе ніби повертається до минулого життя. Діти його любили. Юрко намагався зробити все, щоб повернути Аліну, він не знав чи так вже він любив її, але все-таки… Вони багато чого збудували разом.
– Тату, а коли ти повернешся до нас жити? – питала молодша донька, коли вони сиділи в парку.
Вона тримала його за руку, перебирала такі великі мужні пальці з акуратно підстриженими нігтями.
Юрко посміхнувся, але всередині все стислося.
– Я не знаю, люба. Я дуже хочу, щоб ми були разом, але це залежить не лише від мене. Я зроблю все, що можу, щоб ви були щасливі.
Діти не питали більше, але Юрко бачив, як вони вірять у нього, як вони чекають. Він хотів, щоб у них було нормальне життя, щоб вони не відчували себе покинутими.
– Вдома без тебе все не так, – зізнався старший син. – Повертайся додому, тату. Мама тепер працює, вона свариться часто. Каже, що ми їй набридли і скоріше виросли б, що їй життя від нас немає.
На вихідних він прийшов у свою колишню квартиру, коли діти були у бабусі.
Все було тихо, і Юрко, не наважуючись одразу зайти, залишився стояти на порозі.
У нього були ключи, але ж квартира тепер не його…
Він вирішив в черговий раз поговорити з Аліною. Щоразу, коли він намагався, щось заважало – то її холодність, то його сумніви.
Він зібрав усі сили і постукав у двері.
– Доброго дня, – сказав Юрко, коли вона відкрила. – Можна зайти?
Вона здивовано глянула на нього.
– Ти що, зовсім вже?! Ми вже все обговорили. Ми не можемо бути разом.
Юрко відчув, як усередині нього щось тьохнуло. Він був готовий до цього, але слова все одно були неприємні.
– Ти не одна?
– Не твоя справа!
– Це завжди буде моєю справою, якщо вже у нас є спільні діти.
– Одна я, – пробурчала Аліна.
– Тоді я зайду?
Аліна незадоволеним жестом запросила його всередину. Сама вона зникла в кімнаті. Юрко зауважив, що вона була повністю зібрана і нафарбована. Виглядала чудово.
– Я розумію, – тихо сказав він, підходячи до неї.
Аліна приміряла прикраси, стоячи навпроти дзеркала. Ці сережки Юрко купив їй на п’ятиріччя спільного життя. Купив у Франції…
Тепер вона безсовісно вдягала їх на зустріч із іншим.
Юрко переборов себе і повторив:
– Я розумію, тобі набрид побут. Я недостатньо приділяв тобі часу, надто був занурений у роботу. Але я… Я хочу спробувати знову, – сказав він, кладучи обидві руки до неї на плечі.
Аліна холодно подивилася на його відображення у дзеркалі.
Юрко відповідав їй скорботним виразом обличчя, на якому блукала надія.
– Я знаю, що ми мали проблеми, але я хочу зробити все по-іншому. Дітям не вистачає тата. Невже я був такий поганий? Я готовий допомагати тобі, підтримувати, бути поряд. Дай мені шанс. Ти для мене важлива. І ми обоє важливі для дітей.
Вона зітхнула і обсмикнула плечима, щоб Юрко прибрав з них руки. Закривши скриньку з прикрасами, Аліна поставила її в шафу.
– Ні. Ти не розумієш, Юрко. Все надто пізно. Ми обоє змінилися, і ти сам це знаєш.
– Ти певна, що ти цього хочеш? Адже це ти пішла. Ти не дала мені шансу. Ти сказала, що хочеш свободи, що сама впораєшся, а що насправді? Справи з нігтиками йдуть не так вже й добре, раз ти сваришся і мрієш, щоб вони швидше виросли?
– А яка мати не мріє про це! Я просто говорю їм правду.
– Я не мрію. Я насолоджуюся ними, у нас чудові діти.
– Тому що ти – не мати. Ти так… Тимчасово. Не ти їх ростив.
– Боже… Як же ж ти вмієш усе перекреслювати! Сама знаєш, що це брехня! Я їх люблю! І тебе, нерозумну, я теж люблю!
Вона глянула на нього, і в її очах Юрко прочитав щось незрозуміле і, можливо, трохи розчароване.
– Я хочу, щоб ти хоч подумала про це, – сказав він. – Ми могли б спробувати вкотре, заради дітей.
Вона похитала головою.
– Який ти важкий. Так нічого не зрозумів. Ти вибач, мені йти пора.
– На побачення?
– Навіть якщо й так! Я вільна жінка!
У її словах було щось тверде, що не залишало місця для компромісів.
Він відчув, що все, що він намагається повернути, йде від нього все далі, що цими спробами він сам відштовхує її від себе.
Він ще любив її, ту, минулу, ще тягнувся до того життя, що в них було.
Але в глибині душі розумів, що нічого не буде як раніше.
Повернувшись додому, він знову думав про своє майбутнє. Він знав, що не може відмовитися від дітей, що продовжуватиме їх любити і підтримувати, і давати на них стільки грошей, скільки потрібно.
Але що робити з собою, із цим почуттям порожнечі, яке він не міг вижити, не міг виправити? Юрко не знав відповіді…
Але таки Юрій продовжував намагатися. Він приходив, проводив час із дітьми, забирав їх на прогулянки.
Вони знову гралися в парку, каталися на гойдалці, ходили в кафе їсти морозиво.
Він бачив, як вони радіють його поверненню, як їхні обличчя починають сяяти, коли він грається з ними, коли знову стає для них справжнім батьком. Але це було ілюзією.
Юрко сидів на кухні і вдивлявся в чашку з холодною кавою.
