Чомусь батькові Ганни ніколи не подобався сусідський хлопчик Матвія. Донька це відчувала та бачила, але не могла зрозуміти чому. Батько її Федір знав, не подобається йому син вічного суперника Андрія, з яким ще будучи неодруженими вони мріяли одружитися з Мариною. Обидва залицялися до однокласниці, вона навіть деякий час зустрічалася з Андрієм, а батько Ганни з того часу причаїв на нього образу. Марина вийшла заміж за іншого та поїхала до міста.
Дружба Матвія та Ганни почалася в ранньому дитинстві. Жили по сусідству, мати Ганни раділа, що донька товаришує з Матвієм, а батько не переносив його. Навчалися в одному класі, разом ходили до школи та назад.
Федір завжди приїжджав на обід додому своєю вантажною машиною. Ось і цього разу, під’їжджаючи до будинку, побачив біля будинку Андрія, зібрався народ.
– Що сталося, – спитав він у дружини, яка стояла в натовпі з схвильованим виглядом, а в очах стояли сльози.
– Андрія з дружиною не стало, поверталися з міста на мотоциклі, – ледь сказала вона.
– Як не стало, що ти таке несеш, це точно?
– Точно-точно, – підтвердив дід Іван, що стояв поруч.
– Як же тепер Матвійко? Як же тепер… – повторювала мати Ганни. – Адже вони з Ганною скоро зі школи прийдуть (на той час їм було по одинадцять років). – Як йому сказати, що він залишився сиротою? Ганна теж незрозуміло як відреагує на це… – таки не стрималася, заплакала жінка і пішла до себе у двір.
Федір тільки поїв і зібрався виходити з дому, як у хату ввійшли Ганна та Матвій, голосно розмовляючи та сміючись.
– Доброго дня, – привітався хлопчик.
– Мамо, нехай Матвій у нас пообідає, доки його батьки з міста приїдуть, дай нам поїсти.
– Звичайно, – відповів батько, а дочка здивувалася, мама чомусь мовчала. – Звичайно, залишайся скільки хочеш, – і вийшов з дому, щоб уникнути неприємної розмови, та й на роботу треба їхати.
Хлопці поїли, Матвій сказав:
– Дякую, тітко Віро, я вже піду додому, скоро батьки приїдуть. Мені ще треба прибрати у себе в кімнаті, обіцяв мамі.
Віра розгубилася, не знаючи, що сказати. А діти запідозрили щось недобре і витріщилися на неї, застигши в очікуванні. Зазвичай мати Ганни завжди посміхалася, але зараз була сумна та засмучена.
– Матвію, не треба тобі додому, не ходи, побудь у нас.
– Чому, тітко Віра?
– Твої батьки, вони… – Твої батьки не приїдуть додому. Сталася біда… – вона обійняла Матвія. – Вибач, синку, але твоїх батьків не стало.
– Як це так, не стало? Мама сказала, що приїдуть із міста швидко, їм у справах треба було, – казав Матвійко.
– Мені дуже шкода, але це так, – сказала Віра і відвернулася до вікна.
Матвій стояв, як укопаний, не плакав, але в очах стояли сльози.
– Мені все одно треба додому, – раптом рішуче сказав він, одягнувся і вийшов, до нього ще не доходило, що це означає.
Тієї ночі Матвій ночував у будинку батьків Ганни, потім вони пішли до школи. Після школи мати Ганни їх нагодувала, якраз і батько був вдома. Саме тоді приїхали дві жінки і пояснили, що Матвія вони забирають із собою, бо він залишився сам.
– Мамо, тату, нехай Матвій в нас залишиться, – просила Ганна зі сльозами батьків, але його не залишили.
Матвій сумно дивився на Ганну і сів у машину. Ганна відчайдушно плакала, весь день не знаходила собі місця, згадуючи сумні очі хлопця.
– Добре, хоч телефони у нас є, він мені зателефонує, – думала вона.
Спочатку Матвій дзвонив Ганні і розповідав, що живе в місті в дитбудинку, навчається в іншій школі. Але згодом він перестав дзвонити, а Ганна не розуміла чому, намагалася сама зателефонувати, та його телефон мовчав.
Вона не знала, що Федір навіть був радий, що Матвія відвезли до дитбудинку, він навіть туди з’їздив і заборонив дзвонити Ганні. Тим більше, він вирішив продати будинок і переїхати в інше місто.
– Я не хочу, щоб моя дочка спілкувалася з тобою, сподіваюся, ти мене зрозумів, – сказав він хлопцеві.
Хоч Андрія вже немає, але Федір все одно тримав на нього образу, і переніс це на його сина. Сам він не замислювався про переживання доньки, вважав, що це так – «одні пустощі». Його не хвилювало, що Матвій теж глибоко переживав усе це.
Минуло чотирнадцять років. Ганна закінчила інститут, намагалася знайти роботу, звичайно важко, тому що вона без досвіду, але знайшла. Їй пощастило знайти гідне місце, її взяли з випробувальним терміном в одну успішну компанію.
– Ви розумієте, Ганно, якщо не пройдете випробувальний термін, ми вас не приймемо на постійне місце? – запитали її у відділі кадрів, а вона ствердно кивнула.
Не сподобалося Ганні, як сприйняли її колеги.
– Дякую, я намагатимуся.
