– Знаєш, що мене завжди тобі дратувало? – голосно запитала Ніна Леонідівна, стоячи в коридорі чужої для неї квартири. – Те, що ти ніколи не шанувала думку інших. Нахабна – ось, хто ти! І зараз дбаєш тільки про себе!
– Можете не намагатися, мені зовсім не цікаво, що ви й такі, як ви, думаєте про мене, – впевнено відповіла їй колишня невістка Ганна.
Вона з усмішкою дивилася на матір колишнього чоловіка і дивувалася подібному нахабству. Жінка стояла зараз у її коридорі, узявшись руками у боки і гордо піднявши підборіддя, ніби кажучи всім виглядом, що їй неприємна подібна місія. Але у гості Ганна її сьогодні не кликала. Та й ніколи б тепер не покликала.
– Мій син попросив мене втрутитися у вашу ситуацію із цією квартирою. Я маю тобі з усією відповідальністю заявити – те, що ти зараз робиш, неправильно! – продовжувала колишня свекруха.
– Та ви що! І в чому полягає моя неправильна діяльність? – щиро здивувалася Ганна, хоч чудово розуміла, до чого хилить Ніна Леонідівна.
– Ганно, мій син тебе більше не любить. Визнай це вже й перестань хапатися за соломинку.
– Я вам більше скажу, Ніно Леонідівно, я його теж не люблю! – зупинила вона свекруху.
– Ось тільки собі не бреши. Та й мене обманути не намагайся, це теж марно. Якби ти більше не любила Павла, то зібрала б свої речі і давно залишила цю квартиру, яка тобі не належить. А ти сидиш тут навмисно. Наче захопила чуже і вичікуєш, – продовжувала свекруха виконувати свою місію, з якою й прийшла сьогодні до колишньої невістки.
– Боже, як цікаво! А сказати простіше – яка нісенітниця! Ви самі це придумали, чи хтось підказав? Я тут не сиджу і нічого не чекаю. Я живу у цій квартирі. І житиму далі. Стільки, скільки вважаю за потрібне. З’ясували суть моєї заяви? І майте на увазі, що вона є офіційною.
Ганна подумки вкотре вже здивувалася з того, наскільки дитячим виявився її колишній чоловік, з яким вони встигли прожити два роки. І дуже добре, що цей шлюб нарешті був припинений. Але тут на горизонті її життя дуже завзято і наполегливо почала маячити колишня свекруха…
– Нам доведеться розлучитися, я тебе більше не люблю, – заявив їй Павло два місяці тому. – Мені від тебе сумно, ти ніколи не зважаєш на мою думку. І наш шлюб був помилкою.
– От цікаво! Так ти йдеш, тому що я тебе дістала, або все ж таки тому, що повівся на принади вашої нової співробітниці? – Ганна трималася стійко, бо морально вже була готова до такого розвитку подій.
Три дні тому про любовні пригоди її чоловіка їй розповіла їхня спільна знайома. Вона описала, як Павло прямо голову втратив від молодої красуні, яка влаштувалася до них в офіс.
– Ну, значить, розлучення. Що ж, Павлику, ти сам вирішив питання, що мене давно турбувало, а саме – чи зберігати наш шлюб? – сказала сама собі Ганна після розмови зі знайомою.
Ганна не стала влаштовувати сварок. Натомість вона пішла до юристки Ольги, яка працювала у їхньому офісі, і проконсультувалася у неї з приводу їхнього спільного з Павлом майна.
Квартиру вони купили через пів року після весілля. Ганна, яка на той момент вже кілька років пропрацювала на хорошій зарплаті, назбирала солідну суму, яка й пішла на покупку квартири. Суму, якої бракувало, приблизно половину вартості, додав Павло і його батьки. Таким чином, вони обоє придбали квартиру без жодних кредитів.
Ганна і без юристів знала, що квартира після шлюбу ділитиметься навпіл. Але її цікавили дещо інші аспекти.
Знаючи батьків свого чоловіка, Ганна цілком могла очікувати від них різних неприємностей у свій бік.
– Квартиру цю нам доведеться продавати, – продовжував Павло після того, як зізнався у своїй зраді. – Але це процес не швидкий, сама розумієш. Може тривати кілька місяців. А нам із Ритою треба десь жити. Так що, прошу тебе, звільни житло. Через тиждень сюди переїде моя кохана жінка, – безсовісно заявив Павло.
