– Та як вам не соромно? А якщо Сергій дізнається і Іван Петрович, про них ви подумали?! – обурювалася Інна. – Надія Іванівно, я поки що мовчу, але можу й заговорити.
– І кому краще зробиш? – посміхнулася свекруха. – Не лізь не в свою справу.
– Я вас попередила, – відповіла Інна. – Далі самі думайте.
Складні стосунки у сім’ї її чоловіка для Інни завжди здавались чимось незвичайним. Її виростили мама з бабусею, що в зворушливій одностайності дбали про дочку та онуку. А от у чоловіка Сергія родина була повною, але навряд чи щасливою. Вперше побувавши в них у гостях, Інна запитала:
– Твої батьки постійно сваряться один на одного, вони в сварці?
– Ні, що ти, тато з мамою все життя так розмовляють, – заспокоїв Інну Сергій. – У нас це нормально. Вони ще тихо при тобі говорили, зазвичай голосніше. Я вже звик.
– У мене навіть голова стала важка, – поскаржилася Інна. – І що, всіх таке спілкування влаштовує?
– Ой, наче в інших не так. У мене у друзів батьки, буває взагалі тижнями не розмовляють. Мої хоч спілкуються, – відповів Сергій. – І взагалі, нам із ними не жити. Чого ти наперед переживаєш?
Але для Інни подібне спілкування між найближчими людьми було дивним. Коли вони одружилися, знадобилося близько року, щоб Сергій вдома перестав переходити у розмові на підвищений тон. А коли народилася їхня дочка Вірочка, чоловік і своїм батькам заборонив голосно розмовляти. Ті побурчали, але в будинку Інни та сина все ж таки переходили майже на шепіт.
Коли Віра підросла, свекруха, що закінчувала роботу раніше за всіх, почала забирати її з садка. Інна приїжджала до неї увечері. За допомогу вона була Надії Іванівні дуже вдячна, але таке часте спілкування подарувало невістці ще кілька несподіваних відкриттів. Наприклад, знання про роман Надії Іванівни на стороні.
Якось Інна випадково почула, як свекруха розмовляє на кухні телефоном.
– Так, звичайно, обов’язково побачимося завтра. І я тебе теж, дуже скучила. Ні, квіти не купуй, чоловік ставитиме запитання. Ну перестань, я соромлюся!
Інна дуже здивувалася.
До цього дня вона й уявити не могла, що Надія Іванівна може поводитися як манірна школярка. А тут свекруха кокетувала і навіть не соромилася. Розмова була явно несхожа на розмову з подругами, тому Інна вирішила уважніше придивитися до Надії Іванівни.
Випадок представився, свекруха запропонувала їм залишитися з ночівлею, щоб завтра всім разом їхати на дачу. Інна погодилася, чоловік все одно поїхав у відрядження, а Вірочка так любила вечірні чаювання з дідом та бабусею. Наступного дня у Надії Іванівни раптово знайшлися справи у місті, вона обіцяла приїхати на дачу надвечір.
А свекор попросив Інну відпустити його на кілька годин на автомобільний ринок за запчастинами до машини. Іван Петрович любив поратися з її ремонтом сам. А ось його дружина таке не вітала, вилазки доводилося робити таємно.
В очікуванні, коли свекруха вирушить на побачення, Інна провела у сусідньому дворі дві години. З під’їзду ніхто не виходив, з лави, яку обрала Інна, він добре переглядався. Вдома до телефону теж ніхто не підходив, батьки Сергія зберегли стаціонарний номер.
Значить, свекруха все ж таки пішла, але куди?
З цими роздумами Інна і їхала на дачу із задоволеним Іваном Петровичем. Вони ледве встигли, вже за годину з електрички прийшла свекруха.
З цього дня Інна почала стежити за матір’ю чоловіка. Сприяла цьому і відпустка, яку їй дали на роботі. І те, що Віру на місяць взяли до себе бабуся та мама Інни, які живуть у сусідньому місті. Свекруха тепер була вільна від зобов’язань та могла частіше зустрічатися зі своїм романтичним захопленням. Але натомість Надія Іванівна почала більше сидіти вдома.
Інна навіть подумала, що роман закінчено. Поки, піднімаючись із сумками сходами, не почула голос на майданчику поверхом вище.
– Василю, ну ти ж розумієш, нас можуть побачити? Ідемо швидше до квартири, – просила жінка, голос якої Інна впізнала.
То була її свекруха.
– Кохана, та нікого на моєму поверсі немає, всі у відпустках та на роботі. Можна спокійно стояти, як у молодості, під’їзна романтика.
