Андрій та Оксана одружилися з великого кохання, жили дружно, разом будували бізнес, тільки дітей у них довго не було.
Син Богдан народився, коли подружжю було по 38 років.
Мати балувала хлопця безмірно. Батько намагався бути суворим, але в нього це погано виходило.
Хлопець очікувано виріс примхливим, самовпевненим та лінивим.
— Підеш у нашу компанію спочатку звичайним менеджером, — сказав Андрій Сергійович, коли Богдан із горем навпіл (і завдяки батьківським грошам) закінчив університет.
— Тату, я так утомився від цього навчання, — говорив син. — Я поки що відпочину. І взагалі – навіщо мені працювати? У нас і так грошей повно.
— Ми з мамою ці гроші своїми стараннями заробили. Непогано б і тобі дізнатися, як вони дістаються.
— Андрійку, ну що ти причепився до дитини, — кинулася на допомогу синові Оксана Олексіївна. — Хай відпочине. Встигне ще напрацюватись за своє життя.
Андрій Сергійович лише махнув рукою. Йому було очевидно, що Богдан працювати ніколи не захоче.
Хлопець справді думав лише про розваги.
Постійно стирчав на якихось вечірках, їздив із друзями на відпочинок за кордон, міняв дівчат.
Якось зіпсував дорогу іномарку, подаровану батьками.
Сам на щастя вцілів, але від переживань за нього Оксана Олексіївна злягла.
Коли Богданові було 25 років, матері не стало. Розчавлений горем батько не особливо звертав увагу на сина, а той пустився берега.
— Що ж ти робиш? — звернувся до Богдана батько, коли виявив, що той спустошує рахунок матері, якої не стало. — Ти взагалі маєш щось святе?
— А що такого? – обурювався син. — Мати мені сама доступ до рахунку дала ще давно. Маю право.
А якось Богдан привів у їхню хату дівчину, заявивши, що вона житиме тут.
22-річна Віра одразу не сподобалася господарю будинку.
— Ти де її знайшов? — спитав він сина.
– А що таке? Чим вона тобі не подобається?
— Ти знаєш, що мені подобається Настя. Освічена, спокійна, господарська. Закохана у тебе зі школи. Вона буде тобі чудовою дружиною.
— О-о-о… — закотив Богдан очі. — Вона зануда і типова відмінниця у житті. Тату, ти що не розумієш, з нею дуже нудно?
— А з Вірою твоєю тільки весело. Типова утриманка, що сподівається своєю зовнішністю отримати багатого чоловіка.
– Ти прямо ось все знаєш! – обурився син. — Віра зовсім не така.
«Не така» Віра примудрилася всього за місяць посваритися з усіма робітниками і довести Андрія Сергійовича.
А потім ще влаштувала у будинку грандіозну вечірку, після якої безлад усували два дні.
Богдана це не збентежило, він теж любив повеселитися. Щоправда, робити це у будинку батька раніше не ризикував.
– Так, синку, або ти вгамуєш свою красуню, або покиньте мій дім, – твердо сказав батько.
— А що такого? Це і мій дім також. Я не можу гостей запросити? — як завжди, заперечив син.
– Ось тут ти помиляєшся – будинок записаний тільки на мене. Ти маєш двокімнатну квартиру. Можеш там жити та влаштовувати все, що хочеш.
— Мабуть, я так і зроблю. А що там, до речі, зі спадщиною матері? Я чув, що вона якийсь рахунок на мене відкривала? Може, ще щось є?
– Ах ти, …! — не стримався Андрій Сергійович. — Навіть півроку не пройшло, після того як Оксани не стало, а ти вже гроші її просиш. Пішов геть!
Богдан та Віра з’їхали. Вони жили за гроші, які залишила синові мати.
Бізнес і нерухомість давно вже були записані на чоловіка саме для того, щоб Богдан не зміг пустити все за вітром.
