У дитинстві Марійка довго не могла зрозуміти, чому батьки не живуть разом із нею. З однорічного віку вона була у селі, на вихованні у бабусі. Точніше, Ганна Василівна була […]
Антоніна поїхала в гості до дочки. Вона погостювала і ось настав час їхати додому. Вдома все було добре. Її кішка зустріла господиню. Сусідка Ліза віддала ключі від квартири, які вона їй лишала і пішла до себе. – Я твоя боржниця, Лізо… – тільки і сказала їй услід Антоніна Іванівна. Жінка помилася, перевдягнулась і запустивши пральну машинку, пішла до сусіда. – А, от і я! – зайшла Тоня у квартиру. – Нарешті, Тоню… – сказав старенький Олег Сергійович і поцілував їй руку. – Олеже, як ти тут? – запитала Антоніна Іванівна. – Я ж тобі їсти лишала. – Я ситий, – сказав той. Антоніна відкрила холодильник і обімліла від побаченого
Жили на першому поверсі старої триповерхівки люди похилого віку. Всього три квартири, а поверх усі жителі під’їзду й будинку називали жартома «пенсіонерським». – Добре ще, – казала Антоніна Іванівна, […]
– Як ви там, хазяї?! – подзвонив Сергію його найкращий друг Олег. – Ми будемо через п’ять хвилин. – Добре, чекаємо! – сказав Сергій. Він перевів погляд на свою дружину Лесю. Та пурхала на терасі із занепокоєним виглядом. – Не знаю, чи вистачить усім їжі, – скаржилася вона. – У твоїх друзів апетит ще той. – Прошу, тільки не починай, – махнув рукою Сергій. Вони з Лесею чекали друзів, які напросилися на шашлики. Раптом почувся скрип коліс. Машина різко загальмувала, піднявши цілу хмару пилу. А потім із машини почали виходити люди. Багато людей! А слідом їхала ще одна машина… – Хто це? – ахнула Леся. Вони не розуміли, що відбувається
– Як ви там, хазяї? Ми за п’ять хвилин будемо, – з телефону долинув бадьорий баритон Олега – найкращого друга Сергія. – Добре, чекаємо! Сергій перевів погляд на дружину […]
Віка вирішила зробити ремонт. – Та ти що?! – здивувався її друг Микита. – Сама робитимеш? Не вигадуй! Вони сиділи компанією за столиком у кафе. – Ну… – почала Віка. – Я не маю грошей на супер-бригаду. Так… Друзі допоможуть трохи. – Друзі?! – ахнув Микита. – Ми – твої друзі! Завтра я надішлю до тебе майстра з моєї фірми. Все зробимо! – А що по грошах? – запитала Віка. – Для своїх – за хороший відгук! – заявив Микита. – Та ну? – Віка витріщила очі. – Ні, так не піде… – Ну, тоді заплатиш, скільки захочеш, – сказав він. Віка була здивована і рада. Вона скасувала домовленості з приятелями. А в призначений день сталося дивне
Рита й Микита були з тих пар, на яких хочеться рівнятися. Усміхнені, легкі на підйом, з тисячею захоплень і нескінченним колом спілкування – вони здавалися центром теплого, святкового всесвіту. […]
Рита спеціально крутилася перед Василем. Хлопець був дуже нічого, у ньому було щось привабливе. – Ось, флешка, – Рита повернула річ, яку позичила у Василя. – Сподіваюся, знадобилася? – Василь швидко прибрав її у кишеню і зазбирався йти. – Це тобі. Як подяка, – Рита простягла запрошення на свій день народження. Батьки орендували для неї залу у модному закладі. – Закрита вечірка. Будуть тільки обрані. – Дякую, але я не можу туди піти, раптом сказав Василь. – Та не хвилюйся, – запевнила Рита. – Ти – мій гість. Тебе пустять. Василь подивився на Риту дуже здивовано. – У мене на цей день інші плани, – сказав він. Рита оторопіла
Рита та Василь навчалися на одному курсі. Знайомство відбулося спонтанно: Рита не знала, у кого попросити лекції перед заліком – багато друзів прогулювали, та й сама дівчина нечасто відвідувала […]
