– Я на неї заяву напишу! Як же це? Вона ж обіцяла нам будинок, власниками нас зробити обіцяла! Нехай поверне все до копійки! – не могла заспокоїтися свекруха.
– Ось не дарма в народі кажуть: нахабство – друге щастя. Це точно. І це якраз про твою Оленку! – обурювалася сестра Миколи, зовсім забувши про те, скільки вона сама зробила недоброго молодій невістці.
– Слухай, розбирайся з нею сама! Я взагалі нічого не знаю про ваші справи! – відмахнувся від Галини чоловік. – Вона і мене послала куди подалі. Тож я теж постраждалий.
– Так а я про що тобі говорю – яка хитра! Усіх нас обвела довкола пальця! І батьків так гарно обманула, і мене. Та й тебе, як виявляється, не могла заспокоїтися сестра.
Олена ж була, задоволена собою і тому щаслива, їхала на таксі на вокзал, звідки планувала через три години поїхати у свою довгоочікувану відпустку.
Ох, як спритно вона віддячила всій родині чоловіка, яка протягом двох років ставилися до неї не так як треба…
…Познайомилася Олена з майбутнім чоловіком в університеті, де вони разом вчилися.
Микола навчався важко, зовсім не розуміючи, навіщо батьки відправили його в цей навчальний заклад. Заняття хлопець пропускав, заліки й іспити висіли хвостами. Микола був уже на межі відрахування, коли скромна на вигляд дівчина, з якою вони познайомилися у їдальні, сказала, що допоможе йому.
– Що ж, простягну вам руку допомоги, – мило посміхаючись молодому чоловікові, який їй сподобався, – сказала Олена, вислухавши незадоволені вигуки Миколи про те, як же ж дістало його це навчання.
І молодик все таки якось отримав диплом, і незабаром після закінчення навчання вони зіграли весілля.
Олена відразу пішла працювати в хорошу фірму, де згодом, не відразу, але все ж таки стала отримувати непогану зарплату. Чоловік же ж не поспішав із цією справою. Він вважав, що робота в офісі не для нього. Періодично підробляв на різних сумнівних роботах в інтернеті. Іноді виходило непогані суми, але найчастіше він знову влазив у борги.
Олена з чоловіком оселилися у квартирі, яка належала його батькам. До весілля старшого сина вона здавалася квартирантам, але потім, молоде подружжя, зробивши невеликий косметичний ремонт, переїхало туди жити.
Свекруха Марина Вікторівна вважала, що вони ощасливлюють свою невістку, бо не тільки взяли її у свою гідну й шановану родину, а й одразу поселили її в квартирі.
– Ти тільки подумай, Оленко, скільки ви грошей одразу заощадили! Бо ж, напевно, всі твої заміжні подруги винаймають квартири або відносять в банк величезні платежі за кредити. А вам з Миколкою дісталося готове житло. Живи й радій!
– Я й радію. І дуже вдячна вам за це, – з усмішкою відповідала їй Олена.
Микола часто брав у дружини гроші на чергову свою справу. Коли втрачав гроші, їм було важко. Навіть позичали у батьків Олени, бо своїм про те, як він заробляє гроші, Микола нічого не розповідав.
– Може, годі вже? – невдоволено говорила Олена чоловікові. – Скільки можна так жити? Знайди нормальну роботу зі стабільним заробітком. Я не можу тебе весь час рятувати грошима.
– Сам розберуся, – невдоволено відповідав Микола.
– Ну й розбирайся, а нам мої гроші більше не розраховуй! – не витримала дружина. – Досить тебе тягнути на собі, ти не хлопчик.
Вона розуміла, чому чоловік поводиться так зухвало. Він вважав, що раз квартира його батьків, і вони не платять за неї нічого, крім комуналки, то він може вести такий спосіб життя, час від часу розживаючись зарплатою дружини.
Марина Вікторівна теж не гребувала тим, що періодично брала в Олени у борг.
– Ти знаєш, не хочу, щоб чоловік знав, що я йду на чергову процедуру з омолодження. Нехай залишається в приємному незнанні, думаючи, що я так гарно і молодо виглядаю від природи. І тому, що веду правильний спосіб життя.
– Марино Вікторино, у нашій родині я працюю одна, тому з грошима у нас важко, – не хотіла спонсорувати свекруху Олена.
– Як це – ти одна? Не говори нісенітниці! Микола теж заробляє. Принаймні мене син запевняє, що повністю забезпечує вашу родину. І я йому вірю.
– Так говорити він може що завгодно, толку тільки від цього нуль, – невдоволено відповіла свекрусі невістка.
– Так даси мені в борг чи ні? – напирала Марина Вікторівна. – Я все віддам. Ось зарплату отримаю і віддам.
