Яні на двадцятиріччя батьки зробили шикарний подарунок – квартиру.
– Доню, ця квартира – твоя впевненість у майбутньому. Щоб не трапилося, ти нізащо її не продавай. Проте тобі завжди буде, куди повернутися.
Цю настанову мама сказала Яні, коли віддавала їй ключі від квартири.
– Ти знаєш, що у житті трапляється всяке. І що все може обернутися зовсім не так, як хочеться. А для мене важливо, щоб ти була перестрахована. Тому ця квартира лише твоя.
Яна пообіцяла мамі, що так і буде. Але тоді вона особливо й не замислювалася над змістом її слів. Для неї на той момент було головним, що їй є де жити. Що не треба буде жити з батьками, не треба крутитися по орендованих квартирах, віддаючи за них половину своєї майбутньої зарплати. І що тепер вона забезпечена житлом.
Яна закінчила навчання. У квартиру вона переїхала раніше, щойно отримала від неї ключі. Але коли вона вийшла на роботу, то почала облаштовувати своє гніздечко так, як їй хотілося б.
Через рік після закінчення навчання Яна познайомилася із Денисом. У них почалися стосунки, все було чудово. Щоправда, чомусь мамі Яни Денис не подобався.
– Якийсь він слизький… – казала вона. – Начебто, від нього не варто чекати нічого хорошого.
– Мамо, та з чого ти це вирішила? – усміхалася Яна. – Денис чудовий, мене любить.
– Може, я й помиляюся, – зітхала вона. – Дай боже, щоб помилялася.
Але як би там не було, вони почали жити разом. Яна переїхала до Дениса, тому дідусь залишив квартиру. І нехай Яна любила своє помешкання, Денис наполягав на тому, щоб це вона перебралася до нього.
– Чоловік повинен привести свою жінку до хати, а не навпаки, – пафосно казав він. – Та й у мене двокімнатна, місця більша.
Хоча Яна, якщо чесно, підозрювала, що просто Денису швидше з його квартири на роботу добиратися.
Свою квартиру Яна здавала. Частину грошей відкладала на свій рахунок, частину вносила до сімейного бюджету.
Незабаром Денис зробив Яні пропозицію. Але не забув уточнити, що на весілля мрії їм обом доведеться попрацювати.
– Я вважаю, що ми не маємо права просити у батьків гроші. Твої і так тобі квартиру купили, а моя мати грошей не має.
У цьому Яна була з ним згодна. Якщо вирішили одружитися, то все треба робити власним коштом. Тому тепер усе, що вона отримувала від здачі квартири в оренду, відкладала на весілля. Виходило навіть більше, ніж вдалося відкласти Денису, але Яну це не особливо й турбувало. До того ж заслуга не її, заслуга її батьків.
Весілля відзначили добре, гостей було багато. На ті гроші, що подарували, вирішили зробити ремонт у квартирі Дениса.
– Адже ми в ній і далі житимемо. Вона двокімнатна, на відміну від твоєї, навіть коли підуть дітки, буде в них своя кімната.
Яна знову не заперечувала. Хоча мамі це знову не подобалося.
– Виходить, ти робиш ремонт у його квартирі. Не дай боже, ці гроші пропадуть. Я не кажу, що ти не маєш вкладатися, але не в такій же сумі, як твій чоловік, я вважаю.
– Мамо, але я ж там живу, значить, повинна, – заперечувала Яна.
Можливо, якби зять припав до душі, у неї таких би запитань і не виникло. Але навіть з часом Денис їй не подобався. Вона навіть і сама не могла пояснити до пуття, чому. Просто не подобався і все тут.
Хоча, до речі, Денис завжди був ввічливий, як і його мати. Але їхня сімейка не вселяла довіри Яниній мамі.
Її чоловік казав, що вона все це вигадала, і що не треба лізти до дочки. Але материнська душа підказувала, що нічим добрим цей шлюб не скінчиться. І мама Яни сподівалася, що в цьому випадку чуття її підводить. Адже вона для своєї доньки хотіла тільки хорошого.