– Василю, та не хочу я так! – обурилася Надія Іванівна. – Мало хто йтиме сходами, до мене он невістка зачастила, спокою від неї немає. Все думає, що без онуки сумую. Та ще воду в них відключили гарячу, тягнеться до мене митися щодня. Давно б нагрівач вже купили.
Вони ще про щось шепотілися, а Інна тихенько спускалася по стінці на перший поверх. Залишивши під’їзд, вона поїхала додому. Тепер Інна знала ім’я таємничого захоплення Надії Іванівни, але легше від цього не стало. При думці, що Іван Петрович дізнається про зраду дружини з сусідом, їй робилося погано.
А свекруха поводилася як ні в чому не бувало. Через кілька тижнів Інна все ж таки викликала її на відверту розмову, але розмови не вийшло. Свекруха лише посміялася з припущень Інни. А ще за кілька тижнів за чаюванням на дачі, де були вони вдвох, раптом сама знову перейшла на цю тему.
– Розумієш, Інно, у будь-якому шлюбі бувають кризи, от і в нас такий період. Я тебе я дуже прошу, не розповідай нічого Івану Петровичу.
– А чому я маю йти на угоду з совістю заради вас? – сердито запитала Інна. – Ще недавно ви заявляли, що нічого не приховуєте, зокрема мого викриття.
– Ситуація змінилася, – туманно відповіла Надія Іванівна. – Ну, зрозумій ти мене як жінка жінку. Василь – прекрасна людина, він навіть готовий на мені одружитися. Але я не хочу розривати стосунки із чоловіком.
– Дивна у вас таки родина, – відповіла свекрусі Інна. – Невже подобається жити в обмані?
– Мені зараз сімейні перипетії ні до чого, на роботі мають підвищити, – відповіла Надія Іванівна. – Ось і прошу тебе без сварок обійтись. Кому краще буде, якщо мій чоловік про все дізнається? Чи ти думаєш, що він білий і пухнастий? Так я такого можу розповісти, миттю перехочеться за Івана Петровича заступатися.
Інна вислухала свекруху, але залишилася при своїй думці. Перебуваючи в сумнівах, вона все ж думала, як краще розповісти про те, що відбувається, Івану Петровичу. Щоб не посилити ситуацію, вирішила порадитись зі своєю мамою. Якраз настав час забирати маленьку Вірочку, що гостювала у неї.
– Як ти думаєш, чи варто говорити свекру, що дружина йому зраджує? – Запитала Інна у матері. – Чи це не моя справа?
– Я б мовчала, – відповіла її мама, – аж надто заплутані у них сімейні стосунки. Дивишся, ще й тебе винною зроблять.
– Але ж він живе в обмані, – розмірковувала Інна. – А може, і мій Сергій теж думає, що це норма, коли тобі зраджують? І сам гуляє потай.
– Ну, не вигадуй, добре? – Попросила її мати. – У Сергія своя голова на плечах, що тепер про всіх погано думати?
– Не знаю, мамо, ось ти мене завжди виховувала чесною, а тут таке, – пояснювала Інна. – Я все ж таки виберу зручний момент і про все розповім йому.
Мати лише похитала головою, а Інна забрала доньку і поїхала додому. Випадок розповісти свекру про витівки його дружини виявився не відразу. Приблизно через тиждень Інна зустріла Івана Петровича біля під’їзду, що стояв біля відкритого капота машини.
– Знаєте, я хочу з вами поговорити, – звернулася до свекра Інна.
– Ну і про що? – усміхнувся той. – Сергій щось накоїв?
– Ні, про інше йтиметься, – рішуче відповіла Інна. – Про вашу дружину, Іване Петровичу. Розумієте, вона вам не вірна.
– Як це? – схопився Іван Петрович. – Що ти таке кажеш?
– Мені шкода, але в неї роман із вашим сусідом, – відповіла Інна. – Я сама чула їхні розмови.
– А ти впевнена, що правильно все зрозуміла? – уточнив свекор. – Може, люди просто спілкувалися. Не вірю, що дружина може мені зраджувати. Та й ніколи їй весь час то на роботі, то з онукою.
– Самі в неї і запитайте, – відповіла Інна, розсерджена такою реакцією.
Вона вирушила додому, а Іван Петрович піднявся до квартири. Він вирішив одразу поговорити з дружиною про те, що сказала йому невістка. Надія Іванівна не стала заперечувати очевидне:
– Так, і що? Ти хочеш розлучення?
– Та як же так? – розгублено бурмотів собі під ніс Іван Петрович. – Ми стільки років душа в душу. І на дачу разом, сина виростили, онуку підняли. А ти так робиш.
