Між сусідами-подружжями Іваненками і Петряками ніколи не було особливих розбіжностей. Жили вони дружно, ніколи не сварячись і не сперечаючись, у будь-який момент готові прийти один до одного на допомогу. То інструмент який позичити, то розсадою поділитися – із цим проблем ніколи не виникало, десять років живуть уже пліч-о-пліч. А все до тих пір, поки через дурість мало не посварилися остаточно.
У Петряків хтось зламав теплицю: велику, металеву, добротну, куплену за чималі гроші зовсім недавно.
Урожай у ній був знищений, що дуже засмутило господарів. Хто міг дозволити собі подібне, уявити навіть неможливо. У селі всі один одного знають, на підлості не здатні, значить чужинець завівся, не інакше.
Розмірковуючи над тим, що сталося у сусідів, Іваненки навіть і подумати не могли, чиїх рук це діло. Правда, дізнавшись про це, що гріха таїти, у душі зраділа. А вся річ у тому, що останнім часом Ірина дуже неохоче спілкувалася з Петряками, оскільки стала помічати, як сусідка Ірина відверто кокетує з її чоловіком, ніби свого в неї немає.
Сваритися жінка не хотіла, тим більше, що сам чоловік приводу ніколи не давав, бо любив її без жодних сумнівів, але спостерігати подібне їй було вкрай неприємно.
І справді, Ірина якось зачастила до Іваненків останнім часом, буквально під будь-яким приводом намагаючись зайти у хату: то нібито за розсадою, то за сіллю, яка раптово у них закінчилася, словом, за що завгодно, аби потрапити Миколі на очі. І вбиралася завжди помітно, наче на побачення, ніби не в город іде, а на зустріч із кавалером.
Петряки і справді останнім часом переживали не найкращі часи, справа йшла мало не до розлучення, Сергій тоді почав гульбанити, сварився, не даючи змоги відпочити спокійно. Від колишнього зразкового сім’янина не залишилося й сліду.
Тому не дивно, що Ірині це все набридло, і вона навмисно звернула свій погляд на спокійного, розважливого Миколу. І справді чоловік мрії: непитущий, господарський, працьовитий. Мало таких, не дивно, що Наталка в нього вчепилася. Ну нічого, дружина – не стіна, її й посунути якщо що можна, так вирішила для себе Ірина, що нудьгувала за чоловічим теплом і ласкою. А те, що суперниця сусідка, не біда, не рідня ж. З цими підступними думками Ірина й розпочала активні дії.
– Все в тебе, Миколо, в руках горить, все вмієш, не те, що мій, – розсипалася вона компліментами перед чужим чоловіком, затамувавши надію відвести його з родини. Чому Наталці одній щастить, а в неї життя не ладнається? Вона ж і красивіша, і діловитіша, її город можна у приклад ставити, а у суперниці вічно все не росте, криворука якась!
– Ні, треба брати ситуацію в свої руки і не впускати такий шанс стати щасливою, – вирішила для себе Ірина, розробляючи підступну стратегію щодо відлучення чужого чоловіка.
Для початку, потай від усіх, вона намовила місцевого гульвісу Івана зламати їхню власну теплицю на ділянці. Так, було шкода, майбутній урожай, але що заради власного щастя не зробиш? Трохи здивований, Іван спробував опиратися, мовляв, шкода ламати парник, але побачивши в руках господині кілька великих купюр, був змушений погодитися. Зрештою, це не його справа, треба, значить, треба.
Повозитися довелося чимало, але оплата вийшла гідна і необхідний результат було все ж таки досягнуто.
Наступного ранку Ірина, плачучи, заявилася в будинок Іваненків.
– Весь урожай, наша розкішна теплиця, все порушено якимось нічним пройдисвітом! – плакала жінка. – Я ж так сподівалася, що буду цього року з огірками та помідорами, частину продати хотіла, частину собі на їжу, дітлахам, а тут таке! Все звалилося в один момент, – не вгавала жінка.
– Та не побивайся ти так, – намагалася заспокоїти сусідку Наталя. – Це ж не кінець світу! Чим можу – допоможу, а саму теплицю твій хазяїн сам відновити спробує.
– Який хазяїн! – не заспокоювалася Ірина, йому вже давно не треба нічого, третій день гульбанить, город уже давно весь на мені, а тут ще останній врожай втратила, продовжувала лити сльози Ірина, скоса поглядаючи на Миколу.
– Ну, коли справа така, треба тобі допомогти, – спокійно відповіла Наталя, подумки шукаючи вихід, хоча в душі закралися певні сумніви. І знайшла.
– Микольцю, тобі ж на роботу тільки через три дні, ти у відпустці, от і допоможи сусідам, з твоїми руками це особливих труднощів не складе, – попросила вона про допомогу чоловіка.
Микола завжди був радий прийти друзям на допомогу, але тут він відразу відчув якийсь каверз, надто вже часто зверталася до нього останнім часом за допомогою настирлива сусідка. І відмовити він не міг, що дружина про нього подумає? І з Іриною зв’язуватися не хотів, розуміючи, до чого та хилить.
І тоді Микола наважився на відчайдушний крок: прийшовши в будинок до Петряків, він завів розмову з Сергієм про те, що на його дружину Ірину явно накинув оком місцевий бригадир Михайло, всіма способами бажаючий відвести її із сім’ї. Заявив, що знає, що жінка залицяльнику відмовила, а тепер переживає, оскільки його, Сергія, дуже любить і нічим засмучувати його ніколи не хоче. Сказав він і про те, як багатий бригадир пропонував Ірині всілякі гроші та подарунки, подорож за кордон, аби тільки та відповіла на його почуття. Але Ірина тримала і продовжувала тримати строгу оборону, а все тому, що шалено його любила.
– Тільки про одне прошу: не видавай мене. А за дружиною уважніше стеж, вона в тебе ще та красуня, сам би повівся, та одружений давно, – попросив Микола. У Сергія вмить весь хміль як рукою зняло. І справді Іринка красуня, та й любить його як, а він недолугий, не цінує свого щастя. Не береже кохану, не дбає, а вона гарна жінка, та ще й зовсім не стара.
Добре сусід вчасно підказав, що її відвести будь-якої миті можуть, бо він щось зовсім розслабився.
Вирішив Сергій за розум взятися, до дружини став лагіднішим, теплицю зламану наступного дня вже полагодив. З картки пішов накопичені потай заощадження зняв і все дружині й віддав. Та тільки й ахнула: – Звідки? Навіщо?
– Поїдемо ми з тобою, Іринко, на море, вже років десять як разом не відпочивали, освіжимо, так би мовити, наші колишні почуття.
Та у відповідь тільки зраділа, побігла по магазинах, купу грошей на вбрання витратила, всім подружкам вуха продзижчала.
Прибігла вона і до Наталі, нехай позаздрить. Та у відповідь тільки пораділа, що у сусідки з чоловіком усе налагодилося, бо свого Миколу вона нікому точно не віддасть. Ні за які гроші!