Андрійко вибіг з під’їзду і, озирнувшись на всі боки, зітхнув. Двір був порожній. Навіть на лавках не було нікого з бабусь. Що б це могло означати?
І тут його осяяло – зараз же ж обід! Це він раніше за всіх поїв і вибіг гратися.
Хлопчик почухав потилицю, і тільки зараз помітив чоловіка, який присів навпочіпки біля бордюру.
Поклавши руки в кишені коротких штанців, хлопчик пройшов діловито перед незнайомцем, ніби кажучи всім своїм виглядом: «Ти хто такий? Я тут живу!»
Зробивши кілька кроків до дитячого майданчика, хлопчик повернув назад, скоса поглядаючи на чоловіка. Той усміхнувся.
– Тебе як звуть?
Хлопець, який не очікував такого питання, сповільнив крок і зупинився.
– Андрійко.
– Значить, тезка. А мене Андрій. Можеш звертатися до мене «дядько Андрій».
Хлопчик відкрив рота, збираючись запитати про щось, але цієї миті в дверях під’їзду з’явилася сусідка, баба Зіна.
– Андрійко, твої друзяки, мабуть, обідають ще. Щось ти рано вибрався з дому?
Помітивши незнайомого чоловіка, вона одразу переключила всю свою увагу на нього. Підійшовши ближче, безцеремонно оглянула незнайомця і тільки хотіла поставити якесь питання, як той примружився і, посміхнувшись куточком губ, першим почав розмову:
– Доброго дня, пані.
Тієї сподобалося поважне звернення до неї. Зупинившись поряд із незнайомцем, вона сказала:
– Доброго дня тобі, синку. У гості до когось приїхав?
Той підвівся і сказав:
– Не приїхав. Народився я і виріс тут. Житла, так вийшло, зараз не маю. Живу тимчасово у Геннадія. Працюємо з ним разом.
– Ясно, – бабуся кивнула.
…Якось, вийшовши з під’їзду, Андрій тільки-но встиг привітатися з сусідками, які сиділи на лавці, як Геннадій, що вийшов слідом за ним, покликав його в гараж, де в нього була старенька машина, яку він лагодив уже кілька років.
Через пів години чоловік вийшов із гаража. Його погляд зупинився на сусідці Тетяні Яка тягла кудись маленьку пральну машинку для дитячих речей.
– Господи! – зупинившись, вона витерла чоло, фартухом.
– Куди тягнеш? Давай, допоможу. – Андрій наблизився до неї.
– На сміття тягну. Скоро місяць, як вона стоїть без діла, не працює.
– А відремонтувати нікому? Чоловік не хоче цим займатися? – став допитуватись сусід.
– Він брався за неї пару разів – нічого не зміг зробити. І на ремонт здавали, але в майстерні сказали, що тільки на викид, – жінка важко зітхнула.
– Стривай. Дай подивлюся.
Сусідка недовірливо зиркнула на нього, але не стала сперечатися і, залишивши машинку, пішла.
Її п’ятирічний синочок не пішов за нею. Подивившись услід матері, він невпевнено попрямував слідом за дядьком Андрієм у гараж.
Весь час хлопчик знаходився поруч і подавав необхідні інструменти. Згодом, за дорученням Андрія, він приніс воду в маленькому відерці. Коли машинка загула і вода стала в ній вирувати, сусід весело підморгнув хлопчику. Той помчав додому:
– Мамо! Мамо! Вона працює!
Його мама здивовано глянула на нього.
Хлопчик взяв її за руку:
– Мамо, ходімо! Дядько Андрій полагодив нашу машинку.
Але жінці не довелося нікуди йти. Чоловік вже ніс відремонтовану машинку.
Через дві години у дворі з’явилася сяюча Тетяна.
– Полагодив! Працює моя машинка! – хвалилася вона сусідкам.
Пізніше вона стала допитуватися в Андрія, скільки винна йому за виконану роботу, але той тільки відмахнувся:
– Припини, Тетяно. Думаєш, я в тебе гроші візьму?
Увечері вдячна сусідка принесла у квартиру Геннадія, де жив Андрій, щойно спечений пиріг.
