З часу весілля Дмитра минуло вже близько двадцяти років, але він у душі залишився таким самим романтиком, як у ті далекі молоді роки.
Вже й дочка доросла, вчиться на першому курсі, а він свою дружину Лізу все так само любив.
Коли вони згадували про своє випадкове знайомство, то весело сміялися.
…У роки своєї молодості Дмитру якось не щастило з дівчатами.
Ні, він був симпатичним, високий і помітний хлопець, дівчата ніколи не відмовлялися з ним сходити в кіно, кафе і просто погуляти.
Але жодна з них не зачепила його до глибини душі, не зачепила ту саму струнку.
Він з ранньої юності задивлявся на дівчат, навіть гуляв іноді за ручку.
А бабуся застерігала Дмитра:
– Дмитрику, ти гуляти – гуляй, але дивись, бо принесуть дівки тобі щастячко і будеш виховувати потім… Зараз дівки о-го-го, не те що в наш час.
Ми ось з твоїм дідом познайомилися в сільському клубі на танцях, він був з іншого села.
А на танці до нас прийшов, щоб зі мною познайомитися.
Якось побачив мене в нашому селі, коли приїжджав із батьком до когось у гості.
Твій дід у мене був перший хлопець, тільки поцілувалися і одразу запропонував заміж.
А я розгубилася, не знаю, що й думати. А найголовніше, як сказати батькам?
Батько строгий був. Але погодилася, сподобався мені твій дід.
– І що далі, як ти сказала батькам? – поцікавився онук.
– А як? А я й не казала сама. Незабаром надіслав дід твій сватів, і сам із батьком приїхав, ото й весілля призначили. Так і вийшла заміж…
…В інституті Дмитро мав популярність у дівчат, але не зустрічався довше двох-трьох місяців із ними. Все щось не те.
Деякі були дуже гарні, але чомусь нецікаво йому з ними було спілкуватися.
Деякі дівчата відверто самі освідчувалися Дмитрові, обіцяли любов і щастя.
А він ніяк не міг закохатися, не міг і все. Та й у деяких красунь рівень прихильності та кохання вимірювалися вартістю подарунків.
Були такі, що відверто говорили після другого чи третього побачення:
– Дмитрику, давай пройдемося по магазинах, може доглянемо мені у вушка сережки? І мені потрібна нова блузка.
Ну і все в такому дусі. До речі, дівчата знали, що у Дмитра водилися гроші, батьки його міцно стояли на ногах, був у них свій магазин, продавали одяг.
А Дмитро, як тільки чув подібні розмови, його одразу дівчина дратувала, не від того, що жадібний, йому хотілося чогось іншого.
Він у душі був романтиком і мріяв про довгі прогулянки й поцілунки під місяцем, це його більше надихало, аніж прогулянки по магазинах.
А дівчата цього не розуміли. Він звичайно знав і розумів, не всі дівчата такі, але якось не зустрічав він ту, яка б заволоділа його серцем.
– Де, ще знайти таку дівчину, з якою б мені не хотілося розлучатися ні на мить, від якої віяло б… Душевною чистотою… – говорив він друзям.
А ті відверто сміялися:
– Ну ти Дмитро, даєш! Та за тобою бігають багато дівчат з курсу, а ти мнешся, з душевною чистотою йому давайте! Ну, що тобі ще потрібно? Навіть те, що Ліза тебе вже який місяць намагається закохати, а ти брикаєшся, говорить саме за себе. Та вона найкрасивіша дівчина в інституті! І на твоєму місці багато хлопців мріють опинитися, вони б не зволікали.
Справді його однокурсниця Ліза, постійно опинялася поряд із ним.
Дмитро насправді був досить перспективний без п’яти хвилин молодий фахівець. Навчався в інституті легко. До того ж, він уже працював і непогано заробляв.
Але тільки своє єдине і неповторне кохання так і не знайшов, та надії не втрачав.
Якось після занять до нього підійшла Ліза:
– Дмитре, мої конспекти у тебе, ну пам’ятаєш тиждень тому ти просив, мені сьогодні ввечері вони терміново потрібні.
– Так, вони в мене вдома, щоразу забуваю принести тобі в інститут, закинув на полицю, хоч уже давно переписав. Гаразд, принесу ввечері, адресу мені напиши, – відповів Дмитро, хоч і не хотілося йому їхати до неї додому.
А не хотілося, бо він давно знав, що небайдужий їй, а вона його зовсім не чіпляла. Дмитро сумнівався:
– Невже я так потрібен Лізі? Вона сама запропонувала свої конспекти, сказавши, що їй вони поки що не потрібні, а тут раптом терміново знадобилися та ще й ввечері. Адже можна зрештою в інституті передати.
Звичайно слід сказати чесно, Ліза ще та красуня. Струнка, яскрава, впевнена в собі. Але варто з нею поговорити трохи, одразу вся краса її тьмяніє. Думає вузько, а найголовніші її теми – клуби, ресторани, одяг і ще шикарні автомобілі. Тому що її батько їздить автомобілями класу люкс, і свою єдину дочку привозить на заняття. Він бізнесмен, і має не один автомобіль.
Тому, коли друзі щиро дивуються:
– Що тобі ще треба? Багата, гарна, єдина донька.