Ірина Григорівна сиділа з правнуком Матвієм. У двері постукали. Ірина Григорівна мимоволі насторожилася, дружина її онука рідко заходила до неї в кімнату, коли всі були на роботі. – Можна? – несміливо запитала Олена, прочиняючи двері. Ірина Григорівна здивовано кивнула, не зводячи з неї погляду. Олена зайшла, невпевнено переступаючи з ноги на ногу, в руках вона тримала невелику коробку. – Ірино Григорівно, я… Я хотіла вам дещо віддати, – тихо сказала Олена, уникаючи дивитися їй у вічі. Вона простягла коробку. Ірина Григорівна взяла її і застигла від здивування
Раніше її звали Ірина, Іра, Ірочка, Іруська. Це раніше… А тепер вона стара зовсім, її так уже ніхто не називає, вона прабабця і їй немає сенсу жити далі, та […]
Софія виходила заміж. Вона разом з подругою Христиною прийшла вибирати весільну сукню. В салоні працювала подруга Христини Поліна. – До речі, – сказала Христина до Поліни. – А Софійка виходить заміж за твого однокласника! – За кого?! – здивувалася Поліна. – Звати Сашко, а прізвище я не пам’ятаю… – сказала та. – Софійко, а як прізвище у твого Сашка? – Клименко! – відповіла Софія. – Клименко?! – очі в Поліни раптом округлилися, а брови поповзли вгору. – А чого ти так дивуєшся? – Христина не розуміла, що відбувається
Перша година дня. Зранку в салоні весільних суконь побувало вже понад два десятки покупців. Хтось знайшов «ту саму» сукню і пішов щасливий, комусь вибрати відповідне вбрання не вдалося. Але […]
Настав час, і пішла Віра Семенівна в інший світ. Пішла тихо, аж на дев’яносто восьмому дні народження. Добре і довге життя прожила жінка. Пішла, якраз незадовго до вісімнадцятиріччя свого онука Микити. Перед тим вона, до речі, подарувала йому пристойну суму грошей… На поминках матері Ірина не плакала, а тільки напружено дивилася сумним поглядом. Поруч стояли її чоловік Роман і син Микита. Так завершився земний шлях Віри Семенівни… А після поминок Микита обійняв батьків і раптом запитав: – А ви мене зовсім не любите? Ірина з Романом оторопіли від почутого
Ірина народила дитину пізно, майже в сорок років. До речі, і її мати народила теж пізно. І якби не Віра Семенівна, мати Ірини, яка дуже просила онуків, вона доньку […]
Оксана готувала вечерю до приходу з роботи чоловіка. Раптом подзвонила її сестра Іра. – Привіт, Іро, – сказала Оксана. – Що погані новини? Матері гірше? – Так, – Іра трохи помовчала. – Лікарі кажуть, що не довго залишилося. У слухавці почулися схлипи. Іра плакала. – Іро, не плач, краще скажи, що треба зробити? – сказала Оксана. – Може ще грошей надіслати? – Та які гроші?! – сказала Іра. – Що в таких випадках зробиш, якщо навіть медицина безсила? – І все-таки, що я можу зробити? – запитала сестра. – Оксано, я хочу тебе попросити, щоб ти… Приїхала, – раптом сказала Іра. – Що-о-о?! – Оксана аж ахнула від почутого
– Привіт, Оксано, – радісно сказав чоловік, роздягаючись у коридорі і зайшовши на кухню, зупинився, побачив дружину в сльозах, підійшов і обійняв, – ти що плакала, з дітьми щось?! […]
– Дмитре! – гукнула Марія свого чоловіка. – Ти де? Ану, ходи сюди швиденько! Не ховайся, все одно я тебе знайду! – Мамо, ну чого ти з самого ранку галасуєш? – вийшла зі своєї кімнати заспана донька Оксана. – Та як же ж мені не галасувати? – запитала Марія. – Ти знаєш, що твій батько накоїв? Дмитре, іди сюди! Виходь тобі кажу! – Ну, тут я, тут… – Дмитро нарешті з’явився перед дружиною. – Ти навіщо з моєї картки всі гроші зняв, га? – запитала Марія. – Я ж їх збирала на свій ювілей. Де гроші, кажи?! – Я їх матері віддав, – раптом сказав Дмитро. – Що-о-о? – Марія не вірила своїм вухам
– Дмитре! Ти де? – розкотистим голосом галасувала на весь будинок Марія. – Ану, йди сюди швидко! Не ховайся, все одно я тебе знайду, і тоді буде гірше! – […]