Ярославу кілька місяців тому виповнилося шістдесят років.
Відмінний вік для того, щоб користуватися земними радощами і благами.
Свого часу чоловік твердо вирішив не пов’язувати себе шлюбом і не ставати батьком. Хотілося просто жити, насолоджуватись кожним моментом, не переживаючи, що дружині потрібна нова сумка, комуналка не оплачена, а у дитини закінчилися підгузки.
Висока посада й солідна зарплата дозволяли забезпечити йому такий рівень комфорту, за якого багато побутових проблем просто не існувало.
У Ярослава була власна квартира й машина, він регулярно балував себе поїздками і дорогими покупками.
Його не відволікало особисте життя, тому кар’єра йшла вгору досить жваво.
Не дивно, що такий завидний наречений періодично добровільно опинявся в руках якоїсь охочої до легкого життя дівчини.
Улюбленою розвагою Ярослава було прикинутися закоханим і наобіцяти жінці золоті гори.
А коли вона вже починала придивлятися весільну сукню, він тут же ж розлучався з нею, озвучуючи якусь неприємну причину.
– Валечко, зайчику, ну яка з тебе наречена з такими формами? Борщу наварити можеш, підеш до мене в хатні робітниці? А одружуся я з гарною і стрункою!
– Риточко, радість моя, куди тобі такий наречений, як я, з такою купою причепів? У тебе від минулих шлюбів, окрім трьох дітей, зовсім нічого не залишилося? Навіть поваги до себе?
– Людо, дитинко, тебе мама не вчила, що зустрічатися з дядьком, удвічі старшим за тебе – погана ідея?! Ти що думала, я тебе вдочерю? Ні, дякую. І одружуватися я теж не маю наміру!
Щоразу Ярослав відчував особливу насолоду від таких розлучень, бо вважав себе абсолютно невразливим і захищеним від усіляких жіночих чар.
Так було рівно доти, доки на його шляху не зʼявилася Іра.
На десять років молодша за нього, ефектна, доглянута жінка зі сталевим характером.
Вона виглядала значно молодшою за свої роки і цілком могла отримати собі в залицяльники будь-якого чоловіка від тридцяти до ста років.
Вона керувала фірмою, з якою Ярослав мав укласти партнерську угоду.
Її краса і впевненість у собі підкорили чоловіка з першого погляду.
Хотілося не просто зіграти закоханого, як це бувало з іншими, а й бути ним!
Ярослав поводився, як зачарований юнак: надсилав коханій квіти і подарунки, навіть дзвонив на радіо і просив передати привіт.
На щастя, Іра виявилася дорослою жінкою і на знаки уваги відреагувала спокійно.
Зав’язався легкий флірт, який переріс у стосунки. Ярослава не збентежило, що в Іри була доросла дочка, яку мати повністю утримувала. Чоловік взяв на себе забезпечення всіх капризів коханої, не рахуючи витрат.
Він навіть поділився з нею своєю головною мрією: покупкою будиночка біля моря, щоб зустріти старість красиво і затишно, без необхідності працювати і хвилюватись про розмір пенсії.
– Іринко, ти не уявляєш, як ми сидітимемо на терасі затишного будинку, попиватимемо ігристе власного виробництва і дивитимемося на захід сонця над морем, – розповідаючи коханій про свою мрію, Ярослав посміхався, бо в мріях його будиночок вже був збудований.
– Пахне якоюсь фантастикою, тобі не здається? До того ж, такі мрії потребують чималих коштів.
– Так вони ж є! Не дарма ж я все життя не одружувався, щоб не витрачати гроші даремно. Скільки дівок я обвів довколо пальця, обіцяючи одружитися і насолоджуючись життям! – хихикнув він. – Ну, нічого, тепер я готовий до серйозних стосунків. Ще кілька років і мрія стане реальністю. Я вже почав дивитися варіанти.
