Несподівано пролунав пізній дзвінок матері.
– Мамо, ти мені дзвонила три години тому, а зараз ти мене розбудила. Мені рано вставати, я й так не висипаюся. Невже не можна було зачекати ранку? Ви заслабли, ти чи тато? Щось сталося?
– Ігор. Мені тільки… нам щойно… – Ігор вирішив не перебивати матір, вона й так хвилювалася. – Дзвонила твоя сестра. Вона цей… Ох, там таке…
– Та що таке?! – Ігор аж рознервувався нічого не розуміючи.
– Вона виходить заміж!
– Фух! Ви мене лякаєте. Нехай виходить, все добре, давно їй пора.
– Потрібні гроші на весілля. Тобі треба шукати роботу, а не вчитися. Терміново!
– Мамо, а ти хіба не знаєш, що я працюю. Мені через вашу улюблену донечку Юлечку довелося перевестися на заочне, а працюю я одразу після школи. Ви ж мені грошей не даєте, а тільки висагаєте.
– Зате ти живеш окремо, а дівчинка має сім’ю.
– Я винаймаю, свою квартиру поки що собі дозволити не можу.
– Переїдеш до нас! Ми тут із батьком усе обговорили. Якраз і грошей на весілля назбираємо. Тобі ж не треба буде за орендоване житло платити, ось для сестрички твоєї весілля і влаштуємо.
– А потім моє.
– Твоє? Що ти задумав? Яке весілля? У тебе є хтось?
– Мамо, заспокойся, я сам розберуся. Ви там із батьком ще раз усе обговорите. Я до вас не переїду назад, грошей на весілля для сестри у мене немає. Вирішіть це питання без мене. На добраніч.
Ігор відключив виклик. Майже північ. Треба було спати, але як на зло сон зовсім пішов, але прокинувся апетит. Ігор підвівся, увімкнув чайник, зробив два бутерброди.
Одному жилося спокійно. З дому він пішов майже одразу після вступу до інституту. Вступив сам, але мати вимагала іншого. Вона не розраховувала утримувати сина доки він здобуває освіту. Адже Юля, старша донечка, навчалася платно.
А їй і вбрання, і гаджети потрібні, і не якісь, а найкращі. Адже красуня вона, а для такої потрібне все найкраще. Не буде вона ходити, як незрозуміло що серед інших студенток.
А що Ігор? Він же чоловік, йому штани з сорочкою і вистачить, хто там дивиться на всі фірми і ярлики. Та й мужик він, а значить сам себе повинен забезпечити та ще й допомагати зобов’язаний. Й у інститут йому нема чого йти, вистачить училища. Ігор без підказок батьків влаштувався працювати. З першої зарплати купив собі нову куртку й кросівки. Мати влаштувала сварку, адже Юлі потрібна була нова сумочка.
– А чи не хоче Юля сама на неї заробити? – запитав тоді Ігор.
– Вона студентка, їй і так навчання дається важко. Це все в тебе просто.
– Мамо, вона на чотири роки мене старша. У нас уже всі підробляють.
– А вона не має!
– Чудово! А що буде далі? Усе красуні доньці, а я повз? Вже давно так. Тільки не я повз себе, а ви повз мене проходите. Купив собі на свої ж зароблені, і мене помітили. Витратив сімейні гроші!
– Звісно сімейні! Їси ж ти щодня.
– А Юля голодна ходить? Її ви шматком хліба не дорікнули. Я взагалі я вам рідний син, чи ви підібрали мене?
– Звісно рідний, – мати розгубилася від натиску сина. У сім’ї завжди головною була вона. Навіть чоловік не наважувався заперечувати, коли справа стосувалася грошей. Його діло маленьке – заробив, віддав гроші дружині й лежи, відпочивай на дивані. Батько лежав, але після слів сина сів, але вставати не став. Не хотілося йому в розмову встрявати. Дружина розумна, сама розбереться. Завжди розбиралася, а він і так утомився від роботи.
– Все-таки рідний. А я вже вагався.
– Гаразд. Купив і купив. Але наступну зарплату всю до хати! Всю до копійки!
З наступною зарплатою нічого не вийшло. У Ігоря зламався телефон. Він уже давно просився на смітник, а тут випадково впав, та так невдало, що краще було купити новий. Ну Ігор і купив.
Знову була сварка. Ігор залишав у пакет необхідні речі і пішов. Спочатку він жив у одногрупника, який винаймав кімнату, а потім знайшов маленьку квартиру. Плата була невелика, з меблів тумбочка та старе ліжко. Господиня, жінка похилого віку зовсім недавно отримала цю квартиру у спадок, меблі старі викинула, а ремонт зробити не встигла. На ремонт гроші потрібні, а де вони є у старої самотньої жінки. З родичів була лише її мати, якої не стало. Чоловіка не стало давно, дітей нема, навіть племінників немає. Вона могла б продати цю квартиру, але все не наважувалася зв’язуватися, раптом обдурять. Ігоря їй порадила сусідка, у якої його одногрупник винаймав кімнату. Квартира була у дуже поганому стані.