Після цього випадку до Андрія потяглися хтось із праскою, хтось із чайником. Комусь він полагодив пилосос і навіть телевізор.
У вихідні Андрій грав із сусідами в доміно, коли біля нього зупинився Андрійко.
Тримаючи в руках велику іграшкову вантажівку, хлопчик мовчки дивився на сусіда з німим проханням в очах. Той не бачив його, бо сидів до нього боком.
– Це не до тебе хлопчик? – запитав один із мужиків.
Тоді й помітив Андрій хлопчика і посміхнувся до нього:
– Привіт, тезко! Ти до мене?
Хлопчик мовчки кивнув головою.
– Почекай трохи. Зараз дограю партію.
Андрійко сів на краєчок лавки і став чекати.
– Ну, показуй, що в тебе тут.
Хлопчик почав показувати вантажівку, пояснюючи, що стало причиною несправності його іграшки.
– Добре. Я подивлюся, що можна зробити. Ти поки що залиш її тут. Вдома, гляну.
Протягом дня хлопчик підходив до сусіда кілька разів, але той ще не закінчив ремонту його машинки – не вистачало якоїсь однієї деталі.
Наступного дня Андрійко з гордістю хвалився у дворі своєю вантажівкою, яка виглядала, як новенька.
Це було початком дружби між дорослим Андрієм і маленьким.
Андрійко став часто бувати у гаражі, де допомагав сусідам. Іноді, запитавши дозволу матері, Андрій брав свого маленького друга погуляти в парку, де біля ставка вони довго милувалися парою лебедів.
Мати хлопчика, Дарина, овдовіла, коли синові виповнилося пів року.
Вони з покійним чоловіком були сиротами, і рідних у неї в цьому місті не було. Єдиної двоюрідної тітки чоловіка не стало два роки тому.
Дарина працювала медсестрою. Після відходу тітки їй спочатку допомагала жаліслива літня сусідка, яка залишалася з хлопчиком, коли Дарина виходила на нічне чергування. Але сусідка днями заслабла і її поклали в лікарню.
Сусіди допомагали Дарині, чим могли, але необхідно було знайти якийсь вихід з її становища. Відмовитися від нічних чергувань вона не могла і вже почала подумувати про звільнення, коли знайшовся вихід зовсім з іншого боку, звідки вона й не очікувала.
Виходячи одного разу з квартири, Андрій став мимовільним свідком розмови Дарини з сусідкою і дізнався, що вона збирається написати заяву на звільнення.
Молода жінка домовлялася з Тетяною відвести до неї сина під час останнього нічного чергування.
– Не хвилюйся, Даринко. Де троє, там і четверте місце знайдеться. Я вранці Андрійка з Віктором разом у садок відведу, – заспокоювала сусідку Тетяна.
Подумавши трохи, чоловік постукав у двері сусідки й запропонував свою допомогу.
Дарина спочатку здивувалася, почувши, з якою пропозицією прийшов до неї новий сусід. Вона також знала від сусідок, що син подружився з добрим і чуйним Андрієм і постійно крутиться біля нього.
Подякувавши чоловікові, вона сказала, що подумає.
Порадившись із Тетяною, вона вирішила погодитися, адже в неї не було іншого виходу.
Андрій залишився із сином Дарини, а вранці відвів його в дитсадок. Це міцніше пов’язало її сина з цією людиною і стало ще одним плюсом у скарбничці добрих справ чоловіка.
На подвір’ї не всім було до душі те, що Андрій взяв на себе турботу про чужу дитину і знайшлися недоброзичливці, які почали нашіптувати Дарині не довіряти Андрію.
Одним із «добрих порадників» була Леся, міцна й енергійна молода розлучена жінка, яка мала свої плани на Андрія.
Їй сподобався спокійний і роботящий чоловік. І вона вирішила не пропускати його і всіляко намагалася привернути увагу до себе.
Серед сусідок уже давно гуляла ця новина, одна тільки Дарина не знала нічого, бо не любила плітки.
Повернувшись із чергування додому вранці, вона побачила в квартирі ідеальний порядок.
