Ганна знову розплакалася, почувши як її чотирнадцятирічний єдиний син, пішов до школи, демонстративно гримнувши дверима.
Останнім часом у неї часто очі були на мокрому місці, та й були для цього приводи і дуже вагомі.
Ось і зараз наплакавшись удосталь, жінка швидко вмилася, накинула на плечі пальто кольору і вийшла з квартири.
Мав бути важкий день, кінець тижня і надвечір треба було підготувати квартальний звіт.
Ганна свою роботу любила, тому майже ніколи не брала вихідних, а якщо щось і не встигала зробити, то брала роботу додому.
Начальство Ганну хвалило, ставило всім за приклад, тільки кому потрібна ця пуста похвала?
Ганна чіпко трималася за свою роботу і дуже переживала її втратити.
Молода жінка, яка виросла у злиднях, тільки тепер почала звикати до того, що їй тепер не потрібно перераховувати копійки в гаманці і рахувати дні до чергової зарплати.
Вона з тугою згадувала ті часи, коли її мати перераховувала гроші, думаючи, на що їх витратити – на крупу чи хліб?
Ні, мати Ганни не була хорошою жінкою, вона важко працювала, просто їй не пощастило з чоловіком.
Той гульбанив, прогулював всю свою зарплату, а потім брав у дружини, і як би та не ховала гроші, він якимсь чином знаходив їх.
Йому було все одно, що дружина та й дочка ходять в старому одязі, добре хоч жалісливі сусіди віддавали непотрібний одяг.
Віру всі шкодували, вмовляли піти від такого чоловіка, мовляв, тоді ти одразу добре заживеш, от побачиш, тільки вона не могла так вчинити.
А як же ж клятва у любові і у вірності? А як же ж разом і в багатстві та бідності?
Справді, тільки відхід чоловіка зміг розрубати цей Гордіїв вузол, який Віра сама порушити не посміла.
А невдовзі не стало і свмої Віри…
Ганна, навчена гірким досвідом мами, вирішила, що нізащо на світі не зв’яжеться з таким чоловіком, краще вже одній прожити все своє життя, аніж отак, як мама.
Вона намагалася вчитися добре, щоб вступити на державне. Вступила.
Намагалася вчитися на відмінно, щоб отримувати стипендію, і тут їй усміхнулася удача – дівчину помітили, і тепер вона не лише отримувала стипендію, а й зарплату, бо сам ректор запропонував їй посаду своєї секретарки, звісно на пів ставки.
На той час Ганна вже жила у своїй квартирі, яка дісталася їй від батьків.
Хлопців до себе не водила, з подружками на дискотеки вечорами не ходила: навчання – робота – дім ось і все, що її й цікавило.
Ганна навіть і подумати не могла, що колись зможе повторити долю матері, вона твердо знала, за якими критеріями вибиратиме собі чоловіка на все життя.
З Ігорем Ганна познайомилася в супермаркеті. Чоловік поступився їй чергою біля каси, а потім наздогнав її на вулиці і допоміг донести важкі пакети.
Як виявилося, Ігор жив на сусідній вулиці і був сином її шкільної вчительки. Молоді обмінялися номерами телефонів, а потім, як це часто буває, почали спілкуватися.
Ігор був вихованим молодим чоловіком. Він не напрошувався до Ганни додому, не ліз із поцілунками, а просто зустрічав з роботи, допомагав донести важкі сумки.
Кілька разів приходив до неї, щоб полагодити кран і почепити картину у вітальні, яку їй подарували колеги на день народження.
Одружилися молоді, коли Ганна закінчила навчання, через рік народився син – Дмитро.
Жили не бідно, але й не багато. Щороку їздили відпочивати, відкладали гроші на купівлю дачі.
Про зраду чоловіка Ганна дізналася випадково, побачивши під час прибирання під подружнім ліжком жіночу шпильку.
Тоді вона вперше влаштувада чоловікові сварку, а той наївними очима дивився на Ганну.
– Які зради?! Мати моя приходила в гості, відчула себе недобре от і прилягла, це її шпилька.