– Мені соромно, але у нас із мамою не було коштів робити ремонт, і часу теж. Вона була слаба і жила в мене, а сюди ми навіть не зазирали. Я з комуналкою ледве впоралася, а знімати таке ніхто не хотів. Багато не візьму, суто символічно, щоб борги не росли за платежами.
– Нормально, Тамаро Степанівно. Я тільки спати буду приходити. Навчання, робота. Дякую вам.
Жити за таких умов Ігор не звик, але повертатися додому не збирався. Він зробив ремонт, не дорогий, у міру сил та коштів. Все робив сам, не дарма у бригаді з ремонту квартир працює. Меблі знайшов за символічну плату. Шафа, стіл, диван. Холодильник віддали знайомі, а в усьому іншому він поки не потребував. Витратив мало, з хазяйки відшкодування не попросив, і так квартиру дешево здала.
Тамара Степанівна приходила рідко, гроші за квартиру Ігор приносив їй сам. Вперше вона зайшла через пів року, і дуже здивувалася. Все було дуже чисто.
– Ігорю, у мене сьогодні день народження, я ось принесла тобі пиріг. Мені ж відзначати нема з ким, ювілей у мене сьогодні, сімдесят п’ять років.
– Що ж ви раніше не сказали, у мене й подарунка нема. Така дата, потрібне свято.
– Яке мені свято, давай просто чаю поп’ємо. Я так боялася залишитись одна, і ось одна. Поговорити нема з ким, сусіди всі по своїх норах сидять, у них свої справи та проблеми.
– А ви приходьте до мене. Я перевівся на заочне, тепер працюю вдень, а не вечорами, на вихідні я вдома.
– А до своїх ти не їздиш?
– Вони недалеко мешкають, у нас все складно. Пішов я з дому. Я розповім вам, але не сьогодні. Нині ваше свято. Що ви любите найбільше?
– Не знаю.
– А чого хочете?
– Чого хочу? Я зараз ходжу на курси… ну які допомагають розібратися з новими телефонами та комп’ютером. Тільки нічого не розумію. Ось і телефон є, а що з ним не розумію. Дзвонити нема кому. От і хочу розібратися в усьому.
– То я вам допоможу. Це просто. Де ваш телефон?
– Вдома. А ти приходь до мене, як вільний будеш.
– Домовилися. Завтра вихідний, я до вас забіжу по обіді.
– Приходь на обід. Чи ніколи?
– Добре, постараюся раніше.
Ігор купив невеликий подарунок за день народження, що дарувати з такої нагоди він не знав. Чайна пара, чай, цукерки і букет квітів.
Вони почали спілкуватися частіше, як добрі знайомі, як бабуся з онуком. Ігор іноді біг із роботи на вечерю до неї, а іноді вона приходила до нього з пирогом. Так і мешкали.
Мати зателефонувала знову, але вже вранці.
– Мамо, я пізно заснув, до дзвінка будильника ще година. Маю я право виспатися? Що ще?
– Усі теж. Ти там гроші випадково не збираєш? Начебто про свою квартиру натякав. Ти ж працюєш, живеш сам. Вже три роки минуло.
– Майже чотири, мамо.
– Чотири ще краще. То як щодо грошей?
– А як щодо роботи для Юлі?
– А навіщо їй працювати, вона виходить заміж!
– Точно! А освіта їй навіщо була? Всі ваші шмаття, сумочки, зачіски навіщо? А що потім буде? Чоловік її утримуватиме до пенсії?
– Ми допоможемо. А взагалі, то це його обов’язки.
– Ну, а від мене що треба? Весілля сплатити? Нехай чоловік постарається, чи він такий самий, як Юля?
– Не знаю. Але сукня, туфлі та інше…
– Як завжди. Мамо, Юлі вже тридцять, може на це сама заробити. Або їй знову треба особливе, щоб ціна зашкалювала.
– А де ти знайдеш хороше та дешеве?
– Я так розумію, що спати тепер ви мені не дасте. Я все, іду на роботу. Мене не відволікати.
– Ми не домовилися!
– Ми й не домовимося. Подарунок я зроблю сестрі, а ось про більше не просіть. Може їй ще й квартиру купити?
– Це ми обговоримо пізніше. Вона, до речі, вагітна.
– Чудово, я дуже радий.
Ігор знову натиснув на відбій. Мати ще кілька разів намагалася відхопити гроші у сина, але він не піддався. Характером він пішов у батька.
Тамара Степанівна почала слабнути. Вона бадьорилася, але недуга і старість зробили свою справу. Жінки не стало.
Ігор якраз назбирав на перший внесок і вже шукав собі квартиру, коли це сталося. Довелося все відкласти і зайнятися поминками. Після всіх заходів прийшла сусідка і сказала, що про заповіту.
Тамара Степанівна обидві квартири залишила Ігорю. Що він робитиме з квартирами, Ігор ще не вирішив, поки живе там, де жив. Можна продати та об’єднати, а можна одну здавати. А ще можна і оформити кредит на нову квартиру. Адже дохід дозволятиме.
Говорити сім’ї про це він не став. Мав намір брати іпотеку, нехай так і думають. Менше знають – менше просять.