Свого єдиного сина Руслана батьки дуже любили й опікувалися ним. А можливо ще й тому, що він їм дістався нелегко…
Інна Леонідівна довго не могла народити, але добре хоч кошти у них були на будь-які дорогі процедури.
Чоловік її мав свою майстерню, яка приносила непоганий дохід. І при цьому вони не витрачалися наліво й направо, як деякі, а вміли збирати.
Тим більше, що бухгалтерією завідувала сама Інна Леонідівна.
Найбільшою мрією Петра Тимофійовича, батька Руслана, було бажання залучити сина працювати до своєї майстерні і вдало одружити.
Вони з Інною Леонідівною дали синові необхідну освіту і часто обговорювали майбутнє Руслана.
Уявляли, як вони відійдуть від справ, а Русланчик візьме керівництво майстерні у свої руки.
А може він піде далі батька, розширить їхній сімейний бізнес, і створить цілу мережу таких майстерень.
Тоді і він, і Інна Леонідівна з Петром Тимофійовичем, і родина Руслана будуть добре забезпечені.
Руслан цьому не пручався, він змалку цілими днями був у майстерні батька і йому там дуже подобалося.
Чого там тільки не було!
Вони могли будь-яке взуття й одяг відремонтувати. Були майстри і з дерева, і з металу.
Все, що забажаєш, можна було оновити і полагодити в їхній майстерні.
Звичайно, Руслан теж хотів там працювати, нічого кращого для себе він і уявити не міг!
– Добре б наш синок не надумав рано одружуватися, може не розібратися. А йому потрібна жінка розумна, краще навіть трохи старша за нього, роки на два, як ти, Інночко. Щоб вона спрямовувала нашого хлопчика у правильне русло, – думав уголос Петро Тимофійович.
– Це ти правильно кажеш, Петрику. І щоб до нас, до батьків Русланчика, з повагою ставилася. І щоб не нахабна, хоча це не завжди від віку залежить, – вторила йому Інна Леонідівна.
– Ось у нашого постачальника матеріалів до чого донька мені подобається, Алла. І його батьки не раз натякали, щоб з нами поріднитися, ми давно вже з ними хороші друзі, – продовжував Петро Тимофійович, і ця думка міцно засіла у його голові.
Та так міцно, що він за сина вже й рішення майже ухвалив, і не хотів більше ні про кого іншого навіть чути!
Але Руслан одружуватися не поспішав, і батьки тепер уже переживали, що онуків не дочекаються.
Алла теж заміж поки не вийшла, і під час зустрічі Петро Тимофійович із батьком Алли почали обговорювати, як їм дітей одружити, якщо вони самі такі нерішучі.
Оскільки Алла теж зі своїм батьком працювала, їх разом відправляли виконати якісь доручення. І начебто і Руслан і Алла один з одним ладили і завжди спілкувалися із задоволенням.
– Ну що, приходь сватати до нас Аллу, досить тягнути, – якось запропонував її батько Григорій Іванович своєму другу Петру. – Для всіх так краще буде, і для спільної справи теж!
Але Руслан несподівано для батька відмовився.
У нього виявляється дівчина є, він з нею вже пів року як зустрічається і хотів би з нею своїх батьків познайомити.
Петра Тимофійовича це дуже засмутило, він уже на іншу наречену налаштувався.
Та й із батьком Алли вони вже обговорили по роботі нові взаємовигідні умови, раз вони ріднішими стануть, а тут на тобі.
– Раз так, хай самі своє життя будують, не допомагатиму їм! – розсердився Петро Тимофійович, – Ми тільки з Григорієм про все домовилися, хто так робить, це недобре!
Але Руслана слова батька не зупинили, і незабаром він привів свою кохану знайомитися з батьками.
– Скільки ж тобі років? – ахнула Інна Леонідівна, побачивши зовсім молоденьку милу дівчину.
– Вісімнадцять, але я вже коледж скоро закінчую, – посміхнулася Ганна.
Ганна виявилася дуже кмітливою, розмовляла шанобливо і сподобалася Інні Леонідівні.