Сусід був акуратним і охайним.
Через кілька днів, вибравши момент, Андрій зізнався, що вона йому подобається, але Дарина не хотіла поспішати і вичікувала.
А чого чекала, самій було незрозуміло…
Все вирішилося несподівано…
Забираючи сина з дитячого садка, Дарина була здивована, почувши питання виховательки:
– А на ранок завтра хто прийде? Ви чи тато Андрійка?
Дарина оторопіла:
– Тато?
– Ну, так, – молоденька вихователька, здавалося, не помітила, як почервоніла і розгубилася мати Андрійка і продовжила: – У нас тема – «Золота осінь». Треба зібрати і принести невеликий букет жовтого листя.
Кивнувши, Дарина так і не змогла нічого сказати у відповідь. Вийшовши на вулицю, вона поцікавилася в сина, чому він називає сусіда татом.
Хлопчик глянув на неї знизу вгору. У його великих блакитних очах застигло питання:
– Мамо, а хіба в цьому є щось погане? Дядько Андрій дуже добрий, і я хотів би, щоб він став моїм татом. У всіх є батьки, а я не маю.
Вночі Дарина крутилася в ліжку, і слова сина не виходили з її голови.
Дарині вдалося заснути аж під ранок. Заснула вона з думками, що не допустить, щоб її син виріс безбатченком.
Наступного дня тітка Надія, сусідка з другого поверху, зустріла її у дворі:
– Ох, дивись, дівко, пропустиш такого мужика. І що думаєш? Весь будинок уже знає, що він має серйозні почуття до тебе.
Дарина зніяковіла:
– Та хто ж такі плітки розносить про мене?!
– Та не розносить. Геннадій почав його вмовляти придивитися до Лесі, а він йому й розказав, що, крім тебе, нікого не бачить. Дограєшся, що Леська відведе його з-під носа. Він же ж хорошим батьком може стати твоєму синові.
Увечері події відбувалися не так, як вона планувала.
Вирушивши на роботу, Дарина повернулася невдовзі додому. Колега по роботі попросила вийти замість неї на зміну завтра.
Був день зарплати. Дарина купила в магазині дещо з продуктів і торт, який дуже любив Андрійко.
Андрій почав розпитувати її про причину повернення додому.
Помітивши, з яким небажанням він став збиратися, Дарина запропонувала чоловікові:
– А давай чаю попʼємо? Це улюблений торт мого сина.
– І мій теж, – щиро посміхнувся сусід.
За чаєм Дарина дізналася, що Андрій колись був одружений, але його шлюб тривав недовго.
Він дуже хотів дітей, але в них не склалося і вони розлучилися.
За вікном уже була пізня ніч, коли Андрій зазбирався додому. Помітивши, як він забарився біля дверей, Дарина несподівано запитала:
– Не хочеш іти?
– Не хочу…
– Тоді залишайся…
…Вранці Андрійко йшов у дитячий садок, тримаючи за руки Дарину й Андрія.
Ця новина одразу розлетілася по всьому будинку і дійшла до Лесі, яка, посміхнувшись, сказала:
– Ми ще подивимося, кого він вибере…
Увечері вона відпросилася з роботи і, причепурившись, вирішила перестріти Андрія на шляху з дитячого садка.
Побачивши його ще здалеку, Леся наблизилася до нього з усмішкою на обличчі.
– Андрійку, а я на тебе чекаю! Давай погуляємо, сходимо в кіно…
Договорити їй не дав син Дарини, який підбіг з радісною усмішкою на обличчі:
– Татусю! Дивись, який великий букет листя я зібрав!
У руках у хлопчика було жовте кленове листя.
– Татусю? Він назвав тебе татом?– перепитала Леся, і посмішка повільно сповзла з її обличчя.
– Так. Ти добра людина, але свій вибір я вже зробив. Вибач.
Андрій узяв хлопчика за руку і, посміхаючись, слухав, як той щось захоплено почав говорити, дивлячись на нього щасливими сяючими оченятами.
Вони попрямували додому.
Великий Андрій і маленький Андрійко. Два Андрії…