Олена сиділа в кафе і чекала на подругу. Виглядала вона, мабуть погано, проте зараз це хвилювало її найменше. Дізнавшись про інтрижку чоловіка, Олена проплакала всю ніч, на ранок не набралася сил навіть нанести косметику, а волосся просто зібрала в пучок. Вдягла перше, що вийняла з шафи – зазвичай у цій толстовці та джинсах Олена дозволяла собі тільки винести сміття чи зайти до найближчої крамниці за хлібом. Але зараз їй було абсолютно начхати.
– Боже! На кого ти схожа? – це було перше, що вона почула від найкращої подруги.
Христина підійшла до столика, уважно оглянула Олену і нетактовно заявила:
– Не дивно, що тобі чоловік зраджує.
Олена здригнулася. Одна річ прокручувати цю інформацію в голові, інша – почути від сторонньої людини.
– Та тихіше ти! Ще оголошення з гучного зв’язку зроби.
– Зараз так вже ніхто не робить. Достатньо запостити інформацію в інтернеті, і за годину вже всі про це говоритимуть.
Христина сіла навпроти Олени і єхидно посміхнулася. Їй було шкода подругу, але вона не могла втриматись від зауважень навіть у такий момент. Олені ж було не до сміху. Вона не спала ніч і погано все розуміла. Тому не могла зрозуміти, чи жартує Христина, і тому запитала:
– Сподіваюся, ти ще цього не зробила?
– Кому потрібні плітки про твій шлюб? Ну зрадив чоловік, і що? Кого зараз цим здивуєш? От якби в нього хоча б була дитина від іншої жінки, то був би привід попліткувати.
– Боже! Що за нісенітниця? Яка дитина?
Олена уткнулася обличчям у долоні. До горла знову підступала грудка, а на очі наверталися сльози.
– Вгамуйся. Не здумай ще тут розплакатися. Якщо тобі неважливо, що на тебе оточуючі дивляться, то мене це поки що хвилює.
Христина озирнулася, махнула офіціанту і вказала на каву Олени, щоб вона повторила замовлення.
– Христина! Що мені робити? Що тепер буде?
– Добре все буде. Буде все як раніше, і навіть краще.
Оптимізм Христини був непохитний. Будь-яка проблема завжди здавалася їй дрібницею або навіть можливістю отримати вигоду. З чоловіками в неї теж розмова була коротка: «Щось не подобається? Двері відчинені». Може, саме через таке зневажливе ставлення чоловіки і тягнулися до неї. Христині ж було байдуже: заміж вона не хотіла, дітей народжувати не планувала, а партнерами користувалася для здоров’я та спільного відпочинку.
Олена ж була її повною протилежністю. Вона вийшла заміж за першого свого чоловіка, народила двох дітей і прикладала всі зусилля для підтримки сімейного затишку. І ось тепер, коли дізналася про інтрижку чоловіка, здавалося, що світ звалився.
– Ти, головне, скажи: чого хочеш? Утримати чоловіка чи зруйнувати його життя?
Христина з такою легкістю це сказала, начебто це були найпримітивніші речі, які можна здійснити одним клацанням пальців.
– Як у тебе все просто! Утримати чи поквитатися.
– А що тут складного? Все залежить від тебе. Головне все зробити красиво, щоб цей негідник схаменутися не встиг.
Перед Христиною поставили чашку кави. Вона кокетливо посміхнулася симпатичному офіціанту, який був молодший за неї років на сім. Можливо, йому тільки вчора виповнилося вісімнадцять років, але її це анітрохи не бентежило.
– Я не знаю… – Олена задумалася, повністю ігноруючи поведінку Христини. – Звісно, я люблю Ігоря. І розлучатися не хочу… У нас сім’я, діти… Як я житиму без нього? А з іншого боку… Як йому тепер дивитися в очі? Як все це пробачити та забути?
Олена розмірковувала вголос, але Христина, здавалося, зовсім її не слухала, поглядаючи на офіціанта.
– Може, до спеціаліста звернутись…
– Ну, який психолог? Що за нісенітниця? – нарешті відреагувала Христина. – Я тобі можу заощадити купу часу та грошей та назвати проблему.
