Дарина йшла з батьківських зборів. Знову Володю сварила вчителька, домашні завдання не робить, поводиться погано. Що з ним відбувається останнім часом, якийсь розсіяний, нічого не розповідає. Потрібно щоб чоловік поговорив з ним, батько все-таки.
Раптом вона побачила чоловікову машину, стояла біля узбіччя. Невже приїхав зустріти її? Ось молодець який, здогадався.
Дарина прискорила крок і різко зупинилася. Чоловік вийшов із машини з квітами назустріч незнайомій дівчині. Вона обійняла його, взяла букет. Сіли в машину та поїхали.
Що то було? Це хто взагалі? Висока, з довгим чорним волоссям, у короткій спідниці. Повна протилежність їй, не високій, зі світлим коротким волоссям.
Ігор говорив, що затримається після роботи, новий проєкт треба обговорити з колегами, опрацювати стратегію.
З цією дівчиною, виходить, працює? Припливли… За тринадцять років шлюбу жодного разу не засумнівалась у його вірності. Адже добре все було …
Одружувалися за коханням, одразу після інституту. Квартиру подарували батьки Ігоря, вони були заможними людьми. До Дарини дуже добре ставилися, а у онуці душі не чули.
Батько за станом здоров’я пішов із посади керівника, Ігор посів його місце. Спершу важко було, потім звик, підлеглі поважали його. Заробляв пристойно. Купили невелику дачу за містом, часто їздили туди у вихідні, запрошували друзів, батьків.
Періодично їздили відпочивати за кордон. Ігор пропонував Дарині піти з роботи, займатися сином, але вона не хотіла бути домогосподаркою та нянькою синові. Робота їй подобалася, лікар, потрібна професія, допомагати людям її покликання.
І що робити тепер? Раз у нього стосунки на стороні, значить розлюбив її, і незабаром піде до тієї…
Гарячі сльози текли по обличчю. Як же важко та прикро… Чого йому не вистачало? Вони ж завжди були як друзі, всім ділилися, і в подружніх стосунках все було чудово. Ну як так можна – раз, і інша… Не схожа на Ігоря така поведінка. Ніколи не задивлявся на інших жінок, хоч був привабливим чоловіком.
Прийшовши додому, Дарина почала розмову з сином.
– Мамо, та годі вже, набридло лекції твої слухати! – вигукнув Володя.
– У сенсі вистачить? Я тільки почала! Ганна Петрівна дуже невдоволена тобою. Навчальний рік тільки почався, а ти вже поводишся так.
– Як хочу, так і поводжуся! Так само, як і тато! Тепер зрозуміло, чому в нього інша жінка, ти дістала його, мабуть, як і мене зараз.
– Яка інша жінка? Ти про що? – у Дарини аж голос став сиплим від подиву.
– Та бачив я тата нещодавно, у кафе сидів із красунею, я повз проходив, він не помітив. Що скажеш на це?
Дарина сіла на диван, затулила обличчя руками та заплакала.
– Мамо, ну ти чого… Не плач…
Син із дитинства не переносив її сльози, хвилювався, коли вона плакала.
– Ось так, синку, жили не тужили, і іншу завів… Адже любили одне одного…
– Мамо, ну всяке буває. Не хвилюйся так. Я також батька люблю. Але коли він так робить з тобою, то й нехай іде. Проживемо. Не маленький я вже, дванадцять років…
У мене в самого все з рук валиться, засмутився я сильно, звичайно…
– Тож і уроки не робиш?
– Так… Сумно мені. І прикро. Мій батько і таке творить …
Володя простягнув Дарині серветку. Вона витерла очі й обійняла сина.
– Я поговорю з батьком. Нехай прямо скаже.
За дві години Ігор приїхав додому. Виглядав сумним, задумливим.
– Дарино, я вечеряти не буду, поїв із колегами, зараз у душ і спати. Втомився дуже.
– Ігоре, я бачила вас… Ти їй квіти дарував, а потім ви поїхали. Я зі школи йшла повз…
Ігор застинг від несподіванки.
– Бачила? Ну… Так. Ніяк не наважувався сказати. У мене стосунки з новою секретаркою, Анжелою. Сам не зрозумію, як це сталося.
– Так, все як уві сні… І що думаєш робити? Підеш із сім’ї?
– Дарино … Я не хочу йти … Але до неї тягне нереально. Дивно якось це. Тільки й думаю про неї. І тебе люблю, як не дивно. Не знаю, як пояснити. Ти не думай, що з тобою щось не так. Це я помінявся. Вир нових емоцій, відчуттів. Наче мені п’ятнадцять років.
Вона перша виявила ініціативу, мені ніхто не потрібен був окрім тебе, чесно. Попросила заїхати до неї додому, коробку із документами занести, я допоміг. З мамою познайомився, нагодували мене вечерею.
Запросили ще у гості. Незручно було відмовити, її мати пиріг зі сливами спекла, чай пили. І сам не зрозумів, як закохався. Почали зустрічатися. На дачі у нас… Пробач…
– Як ти міг… На нашій дачі, на нашому ліжку… Ігоре… Немає слів!
