Ірина та Григорій розлучилися, коли їхній доньці Ганні виповнилося два роки. Григорій просто не зміг жити із дружиною. Вона була завжди незадоволена, вічно сварилася. То Григорій мало заробляє, то мало часу вдома проводить і не допомагає їй з дитиною.
Григорій намагався догодити, щоправда. Але не виходило. Багато знайомих говорили, що це в Іри так переживає важкі пологи. І, може, варто її звернутися до спеціаліста.
Але Григорій сильно сумнівався. Вона й до появи дитини ангелом не була, а зараз зовсім, змінилася.
Чоловік навіть не міг пригадати, коли він востаннє бачив усмішку на обличчі Іри. Навіть коли вона займається з дитиною, на її обличчі читається таке роздратування, що одразу хочеться забрати доньку і сховати її десь.
І все ж Григорій і справді запропонував своїй дружині відвідати спеціаліста. А у відповідь отримав такий шквал негативу, що навіть уявити важко.
– Я тобі що якась не така, чи що?
Після всього цього Григорій і не витримав, сказав, що подає на розлучення. А Іра, щоб насолити, забрала доньку та поїхала до іншого міста. На аліменти не подавала, адресу нову не говорила.
Григорій пошукав-пошукав дочку, та перестав. Ганну він любив і з радістю продовжував бути її батьком. Але як тільки він уявляв, з чим йому доведеться зіткнутися, скільки він вислухає від колишньої дружини, він просто вирішив змиритися.
Іра ж була сповнена злості. І це невдоволення ніяк не проходило. Вона звинувачувала колишнього чоловіка, вважала, що він її покинув, бо в нього хтось з’явився. І що річ зовсім не в ній.
І ця озлобленість згодом була спрямована на її дочку.
Дівчинка росла в такому негативі, який багато хто навіть ніколи і не відчуває.
У їхньому будинку ніколи не було свят. Про те, що люди відзначають день народження, Ганна дізналася лише у садочку.
– Мамо, уявляєш, в Андрійка сьогодні був день народження, і його всі вітали! А потім подарували подарунок! А в мене так буде?
– Ні. Нісенітниці все це, нема чого відзначати те, до чого ти не маєш жодного відношення. Це я тебе народила, мені вже тоді відзначати! І більше не става цих питань. І взагалі, це марна трата грошей!
Миколая у їхній родині також не відзначали. На щастя, до дитячого садка приходив Миколай і вітав дітлахів, от цього дня у Ганни і було свято.
Іра не переносила сміху. Мабуть, бо сама розучилася сміятися. І коли Ганна дивилася якісь смішні мультики і заливисто сміялася, Іра завжди її сварила.
– Що ти смієшся! Там навіть нічого кумедного немає!
І Ганна усвідомила, що посмішки – це погано. Сміх – погано. Потрібно бути серйозною та сумною, як мама.
Чи були якісь у Іри проблеми – невідомо. Адже до спеціаліста вона так і не пішла, вважаючи це за викачування грошей. І взагалі вона думала, що люди живуть не заради веселощів. І ті, хто постійно веселяться, просто поверхові та не розумні.
Цукерки Ганна вперше теж скуштувала у дитячому садку, коли у когось був день народження. І це було так смачно!
Вечорами вона мріяла, що виросте і придбає собі цілий пакет цукерок. І ця думка гріла їй душу, і навіть заборонена в цьому будинку усмішка з’являлася на обличчі.
Невідомо, як би склалася доля цієї дівчинки, якби вона й надалі росла зі своєю мамою. З кожним роком мама ставала все злішою і ображеною на життя. Її навіть сусіди обминали, а бабусі хрестили її слідом. Говорили, що людина не може бути такою злою.
Але, мабуть, вся ця агресивність мала згубний наслідок для організму. У Іри виявили недугу, підступну недугу. Оскільки спеціалістам вона не довіряла, то потрапила в палату вже на швидкій допомозі, коли допомогти їй було неможливо.
Ганну взяла до себе сусідка, коли Іру забирали. Перед від’їздом Іра назвала ім’я та прізвище батька Ганни, та місто, в якому він живе. Все ж таки, на дочку їй не було начхати.
Із палати Іра не повернулася. Ганні навіть не відразу сказали, що її мами більше немає. Дівчинка й так була схвильована, зайвий раз переживала щось сказати, зробити.
Органам опіки сусідка передала слова Іри, і ті швидко знайшли батька Ганни.
На той момент він уже півроку був одружений. І коли йому зателефонували з органів опіки та пояснили всю ситуацію, він сказав дружині, що не покине доньку. До того ж він її шукав.
Дружина його справді була гарною жінкою, і знала, як Григорій переживав через те, що його розлучили з дочкою. Тому сказала, щоб він їхав по дитину.
