Добре начебто ніхто із сусідів не бачив їх.
Навіть біля під’їзду на лавці не сиділи бабусі.
Галина Вікторівна виглянула у вікно і в цьому переконалася, перш ніж вони увійшли до кімнати з коридору.
Дівчина розувалася, син її дитину на руках тримав. А потім вони разом зайшли і Дмитро оголосив:
– Мамо, це Марина і мій синочок новонароджений. Я їх забрав із пологового будинку щойно, вибач, що раніше не сказав.
Галина Вікторівна від цих слів просто застигла.
Діма їй розповідав, що з дівчиною зустрічаються вже більше року. Говорив, що вона за нього на рік старша, вони працюють разом і вона його начальниця.
Галина Вікторівна тоді ще здивувалася, мабуть, і квартира в неї, і начальниця. Не те щоб це погано, але не вірилося їй. Діма у неї не такий хваткий, щоб таку дівчину мати. Весь у свого батька Анатолія, якого вже не стало.
А тепер привів якусь дівчину!
Фарбована, нігті, брови навела, та й губи надто вже пухкі, роблені як пити дати. Явно вона Дмитра обкрутила, а матір він обманював, щоб відстала від нього!
Привів, дивіться на них тепер, теж мені мадонна з дитиною!
Галина Вікторівна була вся якась схвильована.
Не дарма їй цей дивний сон наснився, натяк у ньому був, а вона одразу й не розібралася.
– Мамо, ми в мою кімнату зайдемо ненадовго, Марина сина погодує і питимемо чай. Ми купили тортик, – Дмитро безглуздо посміхнувся і пішов, за цією дівчиною.
То що вони тепер жити тут збираються? Це ж у тієї начальниці була квартира. А у ЦЕЇ явно немає нічого, ось це Діма потрапив!
І говорила йому, по-доброму попереджала – не звʼязуйся з такими дівчатами, не доведуть вони тебе до добра! Говорила ж, шукай просту, добру, душевну!
Галина Вікторівна налила в чайник води, гріти поставила. Хотіла чашки дістати, та лише рукою махнула.
Ніякого немає в неї настрою чаї з ними розпивати. Нехай самі чашки дістають і тортик свій їдять.
Та й найголовніше, син упевнений, що це його дитина! Він ні секунди не сумнівається, хоча збоку відразу видно, що ще треба розібратися.
З кімнати сина долинав сміх і вигуки: – Як ти його переодягнув, Дмитро, ти що! Дай мені. Ну, обережніше!
Вже командує. Ну і влип синок, ось безглуздий, ну весь у свого тата.
Галина Вікторівна знову пригадала недавній сон.
Чоловік Анатолій днями їй якраз наснився, вперше з того часу, як його не стало.
Точніше раніше вона просто його присутність відчувала і образ його був розпливчастий, обличчя не можна було розглянути, скільки вона не намагалася.
А тут ніби живий Анатолій був, підійшов до неї не дуже близько, віддаля зупинився. Сам у гарному костюмі новому, ніби на свято прийшов.
І каже їй: – Галю, ближче мені до тебе не можна підійти, бо не дадуть поговорити. Я і так просив, просив, ледве дозволили!
А потім раптом сказав зовсім незрозуміле щось, і одразу почав зникати. Гукає до неї: – Мені це було не можна тобі говорити, але наше з тобою кохання триває, Галю! Ти тільки не заважай їй жити, тільки не заважай…
Галина Анатоліївна прийшла в себе в повній розгубленості. Що дивно, їй здалося, що в кімнаті навіть його одеколоном пахне, так, ледь відчувається, але вона впізнала запах.
Галина Вікторівна цей одеколон чоловікові дарувала якраз незадовго до його відходу, він у тумбочці так і стоїть.
Встала, відкрила тумбочку, взяла одеколон – ні, не пролився. Ледве відкрутила кришку, присохла вже. Понюхала – ну точно, ним і пахне, ніби Толік прямо тут і стояв.
– Мамо, а ти що чашки не дістала? Ми синочка на мій диван поклали, він спить. Ти хочеш на нього подивитись? Ми з тобою хочемо порадитись, ти не проти, якщо ми Анатолієм його назвемо?