Батько та син не спілкувалися три роки. Андрій Сергійович через свою службу безпеки дізнавався новини про Богдана.
Той продовжував вести розгульний спосіб життя разом із своєю подругою.
Одного разу батькові довелося рятувати сина від терміну.
Спадкоємець з’явився на порозі рідної оселі несподівано. На руках він тримав піврічну дитину.
Якийсь виснажений, зарослий, змарнілий він переживав подивитися батькові в очі.
— Я ось… Мені нікуди більше йти, — сказав Богдан. – Пустиш?
— Проходь, — Андрій Сергійович відсторонився. – Хто це? — спитав він, показуючи очима на дитину.
— Це мій син Данило. Твій онук. Його мати поїхала з новим залицяльником, — зітхнув Богдан.
Господар будинку покликав хатню робітницю і попросив її зайнятися дитиною. Богдан розповів, що всі гроші вони з Вірою прогуляли, а квартиру довелося продати, щоби розплатитися з боргами.
Після чого кохана помахала йому ручкою. Тепер син дуже кається і просить у батька прощення.
Ось тоді Андрій Сергійович і заявив, що дозволить синові залишитися, якщо той беззаперечно виконуватиме всі його вказівки.
— По-перше, ти приведеш себе в нормальний вигляд і забудеш про гулянки, — сказав батько.
— Тату, я ж казав тобі, що я вже заспокоївся, — відповів Богдан.
— Припустимо. По-друге, ти працюєш зі мною у нашій компанії. І працюєш, а не просто присутній.
Син мовчки кивнув головою.
— І третє — ти одружишся з Настею.
Богдан здивовано глянув на батька.
– Так-так. Вона тебе досі кохає. І я дуже надіюсь, що погодиться вийти за тебе заміж.
– Добре, тату.
Настя, яка після університету працювала у компанії Андрія Сергійовича, усі ці роки підтримувала його.
Вона справді любила Богдана і недовго думала, коли той, з подачі батька, нарешті зробив їй пропозицію.
Дівчину не налякала наявність у коханого сина – дітей вона обожнювала.
До речі, Андрій Сергійович зробив тест, перш ніж залишити Данила в будинку назовсім — переконався, що це справді його онук.
Зіграли скромне весілля. Богдан поводився ідеально — з завзяттям взявся за роботу, вечора проводив в будинки з дружиною та Данилом, добре ставився до Насті.
Щоправда, радості в його очах не було особливо.
Ця ідилія тривала три роки. А потім Богдан став дивно поводитися. Після роботи пропадав на пару годин, повертався додому то у відмінному, то дуже поганому настрої.
Якось задумливо дивився на Данила, а на запитання Насті жартував.
— Андрію Сергійовичу, я хвилююся. З Богданом щось відбувається, — поскаржилася невістка свекру. — Він часом наче сам не свій.
– Я розберуся.
Батько не став ходити навкруги.
– Ти що знову взявся за старе? — запитав він у сина.
– Ні, тату. Я вже тобі казав, що це не моє.
— Завтра здаси тести.
— Але…
— Ти забув, на яких умовах я дозволив тобі залишитися?
Тести виявилися чистими, а ось співробітник служби безпеки, якому Андрій Сергійович доручив простежити за сином, розповів щось цікаве.
Богдан зустрічався з якоюсь молодою жінкою. Вони то обіймалися і сміялися, то бурхливо сварилися.
На фото Андрій Сергійович насилу, але все ж таки впізнав… Віру. Та з блондинки перетворилася на брюнетку, трохи набрала і виглядала вже не такою красунею, але це точно була вона.
— Навіщо ти зустрічався з нею? – Батько сунув під ніс сину планшет з фото.
— Вона мати мого сина, — підвівся Богдан.
– І що? Вона тобі життя мало не зламала. Саме з нею ти в розгул пішов. Одружився б з Настею — нічого цього не було б!