Час минав, а він все не міг прийти до тями після останньої зустрічі з колишньою дружиною, яка залишила його серце в дивному сум’ятті.
Він вдивлявся в каву, намагаючись зрозуміти, що взагалі сталося: хіба той, інший, зможе стати кращим чоловіком, аніж він?
Приблизно через місяць Юрко йшов додому, втомлений після роботи.
Раптом у його кишені задзвенів телефон. Чоловік дістав мобільний і глянув на екран.
Дзвонив його давній друг Артем. Вони дружили ще з часів навчання в інституті, а потім вже почали дружити сім’ями.
Після стандартних привітань і запитань: – Як справи? Артем видав несподіване.
– Слухай, Юрко, – почав він. – Я ж чого до тебе дзвоню… Я тут таку новину дізнався, що не знаю, як і сказати. Ти мабуть не повіриш. Твоя дружина, вона начебто знову вагітна… Ти взагалі в курсі?!
Юрко застиг на місці від почутого. Він не вірив своїм вухам.
– Як?! Це як так?! Звідки ти знаєш?! – тільки й вигукнув він.
– Значить так… Моя дружина має подругу. А в цієї подруги ще є подруга. Так от та подруга близько дружить з твоєю колишньою і взагалі не в курсі всього цього ланцюжка. Вони щось на кшталт мужиків разом клеїли, поки твоя колишня не знайшла собі постійного.
– І ти мовчав?!
– Та я й сам не знав! Таня моя випадково здогадалася, що йдеться про Аліну! Ну вона й мовчить – слухає далі, під ігристе починає витягувати інформацію. Коротше колишня твоя вагітна, а мужик, дізнавшись це, кинув її. У нього, виявилося, взагалі є сімʼя.
– І який у неї термін?
– Цього я не знаю. Тільки недавно залетіла, як я зрозумів…
– Оце так…
У голові крутився вир питань. Чи буде народжувати Аліна?
За кілька днів Аліна несподівано покликала Юрка в гості.
Голос її був ласкавим і привітним, вона навіть запитала “як справи”, чи все в нього добре…
Юрко не помітив каверзи і з радістю помчав у свій колишній острівець щастя і спокою.
Аліна зустріла його привітною усмішкою, виглядала вона теж чудово. Великою несподіванкою для Юрка була теща – вона, чого раніше ніколи з нею не бувало, поцілувала Юрка і посадила за накритий стіл.
Юрко знову оторопів: стіл був повен його улюблених страв, парував борщ, у центрі столу ігристе і біленька.
– Ц нас якесь свято? – розгубився Юрко.
– Ні, просто захотілося тебе порадувати, – розпливлася в збентеженій посмішці Аліна. – Ти ж стільки для нас всього робив, треба іноді й дякувати!
Аліна з матірʼю заходилися догоджати Юркові. Навіть дітей відправляли в кімнату, які щиро тулилися до батька.
– Пограйтеся, тато зайнятий поки, не заважайте татові їсти! – казала Аліна їм.
Коли Юрко вже хильнув і його щоки порожевіли, а язик розв’язався, теща, мабуть, теж дійшла до потрібної кондиції – вона почала реготати над кожною його фразою.
– Ох, як добре сидимо, як мені цього не вистачало! – сказала Аліна і несподівано взяла Юрка за руку.
Юрко від цього жесту став трохи серйознішим.
– А як діти щасливі, що тато поряд! – підтримала її мати. – Треба вам ще одного народити! Бог любить трійцю!
– Так, я не проти, – засяяла очима Аліна.
Юрко дивився на неї і не розумів… Що за диво?! Аліна не дала йому схаменутися:
– Юрко, я довго думала і вирішила: давай назад до нас? Ти найкращий. Я хочу бути тільки з тобою. Одружимося заново, будемо щасливі…
Тут Юрко і згадав в черговий раз, що Аліна вагітна не зрозуміло від кого… Стало йому недобре.
Тепер зрозуміло, для чого вони влаштували цю виставу! Задумали повернути його назад!
Юрко подивився на дітей… Заради них він готовий багато на що… Він не сказав Аліні, що в курсі про її вагітність. Не вистачило рішучості…
– Хех, несподівана пропозиція. Треба подумати.
– Та що тут думати! – вигукнула колишня теща. – Повертайся і все!
Юрко сяк-так щось там сказав і пішов додому. Перед його очима стояло обличчя Аліни: м’яка посмішка, колишня ніжність, надія, тепло… Ну яка ж актриса! До чого це все гидко…
А якби він не знав про вагітність? Повівся б як незрозуміло хто…
Зараз же ж Юрка охоплювало одне сильне бажання: бігти від Аліни якнайдалі.
Наступного дня Юрко ухвалив остаточне рішення. Він зателефонував Аліні і твердо сказав.
– Вибач, нічого не вийде. Як ти там казала? «Все надто пізно. Ми обоє змінилися». Тепер мені з тобою буде нудно і прісно. А за дітей не хвилюйся, я від них ніколи не відвернуся.
Сказавши це, Юрко зрозумів нарешті, що справді звільнився від нав’язливої ідеї все повернути.
Воно й можна було б… Але не з Аліною.
Бо ж якщо людина здатна на подібну підступність до батька своїх дітей, то чого хорошого від неї взагалі можна очікувати?
– У мене все буде чудово, – казав собі Юрко, стоячи в ранковому заторі, постукуючи по керму в такт власним думкам і радіо.
Цей ранок наповнював його новою рішучістю й надією.
– Жінок хіба мало? А навіть і без них! Діти вже є, з житлом розберуся. Буду просто жити, без ілюзій. Руки-ноги на місці, голова теж в нормі… Все чудово!
…Через кілька років Юрко одружився. Аліна так і живе одна з дітьми.