Срібне весілля Ігор та Валентина вирішили відзначити з розмахом.
Замовили зал у затишному кафе, запросили рідних, друзів та навіть сусідів.
Діти, ясна річ, приїхали.
Валентина довго підбирала меню, деякі страви, свої фірмові, приготувала сама.
Дуже вже їй хотілося порадувати гостей різними смаколиками.
Ну, і зрозуміло, підготували традиційний набір напоїв.
– Ігоре, слухай, – напередодні урочистості запитала Валя. – А ми не переборщили з міцними напоями? Як би наші гості раніше не полягали від такої кількості.
– Багато – не мало, – відповів чоловік. – Хай краще залишиться.
– Ой, я тебе прошу, – засміялася Валентина. – Коли таке було?
– Не було, але колись треба починати, – в тон дружині відгукнувся Ігор і теж розсміявся.
Свято вдалося на славу! Гості прийшли ошатні, з квітами, з подарунками. І що найчудовіше – із чудовим настроєм.
Тости звучали один зворушливіший за інший. Було багато музики та танців.
Діти підготували кілька конкурсів і гості, порядком розігрівшись, із задоволенням у них брали участь.
Весело було всім, окрім свекра Валентини – Олега Івановича.
Сімдесятирічний батько Ігоря був сам не свій і, що йому було зовсім невластиво, багато чарок підіймав.
Валентина поглядала на нього з хвилюванням.
«Чому свекруха його не зупинить?» – Подумала вона і раптом побачила, що Олег Іванович, хитаючись, встав.
– Хочу сказати тост! – Голосно сказав він і постукав по чарці, намагаючись привернути загальну увагу.
– Давайте, Олег Іванович, ми вас слухаємо! – гукнув хтось.
– Дорогі діти, – старий подивився на Ігоря та Валентину. – Ви, звичайно, молодці! 25 років разом – це чудово. Але я маю вас попередити: не радійте завчасно. Іноді життя робить такі сюрпризи, що не всякий шлюб витримує. Любіть один одного незважаючи ні на що і будьте щасливі!
Свекор сів, перекинувши чарку.
Валентину тост трохи спантеличив. Вона прошепотіла Ігорю:
– Це він до чого?
– Не знаю, – прошепотів чоловік у відповідь і відразу відволікся на одного з гостей.
“Добре, – подумала Валентина. – Я в нього спитаю”.
Під час чергової танцювальної перерви вона підійшла до свекра.
Той сидів, похмуро опустивши голову.
– Олег Іванович, я вас не впізнаю, – голос невістки був повний хвилювання. – У вас щось трапилося? Ви і тост такий… сумний вимовили…
– Ох, дочко, знала б ти…, – він налив собі і їй. – А от я знаю, що говорю…
– Та що сталося, Олег Іванович?
– Сталося… Біда зі мною сталася…
– Ви мене хвилюєте…
– Розумієш … Закохався я … Ось, дивлюся на ваше весілля і мрію зіграти своє.
– Що? Яке весілля? – Здивувалася Валентина. – Ви ж давно одружені!
– Це поки що. Скоро я буду вільний.
– У сенсі? Ніна Степанівна чудово почувається, наскільки я знаю.
– До чого тут її здоров’я? – свекор здивовано глянув на Валентину затуманеним поглядом, – Я розлучитися з нею хочу, а не на той світ відправити.
– Розлучитися? – ахнула Валя. – А Ніна Степанівна в курсі?
– Ще ні. Але скоро вона все дізнається… Ти не уявляєш, яка вона!
– Хто? – не зрозуміла Валентина.
– Жінка, в яку я закохався. Вона дивовижна! Я жодного разу в житті такого не бачив.
– Молода? – Валя вирішила дізнатися хоч якісь подробиці.
– Не стара. Нещодавно на пенсію вийшла.
– І діти є?
– Звичайно.
– І що вони про це думають?
– Не знаю. Я й сам не знаю, що про це думати…
– Нічого, Олег Іванович, все налагодиться, – Валентина швиденько підвелася: була не в силах продовжувати розмову, – А я піду до гостей.
Вона пішла танцювати, а сама непомітно спостерігала за свекром: раптом щось таке викине?
Але нічого такого не сталося. Олег Іванович благополучно досидів майже до кінця свята і, взявши дружину під руку, поважно залишив його.
Коли вони пішли, а гості, що залишилися, ще танцювали. Валя підійшла до чоловіка:
– Ігоре, у нас проблема.
– Що таке?
– Твій батько збирається подавати на розлучення і хоче одружитися з іншою жінкою.
Ігор, здавалося, миттєво прийшов в себе:
– Звідки це ти взяла?
– Він сам мені розповів. Дивись: твій батько справді може щось таке викинути. А потім ще майно на нову дружину перепише. Вона, до речі, років на десять молодша.
– Розберемося, – прохрипів Ігор…
– От і чудово, – Валентина видихнула, ніби з плечей у неї впала важка ноша, і пішла спілкуватися з гостями. Через кілька хвилин вона й думати забула про свекра і його несподіване кохання.
***
За кілька днів, пізно ввечері, у Валентини задзвонив телефон:
– Ти що наробила? – це був Олег Іванович. – Хто тебе просив?
– Не зрозуміла, – здивувалася Валя: вона вперше чула, щоб свекор так сварився. – Ви про що?
– Не прикидайся! Май мужність зізнатися!
– У чому?
– Як у чому? В тому, що ти зруйнувала нашу сім’ю!
– Я?!
– Ти! Навіщо ти все розповіла моїй дружині? Я тебе просив?
– Я не вашій дружині, а своєму чоловікові розповіла, – парирувала Валентина, – а що тут такого? Я мала це приховувати?
– Так, мала мовчати!
– Ви не просили.
– Про таке не просять, це – само собою зрозуміле!
– Не переконали Олег Іванович. Коли така людина похилого віку, як ви, збирається створити щось подібне, це означає, що в нього або проблеми починаються, або хтось його обманює. Я діяла з найкращих спонукань і виключно з ваших інтересів.
– Зі своїх інтересів ти діяла, Валентино! Пізно я тебе розгледів… Пригрів, як то кажуть…
– Та що ви так переживаєте, Олег Іванович? Ніна Степанівна – розумна, адекватна жінка. Вона все зрозуміє. Пробачить. Все у вас буде гаразд. І любов ваша повернеться куди належить: до дружини, сина та онуків.
– Твоя адекватна жінка щойно виставила мене з дому! Так що готуй вечерю, дорога невістко! Я їду до вас. І житиму у вас. Скільки потрібно. І життя твоє, Валентино, дуже круто змінитись! Я постараюсь…