Ірина чистила на кухні дораду, яку планувала запекти. Вона вже майже закінчила, коли на столі задзвенів телефон.
Ірина глянула на екран, посміхнулася і не взяла слухавку.
Одразу після дзвінка прийшло повідомлення:
«Чому ти не відповідаєш?»
Ірина помила руки, і одразу набрала номер Сашка.
– А чому я маю тобі відповідати?! – запитала вона. – Можеш назвати хоч одну причину?
– Ну, ми ж друзі? – примирливо відповів Олександр.
– Оце так друг! – ахнула жінка. – Три роки не дзвонив і на тобі!
– Три роки? Так багато часу вже минуло? Оце так життя йде…
– Так, саме три роки тому у тебе знову почалися непорозуміння з дружиною, і ти зателефонував мені. Тобі треба було десь побути, поки вона заспокоїться. Хоча мені ти сказав, що зібрався розлучатися.
– У мене був важкий період у житті, а ти мене підтримала, пустила до себе пожити. За що я тобі дуже вдячний!
– Сашко, годі вже, набридло. Кажи, що тобі треба від мене?
– Іринко, розумієш… Я розлучаюся.
– Як?! – Ірина так і сіла від почутого. – Знову? І знову не по справжньому?!
– Ні, цього разу вже серйозно.
– Не вірю.
– Але це правда.
– Довів таки дружину. Ну, гаразд. Дай вгадаю, чим ти зараз зайнятий. Обдзвонюєш усіх своїх подруг і розсилаєш повідомлення, всім цим 25-ти жіночим контактам. Пропонуєш руку і серце.
– Ну, що ти вигадуєш!
– Сашко! Я тебе дуже добре знаю вже багато років. Добре молодий би був. Але тепер, дід під 60 років!
– Який ще дід? – Олександру слово дід не сподобалося. – Смішно.
– Ось і я про те. Тільки зрозуміти не можу, навіщо тобі жінку міняти? Адже з дружиною звичніше.
– Ти загубила важливу деталь, Іринко. Моя роками мовчить. Слова з неї не витягнеш.
– Знаєш, а я її розумію. З таким чоловіком тільки так і треба. Розважати тебе ще? Ти й сам непогано розважаєшся!
Олександр зрозумів, що марнує час. Ірина не пустить його до себе. Телефонна розмова закінчилася нічим.
Ну що за жінка така, ця Іра! Скільки сарказму! Діда якогось приплела. Аби балакати! Хоча… Саме цим вона йому й подобалася. Весела, з нею ніколи не було нудно.
І насправді, йому зараз саме така жінка підійшла б. Необов’язково гарна, головне – товариська. Щоб потім старість не перетворилася на самотність удвох.
– Ну, Іра, провидиця та й годі! – посміхнувся Олександр.
Адже він і справді розіслав повідомлення жінкам. Не 25-ти контактам, правда, як вона сказала. Тільки – 7-ми.
На його дзвінок ніхто не відповів. На повідомлення, окрім Іри, теж. Та він і не сподівався особливо. У всіх своє життя. Вік за 50. Діти дорослі, понароджували онуків. Не до нього. Ох, пройшли-пролетіли молоді роки. Тепер його колишнім подругам взагалі не до кохання.
А з жінками набагато молодшими за себе він ніколи не водився. Ризики це. Не готовий він стати батьком вкотре. Має вже доньку, і вистачить. Його і так все влаштовувало.
Його взагалі ВСЕ влаштовувало. Він не розумів, що з його дружиною трапилося. Раніше просто з дому виставляла, а цього разу раптом ні з того ні з сього захотіла розлучення. 34 роки спільного життя нанівець!
Тепер все наново треба починати. Шукати, знайомитися, прикидатися, притиратись… Ех.
Олександр тяжко зітхнув.
Нічого не вдієш, треба думати, як далі бути. Він не одинак по життю. І хоч він все сам уміє робити, і борщ зварити і підлогу помиє, якщо знадобиться, але жінка йому все одно потрібна.
