Ірина та Олег зустрічалися, а за півроку вирішили жити разом. Із батьками молодої людини Іра познайомилася майже одразу. Його маму вони випадково зустріли у торговому центрі. Може, це було й не випадково, бо Маргарита Іванівна одразу підійшла до них, як тільки вони зайшли. Склалося враження, що їх чекали.
– Ну! Знайом мене швидше. Розповідайте, а я подивлюсь, чи варто тобі зустрічатися з нею, синку. Не варто заводити серйозних стосунків без схвалення мами.
– Мамо, це Іра. Іра, це моя мама Маргарита Іванівна.
– Дуже приємно. – відповіла дівчина.
– Буде видно, приємно чи ні. Чим займаєтесь? Шукайте багатих чоловіків? Я свого сина образити не дам. Все, що він має це завдяки моїй праці.
– Не буду з вами сперечатися, ви добре постаралися.
– Сперечатися? Зі мною треба шанобливо розмовляти та відповідати на ВСІ питання. А ти все пропустила повз вуха.
– Чим я займаюся? Чи шукаю багатого чоловіка? Ні, не шукаю. Ще питання будуть? Походження, освіта, квартира, дохід? Ви це теж хотіли почути!
– А ти зухвала!
– Олеже, ви тут обговоріть мене, а я поки пройдуся. Знайдеш мене на другому поверсі, якщо мати дозволить.
Олег її знайшов. Іра сиділа в кафе та пила свій улюблений капучино. Вона не стала питати про що Олег розмовляв з матір’ю, якщо він прийшов, то все добре. А він не став нічого казати їй. З мамою він трохи посварився.
– Замовиш собі каву?
– Так, тобі треба ще щось? Може шматок піци чи тістечка?
– Ні. Я вже з’їла, поки на тебе чекала.
З татом знайомство відбулося одразу. Виявляється він весь цей час чекав на свою дружину в машині на парковці. Після того як син пішов до Ірини, мама йому зателефонувала, і вони разом знайшли їх. Олег здивувався, але представив батька.
– Мій тато, Олексій Ігорович. А це Ірина.
Дівчина лише посміхнулася і кивнула у відповідь.
– У тебе гарний смак, синку. – прошепотів він на вухо Олегу. – Молодець.
Маргарита Іванівна невдоволено подивилася на чоловіка.
– Нас пригостять тут кавою?
– Рито, я зараз. Тобі треба тістечко? А вам, Ірочко?
– Дякую, ні. – відповіла Іра.
– Навіщо їй ще солодощі, наш син вже гору тістечок їй згодував.
– Рито! Ти знову не в настрої.
Все це могло б продовжуватися довго, але Ірині зателефонували.
– Вибачте, мені треба піти. Приємного відпочинку.
– Яка мила дівчина. – сказав батько Олега.
– Ти не розумієшся в людях. – відповіла Рита.
***
Минуло півроку. Більше батьків Олега Іра не бачила. Може воно і на краще. Її батьки прийняли молоду людину добре.
Молоді люди подали заяву до ЗАГСу, і вирішили жити разом.
– Дружина має прийти до чоловіка. Та й квартира в мене окремо від батьків, а ти живеш зі своїми.
– Добре, я згодна. Почнемо так.
Іра хотіла сказати про майбутнє, але не стала. Спільнга квартира була б кращим варіантом, але все ще попереду.
***
На весіллі Маргарита Іванівна здивувала Іру та гостей. Вона на всі лади хвалила свого сина, та й себе не забувала. Як подарунок було піднесено ключі від машини.
– Машина стоїть біля нашого під’їзду, можна забрати будь-коли. Багатому нареченому – багатий подарунок.
Мама відразу показала всім гостям фотографію транспортного засобу, чим викликала схвальні вигуки.
Машину забрали, їздив на ній переважно Олег. Сама машина була оформлена у кредит на маму. У страховку вона вписала лише сина.
Ірина не переживала, у неї була своя, старенька, але гарна. А якщо, що й траплялося, батько завжди міг надати допомогу в ремонті.
Іра працювала, Олег теж. Свекруха затихла. Все було добре, доки Олег не поламав машину, трапилася неприємна ситуація, тому що він не впорався з керуванням. І машина потребувала дорогого ремонту.
– Кредитні машини усі застраховані. – Сказала йому Ірина.
– Тут не той випадок.
– У якому сенсі?
– Я сам винен, і… не обговорюватимемо це. Просто потрібні гроші. Може, ми продамо твою машину? Мама не переживе, якщо дізнається, що її подарунок поламаний.