Іра про щось задумалася, але того дня більше до цієї теми не поверталася…
Незабаром вона попросила позичити трохи грошей на ремонт автомобіля. Так як для коханої Ярославу було не шкода жодних грошей, він легко переказав потрібну суму. Через пару днів Іра повернулася додому і попросила переказати їй трохи грошей на сумочку і туфельки, які були потрібні їй для майбутнього ювілею Ярослава.
– Любий, а можна я твою картку собі заберу, щоб тебе щоразу не смикати? Бо ж тобі не подобається, що я сама собі все купую.
– Звичайно, я ж чоловік! Бери картку і купуй все що треба. Там правда є ліміти…
– Знаєш, тоді краще підпиши мені доручення на розпорядження коштами з твого рахунку. Я багато витрачати не буду, тільки на одяг і всілякі дрібнички! Тобі ж для мене нічого не шкода?
Останнім часом залізна леді Іра перетворилася на справжню милу кішечку, яка одним тільки принадним поглядом могла геть-чисто відключати розум Ярослава, який зовсім втратив голову від кохання.
У наступні пів року Іра періодично повідомляла чоловіка про те, що зняла собі «трохи грошей на подаруночок».
Про те, які це були подарунки, вона делікатно замовчувала, а він не перевіряв розміру переказів. Він мав кілька рахунків, і навіть думати забув про те, що жінка має повний доступ до його грошей.
А потім сталося таке, що Ярослав би в житті не повірив…
Шукаючи оголошення з продажу будинку, що стало звичкою чоловіка відколи сума на рахунку стала цілком достатньою, Ярослав натрапив на приголомшливий варіант.
У одному містечку продавався будинок. Все, як багато років мріяв Ярослав. І будинок, і виноградник біля нього потребували вкладення коштів, але ці кошти у чоловіка були. Його мрія раптово змогла здійснитися.
– Іринко, люба, мені терміново треба зняти гроші з рахунку. Ти там не багато витратила? Мені підвернувся дуже зручний варіант будинку біля моря, потрібна вся сума.
Я тебе попереджаю, щоб ти нічого поки що не купувала. Мені потрібні усі мої гроші. Якщо не вистачить – не біда, я знайду, у кого позичити суму, якої бракує. Уявляєш, моя мрія ось-ось стане реальністю.
Ярослав метушився, як дитина перед кіоском з морозивом.
– Не вистачить! – строго відповіла Іра, сідаючи у крісло. – На твоєму рахунку немає грошей!
Побачивши незрозумілий погляд чоловіка, вона продовжила:
– Усі гроші з твого рахунку я переказала собі й дочці. Не одразу всю суму, частинами, підписуючи, що ці перекази – подарунки і повернення боргу. Повір мені, я вмію робити перекази безповоротними.
За ці гроші я купила дочці квартиру. Можеш спробувати відсудити гроші, але навряд чи в тебе це вдасться.
Я знайду чимало свідків, що ти мене задаровував подарунками.
Пам’ятаєш, як я перед усіма хвалилася, як ти мені машину відремонтував і дорогу сумочку купив і щось дарував?
До того ж, ти сам підписав доручення на розпорядження коштами. Треба було читати його, перш аніж підписувати не дивлячись, – засміялася вона.
– Іринко, сонечко, повтори, що ти сказала? Скажи, що це був жарт! – Ярослав оторопів.
Він не міг повірити, що Ірина здатна на таке…
– Я сказала, що залишила тебе без грошей. Це така мила маленька відплата тобі.
Двадцять років тому ти залишив мене вагітну. Сказав, що я для тебе недостатньо гарна. Як бачиш, я змінилася. Я довго йшла до цього! Тепер ти на моєму місці – старий і недолугий! До речі, твої гроші пішли нашій дочці. Все правильно, ти нічого не доведеш!
Іра пішла, а Ярослав так і сидів, не розуміючи, як таке з ним могло статися, і що йому тепер робити.
Ось така карма…