– Ти прийшла? А що, вже шість? – не відводячи очей від екрана ноутбука, спитав Роман.
– Взагалі то вже сім, – відповіла Дарина і понесла на кухню пакет із продуктами.
Поглянувши на кухонний стіл та раковину, жінка зрозуміла, що у них була її свекруха. Оскільки чашок було три, значить, разом зі свекрухою приходила і її сестра – Алла.
– Сім? А де ж ти так довго була? Я вже їсти хочу, – сказав Роман, не повертаючись до дружини.
– До супермаркету заїжджала за продуктами, щоб вашу величність нагодувати, – відповіла Дарина. – А взагалі, мені треба з тобою поговорити.
Молода жінка увійшла до кімнати і стала за спиною чоловіка.
– Ти мене чуєш? – Запитала вона. – Романе, адже ти вже закінчив роботу, знову в ігри свої граєш?
Бачачи, що він не реагує, Дарина розвернула його разом із кріслом обличчям до себе та сіла на стілець навпроти чоловіка.
– Я хочу обговорити з тобою дуже важливе питання: нам треба розлучитися, – сказала вона.
– Дарино, давай ти спочатку вечерю приготуєш, а потім поговоримо. Я дуже їсти хочу, – Роман ніби не чув слів дружини.
– Ні, ми спочатку поговоримо. Ти зрозумів, про що?
– Так. Ти хочеш зі мною розлучитися. Тільки я не зрозумів чому.
– Зазвичай розлучаються, коли щось не влаштовує. Ти вважаєш, що мене все в тобі має влаштовувати? – Запитала Дарина.
– А які у тебе можуть бути претензії? Поганих звичок у мене немає. Гульбанити я не ходжу. Мені, в принципі, і ходити ні з ким: нерозлучних друзів-приятелів у мене немає. Якщо я виходжу з дому, то тільки з тобою чи з мамою. Працюю з дому. Нормально заробляю.
– Дійсно, ідеальний чоловік. Просто мрія мільйонів жінок! Ну, давай розберемо ситуацію. Кажеш, що заробляєш нормально?
– Так, мені вистачає.
– На що тобі вистачає? – поцікавилася Дарина.
– На всі мої потреби. Я ж у тебе ніколи грошей не прошу, – сказав Роман.
– Добре. Ти живеш у моїй квартирі, тож за житло тобі платити не треба. Так?
– Так.
– Усі комунальні рахунки також оплачую я, – продовжила Дарина.
– Правильно, це ж твоя квартира, – підтвердив чоловік.
– Ти працюєш з дому, а я майже щодня, повертаючись додому, заїжджаю в магазин і купую продукти та інше, що нам потрібне. Плачу за це також я. Так?
– Це нормально. І в нас спільний бюджет, – відповів Роман.
– Добре, а тепер скажи, на що тобі вистачає, якщо ти не платиш за квартиру і не купуєш продуктів? – поцікавилася Дарина.
– Ось того тижня мама мені светр новий вибрала, а я сплатив. Потім мені треба було щось для гри докупити. А взагалі я іноді мамі трохи перекидаю, якщо їм із тіткою Аллою не вистачає.
– Добре, з фінансами все більш-менш зрозуміло. Давай далі. Ти працюєш із дев’яти до п’яти. Весь цей час ти сидиш за комп’ютером? – Запитала дружина.
– Ні, потрібно щогодини робити перерву хвилин на п’ятнадцять.
– А що ти робиш у цей час?
– Відпочиваю. Можу на дивані полежати, іноді на балкон виходжу, якщо хороша погода, – відповів Роман.
– А чому б тобі в цей час не помити посуд? Чи білизну не розвісити? Я сьогодні вранці увімкнула пральну машинку і попросила тебе розвісити білизну, а вона досі в машинці.
– Але ж мені треба відпочивати.
– Зміна діяльності, коханий, це теж відпочинок, – заявила Дарина. – Продовжимо. Ти закінчив роботу о п’ятій. Я прийшла о сьомій. І ти питаєш з мене вечерю. Чому ти нічого не приготував? За ці дві години ти міг би вже й у квартирі прибрати, і розвісити білизну, і вечерю приготувати. А ти сидиш і чекаєш, що зараз прийде Дарина і все зробить.
– Ти хочеш, щоби я робив домашню роботу? Але я нічого цього не вмію. Ти ж знаєш, що мама і тітка Алла ніколи не підпускали мене ні до посуду, ні до пилососу, не кажучи вже про приготування їжі. Я таке приготую, що ми їсти не зможемо, – пояснив Роман.