Ганна мовчала, розглядаючи свого нахабного поки що чоловіка і не могла повірити в те, що чує.
Такого вона від нього не очікувала. Павло вичікувально дивився на Ганну. І, мабуть, неправильно розцінив мовчання дружини. Пауза затяглася, і він продовжив:
– І прошу тебе, не сварися. Давай поведемося як цивілізовані люди. Ти ж розумієш, що назад нічого вже не повернути. Зараз нам треба подумати про те, як швидше розлучитися й поділити наше майно.
Нарешті до Ганни повернувся дар мови.
– Так, далеко підеш, пройдисвіте! Як добре, що ти так рано показав своє справжнє обличчя, а не через двадцять років нашого спільного життя.
– Ганно, я ж просив! – спохмурнів Павло. – Невже ти маєш намір сваритися?
– Ні. Сваритися я не буду. Безглуздо це і марно. Єдине що я скажу тобі – нікуди зі своєї квартири я їхати не збираюся.
– Як це? – здивувався Павло.
– А так! Тобі треба, ти й їдь. А я собі проблеми створювати не збираюся. Чи не занадто багато честі для гультяя й зрадника? Хочеш привести сюди свою коханку – будь ласка. Там дивишся, і мені пощастить, я теж когось приведу. От заживемо! Так?! – засміявшись, додала вона.
– Ну це вже взагалі…
– Зі мною все гаразд. Та й горе не велике – нарешті позбавлюся непотрібного баласту у своєму житті. Ти ось тільки одне мені поясни – за якими такими законами я повинна вам з коханкою звільнити своє житло? – дивувалася Ганна.
– Але ж ти одна! А я собі знайшов нове кохання, нас двоє, – аргументував своє дивне рішення Павло. – Та й вона мені поки що не дружина. Але одразу після нашого з тобою розлучення ми з Риточкою оформимо наші стосунки. Тобі ж простіше знайти тимчасове житло. Ну, подумай сама!
– Не продовжуй. Я нікуди звідси не піду. Принаймні до того моменту, поки не знайду гідних покупців на нашу квартиру. А ти, будь ласка, роби що хочеш!
Павло, ображено пихкаючи, заходився збирати свої речі в спортивну сумку і велику валізу, з якою вони торік їздили на море.
Тепер, дивлячись на цей предмет, що нагадав їй про щасливі дні на морському узбережжі, Ганні здавалося, що все це було не з нею.
Павло пішов, а Ганна подала заяву на розлучення й виставила квартиру на продаж.
Жінка не поспішала. Перші пропозиції від агентств, які вирішили, що їй потрібен терміновий продаж і пропонували ціну нижчу за ринкову – відкидала.
– Чому ти досі не продала нашу квартиру? Ти що, навмисно затягуєш цей процес? Чи змушуєш мене все-таки заселитися туди разом із Ритою і самому контролювати цю справу? – подзвонив їй днями Павло. – А може, ти сподіваєшся, що я повернуся до тебе?
– О, ось остання фраза знову недоречна. Заспокойся вже і люби свою Риту. Ніхто на тебе не претендує. І не претендує. Квартира в процесі продажу є кілька непоганих пропозицій, я поки вибираю найбільш вигідну. Значить, все нормально.
Ганна поклала слухавку, а сама в черговий раз здивувалася. Досі думає, що вона чекає його повернення! Треба ж…
А сьогодні до неї завітала свекруха власною персоною.
– Хочу тобі нагадати, що половину грошей на цю квартиру Павлу давали ми з чоловіком. Не треба поводитися так, ніби ти одноосібна господиня, – продовжувала Ніна Леонідівна, не звертаючи уваги на недружній тон Ганни.
– Я добре це пам’ятаю, у мене з пам’яттю поки що все чудово, – Ганна навмисно зупиняла колишню свекруху, щоб зменшити її з пихатий тон. – Далі що?
– Якщо ти збиралася забрати всю цю квартиру собі цілком, то ми змушені будемо звернутися до суду!
– Ні, я не маю наміру. Квартира у процесі продажу. Що ще? – Ганна говорила сухо.