– Ні. Машина мені потрібна. Я їжджу по роботі, мене можуть будь-коли викликати на замовлення, а тягати все на собі я не можу.
– І що мені робити? У мене і так купа проблем.
– Купа? Я думала, що лише машина. Що ще?
– Того дня мене звільнили. Я не стримався і нагрубіянив начальнику. А мені ще кредит платити.
– Кредит?
– Так. Що ти дивуєшся. Машина в кредиті.
– Подарунок нам на весілля за твій рахунок? Я думала, що кредит вона виплачує. І чому ти не сказав одразу? Ти знав ще до весілля? Ось же хитра, а як усе красиво на весіллі обставила. Багатому – багатий подарунок, а мої батьки бідні, мені бідній нареченій – лише трохи грошей на весільну подорож подарували.
– Не насміхайся. Найкраще подумай, що можна зробити.
– Знайти нову роботу. Ну, звичайно ще можеш і кредит взяти на ремонт. Або продати щось.
– У тебе є гроші, ми домовлялися накопичувати.
– Я машину ремонтувала, тато масло в ній міняв, щось ще. Грошей тільки на продукти лишилося.
Гроші в Іри були, але чомусь давати їх вона не хотіла. Ще не вистачало, що вона платитиме кредит за розбитий подарунок.
– А чому ти мені не сказала?
– Про ремонт я тобі казала. Забув? Буває. Ти ж тоді поспішав до мами.
У той момент несподівано зателефонували у двері. А ось і вона, свекруха, своєю персоною.
– Я тут дізналася найнеприємнішу новину. Мій подарунок… Зараз все вирішуватимемо.
– Мамо, а ти звідки дізналася?
– А сам здогадайся, не буду ж я говорити вголос. Ну, здогадався?
– Олеже, про що говорить твоя мама?
– Тобі цього не треба знати.
– Ось як, а я хочу знати.
– Тобі це не сподобається.
– Я чекаю.
– Що ти пристала до нього? – знову заговорила свекруха. – Це наша справа, самі й вирішимо. З тебе лише гроші. Платіж за кредитом вже за два дні.
– Ха. З мене гроші, а справа не моя.
– Будь задоволена, що живеш у квартирі мого сина та за його рахунок. Усі гроші витрачає лише на тебе, а в нього кредит. Бідолашний хлопчик.
– Бідолашний хлопчик, а був багатий.
– Ось саме. Був. Все відбувається через тебе. Усе в нього забрала.
– Що саме?
– Ти менше запитань став. Значить так! Продаємо твій мотлох і ремонтуємо машину. Страховку чекати довго.
– Отже, буде страховка. Я ж казала.
– Помовч! Справу треба робити швидше.
– Я не продаватиму машину. Вирішуйте свої справи самі.
– Що я казала? Гнати її треба. Оленка краще тобі підходить.
– Яка Оленка? А чи вона тобі Олеже машину поламала? Напевно відволіклася від дороги. Який жаль.
– Вона. – Відповіла за сина свекруха.
– Ти не так усе розумієш. – Поквапився відповісти Олег. – Мама нас познайомила, щоб я навчив її водити. Ну, ось вона і зробила це з машиною. Між іншим, їй також дісталося, вона в палаті.
– А на їй гроші випадково не потрібні?
– Не потрібні. Вона має гроші. Між іншим, у неї дві квартири, а в тебе нічого. Якщо хочеш жити із моїм сином, то плати. А якщо ні, то він буде з Оленкою.
– Адже ви не зупинитесь. От нехай вона й оплачує все. Кредит, ремонт, утримує безробітного Олежика, вас.
– Як безробітного?
– О, ви ж не все знаєте, ну ви тут поговоріть, а я краще піду.
– Іди, іди. Можеш із речами! Так, Олег?
– Так, мамо. Самі все вирішимо, якщо їй грошей шкода.
Олег не думав, що дружина піде. А вона зібрала речі, закинула їх у свою машину, і насамкінець кинула ключі в коридорі.
– Маргарита Іванівна, у вашої Оленки дві квартири?
– Дві.
– А у мене чотири. Я їх здаю. Окрім цього, я ще й працюю. Мої батьки теж не бідують. У них такий самий бізнес. Я єдина дочка. Розумієте? Розкинули мізками? От і добре. Прощайте. Успіхів.
– Що? Це правда?
– Прощайте. На розлучення я подам сама.