– Дарино, а ти чого нам запрошення не надіслала? – запитала Ірина, відірвавши очі від комп’ютера. – Не хочеш бачити колег на весіллі?
– Вибач, не встигла, – думаючи про щось своє, відповіла Дарина. – А тепер вже й сенсу немає їх розсилати.
– Чому це?
– Весілля не буде, – ледь вимовила Дарина. – Мій так званий майбутній чоловік усе дізнався.
– І через це скасував весілля?
– Скасував, – спокійно озвалася тепер уже колишня наречена…
***
Дарина познайомилася з Андрієм у відрядженні. Вийшла після переговорів прогулятися містом, пам’ятки подивитися, зайшла до кафе.
За сусіднім столиком сидів чоловік і дивився на неї. Дарина ледве допила каву, так він вже не зводив з неї свого погляду, що дівчині було не комфортно.
Була вона не з не боязка, тому, зробивши останній ковток, різко встала, підійшла до незнайомця і прямо запитала:
– Вам щось потрібно?
– Нічого, – спокійно відповів той.
– Тоді чому ви так відверто розглядаєте мене?
– Просто ви дуже схожі на дівчину із мого рідного міста, яка мені дуже подобається. Ми, правда, з нею близько не знайомі, але все одно: схожість разюча!
– То ви не місцевий? – усміхнулася Дарина.
– Я тут у відрядженні. Із Вінниці приїхав.
Дарина розсміялася:
– Я теж із Вінниці. Може, ви мене зі мною й порівнюєте?
– Не знаю. Можливо. А давайте перевіримо?
– Давайте. Як?
– Я питатиму, ви – відповідати. Так і розберемося, – очі незнайомця сміялися. – Мене, до речі, Андрієм звуть.
– Дарина, – представилася дівчина.
– Ну, почнемо.
Дарина з цікавістю чекала, що ж він питатиме.
– У вас є дочка? – пролунало перше запитання.
– Є.
– Їй років з десять?
– Так, – здивувалася Дарина.
– Здається, її звати Наталкою?
Дарина кивнула.
– І живете ви біля мед.університету?
– Точно! – здивовано вигукнула дівчина.
– Працюєте у компанії мобільного оператора?
Дарина насторожилися:
– Це вже не смішно, – невдоволено кинула вона.
– Дуже смішно! – Андрій усміхався на весь рот. – Місяць ходити за вами, мріяв підійти, а познайомився в іншому місті.
– А навіщо ви за мною ходили?
– Кажу ж: познайомитись хотів!
Він сказав це так щиро, що Дарина розслабилася, сіла до чоловіка за столик, посміхнулась:
– Ну що ж, будемо знайомі. Дарина.
– Андрій, – ще раз представився чоловік.
Додому вони їхали разом: так вийшло. Всю дорогу балакали про все на світі. Обом здавалося, що вони давно знають один одного.
На вокзалі попрощалися, обмінялися телефонами. Зустрілися вже наступного дня.
Роман розвивався бурхливо. Вже за два місяці Андрій зробив Дарині пропозицію.
Дарина подумала пару днів, так, для вигляду, і прийняла його.
Заява була подана, весілля призначене.
– Чи не час тобі познайомитися з моїми батьками, – якось увечері спитав Андрій. – А то вони нервують.
– Чому? – здивувалася Дарина.
– Ну як же? Син збирається до ЗАГСу, з дому йде, а до кого – невідомо.
– Ти ж, напевно, їм все про мене розповів.
– Звісно, розповів.
– І що саме?
– Що ти в мене красуня, розумниця, що в тебе є дочка-школярка, і що житимемо ми у твоїй квартирі.
– Остання обставина тата з мамою особливо порадувала?
– Звісно, порадувала. А що ж тут такого? Своє житло – це чудово. Я на орендованих котрий рік живу.
– Я теж намаялася. Добре, що колишній чоловік нам із донькою квартиру залишив. Невелику, але дуже затишну.
– Молодець він, – вирвалося в Андрія. – Поважаю таких. То як? Поїдемо до моїх? Мама завтра на вечерю запрошує.
– Поїдемо.
– І Наталю з собою візьмемо.
– Навіщо? Що вона там робитиме? – здивувалася Дарина.
– Мама хоче і з нею познайомитись. Батько взагалі наполягає, щоб йому майбутню онучку показали. Адже в нас у родині всі більше хлопчиків народжують. У мого старшого брата троє дітей і всі хлопці!
– Слухай, я розумію, але ми матимемо дорослі розмови. Навіщо дитині це слухати?
– Не хвилюйся. Знайдемо їй заняття. Я покажу їй кроликів.
– Кроликів? – Дарина витріщила очі.
– Так. Хіба я не казав, що мої батьки живуть у приватному будинку?
– Говорив… Просто я якось інакше все це собі уявляла.
– Дарина, розслабся. Все буде добре. Обіцяю. Якщо що – я не дам тебе образити.