Олена запитливо подивилася на подругу.
– Він просто втомився. Що тут складного? – Христини посміхнулася і зробила ковток кави.
– Втомився? Від чого? Від мене?
– Та від всього, Олено. Це чоловіки. Усі вони влаштовані приблизно однаково. Поки ти займаєшся домом, дітьми і потураєш його забаганкам – ти просто не помічаєш, як обростаєш побутом і повсякденністю. Для тебе це все само собою зрозуміле. Жінки так влаштовані. Їх природа такими спеціально зробила, щоб вони з дому не йшли. Чоловіки ж, навпаки, дивляться по-іншому: їм потрібна воля, свобода пересування, регулярні зміни.
– Ну, ти утрируєш… Знаю багатьох чоловіків-домосидів та жінок, які не прагнуть сім’ї.
– Це лише винятки, які б підтверджували правило. І таких не так уже й багато. Природу не обманеш. Навіть у первісні часи жінки сиділи в печерах, а чоловіки пропадали днями в пошуках їжі. А за моногамію навіть не думали. А у тваринному світі досі так.
– Ну, ми ж вже не первісні люди. У нас таки своя мораль та інститути шлюбу.
– А інстинкти такі самі. А про мораль ти взагалі загнула. Навколо стільки негідників, що давні люди позаздрили б.
Христина знову посміхнулася. Вона була задоволена своїми міркуваннями та твердо впевнена у своїй правоті. Олені ж, яка зазвичай з радістю вступала у дискусію, зараз було не до цього. Зі своїми проблемами б розібратися, а не філософствувати про природу взаємин.
– Христино, що мені робити? У мене чоловік увечері з відрядження повертається, а я зовсім не знаю, як поводитися.
– Спочатку приведи себе в порядок. Якщо він тебе у такому вигляді побачить, то сам вдома не захоче залишатися.
– Та чого ти все зводиш на мій зовнішній вигляд? Це не найбільша проблема.
– Ще й яка проблема! Ти взагалі звертала увагу, як ти себе запустила останнім часом? Я розумію, що ти двох дітей народила і сидиш вже котрий рік у декреті, але хіба це виправдання, щоб так себе запустити?
Олена машинально опустила погляд на своє тіло та знову подивилася на подругу.
– У сенсі запустила? Я важу менше, ніж до вагітності.
– Та до чого тут кілограми? Думаєш, це єдина проблема кожної жінки? А розтяжки? Ти коли востаннє у спортзалі була?
Олена мовчала. Вона могла б виправдати себе двома маленькими дітьми, але хто справді хоче, той завжди знайде час.
– А що щодо макіяжу? Де зачіска? Ти раніше з дому навіть не думала без цього виходити. А сукні? Ти повністю перейшла на спортивний одяг.
– Ну, не треба тільки про одяг. Ти спробуй двох дітей скрізь тягати у сукні та на підборах. За ними ж завжди бігати доводиться.
– Зараз чудово кеди і під сукні із сарафанами носять. Було б бажання виглядати жіночно та привабливо. Ти ж повинна розуміти, що Ігор одружився з зовсім іншою жінкою. Він ще молодець, що так довго тримався.
– Ах, ти тепер його виправдовуєш?
– Я нікого не виправдовую. Але чоловік є чоловік. Він любить очима. А перед ним постійно… ось це.
Олена остаточно засмутилася. Зрада це дуже важко, а думка, що вона сама у всьому винна – нестерпна. На очі навернулися сльози.
Христина зрозуміла, що перегнула.
– Давай спершу візьмемо себе в руки. Діти де?
– З мамою …
– Чудово. Зараз сходимо до СПА. Масаж та парочка процедур нас трохи заспокоять. Потім манікюр, педикюр, укладачку зробимо обов’язково. А на десерт купимо кілька нових суконь. Навіть якщо ти й кинеш свого негідника, то будеш при цьому богинею. А якщо вже вирішиш пробачити, то він забуде про інших жінок.
Настрою займатися всім цим не було, проте сенс у сказаному був. Тож Олена погодилася.