– Вибач. Нам краще розлучитися. Не зможу жити тепер, як нічого не було. Сина не кину, гроші даватиму. Квартиру цю вам залишу, а собі машину заберу та дачу.
– Все продумав уже, значить, кому що дістанеться… Ігор, вона ж молода, пограється і покине тебе. Ну, думати ж головою треба, а не іншим місцем. Взяти ось так і забути сім’ю.
Наступного дня Ігор зібрав речі та поїхав, коли Дарини та Володі не було вдома. Синові залишив листа, де намагався пояснити свій вчинок.
Дарина з тугою та сумом дивилася на порожні полиці Ігоря у шафі. Її покинув чоловік. Адже вона його любила. Завжди. І від цього ставало важче в кілька разів. Ніколи вона не ставила гроші на перше місце. Є вони добре, нема нічого страшного. Головне – сім’я, здорові та живі близькі та рідні.
На розлучення вона перша не подаватиме. Йому треба – хай і займається. Нічого проживуть.
Подзвонила свекруха.
– Дарино, мені Ігор все розповів. Ну як так? Адже добре все було. Що на нього найшло? Криза середнього віку? Що тепер буде? На що йому ця дівчина? Дружина така гарна, син. Ми так засмутилися з батьком, не знаємо що і робити…
– Ольга Сергіївно, я сама шокована. Ігор великий хлопчик, і, мабуть, знає, що робить. Володя ухвалив його вибір, але дуже ображений. Сказав, що не хоче спілкуватися і бачитися.
– Ох, горе якесь… Тримайся, Даринко. Ми вас любимо і ніколи не покинемо.
– Дякую! Ми теж вас любимо.
За два тижні Ігор приїхав додому. Володі не було.
– Дарино, привіт. Мені тут щось забрати треба. Можна?
– Забирай, звісно. Проходь.
Дарина була здивована його приїзду. Виглядав він неважливо, змарнів, трохи скинув кілограм.
– Володя не відповідає на дзвінки та повідомлення. Розумію, образився. Може з часом відійде…
– Може. Ти втомлено виглядаєш щось. Молода всі соки вичавлює? – хитро запитала Дарина.
– Та щось недобре зі мною коїться. Погано весь час, слабкість, апатія, нічого не хочеться.
– Хм. Дивно… Зазвичай чоловіки розцвітають поряд із молодими супутницями. Це ж не старі дружини.
– Я розумію твій сарказм. Але мені реально погано. І фізично та морально. І неприємно стає від Анжели, коли вона поряд. Розумію, що не люблю її і не любив, але щось тримає поряд.
– Бери речі та йди. І, до речі, що там із розлученням?
– Не хочу розлучення. Взагалі нічого не хочу.
Ігор сів на стілець і обхопив голову руками. Ну от ще не вистачало тут сцен і сліз.
– Гаразд, вибач, піду я… Не тримай образи…
Ігор взяв сумку з речами та пішов. Дарина бачила, що він не обманює, і справи в нього і справді не дуже…
На роботі ділилася всім, що відбувається у її житті з медсестрою Тамарою. За багато років роботи стали подругами.
– Дарино, щось мені здається, що недарма це все. У мене сусідка знається на такому, давай до неї сходимо. Вона бачить усе.
– Ой, не вірю я в цю нісенітницю. Адже я людина з вищою освітою, ну які ворожки…
– Та й не вір. Просто з інтересу давай сходимо. Зі мною за компанію. Фотографію Ігоря, візьми, про всяк випадок.
– Добре, давай. Посміюся хоч з того всього, що вона говоритиме.
Увечері взяла з альбому фото Ігоря, і вони вирушили до бабусі Олени, сусідки Тамари.
Вона не виглядала як ворожка, звичайна жінка, в халаті, з пучком на голові.
Спочатку вона прийняла Тамару. Дарина не слухала, що вони там говорили, сиділа у кріслі, у телефоні читала книгу.
– Дарино, давай фотографію.
Дарина простягла фото та сіла за стіл із ними.
Баба Олена запалила свічку і почала водити нею над фотографією, заплющивши очі. Дарина тримала себе в руках, щоби не розсміятися. Ну, концерт же. Зараз у танець із бубном кинеться, напевно…
– Не сам пішов до неї. Тебе кохає.
Тут Дарина не витримала і засміялась у голос.
– Так, так кохав, так кохав, що аж закрутив з дівчиною!
– Не смійся. Я бачу більше, ніж ти. Приворот йому зробили. Через їжу. От і наробив всякого.
Починається … Ну звичайно, треба ж гроші витягнути …
– Ой, який там приворот… Не вірю я в це. Дорослий чоловік, прийняв рішення, ось і пішов. Щодня таке відбувається в різних сім’ях, теж приворот, виходить?
– У нього приворот. Мати дівчини займається цим. Гроші їм потрібні, а не він. А інакше не пішов би. Тому що любить тебе, сильна прив’язка, без стороннього втручання не вийшло б…
– І що робити? Все вийшло у них, пішов із сім’ї.