Сімейка колишнього її вже дістала.
– А якщо ти нас обманюєш? Скільки вона може продаватися, скажи? Рік, два, десять? А мій син так і буде блукати по кутках з новою дружиною? У такому разі ти маєш оплатити йому оренду квартири! – дійшла Ніна Леонідівна до головного.
– Що?! – ахнула Ганна.
– Ми з чоловіком не для цього пів життя збирали гроші на житло синові, щоб він зараз давав такі суми за орендовану! – емоційно продовжувала колишня свекруха. – Так, саме так! Давай нам гроші за оренду житла. Це буде справедливо! І тоді ти вже точно почнеш ворушитися і справді продаси цю квартиру.
– Гроші вам? А якщо я з Павла братиму грошей? – одразу сказала Ганна.
– Ти? За що? – обурилася Ніна Леонідівна.
– За моральну шкоду! За те, що він кинув мене одну напризволяще в той час, як я йому повністю довірила своє життя? Га?
Ось кому я тепер потрібна у моєму віці? Дайте мені відповідь, Ніно Леонідівно.
Використав ваш син і кинув. Знайшов собі молодшу! І що я маю тепер відчувати? – намагаючись не засміятися, голосно сказала Ганна, дивлячись прямо в очі колишньої свекрухи.
– Та що ти тут комедію граєш? – Ніна Леонідівна із сумнівом подивилася на Ганну, вірячи й не вірячи її словам.
– Так, я теж вимагатиму у нього моральної компенсації! Так і зроблю! Зараз піду і напишу заяву. Ні, краще у суд одразу!
– Та нікуди ти не підеш. Нема такого закону. Вигадала теж!
– Є! Я консультувалася. Ви просто погано знаєте. Зараз піду. Прямо зараз. Не заважайте мені збиратися! Прошу вас! – Ганна відкрила вхідні двері, натякаючи непроханій гості, що настав час іти.
Але коли глянула в під’їзд, то від побаченого мало не засміялася. Ледве стрималася.
За дверима зараз стояв її колишній чоловік Павло і, мабуть, намагався підслухати, чим закінчиться розмова його матері з колишньою дружиною.
– Привіт, Ганно. Я по маму, – трохи розгубився він, але одразу вигадав що сказати: – Мамо, ти вже все, закінчила розмову?
– Все! Толку тільки? Квартиру звільняти не хоче. Продавати теж, мабуть, не збирається. Ще й заяву зібралася на тебе писати, – невдоволено сказала синові матір. – Даремно ти мене сюди привіз. Сам з нею говори.
– Заяву? Яку ще заяву? Що ти вигадала, Ганно? – обурився Павло.
– У мами запитаєш, вона тобі подробиці всі розповість. Ти сюди чи туди? Якщо заходити не будеш, я піду збиратися. У мене багато невідкладних справ!
Провівши очима Павла і його матір до ліфта, Ганна зачинила двері. І одразу дала волю своїм емоціям. Вона голосно засміялася, внутрішньо радіючи з того, що доля відвела її від такої родини.
А через місяць жінка вдало продала квартиру, і гроші від продажу були поділені між колишнім подружжям.
До того моменту Павло вже забрав собі частину меблів та побутової техніки, яку вони купували у шлюбі.
Ганна незабаром купила собі однокімнатну квартиру, взявши кредит і додавши грошей до тієї суми, що в неї тепер була.
Та й у той час, поки жінка після розлучення жила сама, їй вдалося добре заощадити.
І тепер вона займалася ремонтом та облаштуванням свого нового житла.
Павло не зміг гідно розпорядитися сумою від продажу квартири. Хоч батьки й наполягали на цьому.
Рита одразу зажадала, щоб чоловік звозив її на дорогий закордонний курорт до океану.
Нібито вона дуже давно про це мріяла.
Потім, після прибуття, на свій день народження як подарунок вона попросила в Павла нову машину.
В результаті вони так і залишилися без свого житла, продовжуючи орендувати невелику студію.
А через рік Рита його покинула, сказавши, що не має наміру пів життя збирати на квартиру.
І що вона зі своїми зовнішніми даними протягом тижня знайде собі нового чоловіка із вигіднішими житловими умовами…