– А що я повинна, сидіти і чекати, поки ти в своєму гаражі залізяки перебираєш?! – обурилася Надія Іванівна. – Я ще не стара жінка, між іншим. Чоловікам подобаюсь.
— Ну, так і шукала б собі кавалера подалі від дому, а тут такий сором, у власному під’їзді зв’язалася з сусідом! – вигукнув Іван Петрович, потім схопився за голову і почав сідати.
Надія Іванівна кинулася до чоловіка, потім викликала швидку, набрала номер сина і попросила приїхати. Спеціалісти, які прибули на виклик забрали Івана Петровича в палату, дружина поїхала з ним. Здивований Сергій вирушив додому, сильно переживаючи за батька.
– Інно, батько зліг, швидка забрала, я так і не зрозумів, що там трапилося, – заявив він, потрапивши додому.
– Як так? – ахнула Інна. – Я ж його бачила, все було нормально. Ну так, я йому і новину розповіла не найрадіснішу про зраду дружини.
– Ти що зробила? – обурився Сергій. – А тепер він у палаті, невідомо, чи викарапкається. Молодець, так завжди і роби!
– Ось ти іронізуєш, а я, між іншим, це рішення насилу прийняла. Довго не хотіла залазити у сімейні розбірки. Але й дивитися на твою матір, що нахабно обманює всім навколо, було неприємно, – відповіла Інна. – Звичайно, найпростіше тепер мене звинуватити.
Вони посварилися, Сергій поїхав в палату підтримати матір. Він спитав Надію Іванівну про причини, чому батько зліг, але та лише відмахнулася. З’ясовувати стосунки не було часу. Через тиждень Івана Петровича вже перевели до звичайної палати, почали готувати до виписки. Але чоловікові були потрібні догляд і дороге відновлення.
Свекруха спробувала перевалити відповідальність за це на Інну.
– Хто тебе просив розповідати?! Могла б і мовчати далі! – накинулася вона на невістку, не соромлячись маленької внучки та сина. – А тепер мені все життя його доглядати, і годувати з ложечки. Ось вже подружила ти мені, Інно, на старість років !
– А ви думаєте, я в цьому винна? – обурилася Інна. – Чи, може, все ж таки ви, яка вирішила влаштувати собі розваги вдома? Я просто не могла мовчати і далі вдавати, що все гаразд. Може, вам і звично обманювати людей щодня, не знаю. У своїй сім’ї я до іншого привчена.
– Ну, звичайно, ти вся біла і пухнаста, – невесело засміялася свекруха. – Я ж казала тобі, не лізь. А що тепер робити? Доглядальницю йому наймати – вся моя зарплата і піде. Самій звільнятися та сидіти з чоловіком теж не хочеться. З все це з твоєї милості.
– З вашої власної, – відрізала Інна. – Ви могли чесно самі поговорити із чоловіком, пом’якшити це. А не робити мене хранителькою цієї таємниці. Все, годі, Надія Іванівно, бачите, до чого вже привела ваша безвідповідальність.
– Та як ти смієш?! – кинулася на невістку свекруха. – Нема чого тут думати, ніби ти найрозумніша і така вся правильна.
– Так, мамо, годі! Не смій сваритися на мою дружину! – зупинив її Сергій. – Іди і більше не приїжджай, ми тобі не раді. Зраду батька я тобі взагалі ніколи не пробачу. Якщо не хочеш сама доглядати за ним, ми візьмемо тата до себе. Тут йому буде краще, ніж із дружиною-зрадницею перед очима.
Надія Іванівна поїхала.
А Сергій з Інною, обговоривши варіанти, справді вирішили перевезти батька до них, якщо він погодиться. Іван Петрович був не проти, але спочатку його відправили на відновлення до санаторію, звідти чоловік вже приїхав зовсім з іншим настроєм. А вдома відновлення продовжилась. Через рік свекор Інни вже майже виразно говорив, міг ходити по квартирі і сильно допомагав їм у нагляді за онукою.
З Надією Іванівною він подав на розлучення, квартиру колишнє подружжя домовилося продати, гроші поділити. Свекруха Інни із сім’єю сина не спілкується. Вона переїхала поверхом вище до того самого сусіда.
А Сергій, Інна та Іван Петрович вирішили, що гроші від продажу квартири додадуть, щоби покращити житлові умови, купити приватний будинок. Так кожен член сім’ї матиме свою кімнату, нікому не доведеться нехтувати комфортом. Та й Іван Петрович зможе виходити гуляти у двір чи поратися в гаражі. Залишається лише дочекатися, коли квартиру буде продано.