Олегу було тридцять два роки. Жив він зі своєю мамою, яка тільки так його і називала – Олежик
Олежик ріс розумним хлопчиком. Добре навчався у школі, вступив до інституту на бюджет. Так, у спорті був не сильний, але мама не вважала, що це важливо. Головне, розум, а решта – нісенітниця.
Напевно, не варто й казати, що мама виховувала Олежика одна. Батька в нього не було, той утік, коли хлопчик ще навіть не народився. Можливо, не витримав тиску від владної дружини. А може, просто був недбалим батьком.
Після того, як Олежик закінчив університет, він вийшов на роботу. На ту, яку мама порадила. Прилаштувала його під крило до своєї подруги, яка мала свій бізнес. Адже за хлопчиком треба стежити, а то мало що. Та й щоб його точно ніхто не образив, адже Олежик такий вразливий.
Природно, що стосунків із дівчатами у нього практично й не було. У свій час він зустрічався зі своєю однокурсницею, але вона не сподобалася мамі Олега. Їй здалося, що з неї вийде погана невістка. Занадто ця дівчинка сперечатися любила.
Потім, коли Олежик вже працював, у нього зав’язався роман із однією з колег. Мамі Олега відразу доповіла про це її подруга, яка й надала їй все досьє на бідну дівчину. І, порадившись, мама Олегаі та її подруга прийшли до думки, що не підходить вона такому розумному і хорошому хлопчику. Тож дівчину було звільнено, а з Олежиком проведено бесіду.
Може, Олег би у цьому випадку й не послухався своєї матері, та ось тільки та дівчина не захотіла його більше бачити. Звинуватила його у тому, що вона втратила роботу. І сказала, що не буде зв’язуватися з його матір’ю.
Після цього довгий час у Олежика нікого не було. Але мама його і не засмучувалася, їй подобалося, що її хлопчик живе з нею. Взагалі, вона була впевнена, що якщо він все ж таки одружиться, то тільки на тій, яка погодиться жити разом зі свекрухою. Тому що від себе вона його нікуди не збиралася відпускати. А за ним доглядати треба, а хто це зробить краще, ніж мама?
І ось, не знали вони бід до певного часу. Точніше, може, Олежик і не був щасливий, як його мама, але він не надто уявляв, як жити по-іншому.
Але одного дня, який згодом мамі Олега захотілося обвести чорним кружечком у календарі, до квартири по сусідству заїхала дівчина.
До цього в цій квартирі жила бабуся – Зінаїда Василівна. Років їй було дуже багато, ніхто навіть не знав скільки конкретно. Але вона все жила і жила, і явно не збиралася на той світ.
Але все вирішив випадок. Старенької не стало.
Дітям дісталася її квартира, а вони її продали. Власне, мама Олежика до певного дня навіть не знала про всю цю історію, тільки чула, що Зінаїди Василівни не стало. Але коли вона побачила на сходовій клітці дівчину, яка її одразу не сподобалася, вона попитала по сусідах, хто така. Ось їй і розповіли, що це тепер нова господарка квартири Зінаїди Василівни.
Дівчину звали Аліна. Була вона досить привабливою (це навіть мама Олега відзначила), а ще дуже відверто одягалася. Вперше, коли мама Олега з нею зіткнулася, на Аліні були коротенькі джинсові шорти та топік. Усе, так би мовити, напоказ.
Мама Олежика тоді скривилася, мовляв, що за безсоромні дівчата тут розгулюють. А коли зрозуміла, що це їхня нова сусідка, то одразу відчула, що виникнуть проблеми.
На жаль, Олежик теж помітив нову сусідку. Якось він повернувся з роботи якийсь занадто щасливий.
– Мамо, а ти в курсі, що у квартирі Зінаїди Василівни нові мешканці? Точніше, одна – дівчина Аліна.
– У курсі, – підібгала губи його мама. – І мені вона не сподобалася. Вертихвістка якась.
– Та нормальна дівчина, начебто, – знизав Олежик плечима.
– А ти що, з нею спілкувався? – напружилася жінка.
– Ну, як… Привіталися, вона сказала, що тепер наша нова сусідка.
– Ти з нею зайвий раз не говори! Не подобається вона мені!
– Мамо, але мені ж не п’ять років, – хмикнув Олежик. – Я сам розберуся.
Дуже не любила його мама, коли син із нею сперечався.
– Отак ти з мамою спілкуєшся, так?
– Та перестань! Ну не хочеш, не спілкуватимуся, – спробував загасити сварку Олег.
– Не хочу. Чую, що не буде від неї добра. Я таких одразу наскрізь бачу.
– Гаразд, мамо, тільки не хвилюйся. А то в тебе тиск підніметься.
Мама Олежика була впевнена, що її син послухав. І яке ж було її обурення, коли одного ранку, визирнувши у вікно, вона побачила, як Олег розмовляє з цією дівчиною!
Син тільки вийшов із квартири – подався на роботу. Звичайно, його мама, як добра мати, вирішила помахати йому з віконця ручкою. Але Олежик не дивився на вікна своєї квартири, у нього були справи цікавіші. Він жваво про щось говорив із новою сусідкою, яка явно провокувала наївного хлопчика коротким сарафаном та величезними підборами.