Спочатку після весілля у Дениса з Яною все було добре. Вони поїхали відпочити, купили нову техніку. У їх сім’ї панував мир і любов, навіть, ніби знову з’явилася романтика.
А потім стосунки почали псуватися. Не те щоб вони часто сварилися, але Яні здавалося, що Денис до неї якось охолов. Почав затримуватися на роботі, часто пропадав із друзями. І коли Яна йому щось висловлювала, обурювався. Мовляв, після весілля, мій світ не повинен крутитися лише довкола тебе.
Якоїсь миті Яні навіть стало здаватися, що у Дениса хтось є. Але вона гнала ці думки, думала, що просто фантазія розігралася.
Але в якийсь момент Денис неначе одумався. Знову став приділяти Яні увагу, навіть квіти якось купив без приводу. І Яна подумала, що, напевно, усі пари проходять злети та падіння. До того ж вони багато чого вже пережили. І весілля, і ремонт, і спільна відпустка. Мабуть, просто надто багато емоцій було останнім часом, ось Денис і взяв паузу, щоб отямитися.
Але, як би там не було, Яна була рада, що її чоловік знову став до неї уважним.
Ближче до літа Денис раптом завів розмову про дачу.
– Ти хотіла б мати дачу? – якось запитав він у неї.
– Не знаю. Мабуть.
– Я подумав, у нас, мабуть, скоро будуть діти. Їм треба бути на свіжому повітрі. Ми з тобою все літо у селах проводили, а їм так не пощастило. Наші батьки міські, дачі ні в кого немає. Може, нам варто її купити?
– Це якось несподівано, – посміхнулася Яна.
– Уявляєш, як буде здорово? Будемо їздити на вихідні на дачу, будемо там шашлики смажити! А якщо десь поруч буде річка, буде дуже чудово!
– Та ось тільки де на неї гроші взяти? – Запитала Яна. Вони обидва непогано заробляли, але не настільки, щоб узяти та купити будиночок.
– Ну, не знаю. Іпотеку можна оформити.
– А ти бачив, яка зараз ставка? – сказала дружина. – Дуже велика переплата вийде.
– Ну, може, твою квартиру продати? Дача нам зараз потрібніша. А там, дивишся, ставка знизиться, ми і квартирку ще одну купимо.
Яна застигла. До такого вона була готова.
– Я б не хотіла продавати свою квартиру. Це моя страховка. Так як ця квартира належить тобі.
– Яка страховка, Яна? Ми одне одного любимо, у нас родина! Ми не маємо щось ділити!
– І все ж таки… Потім дітям вона перейде.
– Та навіщо так далеко загадувати? Дітям ця квартира потрібна буде років за двадцять! А свіже повітря та рибалка з татом потрібні найближчим часом. Звичайно, це твоє рішення, але я продав би, не замислюючись. Можна було б і мою продати, та немає сенсу. Твоя однокімнатна, потім доведеться замислюватися над тим, щоб розширюватися. Загалом, подумай.
Яна обіцяла подумати. З мамою не радилася, знала, що вона буде проти.
З одного боку, Денис має рацію: вони сім’я. Та й зараз толк від цієї квартири лише в платі від орендарів. А тут дача… Коли Денис усе розписав, Яні й самій захотілося купити десь будиночок.
Але з іншого, а раптом, що? Адже у них був складний етап, якщо це повторитися?
А Денис не здавався. Періодично показував Яні оголошення про продаж дачі. А ще постійно розповідав історії з дитинства, як йому було весело на селі.
Загалом, якщо постійно говорити про одне і теж, то через якийсь час людина вже й сама не розуміє, де її думки, а де ті, що їй нав’язали.
І Яна майже здалася. Подумала, та ну його! Вона хоче влітку лежати на шезлонгу біля надувного басейну прямо зараз, а не через сто років! І взагалі невідомо, що буде завтра. Може, її раптово не стане! І залишиться ця квартира, а на дачі вона так жодного разу не відпочине.