Колектив був молодий, але атмосфера у ньому була прохолодна. Ганні не сподобалося, як її прийняли колеги. Хтось дивився на неї із заздрістю, вона була гарною дівчиною, хтось поблажливо, типу трохи попрацює і піде, випробувальний термін не всі проходять. Тут панували конкуренція, заздрість та кар’єризм.
Перші три дні пройшли в напрузі, Ганна сама до всього докопувалася, ніхто їй не підказував, навіть якщо зверталася до колег, ті знизували плечима.
На четвертий день роботи Ганна вийшла в коридор із документами на підпис до начальника відділу, але тут несподівано зіткнулася з молодим чоловіком. Той дивився у папку із документами. Він підвів голову, Ганна застигла від несподіванки. Вона розгубилася, а потім вигукнула:
– Матвію, це ж ти!?
Молодий чоловік упустив папку з документами з рук, документи розлетілися, а хтось із колег виглянув у коридор.
Він дивився на неї здивовано і нерозумно, але потім до нього дійшло.
– Ганно, ти? Але ж це неможливо!
– Я, Матвію, я. Як я рада тебе бачити, – радісно відповіла дівчина і кинулась до його обіймів.
Трохи простоявши, обидва розчепили руки і кинулися збирати документи, що розлетілися. Коли їх було зібрано, Ганна засипала його питаннями.
– Ти як тут, Матвію? Теж працюєш, судячи з документів кур’єром? А чому ти перестав мені дзвонити тоді? Як живеш?
– А ти давно тут працюєш? – запитав він.
– Ні, четвертий день, – відповіла Ганна.
– Ну тоді зрозуміло, – сказав Матвій. – Увечері після роботи я тебе почекаю біля входу, я на п’ятому поверсі, а ти значить тут на третьому. Мені зараз треба повернутися до роботи, вибач, а потім зустрінемося.
Щаслива Ганна кивнула головою і пішла до начальника, провівши поглядом Матвія. Залишок робочого дня не могла зосередитись. Переживала радість від зустрічі і думки її пов’язані з Матвієм і майбутньою зустріччю. Вона згадувала своє перше кохання та їхні ніжні нехай і дитячі почуття одне до одного.
Ледве дочекавшись закінчення робочого дня, вилетіла з офісу надвір і побачила його.
– Давай у кафе, – запропонував Матвій і показав рукою через дорогу.
Спілкувалися довго, вона розповіла, що живе з батьками майже на околиці міста, у них свій будинок.
– Мої батьки будуть раді побачити тебе, – говорила вона, – тому післязавтра в суботу приїжджай до нас у гості.
Матвій приїхав з квітами і вручив Вірі, матері Ганни, а Федір холодно привітався і попрямував у кімнату, кивнувши молодому чоловікові, запитання:
– І ким же ти працюєш, – поцікавився Федір.
– Тату, я ж казала, що Матвій теж у нас в офісі працює кур’єром, – але батько одразу втратив інтерес до подальшої розмови.
Тільки Віра намагалася згладити розмову, було видно, що вона рада зустрічі і ставилася до Матвія, як до сина. Вона розпитувала його про життя.
– Я живу з прийомними батьками, вони мене всиновили, коли мені було чотирнадцять років. Батьків я дуже люблю, і вони мене теж, завжди дбають про мене.
– Ну треба ж, життя здатне на такі несподіванки. Розлучилися у дитинстві, і ось тепер така зустріч, – говорила Віра.
З цього моменту Ганна з Матвієм зустрічалися. Вони дуже зблизилися і вже майже не відчували довгої розлуки, Віра раділа за дочку, а Федіру було все одно і навіть сподівався, що нічого в них не вийде.
– Знаєш, Матвію, так і не можу зрозуміти, чому мій батько не сприймає тебе, адже з дитинства жили поряд.
А Матвій відреагував несподівано:
– Ганно, виходь за мене заміж, згодна?
– Звичайно, Матвію, звичайно, згодна. Порадую сьогодні батьків.
Мати зраділа, а батько сказав, що не радий такому зятю.
– Можеш виходити за нього, але в нас його бачити не хочу, не подобається мені.
– Тату, ти дуже погано ставишся до Матвія, тільки не зрозумію чому. За що ти його так не любиш?
– Я не хочу говорити про цю тему, роби, що хочеш. Вирішуй сама, тобі жити.
Незважаючи на таке ставлення її батька до Матвія, вони розпочали підготовку до весілля. Матвій запросив її до себе додому. Але тут і чекав несподіваний сюрприз на дівчину. Коли вона увійшла до будинку, побачила, що її з усмішкою зустрічають його прийомні батьки. А батько Матвія, ні хто інший, а їхній генеральний директор Вадим Сергійович. Ганна застигла від несподіванки. Вадим Сергійович – власник компанії, де працює Ганна, а Матвій – його заступник і співвласник компанії.
Тепер Ганна зрозуміла, чому на неї косо дивляться її колеги, навіть із заздрістю. Вона запитала чому Матвій приховував цей факт, але він просто відповів:
– А ти й не питала мене, ти сама вирішила, що я кур’єр.
Весілля було пишне. Батьки Матвія подарували їм велику квартиру. А Федір ніяк не міг отямитися від того, хто став його зятем. Він сам зізнався дочці, що заборонив Матвієві дзвонити їй і вирішив змінити місце проживання. Але як він не намагався, нічого не вийшло. Доля скрізь знайде, немає таких перешкод, які можуть перешкодити справжньому коханню. Все тепер у них добре.