Потоваришували Ганна та Олена ще у школі. Ганна прийшла у сьомому класі. Над тихою і несміливою дівчинкою шефство взяла перша заводила, Олена. Вона нікому образити не давала нову ученицю. Поступово подяка та заступництво переросли у справжню дружбу. Олена часто була вдома в Ганни. Тоді вже дівчинку дивувало, як забезпечені батьки примудрилися виховати доньку такою нерішучою та вразливою.
Дівчатка виросли, закінчили школу, вступили до інституту. Спеціальності обрали різні, проте спілкуватися не припиняли. Завжди навіть гуляли в одній компанії. І наречених зустріли також разом. Дівчата сміялися, що мабуть жіноча дружба переросте в сімейну.
А потім трапилася біда. Наречений Оленки, Євген, ні з того, ні з сього заявив, що їм треба розлучитися:
-Не можу приховувати, мені набагато більше подруга твоя подобається.
-Ганна? Ви з нею…
-Ні, вона не знає навіть.
-Але як же?
-Без образ: мені потрібен надійний тил, а її батьки – саме те. Вони і забезпечені і зв’язки мають. Тож зрозумій і вибач. Я не наполягаю на остаточному розлуці, ну, ти розумієш, не маленька…
-А не пішов би ти подалі, любий…
-Добре, добре… надумаєш – знаєш, як знайти мене. І так, не заважай мені, не пробачу.
Олені довелося довго приходити в себе. Ганна ж на той момент нещодавно розлучилася зі своїм хлопцем і просила лише про одне, підказати, як краще вчинити.
-Ганно, вирішувати тобі. Мої поради ні до чого. Подобається він тобі?
-Не знаю … Він же …
-Ганно, не мій він. Вже не мій. Тож…
У вухах Олени звучали слова Євгена: «Не заважай мені, бо…»
Не в силах бачити колишнього, який старанно залицявся до її кращої подруги, дівчина вирішила на якийсь час виїхати з міста. Якраз і вигідний варіант підвернувся: нова філія відкривалася. Тож Олена з полегшенням залишила місце, де з нею трапилося таке.
Нова робота стала тією віддушиною, яка заглушила переживання. Про весілля подруги розповідали знайомі. Олена привітала Ганну, яка зателефонувала їй, заспокоїла, сказавши, що ніякої образи не тримає. Навіть щастя побажала.
А роком пізніше Олена повернулася до рідного міста на посаду голови провідного офісу компанії. Заміж Олена так і не вийшла, але навчилася тримати голову вище. Тоді ж поновилося й спілкування подруг. Ганна щиро раділа, що Олена знову поруч. У сім’ї у неї все було добре: Ганна чекала на малюка.
Радість повернення затьмарили дві обставини. Першим стало те, що чоловік подруги з неприхованим інтересом поглядав на відкинуту колись за безперспективність наречену. А друге – вагітність Ганни проходила непросто. Перед Різдвом жінку швидка забрала прямо з роботи. У сльозах подруга дзвонила Олені:
– Мені доведеться залишитись в палаті, щоб малюка зберегти. Кажуть, не потрібно на самоплив пускати.
– Ну і правильно: залишайся, фахівці хороші, не хвилюйся, впораєшся. А вийдеш – і відсвяткуєш.
Проте Ганна місця собі не знаходила, як там Євген? Він же звівся, напевно: кожну хвилину намагається заїхати… Жінка вирішила переконати спеціалістів відпустити її додому хоча б на кілька днів раніше. Під свою відповідальність:
-Ну Будь ласка! Я все-все виконуватиму, просто чоловік там один. Він сам як дитина, звик, що я поруч завжди. А зараз він хвилюється, а в нього робота і так відповідальна…
Додому Ганна мчала задоволена: сюрприз буде для Євгена. Ось він зрадіє! Дзвонити на роботу Ганна не стала, і батькам жодного слова не сказала, таксі викликала: краще вона приїде, приготує улюблені страви чоловіка. Він прийде… Ганна навіть очі заплющила від задоволення: ось це подарунок вийде!
Вирішивши спочатку проінспектувати квартиру щодо наявності продуктів, дружина спокійно зайшла додому. Але те, що вона побачила вдома, шокувало Ганну.
По будинку снувала з господарським виглядом Олена. Вона впевнено переміщалася з кімнати в кухню, де явно готувалося щось смачне, судячи з ароматів, що долинали. Та й одяг на Оленці був домашній. Але найбільше вразило Ганну те, що в коридорі стояла напіврозібрана сумка подруги з речами. Схоже, Олена тут далеко не перший день.
-Олена?
