– Валю, це ж мої батьки! Як тобі тільки на думку прийшло їх з дому виставити?! – кип’ятився чоловік.
– Це мій дім, а вони розмовляли зі мною, як із хатньою робітницею, – виправдовувалася дружина.
– Я не знаю, які у тебе уявлення про гостинність, але якщо гості тебе про щось попросили, то ти маєш виконати їхнє прохання. Тим більше, якщо це батьки. Вони їхали з іншого кінця міста, втомилися, а ти…
– Я їх не кликала! І вони знали, що тебе вдома немає, навіщо, питається, їхали?
– А що, без мене ти не можеш їх прийняти нормально?
– Кажу тобі, я їх нормально прийняла! Але Олені Василівні не сподобалося, що у нас лише чорний чай!
– Так, мама п’є зелений. Магазин за два кроки, нескладно вийти і купити, що вона хоче. Чи ти хвилювалася батьків одних у квартирі лишити?
– Та я нічого не хвилювалася! – мало не плакала дружина. – Я сходила та купила те, що потрібно. Але коли повернулася, твоя мати сказала, що я помилилася і принесла не той сорт. А я точно пам’ятаю, що саме вона просила.
– Навіть якщо мама щось переплутала, ти могла попросити її записати потрібну назву і ще раз сходити. Зрештою, мої батьки не часто нас відвідують, після весілля лише вдруге приїхали.
– Ілля, я все зробила, як ти кажеш, але на чаї все не закінчилося. Роман Семенович заявив, що зголоднів і звелів мені приготувати вечерю. Я запропонувала їм їжу, яку приготувала, але твої батьки сказали, що їм це не підходить.
– Так? І що вони попросили? – недовірливо запитав чоловік.
– Ось сам подивися, – дружина простягла йому аркуш паперу, списаний почерком свекра.
Ілля свиснув.
– І це ти готувала?
– Ні, звісно, я цього не вмію! Я їм сказала, що я не кухар у ресторані, і можу приготувати домашню їжу, а не ось це все.
Ігор у роздумах ходив по кімнаті.
– А що було потім? Мама мені сказала, що ти їм нагрубила та виставила. Чи не через це ж ти їх виставила?!
– Ні, звичайно. Після того, як я відповіла, що не зможу приготувати замовлені страви, вони просто випили чаю. А потім Олена Василівна сказала, що вони збираються робити ремонт у квартирі.
– Мені відомо, – підтвердив Ілля.
– Вона заявила, що якщо я нічим важливим вдома не зайнята, то маю їм допомогти.
– Може, мати хотіла, щоб ти їй щось порадила, допомогла матеріали підібрати?
– Я теж спершу так подумала. Ти їй розповів, що я дизайнер, і вона вирішила, що зможу дати професійну пораду.
– І що ти? Відмовила?
– Ні, я сказала, що радо допоможу зробити дизайн-проект і підібрати обстановку під їхні запити. Ілля, я вирішила, що навіть грошей за роботу не візьму, адже це твої батьки.
– І що було далі?
– А далі почалося щось неймовірне!
Валя опустила голову і закрила обличчя руками, було видно, що спогади даються їй важко.
– Дизайнер? – усміхнулася Олена Василівна і перезирнулась із чоловіком.
Роман Семенович багатозначно хмикнув.
– Так, я закінчила коледж за цією спеціальністю, можу допомогти в оформленні інтер’єру. Ви мені розкажете про свої побажання, і я складу дизайн-проект, підберемо меблі, текстиль, кольорову гаму… – з натхненням говорила Валя.
Вона була рада, що зможе допомогти свекрам, і думала, що це дозволить їй якнайшвидше влитися в сім’ю. Про інцидент із чаєм та вечерею невістка вирішила забути.
– Коледж? – знову блиснула зубами свекруха.
– Тобто в тебе немає жодної освіти? – додала вона.
– Ну, як же… – розгубилася невістка. – Коледж і є освітою. Це престижний заклад, там дипломи державного зразка, я була найкращою на курсі.
– Ну-ну… – пробурмотів Роман Семенович.
– У нас у сім’ї у всіх вища освіта, – посвятила Валю у сімейні традиції свекруха. – У мене, у Романа Семеновича, у брата Іллі Артема та у його дружини Віри, у всіх. А Ілля, нехай буде тобі відомо, взагалі вчився та стажувався за кордоном!