Марина мовчала та розпаковувала торт. Потім Діма сказав: – Мамо, ти пробач, що так пізно тобі сказали про дитину і про те, що ми вже розписалися. Я тобі потім поясню чому. Жити ми у Марини будемо, це недалеко. А обманювати я тебе і не обманював, Марина нашу начальницю заміняла на час її відсутності. Марина в мене розумна, добра та дуже хороша, мамо. Ви ще точно з нею подружитеся.
Вони пили чай із тортом, сміялися, а Марина час від часу запитливо на Галину Вікторівна поглядала.
Потім прокинувся малюк, вони обоє скочили до сина і принесли його на кухню.
Маленький ще зовсім, а Дмитро та Марина і самі як діти раді. Сюсюкаються з ним, уже Толіком називають, раз мама не проти начебто.
А Галина Вікторівна мовчить поки що, у собі ніяк не розбереться. Може недаремно її чоловік у цьому дивному сні просив, щоб вона не завадила їхньому коханню продовжуватися?
І життя покотилося далі.
Жити Діма з Мариною та маленьким сином стали у Марини.
Але до Галини Вікторівна часто приходили.
І вона стала звикати до цієї трохи колючої дівчини.
І губи її пухкі свої схоже, роблені не так виглядають. Та й не схожа вона на таку, що обманювати буде, як її спочатку прийняла Галина Вікторівна. Син її Діма хлопець звичайно хороший, але він звичайний, не особливо хваткий і не якийсь багатий наречений, за яким дівчата могли б бігати.
І ще помітила Галина Вікторівна, що за колючою зовнішністю ховається інша Мариночка. Видно Діма її розглянув, тому й полюбив. І вона тепер теж рада, що у сина її така дружина та синочок.
Онук її, Галини Вікторівни, Толік.
– А я дівчинку хотіла, – якось раптом сказала Марина свекрусі, коли вони вже прийняли один одного і добре спілкувалися.
– Чому?
– Адже батька мого не стало дуже давно, а мама гульбанити почала дуже сильно, не змогла змиритися, що немає його більше. Тому хлопця я ніколи не хотіла, сини йдуть, а донька завжди при мамі. Тож я тому й у дитбудинку опинилась. Боролася там із хлопцями за те, що називали всіляко. Вирішила що виросту і стану красивою будь-що. В інститут сама вступила, навчалася старанно, навіть не гуляла, тільки вчилася та працювала. Думала, що заміж краще не вийду ніколи і дітей не народжуватиму. Одна житиму, квартира в мене є, робота хороша. На зло всім стану гарною і багатою і гордо дивитимуся на оточуючих за все те погане, що від життя отримала. А потім Дмитра зустріла і всі мої плани зруйнувалися. Виявилося, що мене теж можуть кохати, Діма мені це довів. А тепер виявилося, що й мама в нього чудова, хоч він мене насторожував, що я мамі його не сподобаюся.
Галина Вікторівна слухала невістку та посміхалася.
Адже вона й сама в юності в людях зневірилася, доки Анатолія свого не зустріла. З його мамою та батьком знайомитися не хотіла. І заміж за Анатолія йти не погоджувалась, він два роки її вмовляв. Вони й розписалися тишком-нишком, а вже потім до його батьків пішли знайомитися. Мама його пізніше на Галю все косилася, здавалося їй, що Дмитро дуже рано народився, теж певні думки були всякі.
Ось як все повторюється…
– Грибів цього року зовсім мало в лісі, люди так кажуть, – помовчавши, раптом повідомила Галина Вікторівна.
– І що такого, мамо Галю? – не зрозуміла Марина і здивовано подивилася на неї.
– А якщо тепер мало, значить мир скоро настане, ось ти й дівчинку народиш, і життя триватиме, так, дочко!
Галина Вікторівна раптом уявила, як би радів Анатолій, якби бачив, що в них мирно в хаті. І маленький Толік підростає, на діда став у всьому схожий.
Притулитися б зараз до неголеної щоки чоловіка. А він би обійняв її і сказав: – Ну що Галино! Наше кохання триває у наших онуках! Я завжди знав, що воно ніколи не скінчиться.