У Ігоря роздулися ніздрі, обличчя почервоніло. Дарині здалося це смішним, вона хихикнула:
– Що з тобою, коханий?
– Смішно? Тобі смішно? – чоловік стиснув кулаки. – Тобто ти не любиш мою дочку? Тобто ти не вважаєш її рідною.
– Нісенітниці не кажи. Люблю я твою дочку, і ти про це знаєш, – гарний настрій зник. Дарина почала прибирати зі столу.
– Тоді чому ти так вчинила? – невдоволено сказав Ігор. Дарині відповідати не хотілося, вона сподівалася, що чоловік сам зрозуміє.
Ігор із Дариною одружилися десять років тому. Ігоря вже розлучили, у нього була десятирічна дочка. Дарина жодного разу не була одружена, і цьому було пояснення.
У шістнадцять років з Дариною сталася біда, коли їхала з дядьком на машині з села. Після всіх процедур спеціалісти сказали батькам, що навіть якщо дівчинка викарапкається, то в майбутньому дітей у неї точно не буде. А Дарина викарапкалася і змирилася з тим, що їй ніколи не стати матір’ю. Зате вона обожнювала своїх племінників-двійнят. Багато часу проводила із ними.
Дарина закінчила з відзнакою інститут, влаштувалась на роботу та пішла з головою в кар’єру. Заміж і не мріяла вийти, адже який чоловік одружується з нею, бездітною. У всякому разі, цю думку вселяла їй бабуся, яка дуже любила Дарину.
Дарина мала племінників, з ними вона проводила багато часу, возила хлопчаків на екскурсії в інші міста, допомагала вчитися, розважалися у вихідні. Загалом племінники були її сім’єю.
Дарина купила собі будинок у елітному селищі. Племінники зі своїми батьками були бажаними гостями у її будинку.
З Ігором Дарина познайомилася, коли їй було тридцять вісім років. Племінники виросли та поїхали вчитися в інше місто. Ігор мав дочку Алісу. Дарина потоваришувала з дівчинкою. Аліса була доброю, веселою дівчинкою. Вона замінила Дарині племінників. Тепер все кохання Дарина вкладала в Алісу. Займалася з нею, брала із собою у відпустку. З матір’ю Аліси теж були рівні стосунки, вони навіть дні народження Аліси відзначали всі разом у будинку Дарини.
Минуло десять років, Аліса також виросла. Навіть з’явився молодик, з яким вона збиралася винаймати квартиру.
Ігор має однокімнатну квартиру, яку він весь цей час здавав. Дарина ніколи не цікавилася цією квартирою, і куди йдуть гроші від оренди. Вона вважала, що це особиста справа Єгоря. Тому вона дуже здивувалася, коли Ігор спитав:
– Можна, я у свою квартиру вселю Алісу з хлопцем?
– Ну звичайно! Чому ти питаєш у мене дозвіл? – здивувалася Дарина.
– Ми ж одна родина. У кого ще мені питати? – знизав плечима Ігор.
У Дарини почалися серйозні проблеми зі здоров’ям: далися взнаки старі проблеми, але і нові недуги додалися. Їй запропонували зробити ще одну процедуру. Мабуть, Дарина й сама не змогла б пояснити чому, але вона дуже переживала через це. Їй здавалося, що вона може не перенести її. Усі її втішали, казали, що все буде гаразд. Але Дарина сходила до нотаріуса та написала заповіт. Ось через цей заповіт і відбулася сварка.
– Не мовчи, скажи, чому ти так вчинила? – повторив питання Ігор. – Якщо ти любиш мою дочку, то чомусь заповіт написала тільки на племінників. Це не справедливо, моя дочка теж повинна мати частку у твоєму домі. Ти ж любиш її. Я не претендую на твою хату, але чому ти Алісу обділила?
З’ясовувати стосунки Дарина не хотіла, а зранку поїхала на процедуру, яка пройшла вдало, чоловік щоденно приходив. Здавалося, що сварка улагоджена, і всі змирилися зі станом справ.
Коли Дарину виписали, вона від чоловіка отримала повідомлення: «Виклич таксі, я не приїду».
Дарина не побачила, в цьому нічого поганого, не кожного разу Ігору можна відмовитися від роботи.
Але вдома на неї чекала записка: «Я подав на розлучення. Не можу більше жити з тобою. Ти не любиш мою дочку».
– Ну що ж, значить, моя доля така, – сумно вголос сказала Дарина, умовляти чоловіка вона зовсім не хотіла.