Звичайно свекруха все підтвердила, відмазала синочка, як то кажуть, тільки наступного разу в кошику з одягом Ганна знайшла чиюсь гарну, з мереживом річ, у неї такої ніколи не було.
І розмір був не її, і навіть свекрусі не підійшов би.
Ігор демонстративно образився і пішов до матері, мовляв, не віриш – не вір, одумаєшся – знаєш, де мене шукати.
А потім прийшла та сама власниця мереживної речі, і нахабно дивлячись на Ганну, заявила, що вони з Ігорем люблять один одного, і що раз він не наважується їй зізнатися в цьому, вона зробить це за нього.
Ганна запросила пройти в квартиру несподівану гостю, зібрала при ній у валізу речі чоловіка і вручила її їй зі словами:
– Шаленого вам кохання!
Розлучення було бурхливим, Ігор не погоджувався підписувати документи, вимагав поділ майна, яке по суті до нього не мало жодного відношення, оскільки все було дошлюбним.
Нарешті їх розлучили.
Щотижня до Ганни приходила колишня свекруха по внука і відводила до себе, щоб той побачився з батьком.
Звідти хлопчик приходив зовсім іншим, плакав і казав помиритися з батьком, а Ганна не знала, як пояснити синові, що його тато зрадник і терпіти його вона не має наміру.
Однак незабаром це припинилося, Ігор одружився і поїхав у інше місто.
Свекруха теж на якийсь час забула про існування Ганни й онука, і тільки через вісім років вона з’явилася знову, щоб сказати Ганні, що Ігор потрапив в халепу. Їхав по дорозі машиною і опинився на узбіччі.
Його дружини не стало, а він був у лікарні. Жодних прогнозів не давали.
– Ти все-таки йому не чужа, та й син у вас росте… Я вирішила, що після виписки Ігор переїде до тебе. Так буде найкраще для всіх. І Ігорю не буде самотньо, та й Дмитрику з батьком буде добре. А потім може Ігор почне одужувати, бо ж кохання творить чудеса, чи не так?
– Яке кохання?! Яке рішення?! А мене запитати не хочете, чи я згодна на це, чи ні?
– А що тебе питати? Якби ти не любила мого Ігорчика, то давно вийшла б заміж. Досить, показала свій характер і крапка!
Ганна була сама не своя від такого нахабства колишньої свекрухи.
З якого дива вона повинна доглядати людину, яка їй зраджувала?
А те, що вона більше не вийшла заміж, так це її особиста справа і її колишню свекруху це зовсім не стосується.
Саме це Ганна і виказала колишній свекрусі, за що та звинуватила Ганну в байдужості, і що вона думає тільки про себе, і не розуміє, що Дмитру потрібен батько.
Чотирнадцятирічний Дмитро, який багато років ріс без батька, і заради якого Ганна навіть забула про своє особисте життя, став на бік бабусі і заявив, що хоче, щоб батько переїхав до них.
Ганна сказала своє тверде категоричне “ні”, від чого і колишня свекруха, і Дмитро на неї сильно образилися.
Ось відтоді Дмитро і змінився.
Раніше Ганна думала, що вони з сином справжнісінькі друзі, адже їм було цікаво проводити час разом, вони радилися з будь-якого приводу, вона навіть знала про його закоханості і захоплення, а зараз він або весь час мовчав, дивлячись в телефон, або демонстративно гримав дверима.
У чому вона завинила? У тому, що не захотіла доглядати того, хто колись зрадив її?
Так вона й не зобов’язана начебто…
Недарма всі подруги Ганни вмовляли її в один глосс, мовляв, ти ще молода, знайди собі чоловіка, вийди заміж, на твоєму Ігореві життя не закінчується.
Ось тільки Ганна думала, а як до її рішення вийти заміж поставиться її син?
А раптом він не захоче бачити у їхній квартирі чужого чоловіка? Раптом у них будуть сварки на цьому ґрунті? Раптом її обранець не полюбить її Дмитрика і що ще гірше, буде сваритися.
Тоді подруги сміялися з неї, мовляв, твій син виросте і в нього буде своє життя, а ти залишишся нікому не потрібна і самотня під старість років.
Раніше Ганна про це зовсім не думала, ну не міг Дмитрик залишити її одну на старості років, а виявляється, міг.
