– Мамо, ось ми з Марійкою і приїхали! – весело сказав Сергій і поставив у коридор дві величезні сумки з речами. – Добре, що ти погодилася нас прийняти, бо хоч у готель іди.
– Звісно, живіть, – привітно сказала Валентина Вікторівна. – Нехай і тісно нам буде в однокімнатній квартирі, ну нічого, якось розмістимося.
Сергій, син Валентини Вікторівни, жив на орендованій квартирі з дружиною Марійкою. А потім у них сталася неприємність: хазяїн попросив з квартири переїхати. Ось Сергій і вирішив, що вони із дружиною тимчасово поживуть у мами.
Марія швидко оглянула квартиру, і сказала свекрусі:
– Ми житимемо в кімнаті, а вам доведеться ночувати на кухні. Нас двоє, а вам одній там вистачить місця.
– Все гаразд, я й справді збиралася спати на кухні. У мене є крісло-ліжко для таких випадків. Так що займайте кімнату і не хвилюйтеся, вже один тиждень я якось потерплю.
– А що це навіть зручно. Як прокинетеся, можете одразу нам сніданок готувати, – засміялася Марійка, і пішла розкладати свої речі.
Валентина Вікторівна була жінкою порядною, спокійною і ніколи не лізла у особисті справи сина. Хоч Марійка їй не дуже подобалася, але вона ніколи не говорила про це Сергію.
«Якщо мій син щасливий, то все в порядку. Він дорослий, розумний хлопець, і сам розбереться, яка дружина йому потрібна».
Спочатку Валентина Вікторівна не надто переживала через приїзд сина й невістки. Вона була впевнена, що це ненадовго – ну, яка радість молодим жити одній з матір’ю?
Але, як виявилося, жити безкоштовно – це великий і вагомий плюс. Марійка постійно казала, що вони мають проблеми з грошима, і поки ніяк не можуть знайти відповідний варіант, куди переселитися. Не забувала і скаржитися на тісноту, а ще постійно критикувала звички свекрухи:
– Валентино Вікторівно, чому у вас постійно телевізор увімкнений? Навіщо ви взагалі ці серіали дивитеся? Краще дивіться фільми по комп’ютеру, і навушники не забудьте вдягнути, бо мене дратує звук.
– А мені по телевізору зручніше дивитися, екран більший. Але якщо тобі заважає, я краще піду на кухню, приготую щось.
Валентина Вікторівна ніколи не сперечалася з невісткою. Вона сподівалася, що з часом Марійка стане мудрішою, і їхнє спілкування налагодиться. А поки що Валентина не збиралася сваритися і висловлювати претензії.
Марійка рідко мила за собою посуд, не прибиралася, все готування скинула на свекруху. Валентина Вікторівна думала, що невістка поки що не звикла до цього будинку і соромиться щось зробити по-своєму.
Але одного разу таки не витримала і дуже м’яко сказала:
– Марійко, сходи, будь ласка, у магазин і приготуй Сергію щось на вечерю. Він казав, що сьогодні буде пізно.
– А ви знаєте, що я на дієті? – обурилася Марійка, не відводячи погляду від телефону. – І сьогодні я збираюся вечеряти тільки овочевим салатом. А Сергій уже не маленький і може сам собі щось приготувати. Якщо я не працюю, це не означає, що я тут маю бути замість служниці.
Валентина Вікторівна у задумі відкрила холодильник і зітхнула. Продуктів майже не залишилося, та й у морозилці було пусто.
Довелося знову купувати їжу за власний кошт. А після вечері вона наважилася поговорити із сином:
– Сергію, мені незручно тобі говорити, але не міг би ти купити продуктів? Тільки на себе й Марійку, мені нічого не треба. Сам розумієш, зарплата у мене невелика, важко годувати вас.
– Та нема питань. Тільки я всю зарплату віддаю Марійці – вона вважає, що бюджетом має завідувати дружина. Але ти не хвилюйся, я з нею сьогодні поговорю.
Важко щось приховати, живучи утрьох в однокімнатній квартирі. Валентина Вікторівна зібралася лягати спати, розклала своє крісло і раптом почула перешіптування невістки і сина.
Вона прислухалася й побіліла від почутого.
– Марійко, треба дати мамі бодай трохи грошей. Ми і так її коштом живемо, та ще й їмо за її рахунок. Якось негарно виходить.
– Я не маю грошей! Ти знаєш, скільки я залишила у салоні краси? Фарбування волосся, манікюр, ламінування вій… Від твоєї зарплати вже практично нічого не залишилося. А з твоєю мамою нічого не станеться – нехай допоможе молодій сім’ї.
Валентина Вікторівна розхвилювалася, що через неї Сергій із Марійкою можуть посваритися. «Добре, Бог із ними, із цими грошима. Сподіваюся, через тиждень вони поїдуть, а я вже якось потерплю».
Час минав, а про переїзд ніхто й не говорив. Марійка хоч і була незадоволена спільним проживанням зі свекрухою, але шукати нове житло не поспішала. Звичайно, Валентині Вікторівні вже почало набридати таке життя: спати на кухні, готувати, прибирати за всіма, ще й терпіти причіпки.