Ірина не надала особливого значення дзвінку Олександра. По-перше, вона не вірила у його розлучення. А по-друге, до себе вона його все одно не пустила б. З неї вже досить. Вони мали стосунки кілька років.
І за ці роки вона стільки нервовів втратила. Постійна гойдалка. То добре, то погано. То кохання у них, то ні. То розлучається він, то ні. Дружина його виставить, потім назад кличе. І він одразу ж повертається.
Їй, Ірині, Олександр не потрібен. Та й який із нього чоловік? Його друге ім’я – Казанова. Жодну спідницю не пропустить.
…Наступного дня була субота. Ірина з подругою Ніною зібралися сходити в кіно. Перед сеансом вони зайшли перекусити в кафе.
Поки їли, Ірина розповіла про вчорашній дзвінок Олександра. Ніна не була знайома з Олександром, але багато про нього чула від Іри. Подруга часто про нього розповідала. І завжди – із негативом.
Дружили жінки вже років 10, вони колись працювали в одному офісі. Обидві були самотніми. Це їх і зблизило, мабуть. Ірина розлучилася якраз 10 років тому.
А Ніна взагалі ніколи не була одружена. Зустрічалася кілька років із одруженим чоловіком, народила йому сина. Але він так і не пішов із родини, не залишив заради неї дружину та дочку. Розлучилися.
Більше Ніна нікого не мала. Син виріс, поїхав навчатись в інше місто, а вона так і жила сама.
Якщо Ірина була симпатичною жінкою, можна сказати красивою, то Ніна, навпаки, була зовсім непомітною. І дуже добре знала про це.
Коли Ірина розповіла про дзвінок Олександра, у Ніни тьохнуло серце. Чоловік шукає жінку. Вільний! А… Раптом? Може, це її шанс?!
Ніна ледве досиділа до кінця сеансу. Про свої думки вона не обмовилася Ірині ані словом. Повернувшись додому, одразу зайшла у соцмережі і знайшла Олександра. Це було не важко. Прізвище його вона знала, і вік теж.
Ніна написала чоловікові повідомлення. Олександр дуже здивувався, але відповів. Слово за слово. Зідзвонилися, домовилися про зустріч. І вже через тиждень Олександр переїхав до Ніни.
Ніна одразу взялася за справу. Вона наполягла, щоб вони з Олександром розписалися. Олександру було нікуди подітися, і він погодився.
Ніна була на сьомому небі від щастя. Вона має чоловіка! Законного! Збулася її мрія! Вона мріяла про це все своє життя.
Жінка просто на очах розквітла. Почала стежити за собою, чепуритися. У неї навіть хода змінилася. Спину тепер вона тримала рівно. А в очах з’явилися іскорки.
Дуже швидко Олександр звик до Ніни. Вже через пів року йому здавалося, що вони разом живуть років 20. Він звик до її зовнішності, вона навіть почала здаватися йому дуже гарною.
До голосу звик. Ніна виявилася дуже приємною у спілкуванні. Весела. Вони любили разом проводити вечори. Ніна добре готувала, Олександру подобалося. Вони накривали стіл і могли сидіти на кухні допізна, говорячи про все на світі.
Ніна любила слухати Олександра, як він розповідав про своє життя. Їм взагалі було про що поговорити та що розповісти один одному.
Якоїсь миті Олександр зрозумів, що йому добре з Ніною, легко й спокійно. Що ніхто йому більше не потрібний.
Ірина вже місяць вмовляла Ніну зустрітись, але та все не погоджувалася. Їй, бачте, ніколи! З якого це часу у неї не залишилося часу на подругу!
Та з тих самих, як вона вийшла заміж за Олександра! Ірина так і не зрозуміла, як таке могло статися. Це ж щось із фантастики. Закохала Сашка! Ось тобі й Ніна!