– А може бути привід?
– Не знаю. Наречену додому веду вперше. Мало що…
Андрій ніби зурочив… Перша зустріч Дарини з його батьками виявилася останньою.
Зустріли їх із донькою добре, доброзичливо. Стіл шикарний накрили. Нагодували.
Дочекалися, поки Наталка вийшла надвір, зайнялася кроликами.
І влаштували Дарині справжній допит.
Здебільшого говорила майбутня свекруха. Батько мовчав. Андрій на всю підморгував Дарині, ніби намагався сказати, що він поруч, що контролює ситуацію.
– А чому ти розлучилася з першим чоловіком? – пішло чергове питання. – Ти ж позбавила дівчинку батька. Причина справді була такою серйозною?
– Він мені зрадив, – не замислюючись відповіла Дарина. – А я не змогла його пробачити. Ось і вся причина.
– А він вибачався? Довго?
– Ні, недовго. Я не надала йому такого шансу.
Майбутня свекруха спохмурніла, але продовжувала допитуватися:
– А як так вийшло, що він залишив вам квартиру?
– У нього була своя, дошлюбна.
– Велика?
– Трикімнатна.
– Тоді зрозуміло. Навіщо йому спільна однокімнатна? Жаль, про майбутню доньку не подумав.
– Наталя – не його дочка. Вона моя дочка від першого шлюбу.
– Мати Андрія аж підстрибнула:
– Сину, ти не казав, що збираєшся стати третім чоловіком Дарини.
– Сам щойно дізнався, – промовив Андрій, здивовано дивлячись на Дарину.
– Тоді, може, ти ще чогось про неї не знаєш?
– Мамо, припини, – спохмурнів Андрій. – Я знаю те, що мені потрібно знати: Дарина любить мене, я люблю її. Ми хочемо бути разом.
– Це зрозуміло, – парирувала мати. – І все-таки… Дарино, – запитала вона навмисне єлейним тоном. – Може, ми ще щось повинні про тебе знати? Скажи зараз. Не хвилюйся.
Дарина напружилася. Мати Андрія поводилася так, ніби щось знає. Тоді краще казати правду.
– А я й не хвилююся. Я ще не розповіла Андрію про свого сина.
– Сина? – Андрій із подивом подивився на Дарину. – Якого сина?
– У мене є син. Йому п’ять років. Він живе із татом.
– Це з першим чоловіком чи з другим? – єхидно уточнила майбутня свекруха.
– З другим, – спокійно відповіла Дарина, повернулася до Андрія і пояснила. – Я сама так вирішила. Розуміла, що двох дітей не потягну. Мій другий чоловік дуже хотів дитину, він такий самий батько, як і я. То чому хлопчик мав залишитися зі мною? Батько для нього значно важливіший. Я так колишньому й заявила.
– А він? – запитав здивований Андрій.
– Спочатку був у шоці. Він гадки не мав як росте дитина, в який садок ходить. Відмовлявся, звісно. Але я наполягла. До речі, його пасія, з якою він збирався одружитися, дізнавшись, що чоловік має дитину, – втекла у невідомому напрямку.
– Поквиталася з нею? – вставила запитання мати Андрія. – Кинувши сина?!
– Ні з ким я не квиталася, – Дарина була самий спокій. – І сина я не покинула. Я залишила його з рідним батьком. Вони чудово живуть удвох. Я, до речі, сплачую аліменти. Так, суд мене підтримав. Ми із сином спілкуємося. Буває ж недільний тато, хто сказав, що не може бути недільної мами?
– Але ж це жахливо! – вигукнув Андрій, який ніяк не міг скласти два і два у своїй голові, – Виходить, якщо у нас буде син, а ми розлучимося, то виховуватиму його я?
– Ми ще не одружилися, а ти вже думаєш про розлучення? – Дарина уважно дивилася на свого нареченого. – Тоді, може, не варто йти до ЗАГСу?
– Може, й не варто, – невдоволено відповів Андрій.
– Молодець, синку! – радісно сказала свекруха, що не відбулася. – Жени її від себе подалі. Не потрібна тобі така дружина.
***
Вони розлучилися, але не одразу. Андрій дзвонив, просив зустрітися, потребував пояснень.
Дарина відповіла лише один раз:
– Мені нема чого додати до того, що вже сказано. Андрію, весілля ти скасував. Тепер скасуй мене зі свого життя. Прощай.
– Даремно ти так, – сказала з цього приводу найкраща подруга. – Хай би зустрілися, дивишся, і передумав би, одружився б з тобою.
– Я – не передумаю, – твердо відповіла на це Дарина. – Навіщо мені чоловік, на якого не можна покластися?
– Але ти сама винна, Дарино, – заперечила подруга. – Не треба було його обманювати.
– Я не обманювала. Просто не все розповіла. І я ще мала час для цього – цілих два місяці! Рівно стільки, скільки ми були знайомі. Так що: все, що не робиться – на краще!