– Погано йому. Так завжди буває. Спочатку ейфорія, тягне сильно до дівчини, потім слабкість нападає, як він чоловік неспроможний буде, пережиття сильне буде, може і зробити щось. Сумно все скінчиться. І для нього, і для неї. Карма наздожене і матір, і дівчину. Пізніше, не зараз.
Баба Олена прибрала фотографію та подивилася на Дарину.
– Я можу допомогти. Зніму приворот. Але треба витягнути його звідти. Інакше все марно.
– Сам пішов, хай сам і викручується. Це його рішення.
– Чим швидше він піде звідти, тим краще. Інакше біда буде… Гроші я не беру, тож не думай, що я заробити так хочу. Просто допомагаю людям. Надумаєш – звертайся. Але як би пізно не було. Зведуть чоловіка …
Дарина запереживала. А раптом це правда. Не схожа ця жінка на таку, що буде обманювати. І гроші не бере, дивно.
– А що треба, щоб зняти це все?
– Забери його додому, подалі від них, щоб був. Дам тобі молитву, йди до храму та читай перед іконою Богородиці. А решту я сама зроблю вдома, фотографію залиш тільки. Через тиждень має подіяти.
Дарина тяжко зітхнула і погодилася. Раптом це правда, про всяк випадок треба спробувати. Але як його додому відвезти звідти? Подзвонити, сказати, щоб сам приїхав, поговорити, мовляв, треба.
– Ну, що я тобі казала? Вона допоможе вам обов’язково.
– Дякую, Тамара. Насилу віриться, але я спробую. Скільки непізнаного у нашому житті…
На дзвінки Ігор не відповідав. Дивно, зазвичай передзвонював швидко. Раніше. Прийдеться з’їздити на дачу.
Машини у Дарини не було. Викликала таксі та вирушила на дачу. Ех, колись вони були тут щасливі, смажили шашлик, танцювали, і все було так добре.
Зайшла на подвір’я, постукала у вікно. І сміх, і гріх. Гостя на своїй дачі.
Двері відчинила Анжела.
– Дарина? Здрастуйте. Не чекала на вас побачити…
– Здрастуйте, Анжела. Мені треба поговорити із чоловіком.
– Ігор відпочиває.
– Нічого страшного, мені в терміновій справі.
– Ну, проходьте.
Дарина пройшла до спальні. Ігор лежав обличчям до стіни, підібгавши ноги.
– Ігоре, привіт. Ти занедужав, чи що?
Він повільно обернувся. Дарина побачила виснажене обличчя чоловіка, щетина.
– Дарино? Привіт. Щось сталося?
– Ігорю, син потрапив у неприємну ситуацію, потрібна твоя допомога терміново. На дзвінки ти не відповів, довелося приїхати.
– Що з Володею? – Ігор підскочив із ліжка і почав одягатися.
– Ти сам зможеш їхати за кермом? Виглядаєш неважливо.
– Та зле мені щось… Звісно, зможу. Зараз… Виходь надвір.
Поки Ігор одягався, Дарина рушила до виходу. Анжела стояла біля дверей, схрестивши руки.
– Щось у вас сталося? Куди Ігор їде?
– Повертається до родини. Даремно ви це зробили…
– Ти про що? – Анжела запереживала.
– Ти зрозуміла, про що я. Припиніть цим займатися. Бумеранг прилетить обов’язково… Не переживаєш?
– Я зрозуміла… Ти переживаєш, що Ігор пішов до мене! Молодої та красивої! І вигадуєш нісенітницю всяку… Ніякого привороту ми не робили!
– Ну ось ти й попалася… Я й слова не сказала про це…
– І забирай свого чоловіка! Толку від нього ніякого! Оселилися на цій дачі, замість того, щоб шикарну квартиру купити!
Тут вийшов Ігор.
– Ось як значить… Забирайся звідси негайно!
Анжела хмикнула і натужно засміялася.
– Та я знайду собі в сто разів краще та багатше! Думаєш, ти мені потрібний був? Так, потрібний. Але ж для кар’єри. І гарного життя. А ти ніякий виявився на ділі. І приворот не допоміг, тільки гірше стало!
Ігор почекав, поки вона збере речі та піде. Замкнули дачу та сіли в машину.
– Дарино… Навіть не знаю, що говорити. Сама все бачила…
– Ігоре, вони приворот зробили на тебе. Сама не вірю, що говорю це. Але схоже на правду. І я готова пробачити тебе. Видно цей той випадок, коли ти справді ні до чого…
Ігор заплакав, як маленька дитина, схлипував. Дарина гладила його по голові. Що ж сталося з їхнім життям?
Минуло два тижні.
Дарина ходила до церкви, молилася перед іконою. Баба Олена теж робила все, що могла. Ігореві з кожним днем ставало все краще.
– А що я тобі казала? А ти не вірила, – раділа Тамара.
– Та я вже ні в чому не впевнена… Чудеса існують, як не дивно…
З Ігорем стосунки налагодилися, і навіть стали ніжнішими та трепетнішими, ніж були раніше. Володя радів, бачачи батьків щасливими.
Анжела більше не турбувала їх. Звільнилася і зникла у невідомому напрямку. Чи прилетів бумеранг за її дії, невідомо.