Мама Олежика відразу захотіла спуститися вниз, відтягнути цю нахабницю від свого сина. Але зупиняло те, що сусіди можуть зрозуміти. До неї доходили чутки, що деякі посміювалися над нею. Мовляв, вона – курочка- квочка. А Олежик – мамин синок.
З сином, певне, розмовляти було марно. Але це і зрозуміло, він чоловік. А у них усі думки з голови вилітають, коли вони бачать гарну дівчину.
І тоді мама Олежика вирішила поговорити із сусідкою. Налякає, і вона сама відчепиться від її синочка.
Дуже вдало після обіду мати Олежика зіткнулася з Аліною. Та звідкись прийшла, відчиняла двері до квартири. Та жінка зупинила її.
– Аліна, правда?
– Так, правда. А вас…
– Інна Семенівна. Послухай, Аліна, твоя поведінка неприйнятна.
– Вибачте?
– Ти одягаєшся неналежно! У нас пристойний будинок, і в ньому живуть пристойні люди! А ти їх провокуєш!
– Кого ж я провокую, Інно Семенівно?
– Та ось мого синочка, наприклад! Олежика!
– Олежика? Мені здалося, що ваш Олег вже не маленький хлопчик, і сам може вирішити, вестись на провокацію чи ні, якщо, звичайно, вона взагалі була.
– Ти мені зуби не замовляй! Він дуже наївний, але я тебе бачу наскрізь! Тому не смій розмовляти з моїм сином!
– Ооо, – сказала Аліна, – як тут усе запущено… А знаєте, Інно Семенівно, я думаю, що мені, навпаки, варто поспілкуватися з Олегом. Мені він здався дуже цікавим чоловіком. І я дивилася на нього і не могла зрозуміти, що не так. А тепер розумію: ви – його проблема. І я б порадила вам звернутися до спеціаліста, поки ви своєму Олежику життя не занапастили.
– Та як ти смієш? – вигукнула на весь під’їзд Інна Семенівна. – Я тобі таке влаштую, якщо ти ще раз підійдеш до Іллюші!
– Мамо?
Чому Олег сьогодні повернувся раніше з роботи, його мати так і не дізналася. Чи він погано себе почував, чи на роботі щось пішло не так. Та це й не було важливо. Важливо, що Олежик почув, як мама вийшла з себе. А це неприпустимо.
– Олег, – тремтячим голосом промовила Інна Семенівна, – йди до квартири. Я розберуся.
– Мамо, ти що робиш? Ти навіщо сваришся на Аліну? Я що твоя власність?
– Моя порада тобі, Олег, – усміхнулася сусідка, – тікай від неї, поки не пізно.
Інна Семенівна хотіла щось відповісти, але Аліна зачинила перед її носом двері. А коли вона повернулася додому, то побачила, як Олег збирає речі.
– Ти що робиш?
– Я йду. Аліна має рацію, не треба мені з тобою жити. Потрібно ставати самостійним. І з роботи я тієї звільню, я її ненавиджу. Та й не хочу, щоб твоя подружка доповідала про кожен мій крок тобі.
– Олег, та як… Серце!
Інна Семенівна театрально схопилася за бік. Але Олег навіть не глянув у бік матері.
– І куди ти підеш? – Запитала вона, переставши корчити з себе нездужу.
– Та начхати, знайду що-небудь.
– Не пущу! – вигукнула мама.
Але Олег просто пройшов повз. Він вийшов на сходи, а потім, подумавши, постукав у сусідні двері. Аліна кивнула йому, щоб заходив. А потім цілий вечір слухала про життя Олега з мамою. І поки він говорив, у нього й самого очі розплющувалися. Адже він ніколи не був господарем свого життя. І, якщо подумати, Олег навіть не знав, чого насправді хоче.
Він винайняв квартиру на іншому кінці міста. І, несподівано, у них з Аліною почалися стосунки.
Звичайно, мамі Олега це не сподобалося. І Аліна стала всерйоз переживати, що вона зробить для неї якусь каверзу. Тому, подумавши, вони з Олегом вирішили продати її квартиру та купити в іншому місці.
Вже пізніше вони переїхали в квартиру більше, коли Олег зміг підкопити грошей і теж вкластися в житло. Виявилося, що він справді розумний хлопець, і голова у нього працює як треба. Тож знайти роботу в нього проблем не виникло.
За порадою Аліни Олег почав займатися спортом, почав вести активний спосіб життя. З мамою спілкувався лише телефоном, розуміючи, що не витримає особистої зустрічі.
Але якось вона все ж таки відбулася. Щоправда, не з Олегом, а Аліною. Зіткнулися вони у супермаркеті. Аліна, помітивши Інну Семенівну, хотіла втекти, та її теж побачила.
– Ти, негідниця, забрала в мене сина! Приворожила його! Тепер він зі мною не спілкується!
– То може, справа не в мені? – Запитала Аліна.
– Звісно, в тобі! Олежик завжди був зі мною, поки ти не з’явилася.
– Напевно, вам треба сказати мені спасибі, – посміхнулася Аліна.
– І за що це? – навіть здивувалася Інна Семенівна.
– За те, що зробила з вашого Олега справжнього чоловіка. Ви не змогли його таким виховати.
І доки Інна Семенівна все обмірковувала, Аліна просто пішла. Олег нічого не сказала про зустріч із мамою, він досі ще тяжко все це переживає. Але Аліна знала, що невдовзі Олегу зовсім одужає від надмірного материнського кохання. А вона йому у цьому допоможе.