На цьому всі сюрпризи не закінчилися. Якось Валентина Вікторівна підійшла до свого старенького серванту і схопилася за серце – зник її чайний сервіз. Вона ахнула, злякалася, зазирнула до сусідніх шафок, але сервізу ніде не було.
«Куди він подівся? Старий сервіз, кому він був потрібний? Мабуть, Марійка його кудись переставила, більше нема кому».
За годину додому прийшли Сергій із Марійкою, і Валентина Вікторівна одразу ж запитала:
– Слухайте, ви не брали мій сервіз? Дивна річ, але я ніде не можу його знайти.
Марійка з усмішкою подивилася на чоловіка і сказала:
– Так, це я його брала. На продаж. Навіщо вам цей мотлох? Ви ж самі казали, що не користуйтесь таким посудом. Скажіть спасибі, що вдалося продати його за непогані гроші.
– Ви продали його? – ахнула Валентина. – Я його так берегла, він мені від мами дістався! Сергію, ну чому ти мені нічого не сказав? Хіба так можна потай продавати мої речі?!
– Мамо, справді, навіщо тобі цей сервіз? Дарма тільки місце займає. А ми його продали за шість тисяч, якраз можна накупити продуктів.
– Ой, Сергію, що ви наробили… – зі сльозами на очах прошепотіла Валентина Вікторівна. – Це ж не просто сервіз, це моя пам’ять про маму! Невже у вас нічого не тьохнуло, коли ви таке задумали?
– Та що ви сваритеся через цей мотлох? – здивовано запитала Марійка. – Весь цей сервант давно пора відправити на смітник. Зараз такі меблі із вісімдесятих. років виглядають дуже убого.
Сергій бачив, що мати засмучена, але все ж таки вирішив підтримати дружину:
– Точно, мамо, давай я краще тобі білу шафку куплю, сучасну. Тільки не зараз, а потім, коли будуть гроші. Бо в квартиру вже заходити соромно.
Валентина Вікторівна була просто збентежена поведінкою сина. Хай, Марійка, з нею все зрозуміло.
Але ж Сергій? Невже він теж вважає всі ці речі мотлохом?
Соромиться, що у них не якийсь дорогий ремонт?
Так, Валентина давно не оновлювала меблі, але хіба це головне?
Вона сама виховувала сина, старалася, щоб він виглядав не гірше за інших і навіть змогла знайти гроші на платне навчання.
– А коли ви збираєтесь від мене переїхати? – тихо спитала Валентина. – Вже не знаю, як мені з вами жити далі, може, ви ще щось винесете з дому. Якщо щиро, я вже втомилася жити з вами. Ми домовлялися на один тиждень, а минув уже місяць.
– Ну ось, ви нас уже виставляєте! – гукнула Марія. – Ненадовго вас вистачило! Та ви через свій сервіз більше переживаєте, ніж через сина! Ви б краще пораділи, що ми вам квартиру прибираємо, бо живете серед мотлоху!
– Та вже дякую, – почала злитися Валентина Вікторівна. – Я вам намагалася у всьому допомогти – з весіллям допомогла, пустила вас до себе пожити, годувала та прибирала за вами. А вам мої речі заважають? Ні, я сама вирішу, як мені жити у своїй квартирі!
Марійка схопила свою куртку, сумку і прошипіла чоловікові:
– Ідемо звідси! Я краще поїду до своїх батьків, ніж терпітиму таке ставлення! Сергію, ти що, не бачиш, що Валентина Вікторівна нам дорікає своєю допомогою?!
Сергій не знав, що робити. Він не очікував, що мати так сильно засмутиться через сервіз, та ще й вкаже їм на двері. Але сваритися з Марійкою йому теж не хотілося, і він спробував заспокоїти маму:
– Нічого страшного не сталося, навіщо так злитися? Куди ми поїдемо зараз? Батьки Марійки живуть за містом, туди півтори години треба їхати.
– Це вже не моя справа, – тремтячим голосом сказала Валентина Вікторівна. – Хай тепер Марійка вирішує, де вам жити. Я думала, що ви хоч трохи будете вдячні мені за допомогу, але бачу, що вам незнайоме це почуття.
Сергій і Марійка пішли, а Валентина Вікторівна розплакалася. Їй здавалося, що вона надто жорстко вчинила, і що тепер їхні стосунки із сином безповоротно зіпсовані.
Але, на щастя, Сергієві пішов на користь цей урок. Через три дні він прийшов до мами, а в руках у нього була коробка із сервізом.
– Дивись, мамо, я викупив сервіз назад. Я зателефонував покупцю, все пояснив, і та жінка погодилася повернути.
Щоправда, попросила гроші зверху, але це вже дрібниці. Одним словом, вибач, будь ласка, що так вийшло. А Марійка… Про неї якось потім поговоримо.
Валентина Вікторівна була щасливою. І від того, що сервіз повернувся до неї, і від того, що Сергій нарешті її зрозумів.
Вона повернула улюблений сервіз на законне місце і, милуючись ним, сказала:
– Ох, молодь! Нічого ви не розумієте у гарних речах!