Олена давала матері чоловіка гроші, і та геть-чисто забувала про свій обов’язок на довгі місяці. А якщо невістка намагалася їй нагадати про нього, робила здивоване обличчя.
– Які гроші, Оленко? Ти про що?
– Тобі не соромно питати у мами за якісь жалюгідні копійки? – шипів до неї чоловік. – Ми живемо в їхній квартирі, а ти скупишся.
І таке траплялося неодноразово. Олена не хотіла сваритися. Вона все таки сподівалася на те, що у свекрухи прокинеться совість, і вона віддасть всі свої борги.
Але одного разу молода жінка просто не витримала. І коли подібне з нею спробувала провернути зовиця, молодша сестра Миколи, Галя, то Олена вирішила діяти.
«Треба їх провчити. Причому так, щоб довго мене пам’ятали. А потім уже буде видно, на чиєму боці Микола. А то й розлучитися недовго. В принципі я мало що втрачаю. А точніше, нічого! – думала засмучена тим, що відбувається, Олена.
– Микольцю, мені потрібні гроші, прямо зараз! – з’явилася в їхній квартирі зовиця пізно ввечері.
– У мене зараз нема, а тобі навіщо так терміново? – невдоволено відреагував Микола.
– Я не можу тобі сказати. Це жіночий секрет.
– Ну от у дружини спитай. Вона зарплату нещодавно отримала.
– Олено, сонечко, дай у борг. Мені Руслан обіцяв надіслати гроші на тижні. Я тобі одразу поверну.
Зовиця теж ніде не працювала, а жити воліла за рахунок своїх хлопців, які у неї змінювалися зі швидкістю світла. Мабуть, не витримували її меркантильної натури.
– Немає в мене зайвих. Боргів багато, все майже витратила. Брат твій не працює ніде, так що вибач, – спробувала відмовити їй Олена.
– Дай, тобі говорю! – змінила тон зовиця. – Мені терміново треба. Ну, будь ти людиною!
– Мені здається у подібному тоні не просять. Може, все-таки поясниш, навіщо тобі гроші? – здивувалася Олена нахабству молодої родички чоловіка.
Галя зашепотіла Олені на вухо, а та аж очі вирячила від почутого.
– Та що тут пояснювати, залетіла я! На лікарню треба, – пошепки, щоб не чув Микола, сказала вона. – Завтра б швиденько сходила, і ніхто нічого не дізнався. А то мати якщо дізнається – все! – ділилася з нею Галя.
– О, Боже, оце так новини! Дострибалася! – здивувалася Олена. – Може, не треба у лікарню? Поговори з Русланом, мабуть, він не буде проти дитини.
– Так, годі тобі. Перший раз, чи що! Нема чого тут охати. А Руслану ця дитина взагалі ні з якого боку не потрібна. Так що все, проблему вирішувати треба, – безтурботно міркувала зовиця.
– Ні, Галю, грошей не дам. У мене їх просто немає, – все ж таки вирішила відмовити Олена.
– Та ти що! Зовсім вже? Не розумієш, що це терміново? Я матері скажу, вона тебе звідси вмить випре на вулицю! – раптом вигукнула зовиця.
– Ну, скажи, що ти тут мені це говориш? Скажи сьогодні. Дістали ви мене! – не витримала Олена.
Через тиждень вона вже готова була здійснити свій до тонкощів продуманий план щодо рідні чоловіка і самого Миколи…
…– Марино Вікторівно, у мене до вас є ділова пропозиція, – зателефонувала якось увечері Олена свекрусі.
– Так? Цікаво, що ти там таке вигадала. Все–таки не дарма у тебе освіта економічна, голова у правильному напрямку працює, – Марина Вікторівна була задоволена. Вона щойно повернулася з чергової процедури омолодження, і не могла відвести погляду від дзеркала.
– То я під’їду, поговоримо? Мені для розмови і чоловік ваш Володимир Петрович потрібен буде.
– Приїжджай. Чекаємо.
Олена підготувалася. На роботі вона зайшла в кредитний відділ і набрала кілька буклетів про пільгове кредитування співробітників свого підприємства. Для своїх у них справді були хороші умови. Але Олену це поки що не цікавило.
– Марино Вікторівно, Володимире Петровичу, я хочу купити будинок, – почала вона з головного. Квартира – це звісно, добре. Але ми з Миколою – молода сім’я. Підуть діти, і нам буде тісно там.
– Будинок? – здивувалася свекруха.
– Так, саме будинок. І чоловікові хочу зробити сюрприз до дня народження, який, як ви знаєте, у нього буде вже через два тижні.
– Так, так, цікаво, – жваво відреагував свекор.
– А на які гроші? – Марина Вікторівна як практична жінка поставила головне питання.
