– Катю, ми тебе любимо, але квартиру цю ми купили тобі для того, щоб ти жила і вчилася, а не щоб тут нічліжки всякі влаштовували! – останню фразу Ганна Геннадіївна вигукнула спеціально голосніше, щоб чути було в кімнаті, де Андрій вже збирав свої речі в сумку.
– Мамо, ну яку нічліжку?! Що ти тут спектакль влаштовуєш? Це мій хлопець Андрій, ми любимо один одного з ним! – відповіла заплакана Катя, стоячи в невеликому коридорчику, що з’єднував кухню та кімнату.
– Мати права! Ти маєш вчитися! Ми заради тебе на все готові! Ти нам життям зрештою зобов’язана! – суворо, але сухо сказав батько Каті Микола Петрович.
Присутні замовкли, коли з кімнати з невеликою дорожньою сумкою в руках вийшов темноволосий худий хлопчина. Він уважно подивився на присутніх, а вони витріщилися на нього так, ніби це був не звичайний студент третього курсу Андрій Мельник, а якась примара, яка щойно з’явилася з величезного дзеркала в коридорі.
Молодий чоловік затримався на кілька секунд, потім знову зробив пару кроків у бік коридору і обернувся. Він уважно подивився на дівчину і сказав, звертаючись до неї:
– Катю, ти залишаєшся зі мною?
Дівчина підняла заплакані очі, машинально змахнула сльози, які продовжували зрадливо котитися по щоках. Здається, вона хотіла щось відповісти хлопцю і навіть ворухнула губами. Але батько її одразу зупинив, вставивши свій коментар.
– Іди, йди, голодранець! І не збивай Катю з пантелику. Наречений знайшовся! Звичайно, жити в гуртожитку не хочеться, от і знайшов наївну дівчинку! – єхидно заявив Микола Петрович.
– Якщо ви свою дочку не розумною вважаєте, то що тут скажеш! — відповів Андрій і попрямував у бік вхідних дверей.
– Ти подивись якийсь нахаба! Ще рот свій відкривати наважився! Чоловік собі на квартиру сам має заробити! — вигукнув Микола Петрович, який не чекав у свій бік такої зухвалості.
– Ось саме! Мало того, що жив тут на халяву, так і хамити надумав! Зовсім вже совість втратив! — підхопила Ганна Геннадіївна.
Катя тим часом стояла і плакала. Найбільше на світі в цей момент їй хотілося зібрати в сумку свої речі і тікати за Андрієм. Але вона, як завжди, переживала не послухати батьків. Дівчина просто стояла і плакала, подумки прокручуючи в голові всі плюси, яких її позбавлять у тому випадку, якщо вона піде проти їхньої волі.
Звичайно ж, її одразу виженуть із квартири і машину теж відберуть. Адже все це куплено на гроші тата та мами, а вона проста студентка. Дівчина навчається на престижному факультеті, платне відділення. Якщо вона зараз влаштує бунт, хто оплачуватиме наступний семестр?! Та її просто виженуть з університету і, як одного разу передрікала Ганна Геннадіївна, Каті доведеться йти працювати офіціанткою в якесь кафе. Адже на більше вона не здатна… На думку батьків не здатна…
…Ганна Геннадіївна та Микола Петрович довгий час не могли завести дитину. Тільки після тривалих процедур, сліз, нервів та нескінченних обстежень, жінка нарешті завагітніла. Через сім місяців на світ з’явилася крихітна Катруся. Майже місяць новоспечена мама та дівчинка пролежали в палаті. Аж надто мала була слабенька для виписки.
Дівчинка часто нездужала, до дитячого садка її вирішили не віддавати. Натомість вона цілі дні безперервно проводила у всіляких гуртках і секціях, куди її водила мама. Працював у сім’ї лише Микола Петрович. Чоловік мав хорошу посаду грошей було достатньо і сім’я нічого не потребувала.