Але Петро Тимофійович вперся – раз не послухався батька, нехай своїм розумом живе.
Весілля Руслан сам сплатив, і гостей скликав.
І дядько Григорій були з Аллою і ніхто начебто й не образився, адже вони й так, як рідні були давно.
Але Петро Тимофійович продовжував тримати на сина образу, звик, що син завжди йому підкорявся, а тут на тобі.
– Мамо, хоч би ти з ним поговорила, мені не хочеться з татом псувати стосунки, – якось попросив Руслан.
– Я й сама хотіла, ми ж тобі квартиру купити хотіли на весілля, а батько пручається, – нарікала Інна Леонідівна.
– Та на квартиру я і сам зароблю, мамо, не в цьому справа, мені дружба батька дорога, – пояснив Руслан.
– Е-е, тут все пов’язано, синку, не треба псувати традиції, спочатку батько синові допомагає, а потім син батькам, і це правильно! Тож із батьком я поговорю, все добре буде.
Все обміркувавши, Інна Леонідівна прийшла до чоловіка.
– Петро, все-таки треба синові й невістці квартиру терміново купити, не подобається мені все це, – засмучено сказала Інна Леонідівна.
– Ти ж погодилася, що коли Руслан не одружився з Аллою, нас з тобою не послухав, нехай своїм розумом живе і допомагати ми їм не будемо! – здивувався чоловік.
– Не можна їм жити разом із батьками Ганни. Ти бачив, які вони молоді, чого вони їх навчать? – обурилася Інна Леонідівна.
– Не зрозумів, а що в цьому поганого, Інночко? – завовтузився на стільці Петро Тимофійович
– А те, Петрику, що я помітила, як ти теж на сваху витріщався. Ця мама Ганни – розкішна молода жінка, я боюся за нашого хлопчика. Йому завжди подобалися старші жінки і він може в Ганні швидко розчаруватися. І звернути увагу на цю Тамару! Чи чув, що наш син про свою тещу на весіллі сказав?
– А що він такого поганого сказав?
– У тому то й справа, що нічого, він сказав, що вибрав Ганну за принципом – подивися на тещу і дізнаєшся, якою буде твоя дружина в її віці! Наш син може потрапити в погану історію, Петре, а ти вдаєш, що нічого не розумієш!
– Ну я подумав, що це просто комплімент тещі, це ж добре, що він тещу хвалить, – виправдовувався Петро Тимофійович, але дружина не дала йому договорити.
– Якщо ти хочеш, щоб твій син був щасливий, треба купувати синові з невісткою квартиру поки ще нічого не сталося! Пізно плекати мрію, що ти зі своїм другом поріднишся, наш син сам собі вибрав дружину, як і ти свого часу мене. Хоча твої батьки були проти!
– Ти мене переконала, Інно, підбирай їм квартиру ближче до нас, з онуками легше допомагатиметься, – одразу погодився Петро Тимофійович.
Отак хитрістю й переконала дружина Петра Тимофійовича…
…А з давнім товаришем у Петра дружба тільки міцнішала.
Дочка його Алла теж незабаром вийшла заміж за хорошого чоловіка, якого полюбила.
І, схоже, вони скоро разом з Григорієм кататимуть візочки в парку, бо ж в обох молодих пар незабаром спадкоємці з’являться. І мріють, що може хоч онуків вдасться одружити, адже Алла матиме хлопчика, а Ганна – дівчинку.
Найдивовижніше, що й у батьків Ганни скоро буде малюк. Вони одружилися дуже рано і в них одразу народилася Ганнуся. В молодості їм було тяжко і другої дитини вже не хотілося.
Але тепер, коли вони живуть окремо, вони зрозуміли, що ще не пізно. Адже вони теж дуже молоді, навіть сорока ще немає!
Ось так, на загальну радість, народилися три дитини в сім’ях люблячих батьків. І всі тепер дуже щасливі, чого й іншим бажають.
Добре, коли розумні дружини спрямовують у правильне русло своїх чоловіків.
Живіть за велінням серця, розумійте один одного і щастя прийде у вашу оселю!