– І що, чоловік ні про що не здогадується? – з цікавістю допитувалася подружка Ганна.
– Ну звісно, ні! Що ти не бачиш, він все в’ється біля мене. Усі мої бажання виконує. Нічого не змінилося з дня нашого весілля, – гордо відповіла Лариса.
– Ой, ну ти смілива, Ларисо! Я б так не змогла. Такої сміливості я не маю. Обов’язково попадуся.
– Дрібниці, головне – вперше з гідним виглядом додому повернутися. А потім – як за накатаною, – сміючись, відповіла Лариса.
Ілля, який повернувся зараз додому, щоб забрати забуті з ранку документи по проєкту, виявив, що вхідні двері квартири чомусь не зачинені.
– Напевно, Ганна в гості прийшла, а моя Лариса двері за нею не зачинила, – подумав він, заходячи всередину.
З кухні долинали голоси. Дружина розмовляла із подругою.
– Ну, так і є, – сказав тихенько Ілля. – Яка безтурботність, адже це небезпечно. Зараз я її посварю за це!
Він роззувся в коридорі, скинув легку куртку і вже зібрався відчинити двері на кухню, які Лариса завжди зачиняла.
Але те, що почув Ілля, переконало його пригальмувати. Він застиг і прислухався.
– Ларисо, а тебе нічого не бентежить у цій ситуації? – запитала Ганна.
– А що мене має бентежити? Якщо ти про моральні принципи, це не до мене. Я й так дуже довго вже терплю. Другий рік пішов. І якби в мене не було мети, все давно було б по-іншому.
– Тобто, як я розумію, розлучатися ти поки не збираєшся?
– Ні, не збираюся. Ілля любить нашу дочку, просто душі в ній не чує. Та й до мене ставиться чудово. Усі мої бажання виконує за першим словом. То навіщо ж я від такого чоловіка зараз іду? Ну, сама поміркуй! Тим більше, що не всі проблеми вирішені.
– А там як? Все гаразд? – уточнила Ганна.
“Де там? І чому вони говорять про розлучення? Що відбувається взагалі?” – до Іллі не одразу дійшло, що дружина з подругою обговорюють саме його та саме їх із Ларисою стосунки.
– Там? Ну, як може бути там? Краще, ніж можна було мріяти. Я взагалі не знаю, як жила стільки часу без нього. Господи, яка ж я була не розумна, що дозволила тоді всьому цьому статися! – емоційно сказала Лариса.
“Вона мені що, зраджує? – Раптом осяяло Іллю несподівана здогад. – Моя Лариса? Моя улюблена, найкраща у світі дружина мені зраджує? І там їй так добре, що навіть краще, ніж можна було мріяти?”
Іллі стало не по собі, він відчув слабкість у ногах. Сів на підлогу в коридорі, що веде до кухні. Йому хотілося зараз одного – відчинити двері, і влаштувати дружині таке, поки вона не скаже-за що з ним так вчинила.
Хіба він не любив її та доньку? Хіба мало для них робив?
Так, його цинічна дружина мала рацію – він був для них усі ці дуже вірним. Оберігав, дбав, усі примхи, усі бажання виконував. Все для дружини та доньки робив. Про себе забував, працював на двох роботах, щоби у них все було. І щоб допомогти тестю та тещі, які потрапили в біду кілька років тому.
І після всього цього ось така подяка? Як він міг не помічати, наскільки цинічна його дружина?
Саме зараз, на підлозі в коридорі власної квартири, коли він став таємним свідком цієї розмови, до Іллі почали доходити і відкриватися багато істин, на які він раніше просто не звертав уваги. Любив і ця любов не давала йому все ясно бачити.
А якби зараз йому не пощастило почути все, скільки ще він залишався б ошуканим чоловіком, якого використовують лише як грошовий мішок?
– Ілля, у нас біда! – здивувала його кілька років тому Лариса.
– Що сталося, не хвилюй мене, – бачачи, що з маленькою донькою все гаразд, видихнув він.
– У батьків моїх біда. Братик мій Славко, по світу їх пустив, негідник такий! Залишив батька та матір без квартири, – плакала дружина.
Вона розповіла чоловікові, що брат продав їхню квартиру за борги, обманом переконав підписати усі документи.
– Як із молодості зв’язався з якимись негідниками, так все життя й покотилося під укіс. Та гаразд, своє життя занапастив, так тепер і батьки з його ласки без даху над головою залишилися.
Ілля тоді допоміг тестеві і тещі – купив їм невелику квартиру, взявши великий кредит на кілька років.
– Ілля, синку, навіть не знаємо, як тобі й дякувати, – витираючи сльози, дивувалися батьки дружини.
– Дякую тобі! Ти просто врятував їх, – обіймаючи чоловіка, говорила зворушена Лариса.
І ось тепер він дізнався, якою чорною невдячністю дружина відплатила йому за його добро.
– … а тепер ось переживаю, душа хоче до коханого, але повинна жити тут, із чоловіком, – долинули до Іллі слова Лариси.
– А довго ще чекати? – Зі співчуттям у голосі запитала Ганна.
– Довго. Півтора роки ще Ілля кредит платитиме за квартиру батьків. Хочу, щоб ніяких кредитів більше не було, бо доведеться ще мені розплачуватися за їхню квартиру. А так – ми розійдемося, нашу квартиру розділимо, і все буде в ажурі!