– Ганно, ви дівчинку зовсім втомили. Вона у вас хоч раз гуляла у дворі з іншими дітьми? — якось спитала Ганну Геннадійну сусідка по квартирі.
– Ой, Людо! Навіщо гуляти просто так … Потрібно займатися, час з користю проводити. Ті, хто зараз гуляють, потім будуть на жебрацьку зарплату жити. Я для своєї доньки таке майбутнє не хочу. Вона сама зараз ще багато чого не розуміє, а ми з Миколою точно знаємо, що для неї важливо і потрібно.
Сперечатися з Ганною Геннадійною в цьому питання було марно. Навіть класна керівниця Каті не змогла цього зробити, коли дівчинка вже навчалася у школі.
Якось після батьківських зборів класна керівниця покликала Ганну Геннадіївну на серйозну розмову.
– Ганно Геннадіївно, я розумію ваше прагнення виховати і максимально зайняти дочку. Але я, як педагог, вам говорю — ви Катю надто перевантажена. У неї просто виснажений вигляд. Коли всі діти бігають на перервах, вона просто сидить за партою. А все тому, що дівчинка банально не має сил на те, щоб рухатися.
– Ольга Анатоліївна, я попрошу вас не перебільшувати! Каті подобається займатися! Вона із задоволенням відвідує і школу, і гуртки. Все і скрізь встигає!
– Але, може, хоча б відверто поговорити з дівчинкою на цю тему? Вона насправді дуже стомлюється!
– Ольга Анатоліївна, вона давно звикла до такого темпу!
Переконати Ганну Геннадіївну було просто неможливо.
Катя виросла, на відмінно закінчила школу. В університет вступила до обласного центру. Батьки дуже пишалися донькою та всім знайомим розповідали, що Катя тепер навчається на найпрестижнішому платному факультеті.
– Ну як там Катя, вступила? – запитували родичі, на що Ганна Геннадіївна відповідала гордо:
– Ну, звичайно.
Батьки пишалися вступом доньки і навіть не здогадувалися, що всі ночі безперервно майбутній економіст Катя плаче через те, що насправді хотіла піти ще з дев’ятого класу і вступити до художнього училища.
Батьки робили все для того, щоби доньці було добре. Наприкінці серпня Каті виповнилося вісімнадцять. Батьки на день повноліття зробили коханій доньці два розкішні подарунки — купили однокімнатну квартиру в обласному центрі та машину.
Щастю Каті не було межі. Навіть економічний факультет більше не лякав її. Адже тепер вона житиме сама, отримає права і самостійно розпоряджатиметься власним життям. Одним словом, стане по-справжньому дорослою.
Тільки ось всі мрії Каті впали в одну мить. Батьки, незважаючи на те, що знаходилися від міста за кілька десятків кілометрів, контролювали кожен крок.
– Мамо, це буде лише вечірка, день першокурсника… Чому мені вічно нікуди не можна? Що ви постійно контролюєте мене?
– Катю, жодних вечірок. Тобі треба вчитися! А якщо ти не слухатимешся, тоді мені на час доведеться взагалі до тебе переїхати. Я так і вчиню! – заявила Ганна Геннадіївна.
– Ось саме! Поки ти живеш за наш рахунок, будь добра, слухайся і підкоряйся. А не хочеш, будь ласка. Можеш переїжджати до гуртожитку, будеш там жити по сусідству з клопами та тарганами. І ключики від машинки теж повернеш, на тролейбус пересядеш, на зупинках стоятимеш…
І Катя продовжувала слухатися батьків беззаперечно. На другому курсі з’явився Андрій — промінь світла у її темному царстві. Вона одразу ж закохалася у симпатичного та галантного молодика. Зустрічалися півроку, а потім Андрій запропонував жити разом.
– Катю, давай квартиру винаймати? Я можу вечорами підробляти.
– Та ти що! Житимемо в мене. — Катя наважилася на рішучий крок.
– А твої батьки, ти ж казала, що вони в тебе дуже суворі.
