Інні Максимівні було 58 років і два роки тому вона стала щасливою бабусею.
Не лише з фактом появи онука – вона хлопця ростить і виховує. Маму замінює йому, так би мовити…
Її донька Марійка – дівчина діловита. Так вони ще під час вагітності домовилися, що Інна Максимівна її відпускатиме у її робочі відрядження.
Та й син народився незаплановано, як це часто буває. Допомога бабусі, словом, була дуже доречною…
…Інна Максимівна й сама щиро раділа ролі няньки. Вона кілька років тому овдовіла, старший син жив далеко, там онуками свати займаються.
Робота її не радувала, надто все змінилося останнім часом у гірший бік, тож на пенсію вона вийшла день у день, хоч їй і пропонували залишитися.
Вона ж вирішила, що можна вже відпочити, пожити для себе.
А якщо набридне, то підробіток якийсь знайти – бухгалтери завжди потрібні.
Зʼїздила вона до сина погостювати, потім відвідала місця свого дитинства, ремонт у квартирі затіяла, потім клумби у дворі посадила.
Навіть спортзал знайшла неподалік, куди ходила двічі на тиждень!
Марійка з чоловіком жила окремо і забігала до мами раз на кілька днів.
Вона цілувала її в щічку і бігла у своїх справах. А коли вона прилетіла з новиною – мовляв, готуйся, мамо, буде тобі незабаром заняття, то Інна зраділа.
– Та я завжди готова! – радісно сказала жінка. – Можу легко за тебе і в декрет піти.
– Ні, мамо, я сама в декрет піду, – сказала Марійка. – Але ми, звісно, сподіваємось, що няньку нам наймати не доведеться.
Життя є життя, і вже через пів року після народження дитини донька вийшла на роботу. Сидіти у чотирьох стінах виявилося для неї непосильним завданням.
Інна, яка до цього приходила на допомогу майже щодня – то погуляти з малюком, то щось приготувати, то молоду маму відпустити у справах, почувши про плани дочки, поставила умову:
– Артемчик переїде жити до бабусі. У моєму домі ми з онуком будемо жити за моїми правилами, а тут я у всьому під вас підлаштовуюсь, гостею почуваюся.
Дочка із зятем спочатку сперечалися – мовляв, недобре це, неправильно, соромно.
А потім одного разу на вихідні сина до бабусі відправили, на другі… Та й погодились!
Виявилося, що не дуже вони й готові весь день з малюком проводити, не таке вже це й задоволення. Гроші заробляти значно цікавіше…
А бабуся не тямила себе від щастя! Усьому раділа – і кожному новому зубчику, і кожній прогулянці… Недарма ж кажуть, що онуки – зовсім інша справа. Нічим її малюк не дратував, вона його навіть на ім’я рідко називала, тільки «сонечко моє», чи «радість моя». Аж помолодшала вся!
Через два роки батьки закомандували, що настав час Артемчику до мами з татом повернутися, та й у садок треба готуватися.
Інні Максимівні, щоб переключилася на новий режим життя, купили в подарунок путівку у санаторій. Мовляв, треба й бабусі відпочити, вона заслужила. За онуком свекруха у цей час погодилася доглянути…
…Хороший санаторій виявився. Сучасний, уважний персонал, стільки цікавих процедур.
Інні, звісно, сподобалося. Адже вона якоюсь особливою увагою, турботою ніколи наділена не була: дім, робота, діти, онук…
Не до себе було, як багатьом, а то й більшості. А тут і масаж, і кріосауна, і різні оздоровчі процедури, і басейн.
Природа довкола яка – ліс, озеро прозоре! Відпочинок душі й тілу!
А ще трапилося з Інною Максимівною те, на що ніхто не очікував. Вона закохалася!
Микола за сусіднім столиком сидів у їдальні. Підтягнутий, гарний.
У перші дні Інна вирішила, що чоловік сидить за столом зі своєю родиною.
А потім, почувши випадковий діалог, вона зрозуміла – це чужі йому люди.
Відкриття так сильно її втішило, що вона сама собі здивувалася.
А коли Микола підійшов до неї під час прогулянки, душа злетіла в небеса. Вони походили алеями, поговорили…
Виявилося, чоловік уже давно розлучений. У санаторій їздить щороку.
Роман не роман, але всі дні, що залишилися, вони провели разом.
Інні подобалося почуття гумору Миколи, галантність та легкість у спілкуванні.
Вони говорили про все на світі, уникаючи однієї теми – що буде далі.
Вік, знаєте, налагоджене життя, причому у різних містах, дорослі діти, звичка до самотності…
Микола виїхав із санаторію першим. І вона, як дівчинка, зайшлася в якійсь тузі, наче зустріла і втратила рідну людину…
Стало ясно, чого найбільше їй хочеться тут і зараз.
Інна Максимівна повернулася додому – очі блищать, енергії через край, навіть донька це помітила.
– Мамо, ну ти у нас прямо пожвавішала вся! – сказала вона. – Ану розповідай, що там у тебе таке сталося.
– А що, так помітно? – здивовано запитала мати. – Та сталося доню дещо… Не знаю як і сказати…
Марійка застигла від несподіваної здогадки.
– Ти там часом не закохалася?!
– Не знаю ще… Самій все це дивно.
– Мамо, ти серйозно говориш про нового чоловіка?! – ахнула дочка. – Він точно не пройдисвіт? Грошей не просив?
– Навіщо ти так говориш?! – сплеснула руками Інна Максимівна. – Невже я не можу зацікавити хорошого чоловіка?
– Я не це мала на увазі, мамо. Просто… Несподівано якось… Бабуся і роман, несерйозно це все… Не вірю щось я.
– Та я сама поки не знаю куди це приведе, але якщо він подзвонить, якщо він покличе, я буду тільки рада!
…І звичайно ж, він подзвонив!
Микола запропонував через тиждень зустрітися на нейтральній території – поїхати на спільну екскурсію у сусіднє місто.
Доньці Інна Максимівна поки що нічого говорити не стала.
Попередила лише, що з Артемчиком у найближчі вихідні побути не зможе, бо приятелька запросила її на дачу.
Донька, звичайно, про все здогадалася – два роки мамі ніхто, окрім онука, не був потрібен.
Усі приятельки самі сиділи на своїх дачах.
Здогадалася, але коментувати не стала. Подивилася на маму уважно, побачила цікаву молоду для своїх років жінку і подумала:
– Хто сказав, що жіночий вік короткий? Нісенітниця яка! Он, мама з Артемчиком краще за мене порається, готує – смакота, завжди на позитиві. Та якби я була чоловіком, сама б на ній одружилася!
…Словом, кохання в бабусі у самому розпалі! Молодь тепер гадає – поїде від них бабуся, чи дідуся до себе приведе?
І вболівають за другий варіант!