Перші птахи ще не прокинулися, а телефон чоловіка вже дзвонив на повну силу. Ірина важко зітхнула. Ну ось що в неї за чоловік такий Віктор. Коли він спить, його нічим не розбудиш. Ірина простягла руку, намагаючись дотягнутися до телефону чоловіка.
Нарешті вона взяла слухавку і в ній почула якийсь незнайомий жіночий голос. Але збентежило її не це, а з якою інтонацією цей голос говорив. І що він казав.
— Вітя, привіт. Ну то що, мені на тебе післязавтра чекати чи як?
Ірина мовчала. Якось вона відразу зрозуміла, що краще нічого не говорити, щоб дізнатися більше інформації.
— Вітя, ну ти що мовчиш? Зв’язку, немає, чи мікрофон у тебе не працює? Ну ти дивися, зустрічаємось у мене. Адресу нагадаю, про всяк випадок.
Жінка промовила адресу і поклала слухавку.
Ірина не могла повірити у те, що відбувається. Приголомшена, вона відключила слухавку. На душі було хвилююче, думки плуталися. Хто ця жінка? Про що вона говорила із Віктором? «Вітя», а не «Віктор». Виходить, ця особа з ним на «ти». «На тому самому місці»… Про яке місце йдеться? Невже він має таємне місце для зустрічей?
Ірина стиснула кулаки. У ній боролися два почуття: бажання дізнатися правду та пережиття перед нею. З одного боку, їй хотілося розбудити чоловіка, ткнути йому телефоном в обличчя та вимагати пояснень.
З іншого боку, вона переживала, що може почути. Ні, вона не допитуватиме Віктора. Не хоче влаштовувати сцени ревнощів, та й не в її стилі це. Але спокійно дивитися на те, що відбувається, вона теж не могла.
«Ні, – вирішила вона про себе. – Дізнаюся все сама».
Вона обережно встала з ліжка, намагаючись не розбудити чоловіка, і пішла до ванної кімнати. Вмившись холодною водою, вона трохи заспокоїлася, але осад від почутої розмови залишився.
Весь день Ірина ходила, як у тумані. Вона не могла зосередитися на роботі, постійно ловлячи себе на тому, що знову прокручує в голові ту розмову. Вона намагалася відволіктися, але марно. Образ суперниці міцно засів у її голові. Ірина уявляла собі то худу брюнетку з розпущеним довгим волоссям, як у рекламі шампуню, то фатальну блондинку з червоною помадою на губах.
У голові Ірини пролітали сотні варіантів: хто ця жінка? Подруга? Колега? Колишнє кохання? Вона подумки прокручувала всіх знайомих, намагаючись знайти ту, чий голос міг би належати цій зухвалій жінці.
Зрештою, робочий день закінчився. Ірина полетіла додому. У голові крутився план: як тільки Віктор з’явиться, вдати, що нічого не відбувається, а потім вивідати в нього все.
Увечері Віктор повернувся додому цілком звичайний. Поцілував Ірину в щоку, спитав, як вона. А потім Ірина йому вечерю поклала.
Вона намагалася поводитися як ні в чому не бувало, але всередині все кипіло.
— Як минув день? — спитав чоловік у Ірини
– Нормально, – буркнула та.
— А що ти така кисла? — спитав Віктор, беручи шматок хліба. — Щось сталося?
– Ні, нічого, – відповіла Ірина.
Віктор їв, не поспішаючи, розповів про те, як минув його день. І нічого особливого … Все як завжди. Ірина ж ледве стримувалась, щоб не виплеснути на нього всі свої підозри.
Ірина спостерігала за ним, намагаючись вловити хоч найменшу ознаку невірності. Але Віктор поводився як завжди.
— Слухай, ти чого така мовчазна сьогодні? — нарешті спитав Віктор. — Тебе щось турбує?
— Ні, все нормально, — знову обманула Ірина. – Просто втомилася.
— Ну гаразд, — знизав плечима Віктор. – Тоді я піду, телевізор подивлюся.
Віктор пішов у вітальню, а Ірина залишилася на кухні.
«Може, я помилилась? – подумала вона. — Може, номер переплутали чи що?
Але чим більше вона намагалася гнати від себе ці думки, тим сильніше вони хвилювали її. Вона не могла повірити, що Віктор, її чоловік, з яким вона прожила стільки років, міг їй зрадити.
Невагомий образ цієї незнайомої жінки все з’являвся в голові. Вона згадала, як нещодавно Віктор затримувався на роботі. “Завал на роботі”, – говорив він. А може, він не затримувався, а зустрічався з тією самою жінкою?
Раптом тишу кухні розвіяв звук кроків. Ірина здригнулася і підвела очі. У дверях стояв Віктор.