– Слухай, ну ти їм сподобаєшся, я певна. – говорила Катя, сумніваючись у власних словах.
– Давай я хоч комуналку оплачуватиму, щоб нахлібником не бути. — запропонував хлопець.
– Та розберемося! Головне, що ми тепер разом! — з радістю відповіла Катя.
Тільки щастя молодих тривало рівно до раптового візиту батьків. Приїхавши до дочки до квартири, вони закотили справжню сварку.
– Катю, ми тебе любимо, але квартиру цю ми купили тобі для того, щоб ти жила і вчилася, а не щоб тут нічліжки всякі влаштовували!
– Мамо, ну яку нічліжку? Що ти тут спектакль влаштовуєш?! Це мій хлопець Андрій, ми любимо один одного з ним!
– Мати права! Ти маєш вчитися! Ми заради тебе на все готові! Ти нам життям, зрештою, зобов’язана!
Андрій пішов, а Катя залишилася…
– Значить так, люба моя! Тобі треба з ним розлучитися, бо цей хлопчина тобі не пара! Дивись розумник який, добре влаштувався! Чоловік має сам собі на квартиру заробити. – заявив Микола Петрович.
Катя та Андрій розлучилися. Після закінчення університету Андрій поїхав у Київ. Катя дуже переживала з цього приводу.
– Досить соплі розпускати! Я домовився, що тебе візьме на роботу мій приятель. Має в нашому місті свою компанію. І вдома житимеш під нашим наглядом. А цю квартиру будемо здавати! — вкотре Микола Петрович розписав дочці її життя на кілька років.
– Ні. Я залишусь тут! – Заявила Катя.
– Що? Ні, ти поїдеш із нами! – сказав, Микола Петрович.
– Не поїду з вами! Досить моїм життям розпоряджатися!
– Доню, ти що таке говориш? Та інша була б вдячна батькові, в ноги б йому кланялася! А ти?
– Та інша на моєму місці вже давно втекла б! Досить мною розпоряджатися. Я сама знайду роботу і квартиру зніматиму!
– Бач, яка розумна! Куди тебе без зв’язків візьмуть? Хіба в кафе, офіціанткою? Ну та йди! Але тільки пам’ятай, у цій квартирі ти не житимеш.
Перший місяць Катя жила у подружки. На серйозну роботу студентку справді, як і запевняла мати, не взяли. Тоді Катя пішла працювати туди, чим її все життя лякали — влаштувалася працювати офіціанткою у кафе.
Як виявилося, нічого поганого у цій роботі немає. Колектив — такі ж студенти та студентки, начальник — чудова людина. Катя заробила грошей, винайняла невелику кімнату. Вона гуляла, ходила до клубів у вихідні з подругами. Нарешті вона відчула справжнє життя. Виявилося, що ні квартира, ні машина для щастя їй абсолютно не потрібні. Вона почувала себе найщасливішою. Вона по-справжньому жила!
Минуло кілька років. Катя влаштувалася працювати у філію великої київської компанії, працювала за спеціальністю, а у вихідні ходила до художньої студії. Із батьками дівчина помирилася.
– Катерино Миколаївно, приїхав юрист із головного офісу. Введіть його, будь ласка, у курс справи. — попросив Катю начальник Борис Андрійович.
– Добре.
– А ось, до речі, і він. Познайомтеся – Мельник Андрій Юрійович.
– Здрастуйте! – сказала Катя з усмішкою.
– Привіт! — відповів Андрій.
Незабаром Катя та Андрій одружилися, у них народився син Олег. Якось дідусь Микола Петрович сказав, погладжуючи онука по голові:
– Квартиру ми Олегу, напевно, відпишемо, якщо вчиться добре буде.
– Діду, а тато каже, що справжній чоловік сам собі на квартиру заробить! — відповів Олег і посміхнувся до батька.
Микола Петрович глянув на дружину і опустив очі… Чомусь йому стало соромно. І чому цікаво?)