– Ось про це якраз і мова. Я взяла на роботі кредит на дуже хороших умовах. Ось брошури, тут все написано, якщо вам буде цікаво. Але мені, як молодому фахівцю, дають лише частину потрібної суми. А я вже придивилася нам будинок, – Олена імпровізувала так натхненно, що навіть сама повірила в те, що незабаром придбає нерухомість.
– Вже? І коли ти встигла? – здивувалася свекруха.
– Та встигла… Ось, погляньте. Який інтер’єр, а двір який доглянутий! Отут, я думаю, можна буде поставити басейн, а тут зробити мангал, так? – запитувала Олена у свекрів, які з цікавістю розглядають знімки з інтернету.
– Ну, Оленко, це ж, мабуть, дуже дорого? – поцікавився Володимир Петрович.
– Так, але по грошах, як то кажуть. Велику частину суми я беру в банку під зовсім мізерний відсоток, а третину дасте мені ви.
– Ми? – здивувалася свекруха.
– Так. Саме ви.
– А які у нас гарантії, що ти… Ви з Миколою колись віддасте нам гроші?
– Не треба жодних гарантій, Марино Вікторівно. Найкраща гарантія – це те, що я вас зроблю співвласниками цього будинку. Правильно?
– Так, так буде правильно, Олено, – погодився свекор.
– Подивіться, яка там благодать! Ви ж зможете не тільки приїжджати до нас із Миколою у гості, а й жити там стільки, скільки вам заманеться. Місця всім вистачить. Повітря, природа, простір! Що ще потрібне для щастя?
– Нам треба подумати, Олено. Сума немаленька. І, швидше за все, ми тобі відмовимо, – раптом ніби щось відчула Марина Вікторівна.
– Та ні, ви мене неправильно зрозуміли, все буде прозоро і чесно. Ви тільки мені зараз цю суму знайдіть, щоб я передоплату внесла за будинок. А потім і кредит швиденько оформлю. А вже на угоду ми поїдемо разом, гаразд?
– Ой, не знаю, щось мене у всьому цьому бентежить, – свекруха не погоджувалася.
– Та що ви? Не варто. Не змушуйте мене думати, що ваша така молода зовнішність, що дісталася вам від природи, не відповідає вашому змісту. Адже мозок ваш повинен бути подібний до зовнішності. Бути активним і швидким, як у молодих людей, які ухвалюють рішення сміливо і не замислюючись, – хитро поглядаючи на свекруху, казала невістка.
– Ну добре. У твоїй пропозиції багато хороших перспектив. Ми дамо тобі ці гроші, так Володю?
– Так, дамо. Ми й самі з тобою давно мріяли про будинок.
Олени отримала досить велику суму готівкою від свекрухи.
Після цього вона одразу зателефонувала в турагенцію і замовила собі двотижневу поїздку. На себе одну. Микола не заслужив на таке щастя. Їхати треба було вже цієї ночі.
Та частина грошей, що залишилася, була відразу переведена на рахунок дальньої родички, з якою Олена домовилася про це. Олена збиралася купити у неї однокімнатну квартиру. І це був перший внесок.
Після поїздки вона візьме кредит, про який говорила зі свекрами, і придбає собі цю квартиру. Але спочатку… спочатку вона розлучиться з Миколою. Тому що жити з таким ледарем і неробою вона більше не буде. Та й родичі його навряд чи вибачать їй подібну витівку.
Увечері, коли вона вже зібрала валізу, прийшов Микола і здивовано запитав, куди це вона зібралася.
– У відпустку. Я це заслужила, – просто відповіла Олена.
– У відпустку? Без мене? І куди ж цікаво?
– Далеко! А ти… Ти ще не заробив навіть на поїздку до сусіднього села.
Тут же ж, ніби щось відчувши, приїхали батьки Миколи, які хотіли дізнатися, коли буде угода. За ними стояла Галина, яка прагнула подробиць про новий будинок.
– А що це? Ти кудись їдеш? Олено, поясни, що відбувається? – розгубилася свекруха.
– Я у відпустку їду. Хочу відпочити від роботи. І від вас усіх, яким від мене тільки мої гроші й потрібні.
– А будинок? Ти що, обманула нас? Де наші гроші? Поверни негайно все, що взяла! – уже галасувала Марина Вікторівна.
– Ви знаєте, мені вже пора. А всім, кому винна, я все пробачаю!
Олена голосно засмялася і, задоволена собою, поїхала на вокзал.
При розлученні Микола і його батьки спробували відсудити у неї дані на купівлю будинку гроші, але нічого в них не вийшло.
Олена легко довела, що гроші батьки давали добровільно на потреби сім’ї сина, який два роки офіційно ніде не працював, сидячи на шиї у дружини.
Плюс родичі заборгували їй купу грошей з позик які вони ніколи не повертали.
Після розлучення вона купила собі квартиру і почала в ній жити сама…