Ганна, звісно, не пам’ятала свого тата. І їй було дуже лячно, їй здавалося, що життя з татом буде гіршим, ніж з мамою.
Коли Григорій приїхав, дівчинка все ще знаходилася у сусідки. Органи опіки дозволили залишитись їй там до приїзду батька, щоб зайвий раз не хвилювати дитину.
Дорогою Григорій купила великого плюшевого кота. І взяв різних цукерок.
Коли він увійшов, Ганна схвильовано стояла осторонь. Щоправда, її погляд привернула велика іграшка в руках Григорія. А потім вона побачила цукерки.
Цим тато одразу підкорив Ганну. Їй здавалося, що ті, хто приносять цукерки, просто не можуть бути поганими. Адже у садочку їх роздавав Миколай та її друзі. А більше їй ніхто цукерок і не давав.
Поки Ганна знайомилася з новою іграшкою, сусідка розповідала Григорію про його колишню дружину.
– Про покійних погано не говорять, але вона була, звичайно, тією ще особою. Ніколи не віталася, не посміхалася. Сипала слідом тому, хто не припав їй до душі.
У Григорій дуже переживав, коли він думав про те, як важко було його дочці. І себе докоряв, що не прийшов до неї на допомогу. Потрібно було боротися, шукати їх. Але його зупиняла зустріч із колишньою дружиною. А через його хвилювання переживала донька.
Коли з усіма паперами було покінчено, пройшло прощання, Ганна попрямувала з татом у новий будинок.
– У тебе ж незабаром день народження, – з усмішкою промовив він, бажаючи привернути до себе дитину, – що б ти хотіла отримати в подарунок?
Ганна здивовано глянула на нього, а Григорій не зрозумів, чому вона так дивується.
– Я не знаю. Мама не дарувала мені подарунків. І ми не святкували день народження.
– Як так? – Здивувався Григорій.
– Вона казала, що це нісенітниця. Що моєї заслуги в цьому немає, щоб мене вітати.
– Це не так… Усі повинні радіти у свій день народження, – з грудкою в горлі промовив чоловік.
– Можна тоді мені пакетик цукерок? – Запитала Ганна. – Я їх дуже люблю.
Григорій лише кивнув.
Пізніше, коли дружина Григорія познайомилася з дівчинкою, вони поклали Ганну спати. Чоловік закрився на кухні, дістав пляшку ігристого і залпом випив келих.
– Вона не відзначала її день народження … – промовив він, коли дружина увійшла на кухню. – Знаєш, що Ганна попросила у мене у подарунок? Цукерок… Те, що зазвичай у дітей завжди є… Господи, як я міг? І якщо в неї не було грошей, навіщо вона так вчинила? Готова була позбавити нашу дитину всіх радостей, щоби мені насолити?!
Наталка, дружина Григорія, обійняла його.
– Не звинувачуй її. З нею життя і так вже поквиталося.
– Та я не її звинувачую. Я себе звинувачую. Впевнив себе, що Ганні з мамою буде добре, що немає приводів для хвилювання. А зараз я бачу дитину, яка навіть радіти не хоче.
– Знаєш, – посміхнулася Наталка, – ми влаштуємо Ганні розкішне свято. За всі дні народження, яких вона не мала.
День народження був за тиждень. Весь цей тиждень Ганна звикала до нової родини.
Найбільше її дивувало, що тато і тітка Наталка так багато посміхаються. Що вони сміються! Ганна щиро думала, що дорослі цього не вміють.
А ще, виявилося, що вранці можна їсти не лише липку та несмачну кашу. Тітка Наталка робила для Ганни сирники, млинці, сир з фруктами та ягодами та багато всього.
Але, звичайно, найбільше Ганну здивувало, що у будинку завжди є цукерки. Тато сказав, що їх можна їсти без дозволу! Єдине, що він попросив не багато, щоб животик не турбував.
А в день народження, коли Ганна розплющила очі, вона подумала, що ще спить. І все це їй сниться.
Уся кімната була прикрашена кульками. А на сніданок у неї був торт! На якому вона задула свічки!
А потім вони пішли в парк розваг. А ще вона отримала сім подарунків – по одному за кожен рік.
Діти взагалі швидко до всього пристосовуються. А вже до хорошого тим паче. Вже за місяць Ганна заливисто сміялася, і дуже часто обіймала тата й тітку Наталку. Мама не дозволяла цього робити, їй не подобалося, коли Ганна липла до неї.
Ганна пішла до школи, життя налагодилося. Іноді вона навіть не могла зрозуміти, що з її пам’яті – правда, а що вона вигадала. Але вона знала, що їй дуже пощастило опинитися в батьковій родині. І хоч їй було шкода маму, вона вважала, що з нею їй було б гірше.
А ще за рік Ганна вперше назвала тітку Наталку мамою. Тому що, як би це не було сумно, вона була кращою матір’ю, ніж Іра.