— Вона хоче бачити сина.
— Ти певен, що саме цього вона хоче? А може, їй знову гроші від тебе потрібні?
— Ну що ти кажеш, тату! Чому ти завжди думаєш лише погане?
— Я думаю так, як є. І я маю рацію, — сказав Андрій Сергійович. — Нехай вона до мого онука і не підходить.
Інакше позбавлю її батьківських прав. Давно треба було це зробити.
А за тиждень після цієї розмови Богдан не повернувся додому.
Хатня робітниця бачила, як він із дорожньою сумкою в руках сідав у машину, за кермом якої була Віра. Телефон чоловіка було вимкнено.
Андрій Сергійович ледь пережив цю зраду з боку сина — він зліг.
Прийти в себе йому допомогла все та ж Настя і онук.
Дружина Богдана теж була в шоці від вчинку чоловіка, але трималася заради Данила, який постійно питав тата.
Минуло п’ять років.
Від Богдана не було жодних звісток, але його батько знав, що чоловік відлетів з Вірою у теплу країну.
Якась кількість грошей у зрадника була. Адже родина повністю була на утриманні батька та діда, а чимала зарплата Богдана збиралася на його карті.
Але надовго їх не вистачить. Андрій Сергійович чекав, що син знову все витратить і знову прийде каятися. Не дочекався.
На прощання батька Богдан не приїхав, хоча служба безпеки йому повідомила про те, що сталося.
Він з’явився разом із Вірою через чотири місяці після прощання.
— Не міг раніше приїхати, — сором’язливо посміхнувся Насті, обіймаючи Віру.
— Ми на тебе й зараз не чекали, — відповіла дружина, міцно тримаючи за руку Данила.
– Я не сумнівався. Думала тобі вся спадщина дістанеться? — посміхнувся Богдан.
— Синку, піднімися, будь ласка, до своєї кімнати, — звернулася до Данила Настя. — Нам із татом треба поговорити. Я скоро до тебе прийду.
Дорослі мовчки проводили поглядом хлопчика, що піднімався сходами.
— Ти прорахувався, Богдане, — сказала спокійним голосом Настя. — Тобі нічого не належить.
— Це ми ще подивимося, — мовила Віра. — Вже онукові, цей скупердяй щось залишив. А ми взагалі його батьки.
— Точно, — підтакнув подрузі Богдан.
— Тут ви обоє помиляєтесь, — не дивлячись на Віру, промовила Настя. — За законом, матір’ю Данила є я.
Андрій Сергійович був дуже розумним і завбачливим чоловіком.
Богдан та Віра переглянулися — такого повороту подій вони не чекали.
— Якщо ти не хочеш, щоб я розповіла Данилові, хто його справжня мати, сама поділишся спадщиною, — примружилася Віра.
— Та я й так знаю! — раптом вигукнув з другого поверху Данило. — Настя моя мама! А ти – ніхто! І ти також! – перевів він погляд на батька.
— Загалом усі питання до юристів. Самі підете, чи охорону покликати? — спокійно сказала хазяйка.
І, не дочекавшись відповіді, повернулась і почала підніматися сходами до сина.
Непрохані гості пішли. На їхній величезний подив і розчарування, пізніше з’ясувалося, що Настя не обманула.
Андрій Сергійович справді зробив так, що Настю та Богдана розвели заочно, батьків позбавив прав теж заочно.
І тепер офіційною матір’ю Данила була Настя. Весь спадок належав тільки їм.
– Батько завжди умів робити справи, .. . — невдоволено сказав Богдан.
– Прямо нічого зробити не можна?! — обурено спитала Віра.
— Мабуть, можна, але це влетить нам у копійчину. А грошей ми не маємо.
І не факт, що щось вийде. Батько гроші своїм юристам недаремно платив. Я вже знаю,— зітхнув Богдан.
Поки що ці родичі на порозі будинку Насті та Данила не з’являються.