***
Олена сиділа на кухні і чекала на повернення Ігоря. Вона все ще не знала, що робити, але накрила на стіл і навіть поставила свічки. Виглядала вона чудово, ніби зібралася на урочистий вечір.
“Подивлюся йому в очі і все вирішу”.
Олена подивилася на годинник. Ігор затримувався. Перевела погляд на дзеркало. Звідти дивився її двійник, але молодший років на п’ять. На обличчі цієї жінки не було видно втоми чи недосипання. Вона ще не встигла вийти заміж, народити двох дітей. Вона ще навіть не могла подумати про те, що їй колись зрадить чоловік. Хто взагалі наважиться зрадити таку красуню?
«У чомусь Христина, можливо, й має рацію. Чоловіки люблять очима… Хоч і жінки такі самі. Хто не любить подивитися на гарного чоловіка?»
На мить Олені стало сумно. Невже, щоб утримати чоловіка, завжди треба мати такий вигляд? Витрачати купу часу, сил та грошей на зовнішній вигляд. А як сім’я? Діти? Як взагалі все встигнути? Це сьогодні Олені допомогли мама та подруга. А що ж завтра? Навіть якщо Олена протримається якийсь час – де гарантії, що її вистачить надовго? Їй не можна розслаблятися? А що почуття? Невже Ігор не любитиме її просто за те, що вона є? За те, що вона його опора та підтримка, мати його дітей та хранителька домашнього затишку? А що ж тоді буде на старості чи у разі недуги?
Олена опустила щоку на долоню і глибоко замислилась.
***
Двері ліфта відчинилися, і Ігор вийшов на своєму поверсі. Він дуже втомився після важкої дороги і мріяв швидше опинитися в ліжку.
– Що це?
Перед дверима квартири стояли валізи, а на них білий аркуш із написом: «Я подаю на розлучення».
– От же ж…
Ігор дістав телефон і набрав Олені, але та була недоступна. Він спробував відчинити двері квартири, але вони були замкнені зсередини. Олена точно була вдома, але навіть не думала йому відчиняти. Вона знала, що Ігор не підніматиме шум, щоб не привертати увагу сусідів.
Він набрав Христині.
– Що за нісенітниці? Ти знаєш, що Олена мої речі в під’їзд виставила?
– Що? Серйозно? – Христина засміялася.
– Що ти смієшся? Що мені тепер робити?
– Ну, вибач. Не думала, що її так перемкне.
– «Вибач»? Серйозно? Це ти мені запропонувала цю безглузду авантюру! «Давай Олену розіграємо… Вона відчує конкуренцію… Почне за собою стежити…». Подруга називається! Зовсім її не знаєш!
– Та я її найкраще знаю. Вона б ніколи на таке не наважилася.
– Зважилася, як бачиш. А мені тепер що робити? Я їй навіть не зраджував!
– Ну не зараз, то потім би зрадив. Я чудово пам’ятаю, як ти з тією жінкою на весіллі у Мельників фліртував. Тебе дивом Олена не викрила.
– Та здалося тобі ! Я тобі вже тисячу разів казав!
– Не має значення. Я завтра поговорю з Оленою. Переночуй поки десь.
– Щоб я ще раз тебе послухав.
Ігор поклав слухавку та зітхнув. Його планам опинитися в улюбленому ліжку цієї ночі не судилося збутися. Ось тільки про те, як переживала його дружина останні два дні, він не думав. Може, й справді цьому союзу краще розпастись.
Наступного дня все роз’яснилася, і Олена дізналася правду про авантюру чоловіка та найкращу подругу.
Цього разу Олена вибачила Ігоря, однак із Христиною спілкуватися перестала. Вона вважала за неприйнятне проводити такі експерименти. Однак, коли Ігор все ж таки був спійманий на реальній зраді через три роки, Олена згадала слова подруги. Щось все ж таки змінив у ній той поганий розіграш. Та й Ігор, певно, ніколи по-справжньому її не любив.
Олена ще тоді, сидячи на кухні в глибоких роздумах, зрозуміла: вона завжди вибиратиме себе і тих, хто буде поруч незалежно від наявності макіяжу на обличчі чи високих підборах на ногах. Бо як би важко не було, утримувати зрадника – нижче за її гідність.