Він відповів також щиро:
– Але ж з нею треба ще й розмовляти, а про що? Вона не прагне саморозвитку, її все влаштовує, гроші-гроші і все. А я не можу довго обговорювати ресторани чи сукні. Я мрію про жінку, з якою мені буде цікаво завжди, про щось поговорити і має бути порозуміння, і що важливо – спільні інтереси.
…Дмитро підійшов до будинку Лізи. Двері у підʼїзд були не закриті. Він зайшов всередину і дуже здивувався.
Підʼїзд був дуже недоглянутий. Якось це не асоціювалося з багатою красунею Лізою, а тим більше з її батьками…
Сходовий майданчик мав жалюгідний вигляд, але знайшовши потрібну квартиру, Дмитро подзвонив у двері, думаючи, що швидко віддасть конспекти й піти.
Йому відкрили швидко. На порозі стояла миловидна жінка десь років під сорок.
– Доброго вечора, – сказав Дмитро. – Мені потрібна Ліза, я її однокурсник.
– Заходьте, Ліза зараз вийде, – відповіла жінка
Дмитро зайшов у квартиру. Він озирнувся навкруги і застиг від несподіванки.
Так, чисто, прибрано, але ніяких гарних меблів, дешеві шпалери на стінах і навіть люстра, така сама, як була у його бабусі з дрібними скельцями.
Він напружено думав:
– Цікаво, а що ж це означає? Ліза набрехала, чи що про свого батька-багатія? Але ж він її привозить на дорогій машині й одягнена вона завжди модно і дорого.
Він був такий здивований, що на запрошення пройти в кімнату навіть і не відмовився, а пройшов і сів на диван. В цей час з іншої кімнати вийшла дівчина з мокрим волоссям і в халатику – мабуть нещодавно з ванни.
– Ось Лізо, однокурсник до тебе прийшов! Вибачте, а як вас звуть?
– Дмитро, – машинально відповів той.
Він здивовано дивився на Лізу, але не ту, до якої йшов, а зовсім йому незнайому!
Дівчина нагадувала йому східну красуню. У неї було чорне й блискуче волосся майже по пояс, а сама вона, як персик з ніжним румʼянцем на щоках.
Незнайомка мило посміхнулася, на щоках з’явилися ямочки:
– Здрастуйте, ви до мене? – запитала ніжним голосом дівчина, здивовано дивлячись на Дмитра.
А той від подиву і здивування нічого не міг сказати.
– Так, тобто ні… – нарешті промовив хлопець. – Тобто не знаю. Ой, я здається заплутався зовсім. Мені потрібна Ліза, однокурсниця, ось конспекти маю віддати їй, але я мабуть, не туди потрапив, помилився адресою.
Він дістав з кишені папірець з адресою.
– Ось номер будинку й квартири…
Ліза уважно глянула на папірець і, розсміявшись, сказала:
– Так ви будинок переплутали, але квартира та сама. Вам треба в он ту висотку, – відкривши фіранку вона показала рукою на будинок, що виднівся у вікно.
– Тоді все стало на свої місця, – засміявся Дмитро, вони вже всі втрьох посміхалися.
– Дмитре, а хочете чаю, – запропонувала жінка, яка вже сказала йому, що її звуть Уляною.
– А що, можна, – погодився він, дивуючись сам собі.
– Ой, почекайте, я переодягнуся, а то щойно з ванної, – сказав Ліза.
– Дмитре, сідайте за стіл, зараз я увімкну чайник, – просто сказала Уляна.
Поки вона заварювала чай, принесла варення й цукерки, Дмитро розглядав на полиці у шафі книги, диски з музикою, які слухав сам.
– Я старша сестра Лізи, живу неподалік, я одружена. Часто приходжу до неї, це квартира наших батьків, їх не стало три роки тому.
Наш батько був лікарем, тому й книг з медицини багато, побачивши, що він розглядає з цікавістю книги на полиці.
Ліза теж навчається в медичному, хоче стати, як і батько лікаркою.
Дмитро був здивований ще більше. У цей час з кімнати вийшла Ліза, одягнена скромно, але зі смаком, довге волосся зібране в пучок.
Він на мить застиг від природної краси Лізи…
Вони пили чай, розмовляли. Дмитро розумів, що засидівся і треба йти, але… Не хотілося вставати з місця.
Взявши себе в руки і попрощавшись, він вийшов від них аж після десятої вечора.
Хлопець вийшов із квартири в сум’ятті, але щасливий.
– Оце так, схоже я закохався з першого погляду. Яка ж цікава і гарненька ця дівчина Ліза. Я знайшов нарешті своє кохання. Саме те, що давно шукав.
І правильно мені бабуся казала. Це точно доля, треба ж мені було помилитися адресою і зайти саме в ту квартиру, де живе Ліза!
…Дмитро з Лізою вирішили, що це випадкове знайомство, яке почалося так оригінально, треба продовжити і домовилися про зустріч.
Лізі однокурсниці він віддав конспекти вранці в інституті, сказавши:
– Дякую, Лізо! Твої конспекти мені дуже допомогли, тепер я щасливий!
Та звичайно нічого не зрозуміла, і про всяк випадок запропонувала інші конспекти, але Дмитро чемно відмовився…