Нарешті подруги зустрілися. Олександр поїхав із друзями на риболовлю на весь вихідний, і Ніна погодилася. Вирішили посидіти у кав’ярні, поговорити.
– Ну, Ніно, нічого собі! Заміж раптово вискочила! Не очікувала від тебе, якщо чесно, – розпочала розмову Ірина.
– А що такого? Нічого незвичайного, – незворушно відповіла Ніна.
– Звично – це у молодості. І з іншим із ким-небудь, а не з Сашком!
– А що з ним не так?
– Несерйозний він! Я ж тобі розповідала і не раз.
– Згодна, несерйозний трохи. Мій несерйозний! – сказала Ніна зі щасливим виразом обличчя.
– Ніно! Що ти робиш? Ти хоч усвідомлюєш?
– А що?
– У нашому віці вже треба мудрішою бути. Навіщо розписуватись? У тебе син!
– Ти про що? До чого тут діти?
– Я про спадок.
– А, ти про це. Так ми все вирішили із Сашком. Його частка у квартирі колишньої дружини, моя квартира, все на дітей записали. Своїх. Значить, жодних образ і суперечок бути не може.
– А живете у тебе.
– У мене. І що? Я зовсім не проти, – засміялася Ніна. – Він мій законний чоловік, взагалі-то.
Ніна з гордістю показала нову обручку на пальці.
– Ти навіть не уявляєш, яка я щаслива тепер! Я все життя одна, в холодному ліжку. Увечері після роботи додому йти не хотіла.
– Я теж одна. І що такого? Знаєш, я не бажаю стояти біля плити годинами, сорочки прасувати й шкарпетки прати.
– А я бажаю! Хочу готувати, прасувати, прати. Для нього, коханого чоловіка. Не було в мене такого в житті ніколи, а зараз є. Я дуже рада, що не одна тепер.
– Мільйони жінок одні живуть і…
– А мені байдуже, як інші живуть. Це їхня особиста справа. Я хочу з чоловіком жити. Хочу бути щасливою. Кохати і бути коханою.
– Ох, як тебе заносить! Це з Сашком? Та він…
– Ой, ну що він? Незабаром сьомий десяток розміняє. Втомився на сторону бігати вже. Сашко тільки мій тепер.
Ірина дивилася на подругу і ніяк не могла збагнути, чому їй так неприємно слухати все це. Невже… Ні!
Вона нізащо не визнає навіть самій собі в тому, що заздрить Ніні.
– Я дивлюся, у вас прямо шлюб по коханню вийшов, – сказала з іронією, намагаючись відволіктися від своїх неприємних думок, Ірина.
– Та що ти! Яке кохання! Один тільки розрахунок. Шлюб за розрахунком у нас із Сашком. Йому жити не було де. А я заміж хотіла, – розсміялася Ніна.
Увечері вони розійшлися по домівках. Сидячи біля телевізора, Ірина згадувала розмову з подругою. І раптом подумала, що тепер це була зовсім інша Ніна. На кожне слово Ірини вона десять у відповідь скаже, а відповідає як твердо. Проти свого чоловіка слова не дасть поганого сказати…
…А Ніна в цей час зустрічала коханого чоловіка з риболовлі. Вони вечеряли разом. За столом Олександр розповідав, де були, хто скільки риби спіймав.
– А ти чим, дружино, займалася весь день? – запитав Олександр.
– Тебе чекала, сумувала, – відповіла Ніна.
І Олександр раптом зрозумів, що ніхто і ніколи в житті ще не говорив йому таких слів.
Хоча йому вже незабаром 60 виповниться.
Це дивно, але колишня дружина Олександра знову зателефонувала йому й попросила повернутися. Як завжди і робила.
Але цього разу Олександр навіть уваги не звернув на її прохання.
Тільки-но він поклав слухавку і тут же забув про це.
Може це й непогано – шлюб із такого розрахунку?