Ось він уже зараз поводиться так, ніби вони чужі, і звертається він до неї, коли хоче їсти або йому потрібні чисті речі.
Ганна вперше вирішила не йти на роботу. Вона зателефонувала начальнику, збрехала на ходу, про тітку, яка приїхала до неї з села, а потім вирішила прогулятися парком.
Було не холодно. Діти бігали у пошуках листя, жолудів і гілочок, видно для того, щоб виконати чергове шкільне завдання.
Ганна присіла на лавку поряд з самотньою старенькою і задумалася.
– Проблеми?
Ганна стрепенулася від старечого голосу незнайомки, проте відповіла:
– Так, із сином…
– Одна виховуєш?
– Одна…
– Так виходь заміж поки не пізно! А то будеш на старість років нікому не потрібною, зовсім як я. Думаєш, напевно, що ця бабця недолуга, роздає мені поради?
А я теж колись як ти залишилася сама і вирішила всю себе присвятити дітям.
Заміж не вийшла, щоб не псувати життя дітей, а потім вони виросли і роз’їхалися хто куди.
У кращому разі подзвонять раз на рік, щоб дізнатися, чи я жива чи ні, а в гіршому і взагалі не чути…
Себе треба любити, дитинко, себе. Ти завжди маєш бути для себе на першому місці. Ти будеш щаслива, буде щасливий і твій син. Життя швидко пролітає, задумайся поки не пізно.
– А ви праві. Я напевно, так і вчиню, любитиму в першу чергу себе!
Ганна встала з лавки і пішла до виходу з парку. У неї навіть хода стала легшою.
Себе треба любити? Добре, любити так любити. Вона зайшла в салон, освіжила зачіску й змінила колір волосся.
Пройшлась по магазинах і купила собі кілька блузок, діловий костюм і гарну сукню.
Ну і що, що витратила купу грошей, які відкладала на поїздку із сином на відпочинок, обійдеться, якщо вона така погана.
Зайшла в затишний ресторанчик, щоб пообідати – гуляти, так гуляти!
А за десять хвилин сталося несподіване.
До неї підсів гарний чоловік, який довго шукав вільне місце, і не знайшовши попросився підсісти до Ганни.
Обідали вони мовчки, раз у раз, зустрічаючись поглядами.
Олексій, так звали чоловіка, сплатив не лише свій обід, а й обід Ганни, як сказав, за те, що вона терпіла його поряд.
А вона не знаючи навіщо, запросила його пообідати у вихідні, якщо він звичайно не проти, так би мовити, щоб не залишитися в боргу.
Коли Дмитро дізнався, що мати зібралася заміж, він просто шаленів. Казав, що піде до батька, якщо та посміє привести в будинок чужого чоловіка.
От тільки Ганна зібрала речі сина і вручила їх йому, мовляв, двері відчинені.
– Захочеш повернутися – будь ласка, а ні, то я виплачуватиму аліменти.
Син пішов, а Ганна зібралася в ЗАГС подавати заяву. За місяць вони з Олексієм розписалися, а ще за місяць повернувся син.
– Мамо, вибач, я був не правий. Батько весь час гульбанить, а бабуся каже, що невідомо чи я ще від нього, бо від тебе всього можна очікувати. Мамо, можна я повернуся, га?
– Проходь, знайомся, це Олексій – мій чоловік. Олексію, а це Дмитро, мій син.
– Накривай на стіл, Ганно, ми з Дмитром самі розберемося, хто є хто!
Поки Ганна накривала на стіл, Дмитро з Олексієм уже познайомилися і домовилися, що на вихідних поїдуть на риболовлю, а на зимові канікули поїдуть у село до батьків Олексія.
Ганна посміхалася, дивлячись як два найдорожчі для неї чоловіки, порозумілися один з одним.
І чого вона стільки часу боялася, щось змінювати у своєму житті?
Ось як все добре вийшло. Олексій говорить з Дмитром як з рідним, Дмитро не відстає від Олексія ані на крок…
І все-таки дійсно любити себе треба більше, тоді й інші до тебе потягнуться і життя стане простішим і щасливішим…