– Як добре мати лапки! «Я нічого не вмію, я все зіпсую, а вам гірше буде». Загалом так. Я даю тобі два тижні. Ти маєш обміркувати все, що я сказала, і змінити свою поведінку. Інакше – розлучення. Почнемо із сьогоднішнього дня: хочеш їсти – йди на кухню. Я сьогодні нічого не готую. Мене Оля та Віра у кафе запрошували, я відмовилася, а зараз вирішила піти. Бувай!
Дарина встала і, жестом показавши чоловікові, де знаходиться кухня, розвісила білизну та пішла.
Не встигли подруги сісти за стіл, як у Дарини задзвонив телефон. Побачивши номер свекрухи, вона зрозуміла, що Роман вже встиг поскаржитися мамі.
– Рито Михайлівно, я зараз не можу з вами говорити, передзвоніть, будь ласка, пізніше, – сказала Дарина і поставила телефон на беззвучний режим.
Коли вона повернулася додому, там на неї вже чекала свекруха.
-Дарино, що ти задумала? Яке розлучення? У тебе чудовий чоловік, тобі заздрять тисячі жінок! Роман не гульбанить, не зраджує тобі, він навіть шкарпетки по квартирі не розкидає, як це роблять багато чоловіків! Чого тобі не вистачає? – обурювалася Рита Михайлівна.
– Ви абсолютно праві! Нічого з того, що ви сказали, Роман не робить. Але вибачте, будь ласка, ваш монолог хочеться завершити словами: «До лотка привчений». А ви мені перерахуйте, що він робить чи хоча б може робити?
– Він працює, – здивовано сказала свекруха.
– Так і я працюю, – відповіла Дарина. – Але, крім цього, я ще прибираю за ним, перу, прасую його одяг, тягаю з магазинів сумки з продуктами, готую, мию посуд – все це я роблю для Романа. А що він робить для мене?
– Роман дарує тобі подарунки: на день народження, на Новий рік і на Восьме березня. Я точно знаю, бо сама допомагаю йому вибирати.
– Тепер я розумію, чому Роман притягнув мені на Новий рік ванну для ніг, а на день народження – хустку!
– А ти, звісно, хотіла золото? – посміхнулася свекруха.
– Зовсім не обов’язково. Я б не відмовилася від сертифікату на відвідування курсу процедур у СПА-центрі. Або від путівки на море. І навіть від вечора у гарному ресторані. Давайте закінчувати цю розмову. Я сказала Роману, що дам йому два тижні, але відчуваю, що це нічого не змінить – він навіть зараз сидить до нас спиною, дивлячись у свій ноутбук. Я півтора роки намагалася пояснити вашому синові, що сім’я – це союз рівних, а не соціальний інститут, у якому на жінку покладаються обов’язки догляду за всім побутом.
– Але Роман не вміє робити того, чого ти від нього просиш! У нашій родині господарством завжди займалися жінки, – заперечила Рита Михайлівна.
– А я не тільки про миття посуду говорю. Ви знаєте, що Роман поняття не має, як зняти показники лічильника і оплатити квитанцію за комунальні послуги? Якщо він на кілька місяців залишиться у квартирі один, він просто не переживе цього. А винні у цьому ви та ваша сестра. Ви ростили Романа так, ніби його все життя оточуватимуть люди, які готові виконати будь-яке його бажання. Так, він добрий, м’який, тактовний, з ним цікаво поговорити, він чудово орієнтується у віртуальному світі, а в реальному – ні. І головне – це його повністю влаштовує. А мене ні.
– Але, може, не варто одразу говорити про розлучення? – спитала свекруха. – Навчи його тому, що, на твою думку, він повинен уміти робити.
– Вибачте, Рито Михайлівно, я не можу навчити його бути чоловіком. Я намагалася, але в мене не вийшло. Тож давайте разом з вами зараз зберемо речі Романа, викличемо таксі, і ви з сином поїдете додому.
Удвох вони впоралися досить швидко. Вийшло дві великі дорожні сумки та валіза. Рита Михайлівна і Дарина винесли речі до таксі. Роман йшов слідом – у руках у нього була лише сумка з ноутбуком.
Провівши тепер уже колишніх родичів, Дарина вписала в щоденник ще один пункт – розлучення.
Заснула молода жінка швидко і спала спокійно – вона зробила те, що вже давно думала.