Світлана повірити не могла у своє щастя: нарешті вони з чоловіком з’їжджають від свекрухи, яка не давала їй спокою цілих два роки.
За цей час молода дружина встигла багато цікавого та нового почути про себе не лише від Ніни Семенівни, а й від її сина Григорія.
Кілька разів після великих сварок за ці два роки Світлана поривалася подати на розлучення.
Від необачного кроку її утримувала мати, яка просила дочку не робити поспішних рухів.
– Зруйнуєш свою сім’ю, потім по цеглинках збиратимеш, – охала і зітхала Ірина Борисівна. – Ідіть від свахи і буде вам щастя!
Пам’ятаючи слова матері, Світлана стискала зуби та мовчала. Вона тишком-нишком відкладала премію в скарбничку, щоб потім пустити ці гроші на початковий внесок по іпотеці.
Ніна Семенівна, як і Григорій, нічого не знали про плани дівчини, тож чіплялися до неї, як тільки могли.
Світлана помітила одну цікаву дивину, що коли свекрухи не було вдома, чоловік поводився зовсім по-іншому.
Іноді у житті дівчини траплялися такі щасливі дні. Кілька разів на рік Ніна Семенівна дозволяла собі їздити на море або їхати від нудьги до подружки дитинства.
У цей час Григорій був добрий, ласкавий і навіть дарував Світлані квіти. Однак за пару днів до повернення матері він несподівано знову ставав холодним, а коли жінка опинялася на порозі, першим починав сварити дружину.
Зібравши за два роки пристойну суму, Світлана подала до банку заявку на іпотеку.
Вона з нетерпінням чекала на відповідь, сподіваючись на те, що вона все-таки буде позитивною.
На щастя Світлани, банк схвалив їй іпотеку, про що вона поспішила повідомити чоловіка.
– Іпотека? Для чого вона нам? – щиро обурився Григорій. – Гроші подіти нема куди?
– Не знаю, як ти, але я хочу своє житло, – суворо промовила дівчина. – Ти, звичайно, можеш залишитись жити з мамою…
Ці слова зачепили чоловіка. Він густо почервонів і обурено промовив:
– Не в тому справа! Просто нам є де жити. Не бачу великої потреби у тому, щоб з’їжджати…
– Я вже обрала квартиру. Не хочеш подивитися? – поцікавилася у чоловіка Світлана.
– Квартира як квартира, що на неї дивитися, – байдуже знизав плечима Григорій.
Поведінка чоловіка наштовхнула дівчину на думку, що вона перебереться до нової квартири сама.
Світлана з нетерпінням чекала, коли Григорій поділиться новиною з приводу іпотеки зі своєю матір’ю, та почне сваритися.
Через те, що Ніна Семенівна ходила по хаті з незворушним виглядом, дівчина зрозуміла, що свекруха ще не в курсі.
– Ми скоро від вас з’їдемо, – ніби ненароком промовила Світлана, коли свекруха стала вимовляти їй за те, що невістка залишила на столі кілька крупинок цукру.
– Куди з’їдете? – захвилювалася жінка і застигла на місці.
– У квартиру. Мені схвалили іпотеку! – засміялася у відповідь дівчина. – За п’ять днів я буду її законною власницею! Григорій, ти хіба Ніні Семенівні не сказав?
Чоловік опустив очі в підлогу, розплився в посмішці і кілька разів почухав потилицю.
– Ой, – вигукнула свекруха і заплакала.
– Мамо, що сталося? – запереживав Григорій і почав мотати кола навколо матері.
– Зуб закрутив, – жінка схопилася за щоку і почала охати ще більше. – Неси шкірку від солоного сала.
Син, як за помахом чарівної палички, опинився біля холодильника і почав шукати потрібний продукт.
Світлані не хотілося спостерігати за тим, як її чоловік бігає довкола Ніни Семенівни, тому вона пішла до кімнати збирати речі.
Їй хотілося бути повністю готовою до переїзду, оскільки це надавало сил та впевненості.
Григорій увійшов до кімнати за годину. З похмурим обличчям чоловік сів на край ліжка.
– Допоміг мамі? – Світлана не змогла втриматись від жарту.
– Не смішно, – пробубнив Григорій. – Взагалі, коли проблема з зубом, це погано…
– Пропоную сходити до кафе та відзначити радісну новину! – сяючи від щастя, запропонувала дівчина.
– Яку? Що у мами із зубом зле? – насупився чоловік.
– Ні, відсвяткувати покупку своєї квартири! – не зрозумівши сарказму Григорія, відповіла Світлана.
– Ні, не вийде нічого, – похитав головою чоловік.
– Чому? Що заважає?
– Мамі буде прикро, що ми веселимося, коли вона сумує, – обурившись тому, що Світлана не здогадалася сама, відповів Григорій.
– Як хочеш, тоді я піду сама, – посміхнулася дівчина і відчинила шафу, щоб дістати одяг.
Проте чоловік схопився з місця і зачинив дверцята.
– Це що було? — гнівно спитала жінка, глянувши на незворушне обличчя Григорія.
– Ти теж нікуди не підеш! – тупнув ногою чоловік. – У нас у хаті біда, а ти зібралася святкувати якусь нісенітницю!
– Це у вас в будинку біда, а в мене – все чудово, – незворушно промовила Світлана і відсторонила чоловіка від шафи.
– Тільки посмій піти, – процідив Григорій, понизивши тон голосу. – Це не по-людськи!
– Ну так, це не по-людськи, у Ніни Семенівни зубчик крутить, а по-людськи було ображати мене два роки своїй матусі на втіху?! – невдоволено сказала жінка.
Григорій від подиву округлив очі і, схрестивши руки, припав спиною до дверцят шафи.
– Хто тебе ображав? Не вигадуй! – засміявся чоловік. – Як ти швидко змінилася, тільки-но дізналася, що тобі схвалили іпотеку. Відразу звідкись гонор з’явився, – уїдливим тоном додав він.
– Не тобі одному доводиться носити маску, – парирувала у відповідь Світлана, яка більше не збиралася мовчати.
– Ось як ти заговорила? – о посміхнувся Григорій. – Може, не чекатимеш і з’їдеш прямо зараз? У тебе все одно лише одна сумка.
Дівчина задумливо подивилася на чоловіка і зрозуміла: справді, чого вона тягне і збирається ще п’ять днів жити в свекрухи?
Адже можна на цей час оселитися у подруги або, на крайній випадок, зняти номер у готелі.
– Точно! – клацнула у повітрі пальцями Світлана. – Чого я чекаю? Ти все одно нікуди не з’їдеш, та й чи треба взагалі з’їжджати? Думаю, тобі з мамою добре!
– Тебе ніхто не тримає, – пішов від прямої відповіді Григорій.
Дівчина остаточно запакувала свої речі та викликала таксі. Побачивши, що невістка бігає по квартирі, Ніна Семенівна пожвавішала.
– З’їжджаєш? – свекруха миттєво забула про те, що в неї ще півтори години тому були проблеми. – З’їжджай, давно час. Сподіваюся, ти зрозуміла, що Григорій нікуди з тобою не поїде.
– Не хвилюйтесь, ваш ментальний хлопчик залишиться з вами! – сказала як на духу Світлана.
– Що? Який хлопчик? Ти про що взагалі говориш? – Заголосила Ніна Семенівна.
Дівчина востаннє глянула на розгнівану свекруху і чоловіка, що покірно стояв біля порога, і вийшла за двері.
Більше ні Ніну Семенівну, ні Григорія Світлана не бачила. Вона подала заяву на розлучення та назавжди викреслила зі свого життя дивних родичів.