-Ганно? -Олена застигла, побачивши подругу, – Ти ж … Ой, що це я, проходь!
-Ну, Дякую. Пояснити нічого не хочеш?
-Кохана, замовлення привезли? Тобі подобається мій подарунок? – пролунав голос Євгена.
-І давно це у вас? – Намагаючись зберігати спокій поцікавилася тремтячим голосом Ганна.
-Не дуже …
-А мені сказати …
-Тобі ж хвилюватися не можна!
-Ну так, а зараз я зовсім спокійна, правда? Нічого страшного. Просто найкраща подруга з моїм чоловіком роман у мене ж за спиною крутить…
-І в цей момент з кімнати визирнув Євген, який явно не дочекався відповіді від коханої:
-Ну, що мовчиш, кохана? Не подобається, чи що? Ганно?! Ти ж у палаті!
-Я, любий, вдома, якщо ти не помітив. У себе. А ось ти, мабуть, вже не в себе. То який там подарунок мали привезти? О! Якраз зараз і побачу, – Ганна відчинила двері після першого ж дзвінка. На порозі стояв кур’єр із пакетом, на якому красувався логотип найдорожчого бутіка міста. А всередині лежав гарний пеньюар. Очевидно не розміру Ганни.
-Ну і як, подобається? – Повернулася Ганна до подруги. -Ні? Дивно, я навіть не здивована. Знаєте, що? Зараз ви обидва збираєтесь і геть звідси.
– Мила, ти все неправильно зрозуміла …
-Звичайно, ось і придумаєш пояснення по дорозі. Чи мені батькам зателефонувати?
Зачинивши за зрадниками двері, жінка заплакала. Батькам все ж таки зателефонувала: не хотілося після такого одній залишатися. І майже одразу після приїзду мами Ганну знову забрала швидка.
Вагітність зберегти не вдалося. А щодо збереження сім’ї… Не бачила в цьому Ганна жодного сенсу. Жінка лежала, дивлячись у стіну, не хотіла нікого бачити.
-Ганно, Я до тебе. Поговорити треба.
-Не Треба. Іди.
-Та вислухай мене хоча б! Я ж не тобі, я з ним поквитатися хотіла. Адже він кинув мене не через те, що в тебе закохався, просто шукав кращий варіант. Навіть сказав, щоб не сміла заважати, бо пошкодую. А як я повернулася, вже успішна, одразу й нагадав, що тепер усе його влаштовує. Не можна було залишати все, щоб ти переживала, як я…
-Ну так, тепер мені набагато легше. А ти знаєш, що в мене може і не бути більше дітей? Ти розумієш, що я навряд чи зможу тепер комусь повірити? А найгірше знаєш що? У мене більше немає найкращої подруги. Якби не ти…
-Ну я ж сказала …
-Я чула: нічого проти мене. Ти допомагала, так?
Олена опустила голову. Тільки тепер вона зрозуміла, як дорого обійшлася її витівка. Чомусь не було у неї приємного післясмаку. Швидше навпаки: було дуже й дуже гірко.
Євгена Ганна не вибачила. Подружжя розлучилося. Як і планувала Олена, невірний колишній наречений втратив усе: і впливового тестя, і дружину, і високу посаду з чудовими перспективами компанії батька дружини.
Ганна своє слово дотрималася: подруги у неї більше немає. Жодної. Тому що у жіночій дружбі зневірилася. І заміж виходити зареклася.
Олена із міста поїхала. Вона не молила пробачити собі, що Ганна через неї втратила дитину. Щоправда, з приводу краху всіх надій Євгена жодного співчуття у Олени не було. Але це був єдиний радісний момент у її плані:
-Напевно, правильно кажуть, що найкраща розплата – холодна розплата. А я якось не подумала, що й Ганні дістанеться, та й мене не зачепить. І чого я досягла? Подруги найкращої немає. Місце добре довелося залишити, місто рідне теж…
Батьки колишніх найкращих подруг ні з ким не ділилися своїми думками. Мама Олени переживала, як там донька, чи вдасться їй наодинці влаштувати життя в незнайомому місті? Навіщо було все це влаштовувати? Адже ж відмовляла її! Ні, вперлася: виведу його на чисту воду… А що зрештою? Собі гірше зробила, схоже.
Батьки Ганни теж місця собі не знаходили: їхня вразлива донька геть-чисто втратила віру в людей, втратила бажану дитину, єдину подругу, пережила важке розлучення… І заради чого: заради того, щоб Олена нарешті змогла поквитатися? Тільки головне питання залишається без відповіді: а з ким зрештою поквиталася?