“Господи! І я стільки років любив цю жінку? Обожнював її, на руках носив? Де ж мої очі були?» – з гіркотою подумав Ілля.
Він з першого дня думав, що йому дуже пощастило із дружиною. Красива, розумна, вміє поводитися на людях. Одразу сказала, що хоче від нього дітей. І незабаром справді народилася донька Поліну, в якій Ілля душі не чув.
Купили після весілля квартиру, і саме таку, яку побажала дружина. Іллі тоді довелося влізти в борги, але його професія архітектора останнім часом була дуже затребувана, і він швидко розрахувався з тим кредитом.
Найдорожчий телефон – Ларисі, колечко з діамантом – будь ласка, взимку на море до екзотичної країни – без запитань. Все, про що вона просила чоловіка, виконувалося без жодних умов.
Єдине, від чого Лариса відмовлялася, і тепер Ілля розумів, чому, – це будівництво великого заміського будинку, на який би йшла левова частина його доходу. Та й за часом цей проєкт мав розтягнутися на кілька років, а Лариса мала вже зовсім інші плани.
– Слухай, а нагадай мені ще раз свою романтичну історію. Ох, як люблю її слухати, – промовила подруга, що вже добряче повеселішала після келихів ігристого.
– Та що казати? Знаєш все. Закохалися ми з Віктором один одного, коли нам по 17 було. І помчало! Школу закинули, до інституту вступати не хотіли. Ледве батьки переконали нас тоді. А потім мій Вітя зустрів цю негідницю, яка і зіпсувала йому життя. Від мене його переманила, а за рік після весілля кинула. Чому я не почала тоді боротися за нього, адже знала ж, що це в них несерйозно?
– Так, але все одно ви зустрілися. Нехай і за роки. Кохання не проходить просто так, це вже давно всім відомо, – замріяно відповіла Ганна. – Але я б все одно так, як ти, не змогла. Якщо вийшла заміж, то це назавжди. А ти інша, зухвала, смілива.
– Тату, а ти що тут сидиш на підлозі? – вийшла зі своєї кімнати Поліна.
– Та ось слухаю казки, які твоя мама розповідає, – стомлено промовив він і підвівся.
Пора було ставити крапки над усіма «і».
– Коханий, а ти вдома? – запереживала Лариса, побачивши його в дверях кухні. – Давно?
– Ну я, мабуть, додому? Мені вже час, – глянувши на обличчя Іллі, одразу все зрозуміла Ганна.
– Так, давно, кохана. Достатньо для того, щоб багато цікавого дізнатися про наше з тобою життя. Двері треба на замок зачиняти, коли ділишся з подругами своїми таємницями! – білими губами промовив чоловік.
– Господи, ну які таємниці, про що ти? Про одну знайому свою Ганні ось розповідала. А ти одразу – таємниці! – Лариса ховала очі та посміхалася недоречно.
– Ох, і підла в тебе знайома! Диво просто! Невдячна та підла негідниця! – Ілля ледве стримував себе.
Присутність доньки вберегла Ларису від серйозного розбирання.
– Ти можеш більше не чекати, коли виплачу свій кредит. Розлучимося зараз, і вирушай до будь-кого. Тільки врахуй – дочку я тобі не віддам. Тому що ти залишишся без житла та грошей – працювати ти не любиш, та й не вмієш. Дві третини у цій квартирі належать мені.
– Що? Як це дочку не віддаси? Вигадав також!
– Так, і ще хотів сказати тобі, що квартира, в якій мешкають твої батьки, теж записана на мене!
– Як на тебе? Та ти обманюєш! Блефуєш зараз, щоб важче мені зробити. І з донькою теж вигадав. Хто тобі залишить її? Я мати? Ясно тобі?
– А тобі хто її залишить? Мати, якій нема де жити і яка ні дня ніде у своєму житті не працювала!
Лариса вже швидко набирала номер матері.
– Мамо, скажи мені, на кого оформлена квартира, в якій ви живете? На тебе чи на тата? – вигукнула вона в слухавку.
– Ні, Ларисо. Не на мене і не на тата. Ілля оформив її на себе при покупці. І я вважаю, що він правильно зробив. Адже це він платить за неї, а ми жодної копійки своєї не внесли. Та й потім, коли нас не стане, вам не потрібно буде бігати і переоформлювати квартиру на себе, вступаючи у спадок, – відповіла їй мати. – А що сталося? Чому ти така схвильована?
– Та чому ж ти жодного разу мені про це не сказала? – ще голосніше вигукнула Лариса, розуміючи, що всі її плани руйнуються зараз, як картковий будиночок.
– Та хіба це так важливо? Важливе інше. Твій чоловік – просто золота людина, – відповіла їй мати.
Лариса та Ілля розійшлися. Поліна поки що живе з батьком, вони чекають на суд. Лариса пішла до коханця, на орендовану квартиру. Усі коштовності їй довелося залишити у колишнього чоловіка. Він їй не дозволив нічого забрати зі своїх подарунків.
Жити стало набагато складніше, грошей не вистачало, орендована квартира забирала половину зарплати Віктора. Ларисі також довелося шукати роботу.
– Зате поряд із коханим, – сказала їй під час зустрічі Ганна з єхидною посмішкою.
Батьки поки що живуть у квартирі, яка належить колишньому зятю, але розуміють, що це ненадовго. Вони підшукують собі недороге орендоване житло. Дякуючи діткам за все, що вони наробили. І синові, і дочці.