Було видно, що свекруха дуже пишається сином, а особливо його успіхами у навчанні.
– А коледж – це так, пустощі, – підсумувала вона.
– Але чому пустощі? – Не зрозуміла Валя. – Середня освіта – це теж професія. Не всім же в інститутах навчатись. Я б, може, й наважилася після коледжу піти до інституту, але вийшла заміж і…
– І тепер так і залишишся ніким, – викарбувала Олена Василівна.
Валя навіть застигла від такої заяви.
– Я не вважаю себе ніким, – твердо заявила вона. – Я працюю, заробляю гроші, вношу свій внесок у сім’ю.
– Скажеш, також, – засміялася свекруха, – вона вкладає, ти чуєш, Романе?
– Ну і де він, цей внесок, якщо ти навіть не можеш прийняти гостей як слід? – примруживши очі, спитав свекор. – Чи Ілля варениками задовольняється?
– Чому варениками? Я добре готую, мене мама з дитинства привчила … – Почала виправдовуватися невістка, але раптом розсердилася. – Та хоч би й варениками! Що поганого в них?
Олена Сергіївна скривилася.
– У варениках, – передражнила вона. – І де тебе Ілля знайшов?
– Я не річ, щоб мене знаходити, – наїжачилась невістка. – Ми з Іллею на вокзалі познайомились. Я поверталася від батьків, а він зі стажування додому їхав. Та ви все це напевно знаєте, навіщо питаєте?
– Це було риторичне питання, – поблажливо пояснила свекруха. – А от якби в тебе була нормальна освіта, мені не довелося б пояснювати тобі кожне слово. Так що різниця має бути очевидною навіть для тебе.
– Якщо від вищої освіти люди стають черствими та злими, то мені таке не потрібне, – Валя підняла підборіддя.
– Від вищої освіти люди робляться розумними, і це дає їм можливість не витрачати час на порожні пояснення, – усміхнулася свекруха.
Валя промовчала, намагаючись тримати себе в руках.
– Так от щодо ремонту, – повернулася до теми Олена Василівна.
– Якщо вам потрібна моя допомога, я можу надати професійну пораду.
Валя вирішила не зважати на нахабство нових родичів і залишатися професіоналом. Якщо вони хочуть випробувати її у справі, вона готова.
Вони побачать, що вона майстер у своїй професії, вони оцінять її знання, вони ще вибачатися прийдуть.
– Порада? – скривилася в гордовитій усмішці свекруха. – Поради нам дають люди із вищою освітою.
– То чого ви тоді хочете? Чому не йдете до своїх спеціалістів?
– Нам потрібна людина для іншої роботи. Ремонтом займатимуться люди, котрі в цьому розуміють. Але хтось має підтримувати чистоту у процесі. Зібрати сміття, вимити підлогу, коли майстри закінчать зміну, і всяке таке по дрібниці, розумієш? – свекруха дивилася в обличчя невістки невинним і відкритим поглядом.
– Тобто ви що… Хочете найняти мене як підсобного робітника? – Округливши очі, висловила здогад Валя.
– Ну, чому найняти? Ми не збираємося платити тобі гроші, це буде просто послуга з твого боку, по-родинному нам допоможеш.
– На це вже твоїх знань і вмінь з коледжу має вистачити, – висловив надію свекор.
Валя не могла вимовити жодного слова. Такої образи їй не доводилося випробовувати жодного разу у житті.
– Ну, якщо ти наполягаєш, ми, звичайно, й заплатити можемо… – по-своєму витлумачила вираз обличчя невістки Олена Василівна.
– Нічого мені від вас не треба, – раптом промовила невістка.
Вона говорила повільно, стримуючись, щоби не заплакати.
– Просто йдіть з мого будинку і все! Якщо вам не потрібна порада щодо дизайну інтер’єру, то нічим іншим я вам допомогти не можу.
– Ти не хочеш надати нам послугу як родичам? – Округлила очі свекруха. – Цікаво, що на це скаже Ілля?
– Я думаю, що йому не сподобається, що дружина відмовила його батькам у допомозі, – підтримав дружину Роман Семенович.
– Я допомагати не відмовлялася, але ви просите, щоб я виконувала чорну роботу, тоді як… – почала невістка.
Але той її зупинив:
– А на що ти здатна? Нічого іншого ми тобі довірити не наважилися б.
– Ідіть! – повторила невістка, показуючи на двері.