І Яна наважилася. Захотіла зробити чоловікові сюрприз, розповісти, що вони матимуть дачу.
Заради цього у вихідний вона з’їздила до ріелторської агенції, щоб усе обговорити, а по дорозі назад купила тортик. Захотілося відсвяткувати це рішення.
Коли Яна увійшла до квартири, вона одразу зрозуміла, що вдома хтось є. З кухні долинали голоси, мабуть, чоловік не почув, що Яна повернулася.
Невдовзі жінка зрозуміла, що заглянула свекруха. Мама Дениса Яні не дуже подобалася, та до неї періодично чіплялася. Любила повчити. Але загалом відносини були нормальними.
І все-таки Яна не хотіла, щоб її почули. Вирішила, що залишить тортик у коридорі, а сама прогуляється до найближчого магазину. А там, дивишся, і свекруха вже піде.
Але зовсім випадково Яна почула розмову чоловіка зі своєю мамою, і відразу застигла, передумавши йти.
– Нічого, скоро Янка погодиться купити дачу, – говорив Денис.
Яна насупилась. Їй не подобалося, що чоловік обговорював це із мамою.
– Головне, щоб на мене записала, – додала свекруха, а Яна здивовано підняла брови. Нічого собі, заява!
– Не знаю, як умовити, але постараюсь придумати. Та навіть якщо не вийде, все одно ця купівля буде куплена в шлюбі. Її поділимо. А то її квартира при ній при розлученні залишиться. А це зовсім нечесно! Два роки в мене живемо, маю я щось отримати.
Яна похолола. Яке розлучення?
– Звісно, я теж так вважаю! І ви з Марійкою зможете купити щось більше. Як у вас із нею справи?
«Що ще за Марія?»
– Так, нормально. Звичайно, їй хочеться, щоб я швидше розлучився, але я пояснюю, що треба почекати. Ось купимо дачу, документи одразу й подам. Нехай Яна спробує довести, що на її гроші куплено! Я заперечуватиму, скажу, що разом копили! У мене і є рахунок, на який я туди її гроші вкладу. На це я її вмовлю, скажу, що в мене відсоток вигідніший. Вона ж усьому повірить.
Яні здавалося, що так буває лише у вигаданих історіях! Що насправді ніхто так підло не робить! Мало того, що чоловік їй зраджує, його мама в курсі, і підтримує його в цьому, то він ще й при розлученні вирішив її ні з чим залишити!
Мимоволі згадалися слова мами, що не можна продавати квартиру. Що у житті трапляється всяке. І тільки зараз до Яни почало доходити, яка ж мама мудра.
Яна пройшла до спальні. Дістала валізу і почала збирати свої речі. Мабуть, у цей момент Денис почув її.
– Яна, ти вже повернулася? А ти чого робиш?
– Квартиру мою захотіли? – нервово сміялася Яна. – А ось вам, а не квартира! Я ще й до суду піду, доведу, що вклалася в цей ремонт! У мене всі чеки є, благо вони тепер електронні! Ще й ти мені винен. І все, що ми купили за цей час, я з тобою поділю.
Звичайно, Денис намагався викрутитись. Казав, що вона все не так зрозуміла, намагався її утримати. Свекруха взагалі поспішила втекти, переживаючи потрапити під гарячу руку.
Але в Яни розплющились очі. Вона з таким негідником весь цей час жила і навіть не знала, чи було щось за цей час правдою? Чи він одразу націлився на її квартиру?
Звісно, було складно. Але батьки добряче підтримали.
Яна ж повернулася до своєї квартири, оглянула її і посміхнулася.
– Ніколи я з тобою не розлучусь, – промовила вона вголос. – Ти – найстабільніше, що я маю. А у сучасному світі стабільність на вагу золота. Адже ні в чому та ні в кому не можна бути впевненим.