— Іра, ти чого не лягаєш? — спитав він. — Вже пізно.
— Ой, та зараз піду, — посміхнулася вона.
Ранок видався похмурим та дощовим. План дозрів миттєво. Сьогодні, у свій вихідний, Ірина обшукає весь будинок, усі речі Віктора. Вона мала знайти хоч щось, що підтвердить її страшні здогади.
Чоловік поцілував дружину перед тим, як піти на роботу, а щойно за ним зачинилися двері, Ірина схопилася з ліжка. Одразу ж кинулася до його шафи. Вона почала перебирати речі, ретельно оглядаючи кожну сорочку, кожні штани.
Нічого.
Вона перерила всі шухляди, перевірила бардачок у машині, зазирнула навіть у кишені його старої куртки, яку він давно не носив. У глибині душі Ірина сподівалася знайти хоч щось: помаду чужу, гудзик, або, на крайній випадок, волосся, яке б не належало їй. Щоб уже підтвердити підозри.
Але все було марно.
Тремтячими руками Ірина відкрила ноутбук, ввела пароль Віктора (який, до речі, вона давно знала) і зайшла до його електронної пошти. Переглянувши кілька листів, вона нічого не знайшла. Потім перейшла до повідомлень у соціальних мережах.
Ірина перегортала повідомлення, переглядаючи діалоги Віктора з друзями та колегами. Нічого. Ні найменшої згадки про якусь підозрілу жінку. Розчарування змінювалося хвилями образи. Невже вона помилилась? Невже даремно хвилювала себе цими підозрами?
Залишилося лише одне. Перевірити, чи піде Віктор кудись у призначений день і пройти за ним.
– Слухай, Ірино, я сьогодні поїду, зустрінуся з другом, – сказав Віктор наступного дня. – Добре?
Ірина кивнула. На душі стало хвилююче. Знала вона, до якого друга він іде…
Віктор, нічого не підозрюючи, вийшов із дому. Дочекавшись, коли він сяде в машину і рушить з місця, Ірина вискочила слідом. Вона їхала на невеликій відстані, намагаючись не привертати до себе уваги. Віктор виїхав за місто.
Там він зупинився біля якогось приватного будинку. Це була саме та адреса. Ірина припаркувалася неподалік, щоб не виділятись, але й бачити, що відбувається. Час тягнувся довго, але невдовзі з хати показалася жінка. Так… Ірина її не такою уявляла. Вона молодша за них із Віктором років так на 15. Непоказна якась, невисока,. І на це Віктор проміняв Ірину?
Ірина рішуче вийшла з машини, щоб цим двом усе висловити.
Не в силах більше стримуватися, вона відчинила дверцята машини і вигукнула:
– Віктор! Що це означає?
Віктор, відволікся від розмови з жінкою, здивовано обернувся.
– Іра? Ти що тут робиш? – пробурмотів він, явно не очікуючи побачити свою дружину в такий момент.
– Як ти міг? З нею? – Ірина підбігла до нього.
Віктор, розгубившись, спробував відчепити руки дружини.
— Ірино, ти не так усе зрозуміла, — зрештою, зумівши звільнитися із хватки дружини, Віктор, глибоко зітхнув. – Давай заспокоїмося. Це моя сестра, Ганна.
Ганна привітно кивнула.
– Сестра? — Ірина розгублено глянула на Ганну. – Яка ще сестра?
Віктор зітхнув.
— Я й сам не знав про її існування донедавна. Ти ж знаєш, що у нас із батьком були складні стосунки. Я після того, як мені виповнилося 18 років, поїхав, і більше ми з ним не бачилися.
Отож, виявляється, батько одружився вдруге, і в цьому шлюбі у нього народилася Ганна. Певна річ, що я ніяк про це дізнатися не міг. Своїй новій дружині про те, що має дитину, батько теж не говорив. Ось тільки коли батька не стало, нотаріус з’ясував.
— Знаєте, як я очманіла, коли зрозуміла, що в мене є брат, — усміхнулася Ганна. — За заповітом батько нічого не залишив, але мені здалося, що це якось несправедливо. Тому я вирішила, що ми якось між собою розділимо майно. Ось через нотаріуса з’ясувала, як із Віктором зв’язатися.
— Ти вибач, що я тобі нічого не сказав, — він взяв Ірину за руки. — Просто мені самому спочатку треба було усвідомити, розібратися.
В Ірини з душі наче камінь упав. Отже, підозри її виявилися марними… Вона посміхнулася, поклавши чоловікові руку на плече. Тепер, коли все відомо, вони впораються. Та й тепер сім’я у них побільшала.