– Ти подумала про Іллю?
Свекруха встала і попрямувала до виходу, свекор потягнувся за нею.
– Я сама йому все розсаджу, – заявила Валя, зачиняючи за ними двері.
***
– Вони мені ясно дали зрозуміти, що я ніхто, пусте місце! Що я придатна тільки для чорної роботи, і тобі нерівня! – схлипувала Валя.
– Ну, не плач, заспокойся, – чоловік витер мокрі щоки дружини і продовжив примирливо. – Я влаштую їм, знатимуть, як мою дружину ображати.
Наступного дня, коли з’явилися батьки, Ілля був удома.
– Ну, навіщо ти нас покликав, сину? – долинув з коридору голос свекра, коли Валя накривала стіл до чаю.
– Приборкав свою дружину? – голосно поцікавилася мати.
Валя скривилася.
Коли всі увійшли до кімнати, Ілля оголосив:
– Мамо, тату, я покликав вас, щоб дещо сказати вам…
– О ні! – закотила очі Олена Василівна. – Тільки не кажи, що ви чекаєте на дитину!
– Справа не в цьому, – заспокоїв Ілля гостей. – Я хотів вам в дечому зізнатися.
Батьки застигли з чашками у руках.
– Справа в тому, що я не здобув освіту за кордоном, я вже давно покинув університет і не проходив стажування.
– Що ти кажеш, синку?! – захвилювалася мати. – Цього не може бути!
– А як же диплом? Як же твоя нова посада? Тебе не взяли б без диплома! – зайшовся Роман Семенович.
– Диплом – не справжній, який дуже важко відрізнити від оригіналу, коштував мені чималих грошей, – сказав Ілля. – А посада,… так ніхто ж не знає, що диплом несправжній.
– А як дізнаються?
– Тоді звільнять, – легко упокорився син.
– Але що ти там робив, як не вчився? Я не розумію… – все ще не вірячи, пробурмотів батько.
– Я працював, – несподівано для себе розповів син і крадькома підморгнув дружині.
– Слюсарем! – додав він.
Олена Василівна ледве втрималася на ногах почувши таке.
– Батько мого друга за універом тримав свою ремонтну фірму, ну він і взяв мене в учні, – розповідав син здивованим батькам.
– Отже, можу у вас кран полагодити і поміняти радіатор, – сказав він, ледве стримуючи сміх.
– Але як же так, синку? – Простогнала мати
– У тебе немає вищої освіти? Як же ти житимеш? – Вона піднесла руку до рота.
– Що на це скажуть твої дід та бабця? Як відреагує двоюрідна тітка?! – схопився батько.
– Ну, не біда, подумаєш! – усміхнувся син.
– Он Валя ж упокорилася з моєю недосконалістю, – він тепло глянув на дружину. – Моя дружина красуня та розумниця, насправді вона художниця, має незакінчену вищу освіту. І нічого, вийшла заміж за простого слюсаря, – з пафосом закінчив Ілля.
– Ілля, скажи, що це неправда! – попросила мати.
– На жаль… – розвів руками син.
– Це сором! – проголосив батько.
– У нас у сім’ї всі до сьомого коліна мають вищу освіту. Якщо ми скажемо комусь, що наш син… нас просто не зрозуміють! Нас відмовляться приймати! – журився чоловік.
Валя дивилася на цю виставу на всі очі. Їй у якийсь момент навіть стало шкода свекрухи, але чоловік продовжував вести свою партію.
– Вибачте мені, – сказав він, опустивши голову. – Я вас підвів.
– Як ти міг?! – підвелася зі стільця свекруха.
– Ти дуже підвів нас! – вона дістала з рукава шовкову хустинку і промокнула очі.
– Ми не зможемо обманювати рідним, не зможемо розповісти про твій підроблений диплом та інше! – продовжив батько. – Тому я думаю, що нам краще перестати тебе відвідувати і взагалі скоротити наше спілкування.
– Ти наш син, – додала мати. – І ми тебе любимо, але в цій ситуації вважаємо, що так буде найкраще.
Батьки Іллі справді перестали відвідувати сім’ю сина. Вони дзвонили йому тільки у великі свята, а з невісткою не спілкувалися і зовсім.
Родичам батьки розповіли, що Ілля порушив сімейні традиції та потрапив під вплив поганої жінки, тому вони мало спілкуються.